Рішення

від 11.07.2012 по справі 52/170-5/138-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/170-5/138-2012 11.07.12

За позовом Приватного підприємства "Ариес"

до 1. Севастопольської міської ради

2. Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Капцова Т.П.

Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Хашко К.О. за довіреністю б/н від 09.07.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2011 року Приватне підприємство "Ариес" звернулось до суду з позовом до Севастопольської міської ради та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання недійсним Договору купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р. та застосування правових наслідків недійсності правочину.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2011 р, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 р., у справі № 52/170 позов задоволено, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р., укладений між територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради, від імені якої діяв Фонд комунального майна Севастопольської міської ради та Приватним підприємством "Ариес"; зобов'язано Севастопольську міську раду повернути Приватному підприємству "Ариес" суму, отриману за договором купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р. у розмірі 204 960,00 грн.; зобов'язано Приватне підприємство "Ариес" повернути Севастопольській міській раді 1 049/10 000 частин об'єкту нерухомого майна -будівлі бару "Робінзон", який знаходиться в м. Севастополі за адресою: пляж "Омега", дім 13; згідно із рішенням підлягає стягненню з першого відповідача та другого відповідача на користь позивача по 1 067,30 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення було мотивовано тим, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу був порушений порядок приватизації майна, встановлений Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки об'єкт продажу не був включений в перелік об'єктів, що підлягають приватизації та не були здійснені відповідачами дії, передбачені ст.ст. 7, 8, 9 та 10 зазначеного Закону щодо виконання порядку приватизації майна, крім того, аукціон або конкурс відносно даного об'єкту органом приватизації не проводився; відповідачі на момент укладення спірного договору замовчували існування тієї обставини, що об'єкт продажу розташований на земельній ділянці, надання якої для обслуговування кафе-бару не дозволяється та зазначена обставина є істотною; суд вважає за доцільне застосувати наслідки недійсності правочину.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 р. у справі № 52/170 скасовано, а справу № 52/170 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва

Направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція вказала на те, що судами не було надано правового аналізу статусу спірного майна до укладення договору купівлі-продажу; висновки судів зроблені без врахування норм законодавства , які регулюють режим права спільної часткової власності, не було досліджено фактичну процедуру продажу спірного майна. Крім того, встановивши, що відповідачі на момент укладення спірного договору замовчували існування тієї обставини, що об'єкт продажу розташований на земельній ділянці, надання якої для обслуговування кафе-бару не дозволяється, не повно вивчили та не надали належної правої оцінки доказам наявним в матеріалах справи, зокрема судовим рішенням за іншими справами, що безпосередньо стосуються спірного майна, що призвело до прийняття передчасних висновків щодо порушеного права позивача.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва, справу № 52/170 передано на новий розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 52/170 до свого провадження, присвоєно їй номер "№ 52/170-5/138-2012", розгляд справи призначено на 11.04.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін відкладено на 23.04.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін відкладено на 21.05.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 30.05.2012 р.

22.05.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли додаткові документи у справі, а саме: копії рішення Севастопольської міської ради від 08.07.2008 р. № 4512 "Про оплатне відчуження комунального майна -1049/10000 частин будівлі бару "Робінзон", розташованого за адресою: пляж "Омега", № 13 в м. Севастополь", Висновку про вартість майна від 30.11.2008 р., Договору купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КО від 18.05.2009 р., Наказу № 1165 від 03.10.2008 р. "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна", Свідоцтва про право власності на будівлю бару "Робінзон" від 19.02.2008 р.

В судовому засіданні 30.05.2012 р. від представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів у справі, а саме: Рішення Севастопольської міської ради № 339 від 12.11.2002 р. та Наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 121 від 08.02.2008 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. вказане клопотання судом задоволено.

У судовому засіданні 30.05.2012 р., у зв'язку зі складністю справи № 52/170-5/138-2012, суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 52/170-5/138-2012 у наступному складі суду: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: Капцова Т.П., Нечай О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 52/170-5/138-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 11.07.2012 р.

09.07.2012 р. від відповідача-2 через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи у справі, а саме: копія Наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 121 від 08.02.2008 р., копія Заяви КП "Севастопольський комбінат благоустрою" № 36 від 01.02.2008 р. та копія рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2005 р. у справі № 20-4/023-7/090.

Представники відповідачів в судове засідання 11.07.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.07.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12 березня 1998 року Приватне підприємство "Ариес" та Державне комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" уклали договір про сумісну діяльність № 4, згідно умов якого державне комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" надало право користування земельною ділянкою площею 250 кв.м. для розташування торгівельного об'єкту - бару "Робінзон" та комунікації для підключення строком до 12 березня 2007 року.

За результатами діяльності сторін на підставі Договору виник об'єкт -кафе-бар "Робінзон".

Зазначені обставини встановлені при розгляді справи № 5020-9/215-1/015-10/097 в рішенні господарського суду міста Севастополя від 11.05.2010 р. та постанові Вищого господарського суду України від 30.09.2010 р., якою вказане рішення залишено без змін, і мають преюдиційне значення.

В подальшому Приватне підприємство "Ариес" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Державного комунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської ради та Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації про визнання права сумісної часткової власності на об'єкт нерухомого майна в розмірі 90 %.

21.03.2005 року ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" звернулось до господарського суду міста Севастополя із зустрічною позовною заявою про визнання права сумісної часткової власності на об'єкт нерухомого майна в розмірі 10 % та про зобов'язання Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна в місті Севастополі здійснити реєстрацію за ним частки у праві власності на вказану будівлю.

10.06.2005 р. господарський суд міста Севастополя прийняв рішення у справі № 20-4/023-7/090 про визнання права спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю бару "Робінзон", загальною площею 391,93 кв.м., що знаходиться в бухті Кругла, пляж Омега (Гагарінський район м. Севастополя) в розмірі 89,51 % (350,82 кв.м) за приватним підприємством "Ариес" та в розмірі 10,49 % (41,11 кв.м) за державним комунальним підприємством "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської ради.

08.02.2008 р. КП "Севастопольський комбінат благоустрою" звернулось до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради з Заявою № 36 від 01.02.2008 р., якою просило провести державну реєстрацію права комунальної власності на 10, 49 % (41, 11 кв.м.) частини будівлі бару "Робінзон", розташованого за адресою: м. Севастополь, пляж "Омега", № 13, з вказівкою на те, що право спільної часткової власності виникло на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2005 р. у справі № 20-4/023-7/090.

08.02.2008 р. за наслідками розгляду клопотання КП "Севастопольський комбінат благоустрою", Фонд комунального майна Севастопольської міської ради видав Наказ № 121 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна", яким вирішено оформити Свідоцтво на право власності територіальної громади міста Севастополя в особі Севастопольської міської ради на частку в розмірі 1049/10000 в об'єкті нерухомості -будівля бару "Робінзон", загальною площею 391, 93 кв.м., розташованого за адресою: м. Севастополь, пляж "Омега", № 13.

19.02.2008 р. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради видав територіальній громаді м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради Свідоцтво на право власності на будівлю бару "Робінзон".

Як зазначено у вказаному Свідоцтві, воно видано на підставі рішення Севастопольської міської ради № 339 від 12.11.2002 р. та наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 121 від 08.02.2008 р.

Суд при розгляді даної справи ухвалою від 30.05.2012 р. витребовував в порядку ст. 38 ГПК України від Севастопольської міської ради примірник рішення Севастопольськлї міської ради № 339 від 12.11.2002 р., а також зобов'язував відповідачів надати письмові пояснення щодо обставин і правових підстав прийняття Севастопольською міською радою рішення № 339 від 12.11.2002 р. та оформлення лише 19.02.2008 р. права власності територіальної громади м. Севастополя на частину будівлі бару "Робінзон" згідно вказаного рішення та наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 121 від 08.02.2008 р.

В супереч вимог суду, примірник рішення СМР № 339 від 12.11.2002 р. та відповідні письмові пояснення надані не були, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що підставою видачі Свідоцтва на право власності на будівлю бару "Робінзон" від 19.02.2008 р. є саме Наказ наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 121 від 08.02.2008 р., виданий у зв'язку з прийняттям 10.06.2005 р. рішення господарським судом міста Севастополя у справі № 20-4/023-7/090.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

17.03.2008 р. позивач у даній справі звернувся до першого та другого відповідачів з пропозицією викупити частку у розмірі 10, 49% (41,11 кв.м), право на яку в спільній частковій власності на об'єкт нерухомого майна -будівлю бару "Робінзон" загальною площею 391,93 кв.м, яке знаходиться в бухті Кругла, пляж "Омега", рішенням господарського суду м. Севастополя від 10.06.2005 у справі № 20-4/023-7/090 визнано за Державним комунальним підприємством "Севастопольський комбінат благоустрою", а за позивачем було визнано зазначеним рішенням право власності на вищевказаний об'єкт у розмірі 89,51% (350,82 кв.м).

Рішенням Севастопольської міської ради від 08.07.2008 р. № 4512 "Про оплатне відчуження шляхом викупу по ринковій вартості комунального майна -1049/10000 частин будівлі бару "Робінзон" вирішено здійснити платне відчуження комунального майна - 1049/10000 частин будівлі бару "Робінзон", пляж "Омега", № 13 в м. Севастополь на користь ПП "Аріес".

03.10.2008 р. наказом № 1165 Фонд комунального майна Севастопольської міської ради "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" були вирішено оформити свідоцтво про право власності територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради на частку в розмірі 1049/10000 в об'єкті нерухомості -будівлі кафе-бару з крильцем, з котельнею літ. "А", санвузлом літ. "а1", з добудовою а2, навісом літ. "Б", будівля бару "Робінзон", загальною площею 328, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Севастополь, пляж "Омега", № 13, у відповідності з діючим законодавством.

Свідоцтво вирішено оформити в замін Свідоцтва про право комунальної власності від 19.02.2008 р.

30.11.2008 р. було проведено оцінку спірного майна та визначено його ринкову вартість у розмірі 204 960 грн., ПДВ -34 160, 00 грн., про що складено Висновок про вартість майна від 30.11.2008 р., затверджений Головою Фонду комунального майна Севастопольської міської ради 28.01.2009 р.

18.05.2009 р. між територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради, від імені якої діяв Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради та Приватним підприємством "Ариес" був укладений Договір № 13-09/КП купівлі-продажу комунального майна згідно з преамбулою та п. 1.1 якого, керуючись Законами України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (невеликої приватизації), відповідно до умов цього договору територіальна громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, за договором продавець, продає, а позивач, за договором покупець, купує 1 049/10 000 часток будівлі бару "Робінзон", що розташований за адресою: м. Севастополь, пляж "Омега", буд. 13; в цілому майно, 1 049/10 000 якого відчужується, складається з: будівлі кафе-бару літ. "А" з ганком, котельної літ. "а", санвузла літ. "а1", прибудови літ. "а2", навісу літ. "Б", загальною площею 328,1 кв.м.

Згідно з п. 2.3 договору № 13-09/КП вказане в договорі майно в цілому продається за 204 960,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Позивачем згідно з квитанціями № 455 від 16.06.2009 р., № 421 від 16.07.2009 р. перераховано грошові кошти за придбане майно - частину приміщення кафе-бару "Робінзон" у загальному розмірі 204 960,00 грн.

Водночас, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 червня 2010 року у справі № 5020-9/215-1/015-10/097, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року, було визнано недійсним Договір про сумісну діяльність від 12.03.1998 р., укладений між Державним комунальним підприємством "Севастопольський комбінат благоустрою" та Приватним підприємством "Ариес", та зобов'язано Приватне підприємство "Ариес" повернути Севастопольській міській раді земельну ділянку площею 250 кв.м, яка розташована в бухті "Омега", де розміщено кафе-бар "Робінзон", отриману за договором про сумісну діяльність № 4 від 12.03.1998 р.

Суд, приймаючи вказане рішення, встановив, що спірний договір № 4 від 12.03.1998 р., укладений між сторонами, фактично прикриває угоду з оренди земельної ділянки площею 250 кв.м, розташованої в бухті Омега, та власником якої є міська рада. На час підписання договору від 12.03.1998 р. Державне комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" не мало правових підстав для його укладення, чим порушило норми статей 12 та 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), а Приватне підприємство "Ариес" неправомірно отримало земельну ділянку площею 250 кв.м. і не мало права приступати до її використання.

15.07.2011 р. Севастопольська міжрайонна природоохоронна прокуратура в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради звернулась до господарського суду міста Севастополя із заявою про перегляд рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2005 року у справі № 20-4/023-7/090 за нововиявленими обставинами.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29.08.2011 р. у справі № 5020-4/023-7/090, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2012 р., заяву Севастопольської міжрайонної природоохоронної прокуратури про перегляд рішення за нововиявленими обставинами -задоволено; рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2005 р. -скасовано, а у задоволенні первісного та зустрічного позовів -відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що недійсність договору про сумісну діяльність № 4 від 12 березня 1998 року, що встановлена судовим рішенням у справі № 5020-9/215-1/015-10/097, є нововиявленою та істотною обставиною, з огляду на що відмовив у задоволенні як первісного так зустрічного позову про визнання права спільної часткової власності.

Відповідно до норм господарського процесуального законодавства вищенаведені факти не потребують доказування при розгляді даної справи, оскільки вже встановленні у вищезазначених судових рішеннях, які набрали законної сили, і мають преюдиційне значення.

Так, суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, станом на момент розгляду господарським судом міста Києва справи № 52/170-5/138-2012 вбачається, що під час укладення оспорюваного договору майно, яке виступило предметом купівлі-продажу, не належало відповідачу-1 на праві власності, оскільки рішення суду, на підставі якого відповідачем-2 було видано наказ про оформлення права власності на нього за територіальною громадою в особі відповідача-1, в подальшому було скасовано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: його невідповідність приписам ст. 658 ЦК України.

Так, поняття договору визначено сттатею 626 ЦК України, відповідно до ч. 1, 3 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до присів ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

На підставі ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як зазначалось вище, під час укладення оспорюваного договору майно, яке виступило предметом купівлі-продажу, не належало відповідачу-1 на праві власності, оскільки рішення суду, на підставі якого відповідачем-2 було видано наказ про оформлення права власності на нього за територіальною громадою міста в особі відповідача-1, в подальшому було скасовано.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачами не доведено законності підстав оформлення права власності на спірне майно за відповідачем-1 та його подальшого продажу на користь позивача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тому в даному випадку, суд також застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р., укладений між Севастопольською міською радою (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна , будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) та Приватним підприємством "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839).

3. Зобов'язати Севастопольську міську раду (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна , будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) повернути Приватному підприємству "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) 204 960 (двісті чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., сплачених за Договором купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р.

4. Зобов'язати Приватне підприємство "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) повернути Севастопольській міській раді (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна, будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) 1 049/10 000 часток будівлі бару "Робінзон", що розташований за адресою: м. Севастополь, пляж "Омега", буд. 13, та складається з: будівлі кафе-бару літ. "А" з ганком, котельної літ. "а", санвузла літ. "а1", прибудови літ. "а2", навісу літ. "Б", загальною площею 328,1 кв.м.

5. Стягнути з Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна , будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) на користь Приватного підприємства "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) 1 067 (одну тисячу шістдесят сім) грн. 30 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Луначарського, будинок 5, код ЄДРПОУ 25750044) на користь Приватного підприємства "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) 1067 (одна тисяча шістдесят сім) грн. 30 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.07.2012 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.П. Капцова

О.В. Нечай