Постанова

від 02.07.2012 по справі 35/339

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2012 р. Справа № 35/339

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. Саранюка В.І. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р. у справі № 35/339 за позовомПриватного підприємства Фірми "ВІКОМ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" простягнення 309 626,62 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_4

відповідача: ОСОБА_5

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство Фірма "ВІКОМ" (надалі -"ПП "ВІКОМ"") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" (надалі -"Компанія") про стягнення 309 626,62 грн., що складаються з суми основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за укладеними між сторонами договорами товару, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 526, 530, 610 -612, 625, 629, 655, 691 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено частково; стягнуто з Компанії на користь ПП "Віком" 275 161,83 грн. боргу, 5 450,47 грн. 3 % річних, 1 761,04 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване виникненням між сторонами правовідносин поставки та порушенням відповідачем своїх зобов'язань, що зумовлює необхідність застосування норм ст.ст. 530, 692 ЦК України. Частково відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення сум 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, суд послався на помилковість здійсненого позивачем розрахунку. Суд також вказав на невідповідність заявлених вимог про стягнення пені нормам ст.ст. 549, 551 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р. (судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Іоннікова І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з підстав правильного застосування судом норм матеріального права.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р., і передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судами норм ст.ст. 530, 693 ЦК України, ст. 43 ГПК України та неврахуванням того, що строк оплати поставленого позивачем товару не настав.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111 7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами встановлено, що 30.07.2010 р. між ПП "ВІКОМ" (постачальник) та Компанією (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 30/07 (надалі -"Договір "№ 30/07"). 31.07.2010 р. між тими ж сторонами укладено Договір купівлі-продажу № 31/07 (надалі -"Договір № 31/07").

Відповідно до пунктів 1.1. вказаних правочинів продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити на умовах даних Договорів товар, вказаний в додатках до даних Договорів.

Сума Договору № 30/07 визначена у розмірі 900 000,00 грн. (п. 2.5.), а Договору № 31/07 -у розмірі 1 630 000,00 грн. (п. 2.5.).

Статтею 712 ЦК визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами враховано, що згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, боржник повинен виконати обов'язок по оплаті в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Судами встановлено, що позивачем свої зобов'язання за Договорами виконано в повному обсязі та поставлено відповідачу вугільну продукцію. Позивачем на адресу відповідача направлено претензію-вимогу вих. № 05/09/2010 від 05.09.2010 р., яка відповідачем отримана, втім не виконана.

Відповідно, господарськими судами встановлено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 275 161,83 грн., яку правомірно задоволено до стягнення.

Частина 2 статті 625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на дані норми чинного законодавства колегія суддів також погоджується з висновком про наявність підстав для стягнення з Компанії сум інфляційних втрат та 3 % річних, розмір яких згідно здійсненого судами перерахунку складає 1 761,04 грн. та 2 823,73 грн. відповідно.

Крім того, враховуючи норми ст.ст. 530, 549 ЦК України та факт направлення відповідачу претензії 05.09.2010 р., слід визнати обґрунтованим і висновок господарських судів про відсутність підстав для стягнення з Компанії пені за період з 01.01.2011 р. по 29.08.2011 р.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, висновків господарських судів не спростовують, оскільки зводяться до ненастання обов'язку оплати поставленого товару в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Факт направлення позивачем претензії від 05.09.2010 р. та її отримання відповідачем, що останнім не заперечується, свідчить про безпідставність тверджень скаржника.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами при вирішенні спору по суті в порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна паливна компанія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р. у справі № 35/339 залишити без змін.

Головуючий суддяО. Кот СуддіО. Кролевець В. Саранюк