Постанова

від 20.11.2008 по справі 10/011-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/011-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 листопада 2008 р.                                                                                    № 10/011-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех", м. Вишневе, Київська обл.

на ухвалу,

рішення

та постановугосподарського суду Київської області від 09.06.2008господарського суду Київської області від 09.06.2008Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008

у справі№10/011-07

за позовом

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача  Відкритого акціонерного товариства "Тікич", м. ЧеркасиТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех", м. Вишневе, Київська обл.Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області

 провизнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю представників сторін:

від позивача:              від відповідача:     

від ІІІ особи:     Юдицький О.В. –арбітражний керуючийСизонюк І.О. –директор,Аньол О.М. за дов. від 01.12.2007не з'явилися

Доповідач: Продаєвич Л.В.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Тікич" (надалі –ВАТ "Тікич") в особі арбітражного керуючого –ліквідатора звернулося до господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех" (надалі –ТОВ "Укрпромтех") про визнання недійсним договору від 19.11.2003 №1811/02 купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич" на суму 350437,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що:

- комітетом кредиторів ВАТ "Тікич" не приймалось рішення про надання згоди на укладення ліквідатором товариства Грибом В.А. спірного договору, що є порушенням частини 8 статті 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

- обладнання та устаткування ВАТ "Тікич" було продано за ціною, нижчою за ринкову, чим завдано значну матеріальну шкоду кредиторам;

- у порушення вимог статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна комітетом кредиторів ВАТ "Тікич" не погоджувався, ліквідатором товариства             Грибом В.А. не було здійснено через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, майно банкрута було продано ТОВ "Укрпромтех" не на відкритих торгах та без належного оформлення даної процедури;

- спірний договір було укладено в період дії заборони на відчуження та арешту на все майно боржника, накладеного ухвалами господарського суду Черкаської області від 15.01.2003 та від 06.02.2003, та в період дії мораторію на примусову реалізацію майна підприємства з державною часткою в статутному фонді, яка перевищувала 25%, у порушення вимог Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Ухвалою суду Київської області від 12.02.2007 у порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області.

Під час розгляду справи ВАТ "Тікич" звернулося до господарського суду із заявою про уточнення правових підстав позову та зазначило, що:

-ані арбітражний керуючий Гриб В.А., ані арбітражний керуючий Павленко В.І. дозволу комітету кредиторів ВАТ "Тікич" на продаж майна не отримували, порядок його реалізації не узгоджували, що є порушенням вимог статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

-укладений між сторонами договір є таким, що направлений на незаконне відчуження майна ВАТ "Тікич" і подальше виконання умов договору шляхом передачі майна за актом приймання-передачі від 09.06.2004 арбітражним керуючим Павленком В.І. також є незаконним;

-покупцеві на час підписання угоди було відомо про неплато-спроможність товариства, перебування  ВАТ "Тікич" у процедурі ліквідації, у зв'язку з чим ТОВ "Укрпромтех" не може вважатися добросовісним набувачем за договором купівлі-продажу.

27.05.2008 ВАТ "Тікич" надало до суду першої інстанції заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову, яка ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2008 (судді: Тищенко О.В. –головуючий, Антонова В.М., Маляренко А.В.) задоволена, накладено арешт на обладнання та устаткування ВАТ "Тікич", які знаходяться за адресою: Черкаська обл., Жашківський район, с. Червоний Кут, вул. Шевченка, 9, що були предметом договору №1811/02 купівлі-продажу активів підприємства –банкрута ВАТ "Тікич" від 19.11.2003, за переліком, зазначеним в ухвалі.

Колегіальним рішенням господарського суду Київської області від 09.06.2008 (судді: Тищенко О.В. –головуючий, Антонова В.М.,            Маляренко А.В.) позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу активів підприємства –банкрута ВАТ "Тікич" №1811/02, укладений 19.11.2003 між ВАТ "Тікич" та ТОВ "Укрпромтех".

За апеляційними скаргами вказані рішення та ухвала місцевого господарського суду були переглянуті в апеляційному порядку та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 (судді: Міщенко П.К. –головуючий, Шевченко В.Ю.,             Тарасенко К.В.) залишені без змін, зобов'язано ТОВ "Укрпромтех" повернути ВАТ "Тікич" майно, що було відчужене відповідачеві за договором від 19.11.2003 №1811/02, а саме: 28 найменувань обладнання виробничого призначення, 30 найменувань електрообладнання та устаткування, 252 найменувань робочих машин та обладнання, 19 найменувань вимірювальних приладів, 6 найменувань іншого обладнання вартістю 350437,00 грн.

13.10.2008 Київський міжобласний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, якою зобов'язав ВАТ "Тікич" повернути ТОВ "Укрпромтех" 350437,00 грн., отриманих відповідно до договору від 19.11.2003 №1811/02 купівлі-продажу активів підприємства –банкрута ВАТ "Тікич".

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами,                    ТОВ "Укрпромтех" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування через порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів за касаційною скаргою скаржник посилається на положення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та стверджує, що:

- судами попередніх інстанції безпідставно не взята до уваги та обставина, що на момент підписання спірного договору до комітету кредиторів ВАТ "Тікич" входило чотири кредитора: СВК "Прогрес",                        ДП "Уманські теплові мережі", Жашківське відділення ПФУ,                       СТОВ "Тинівка", яким і були погоджені всі питання щодо порядку продажу майна банкрута ліквідатором товариства Грибом В.А. та встановлений прямий продаж майна за наявності експертної оцінки;

- заборона на відчуження та арешт на все майно боржника були накладені ухвалами господарського суду Черкаської області від 15.01.2004 та від 03.02.2004, тобто після підписання договору купівлі-продажу від 19.11.2003; передача майна за спірним договором відбулася після зняття арешту за наслідками скасування 11.03.2004 ухвали господарського суду від 15.01.2004 року;

- договір купівлі-продажу було укладено під відкладальною умовою, згідно якої настання обов'язків сторін пов'язувалися із зняттям мораторію на примусову реалізацію майна підприємства-банкрута, що мало бути підтверджено наданням покупцеві довідки Регіонального відділення Фонду державного майна у Черкаській області про розмір державної частки в статутному фонді підприємства-банкрута, яка повинна бути меншою, ніж 25%, а відтак, договір від 19.11.2003 №1811/02 слід вважати укладеним з моменту настання цієї обставини, а не в період дії мораторію та заборон;

- суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі позовних вимог та застосувавши двосторонню реституцію, порушив вимоги статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник вважає неправомірним посилання господарського суду на приписи пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якими встановлено порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника, що визначається державною госпрозрахун-ковою установою України з питань банкрутства, оскільки наведеною нормою визначається не будь-який порядок продажу активів платника податку, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, а лише порядок продажу активів такого платника у рахунок погашення податкового боргу.

У касаційній скарзі скаржник звертає увагу суду на те, що за даними документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ "Укрпромтех"  з питань взаємовідносин з ВАТ "Тікич" за період з 31.10.2003 по 31.12.2004, проведеною ДПІ у Києво-Святошинському районі, порушень діючого законодавства встановлено не було.

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Тікич" висловлює незгоду з доводами скаржника, вважає їх такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та законодавстві, просить судові акти в даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.11.2008 № 02-12/І/268 призначено колегію суддів у складі: Панова І.Ю. –головуючий, судді Заріцька А.О. та Продаєвич Л.В.

За правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.11.2008 була оголошена перерва до 20.11.2008, про що сторони ознайомлені та вчинили відповідний напис на зворотній стороні ухвали суду касаційної інстанції.

За згодою сторін на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду касаційної інстанції, яке відбулося 20.11.2008, оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:

- постановою арбітражного суду Черкаської області від 10.02.2000 у справі №08/1005 ВАТ "Тікич" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру;

- 19.11.2003 між ВАТ "Тікич" (продавець) в особі арбітражного керуючого –ліквідатора Гриба В.А., який діяв на підставі ухвали господарського суду Черкаської області від 26.12.2000 у справі №08/1005, та ТОВ "Укрпромтех" (покупець) укладено договір №1811/02 купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич", відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця майно підприємства-банкрута ВАТ "Тікич", а покупець –прийняти і сплатити за нього відповідну ціну за умов зняття мораторію на примусову реалізацію майна підприємства-банкрута, що буде підтверджено наданням ТОВ "Укрпромтех" довідки Регіонального відділення Фонду державного майна України в Черкаській області про розмір державної частки в статутному фонді підприємства-банкрута, яка повинна бути меншою, ніж 25%, у строк до 01.07.2004 (пункти 1.2, 3.1 договору); 10.01.2004 між сторонами у справі укладена додаткова угода до договору від 19.11.2003 №1811/02;

- майно підприємства згідно з пунктом 1.4 договору вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем при виконанні умов пункту 1.2 договору та з дня підписання акта приймання-передачі обома сторонами; такий акт підписано 09.06.2004 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05.07.2006 ліквідатором ВАТ "Тікич" призначено арбітражного керуючого                Юдицького О.В., який звернувся до господарського суду з даним позовом.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору є додержання вимог законодавства при укладенні договору від 19.11.2003 купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич" попереднім ліквідатором товариства.

Позов обґрунтований приписами статей 203, 215, 216, 228, 232 Цивільного кодексу України та статей 3, 31, 12, 16, 17, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Діючою на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 19.11.2003 статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР передбачалося, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (із змінами і доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Таким чином, вирішуючи господарський спір, суди попередніх інстанцій не визначили підстав, з якими законодавець пов'язує визнання правочину недійсним. Отже, господарські суди, визнаючи договір про відчуження майна недійсним, зобов'язані були вказати, які саме вимоги закону не були дотримані в момент вчинення правочину.

У частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Спірний договір купівлі-продажу активів підприємства-банкрута ВАТ "Тікич" вчинений з наміром створити правові наслідки, обумовлені його умовами; на виконання договору сторонами проведені певні дії щодо передачі майна та оплати його вартості з направленням отриманих грошових коштів у погашення заборгованості підприємства-банкрута, що знайшло підтвердження у звіті ліквідатора від 29.06.2005 та у довідці ДПІ від 30.03.2005 року.

На момент укладення спірного договору діяв Цивільний кодекс Української РСР, яким було встановлено обов'язкову письмову форму договорів купівлі-продажу, та статями 128, 224 цього Кодексу визначався основний обов'язок продавця, який полягав у передачі майна у власність покупцеві; передачею визначалося вручення речей набувачеві.

Як вбачається з оскаржуваних судових актів, обставинами нікчемності угоди купівлі-продажу від 19.11.2003 суди вважають незаконне заволодіння майном ВАТ "Тікич" та відчуження майна банкрута ліквідатором                     Грибом В.А., яке здійснене без попереднього погодження із законно обраним комітетом кредиторів ВАТ "Тікич".

Судами застосовано частину 1 статті 228 Цивільного кодексу України, визнано правочин таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним.

Також суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач був обізнаний про особливості порядку продажу майна ВАТ "Тікич", а відтак, не може визнаватися добросовісним набувачем за оспорюваним договором.

У відповідності з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України  визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 216 Цивільного кодексу України і визнаючи недійсним нікчемний правочин, судові інстанції також не визначилися з наявністю у ВАТ "Тікич" передбачених законом підстав для порушення такого питання, а позивачем не доведено належними доказами факти заінтересованості у сторін договору та порушення публічного порядку при укладенні договору купівлі-продажу активів підприємства-банкрута.

Відтак, є неправомірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність порушених прав та інтересів позивача відповідно до викладених ним предмету та підстав позову.

Правовідносини щодо продажу майна банкрута регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури укладення угод, пов'язаних з відчуження майна банкрута чи передачі його майна третім особам допускається в порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно зі статтею 25 вказаного Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у визначеному законодавством порядку.

Частинами 1-3 статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України (частина 10 статті 30 Закону).

Виходячи із викладеного, слід зазначити, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачена можливість встановлення комітетом кредиторів іншого, окрім конкурсного, порядку продажу майна банкрута.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено в оскаржуваних судових актах, новим комітетом кредиторів ВАТ "Тікич" у складі: СВК "Прогрес",          ДП "Уманські тепломережі", Жашківське відділення ПФ України,                 СТОВ "Тинівка", Регіональне відділення Фонду державного майна України в Черкаській області, який обрано на засіданні уповноважених представників кредиторів у справі №08/1005 про банкрутство ВАТ "Тікич" від 11.07.2001, було надано ліквідатору Грибу В.А. право реалізовувати майно банкрута.

Отже, комітетом кредиторів було визначено інший порядок реалізації майна банкрута шляхом прямого продажу обраному суб'єкту господарювання, що не суперечить Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Проте, при розгляді даної справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомочність нового комітету кредиторів ВАТ "Тікич" та відповідно про незаконність його рішення про надання права ліквідатору реалізовувати майно, посилаючись на те, що комітет кредиторів створено у порушення встановленого законом порядку, передбаченого статтею 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Також судами зазначено, що відповідачем не доведено факт письмового повідомлення колишнім ліквідатором Грибом В.А. усіх кредиторів ВАТ "Тікич" про час і місце проведення зборів.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів (частина 9 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

У справі про банкрутство питання щодо проведення зборів кредиторів, утворення комітету кредиторів та їх компетенція регулюються статтею 16 вказаного Закону.

Питання щодо правомочності зборів (комітету) кредиторів та легітимності їх рішень можуть бути оцінені судом на предмет їх відповідності чинному законодавству лише в межах провадження справи про банкрутство, зокрема, під час розгляду клопотання комітету кредиторів щодо переходу до наступної судової процедури, затвердження звіту арбітражного керуючого.

Матеріалами справи доведено, що:

-10.09.1998 загальними зборами кредиторів було створено комітет кредиторів, до якого увійшло п'ять  кредиторів;

-постановою арбітражного суду Черкаської області від 10.02.2000 призначено ліквідаторами ВАТ "Тікич" сім кредиторів;

-на засіданні уповноважених представників кредиторів 11.07.2001 було створено комітет кредиторів, до якого увійшли СВК "Прогрес",                          ДП "Уманські тепломережі", Жашківське відділення ПФ України,                    СТОВ "Тинівка", представник Регіонального відділення Фонду державного майна України в Черкаській області;

-в ухвалі від 18.12.2003 господарським судом Черкаської області зазначено саме цей склад комітету кредиторів.

Питання надання дозволу на продаж майна банкрута без проведення аукціону було позитивно розглянуто вказаним комітетом кредиторів згідно протоколу від 11.07.2001 №1 та в подальшому протоколом зборів комітету кредиторів ВАТ "Тікич" від 03.09.2004 було погоджено передачу                     ТОВ "Укрпромтех" Павленком В.І. майна товариства та протоколом зборів комітету кредиторів ВАТ "Тікич" від 05.07.2005 затверджено звіт ліквідатора ВАТ "Тікич" Павленка В.І. про проведення ліквідаційної процедури.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, при задоволенні позову арбітражного керуючого –ліквідатора ВАТ "Тікич" про визнання угоди недійсною, дійшов помилкового висновку, що продаж майна підприємства-банкрута відбувся з порушенням порядку, встановленого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що одним із конкурсних кредиторів товариства була Державна податкова інспекція у Жашківському районі, а відтак, дійшли висновку про необхідність застосовування Порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 07.06.2001 № 123, який не було дотримано.

Проте, така підстава для визнання угоди недійсною не була заявлена в позові і самостійно визначена господарським судом на підставі доказів, які містяться у справі про банкрутство.

А відтак, у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для визнання угоди недійсною.

За таких обставин ухвалені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо ухвали господарського суду Київської області від 09.06.2008, прийнятої у порядку статті 66 Господарського процесуального кодексу України, колегія судів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами цивільного проце-суального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, дозволяється забезпечення позову майнового характеру.

Колегія суддів зазначає, що предметом позову в даній справі є немайнова вимога про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для вжиття такого заходу до забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача, яке можливе при пред'явленні позовів майнового характеру (стягнення коштів чи витребування майна з володіння відповідача тощо), які позивачем у даній справі не пред'являлися.

Зазначені порушення зумовлюють скасування вказаної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтех" –задовольнити.

Ухвалу господарського суду Київської області від 09.06.2008, рішення господарського суду Київської області від 09.06.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 у справі №10/011-07–скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Головуючий:                                                                               І.Панова

Судді:                                                                                           А. Заріцька

                                                                                                      Л. Продаєвич