Постанова

від 13.06.2012 по справі 10/237

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2012 № 10/237

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

при секретарі: Рибаруку М.М.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_2 - дов. №21-232 від 10.04.2012р.;

від відповідача: ОСОБА_3- дов. №17/2012 від 03.01.2012 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія

„ЕйЕмДжи Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.02.2012р.

у справі №10/237 (суддя Котков О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Український

зональний науково- дослідний і проектний інститут по

цивільному будівництву" ПАТ "КИЇВЗНДІЕП"

до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія

„ЕйЕмДжи Груп"

про стягнення заборгованості в розмірі 15 840,81 грн.

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕйЕмДжи Груп", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп" (далі - відповідач) залишку невиплаченого страхового відшкодування у сумі 15 840,81 грн., яке відповідач повинен перерахувати на виконання своїх зобов'язань за договором добровільного страхування наземного транспорту №1101/71/017/09 від 19.02.2009р.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- у звіті №05/07/09 від 05.07.2009р. на вимогу відповідача експертом використовувались максимальні ціни на запчастини, матеріали і роботи, необхідні для ремонту автомобіля. Окрім того, у вказаному звіті до суми завданої майнової шкоди було включено ПДВ, тоді як останній не підлягає відшкодуванню відповідачем;

- позивач відмовився від пропозиції відповідача надати автомобіль на одну із фірмових СТО "Тойота";

- позивачем порушено умови договору добровільного страхування наземного транспорту №1101/71/017/09 від 19.02.2009р., зокрема п.3.2.7 останнього, оскільки після виплати відповідачем страхового відшкодування позивач не надав документів на підтвердження проведення ремонту автомобіля та оплати ремонтних робіт, хоча відповідач направляв позивачу лист про надання цих документів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2012р. у справі №10/237 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 840,81 грн. основного боргу та 394,41 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2012р. у справі №10/237 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- згідно з п.п.6.2, 6.3, 6.6 договору добровільного страхування наземного транспорту №1101/71/017/09 від 19.02.2009р. порядок визначення розміру страхового відшкодування в будь-якому випадку встановлюється страховиком (тобто відповідачем) на підставі рахунків СТО або висновку експерта;

- за розрахунком відповідача сума страхового відшкодування становить 74 491,04 грн., яка була виплачена позивачу;

- судом першої інстанції змішано такі поняття як "вартість відновлювального ремонту" та "матеріальний збиток";

- оскільки позивач не надав на вимогу відповідача жодного доказу проведення відновлювального ремонту автомобіля, відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування в розмірі матеріального збитку відповідно до проведеного моніторингу СТО.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.05.2012р.

В судовому засіданні 30.05.2012р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2012р. у справі №10/237 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 30.05.2012р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 30.05.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.06.2012р.

В судовому засіданні 13.06.2012р. представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з хворобою постійного представника позивача.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вищевказаного клопотання, оскільки в судовому засіданні присутній представник позивача, який відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України на підставі довіреності №21-232 від 10.04.2012р. наділений повноваженнями на представництво інтересів товариства у всіх державних та недержавних органах, підприємствах, установах та організаціях, в тому числі загальних, господарських та інших спеціалізованих судах всіх інстанцій.

В судовому засіданні 13.06.2012р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 13.06.2012р. представник позивача також підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19.02.2009р. між позивачем, як страхувальником, та відповідачем, як страховиком, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №1101/71/017/09, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "Тойота Камри", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (том справи - 1, аркуші справи - 7-15).

30.06.2009р. по вул. Дніпровський узвіз в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Тойота Камри" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), належного позивачу, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки "КІА" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_5 (довідка ДАІ - том справи - 1, аркуш справи - 72-73).

В результаті ДТП автомобіль марки "Тойота Камри" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) отримав механічні пошкодження.

Позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку (ДТП) та просив виплатити страхове відшкодування.

Відповідно до звіту про оцінку майна №05/07/09 від 05.07.2009р., проведеного на замовлення відповідача, майнова шкода, завдана власнику автомобіля марки "Тойота Камри" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), складає 95 042,81 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач здійснив лише часткову виплату страхового відшкодування і залишок несплачених коштів становить 15 840,81 грн.

Враховуючи відмову відповідача виплатити страхове відшкодування в повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у сумі 15 840,81 грн.

Місцевий господарський суд задовольнив повністю позов, визнавши його нормативно та документально підтвердженим.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката) (ст. 990 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача (страхувальника) про стягнення з відповідача (страховика) залишку невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 15 840,81 грн., обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань по здійсненню страхової виплати.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку, подавши відповідну заяву, з дотриманням порядку та строків, визначених в Договорі.

Згідно з п.6.6 Договору страховик визначає розмір збитку на підставі рахунків СТО, що рекомендовано (письмово погоджено) страховиком або на підставі висновку незалежної експертизи.

Згідно зі звітом про оцінку майна №05/07/09 від 05.07.2009р. майнова шкода, заподіяна позивачу, як власнику автомобіля марки "Тойота Камри" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) внаслідок ДТП, яка мала місце 30.06.2009р., становить 95 042,81 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав про те, що у звіті про оцінку майна №05/07/09 від 05.07.2009р. до суми майнової шкоди було включено ПДВ, який підлягає виплаті лише у разі проведення фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля на СТО, яка є платником ПДВ, та надання відповідних підтверджуючих документів проведення такого ремонту, натомість позивачем не були надані необхідні документи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено обов'язку потерпілої в ДТП особи проводити відновлювальний ремонт власного пошкодженого в ДТП автомобіля саме на СТО, у зв'язку з чим правові підстави для вирахування ПДВ із суми страхового відшкодування відсутні (аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України №4/223 від 10.03.2011р.).

Що ж до надання позивачем документів, підтверджуючих проведення ремонтних робіт, то передумовою для здійснення страхового відшкодування є надання страхувальником повідомлення про страховий випадок та документів, які підтверджують настання страхового випадку, наявність рахунків СТО або висновку експерта, а також складання страховиком страхового акту. До того ж, відповідно до умов Договору страхувальник повинен надати документи на підтвердження проведення ремонту автомобіля та оплати ремонтних робіт після виплати страховиком страхового відшкодування. Однак саме часткова виплата відповідачем страхового відшкодування стала підставою для звернення позивача з позовом до Господарського суду міста Києва.

07.09.2009р. відповідач прийняв накази про виплату позивачу страхового відшкодування на підставі страхового акту №194 від 07.09.2009р. у розмірі 93 113,80 грн. частинами у строк до 14.10.2009р. (том справи - 1, аркуші справи - 87, 141-142). Причому, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, згідно з розрахунком страхового відшкодування, здійсненого відповідачем, сума страхового відшкодування визначалась, зокрема, з урахуванням матеріального збитку в розмірі 95 042,81 грн. та франшизи.

Посилання відповідача на звіт №23/02/10 від 23.02.2010р. правомірно не було прийнято місцевим господарським судом до уваги, оскільки названий звіт не був покладений в основу визначення суми страхового відшкодування у вересні 2009 року, за наслідками чого відповідачем, як страховиком, складений страховий акт та прийняті накази про виплату позивачу, як страхувальнику, 93 113,80 грн. страхового відшкодування.

Згідно з п.3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до п.7.9 Договору страхове відшкодування виплачується вигодонабувачу (страхувальнику за згодою вигодонабувача) протягом 10-ти робочих днів з дати складання страхового акту.

Натомість відповідач не виплатив позивачу страхове відшкодування в обсязі та строки, визначені п.7.9 Договору і в наказах на виплату страхового відшкодування від 07.09.2009р.

Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в своїй позовній заяві позивач зазначав про сплату відповідачем страхового відшкодування у загальній сумі 79 202,81 грн., але з наявних в матеріалах справи платіжних доручень та банківських виписок вбачається, що в період з вересня 2009 року по лютий 2010 року відповідач виплатив на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 75 135,67 грн. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату іншої суми страхового відшкодування, ніж 75 135,67 грн. суду не надано.

Таким чином, враховуючи виплачену відповідачем суму страхового відшкодування у розмірі 75 135,67 грн., заборгованість перед позивачем становить 17 978,13 грн. (93 113,80 - 75 135,67 = 17 978,13), тоді як в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у меншому розмірі, а саме у сумі 15 840,81 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки клопотання про вихід за межі позовних вимог суду не заявлялось, спір підлягав розгляду в межах ціни позову, визначеної самим позивачем, тобто у розмірі 15 840,81 грн.

Зважаючи на те, що відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2012р. у справі №10/237 прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни або скасування вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2012р. у справі №10/237 - без змін.

2. Матеріали справи №10/237 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Мартюк А.І.