Ухвала

від 01.04.2014 по справі 52/170-5/138-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 УХВАЛА

Справа № 52/170-5/138-2012 01.04.14

За заявою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України

про зміну способу і порядку виконання наказу господарського суду міста Києва, виданого 27.07.2012 р. у справі № 52/170-5/138-2012

За позовом Приватного підприємства "Ариес"

до 1. Севастопольської міської ради

2. Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від ДВС: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2012 р. у справі № 52/170-5/138-2012 позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р., укладений між Севастопольською міською радою (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна, будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) та Приватним підприємством "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839); зобов'язано Севастопольську міську раду (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна, будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) повернути Приватному підприємству "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) 204 960 (двісті чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., сплачених за Договором купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р.; зобов'язано Приватне підприємство "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) повернути Севастопольській міській раді (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна, будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) 1 049/10 000 часток будівлі бару "Робінзон", що розташований за адресою: м. Севастополь, пляж "Омега", буд. 13, та складається з: будівлі кафе-бару літ. "А" з ганком, котельної літ. "а", санвузла літ. "а1", прибудови літ. "а2", навісу літ. "Б", загальною площею 328,1 кв.м.; стягнуто з Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна, будинок 3, код ЄДРПОУ 24872845) на користь Приватного підприємства "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) 1 067 (одну тисячу шістдесят сім) грн. 30 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.; Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Луначарського, будинок 5, код ЄДРПОУ 25750044) на користь Приватного підприємства "Ариес" (99022, м. Севастополь, Нахімовський район, вул. Закамчатська, будинок 5, код ЄДРПОУ 22314839) 1067 (одна тисяча шістдесят сім) грн. 30 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

27.07.2012 р. на виконання вказаного рішення господарського суду міста Києва було видано відповідні накази № 52/170-5/138-2012.

20.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшла заява, відповідно до якої він просить змінити в судовому порядку спосіб і порядок виконання наказу № 52/170-5/138-2012, виданого 27.07.2012 р. господарським судом міста Києва з «зобов'язання» на «стягнення», а саме: «Стягнути з Севастопольської міської ради на користь ПП «Ариес» 204 960, 00 грн., сплачених за Договором купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р.

Вказану заяву ВПВР ДВС України просить розглядати без його представника.

Заява обґрунтована тим, що як було з'ясовано державним виконавцем спірні кошти були перераховані на спеціальні рахунки місцевого бюджету, а тому, оскільки, на думку ДВС, боржник не має повноважень на встановлення бюджетних призначень та зміни їх цільового спрямування, наразі існують обставини, які ускладнюють виконання прийнятого судового рішення. При цьому, державний виконавець звертає увагу на те, що він не може направити відповідні платіжні вимоги про списання спірних коштів до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Севастополі, оскільки рішення суду носить саме зобов'язальний характер.

20.03.2014 р. згідно з резолюцією керівництва господарського суду міста Києва вказану заяву передано на розгляд судді Босого В.П., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р., заяву Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України передано для розгляду судді Ломаці В.С., в зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. вказану заяву Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України призначено до розгляду на 01.04.2014 р.

У судове засідання 01.04.2014 р. представники учасників судового процесу не з'явились, про дату, час та місце розгляду заяви Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України повідомлені належним чином.

Розглянувши у судовому засіданні 01.04.2014 р. заяву відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відповідно до якої він просить змінити в судовому порядку спосіб і порядок виконання наказу № 52/170-5/138-2012, виданого 27.07.2012 р. господарським судом міста Києва з «зобов'язання» на «стягнення», а саме: «Стягнути з Севастопольської міської ради на користь ПП «Ариес» 204 960, 00 грн., сплачених за Договором купівлі-продажу комунального майна № 13-09/КП від 18.05.2009 р., суд вирішив залишити її без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» у застосуванні приписів статті 121 ГПК господарським судам необхідно мати на увазі таке.

Господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 ГПК, господарські суди повинні мати на увазі таке.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК у межах розглянутої господарським судом справи. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування, сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви тощо.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, слід відзначити, що суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду.

Під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність обставин, які є об'єктивно не переробними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Разом з тим, звертаючись до суду з відповідною заявою державний виконавець в даному випадку не надає доказів існування виняткових обставин, що можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб.

Так, посилання державного виконавця на те, що він у даному випадку позбавлений можливості використовувати заходи примусового виконання рішень у формі складання та направлення до органів казначейської служби платіжних вимог про списання коштів, жодним чином не засвідчує ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб.

Більше того, фактично, державний виконавець просить суд не змінити спосіб та порядок виконання раніше прийнятого рішення, а встановити новий спосіб та порядок виконання рішення.

Водночас, зміна порядку та способу виконання рішення має відбуватись в межах первісно обраного позивачем способу захисту його права. За таких підстав, зміна порядку і способу виконання рішення, яким відповідача-1 зобов'язано вчинити дію (повернути грошові кошти) не може відбуватись шляхом примусового стягнення цих коштів з рахунку відповідача-1.

Аналогічну правову позицію наведено Вищим господарським судом України в постанові від 15.08.2013 р. у справі № 5023/3431/12..

При цьому, суд звертає також увагу на те, що державним виконавцем некоректно сформульовано прохальну частину поданої ним заяви, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості зміни порядку та способу виконання наказу господарського суду.

Так, приписи ст. 121 ГПК України надають право суду змінити спосіб та порядок виконання саме рішення, а не виконавчого документу, виданого на його виконання, яким є наказ.

Враховуючи все вищезазначене, суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення поданої державним виконавцем заяви.

Поряд з наведеним, суд вважає за необхідне, звернути увагу державного виконавця на наступне.

У статті 32 чинного Закону України "Про виконавче провадження" передбачені заходи примусового виконання рішень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, обов'язком державного виконавця є вжиття заходів примусового виконання рішень, перелік яких наведений в Законі України "Про виконавче провадження" (ст. 32) та який не є вичерпним.

Як на тому наголосив Конституційний Суд України в рішенні від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський суд визнав порушення Україною її зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 статті 6 "Право на справедливий суд" та стаття 1 "Захист права власності" Першого протоколу до Конвенції) в зв'язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення статті 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції в зв'язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання.

Крім того, як неодноразово наголошував Європейський суд (рішення у справах "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-ІІІ; "Ясіуньєне проти Латвії", заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року), неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Так, стаття 6 Конвенції, зокрема, гарантує право особи на виконання рішення, винесеного на її користь, протягом розумного строку. Стаття 13 Конвенції гарантує право кожному, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, на ефективний засіб юридичного захисту, який би забезпечував, зокрема, відшкодування за порушене право.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Враховуючи зазначене, для висновку про наявність перешкод або неможливості виконання рішення суду у визначений ним спосіб та порядку, державним виконавцем мають бути вчинені всі можливі дії, спрямовані на виконання такого рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволені заяви Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про зміну способу і порядку виконання наказу господарського суду міста Києва, виданого 27.07.2012 р. у справі № 52/170-5/138-2012, відмовити.

2. Копію даної ухвали направити учасникам судового процесу.

Суддя В.С. Ломака