Рішення

від 01.08.2012 по справі 5015/2913/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.12 Справа№ 5015/2913/12

За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Львів

до відповідача: Львівського міського споживчого товариства, м.Львів

про: стягнення 421 408,59 грн.

Суддя Король М.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність від 31.07.12р.)

від відповідача: Слюнченко Ю.П.- заступник голови правління (довіреність від 25.07.12р. №11)

В судовому засіданні 01.08.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: фізична особа - підприємцець ОСОБА_1 (м. Львів) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Львівського міського споживчого товариства (м.Львів) про стягнення 421 408,59 грн., з яких: 196 000,00 грн. -основний борг, 29 408,59 грн. -пеня, та 196 00,00 грн. -штраф.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем обов'язку згідно договору про розтермінування боргу від 24.06.2011 р.

Ухвалою суду від 17.07.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 01.08.2012 р.

В судове засідання 01.08.12 року позивач явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, вимоги ухвали суду від 17.07.2012 р. виконав.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги в частині суми основного боргу визнав, в частині стягнення штрафу -заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

20.05.2011 р. між ПП „Фірма Віган -В" (цедент) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно п.1.1 вказаного договору, цедент передає належне йому право вимоги згідно рішення Франківського районного суду Львівської області від 21.03.2011 р. по справі №2-1483/11 про повернення коштів в сумі 196 000,00 грн., а цесіонарій приймає право вимоги, що належне цеденту за даним рішенням Франківського районного суду. З цього договору випливає, що цесіонарій займає місце цедента в зобов'язаннях, що виникли з рішення Франківського районного суду від 21.03.2011 року в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п.1.2 договору).

24.06.2011 року Львівське міське споживче товариство уклало договір із фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 про розтермінування боргу.

Пунктом 1 даного договору передбачено, що Львіське міське споживче товариство визнає борг перед ОСОБА_1 в сумі 196 000 грн., який утворився на підставі договору про відступлення права вимоги від 20.05.2011 року.

Львівське міське споживче товариство зобов'язується повернути весь борг до 24 грудня 2011 року. Частину боргу в суму 100 000 грн. до 24 вересня 2011 року шляхом перерахунку суми на розрахунковий рахунок Кредитора. Другу частину боргу в сумі 96 000 грн. до 24 грудня 2011 року шляхом перерахунку суми на розрахунковий рахунок Кредитора.(п.2 даного договору).

Договір дійсний до 31 грудня 2012 року, або до повного погашення боргу.

Позивачем була направлена на адресу відповідача претензія від 30.12.2011 року з вимогою погасити заборгованість у розмірі 196 000 грн.

Львівське міське споживче товариство кошти на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 не перерахувало, мотивуючи свою відмому відсутністю коштів на розрахунковому рахунку товариства. V

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання згідно договору про розтермінування боргу від 24.06.2011 р., в результаті чого заборгував перед позивачем 196 000,00 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач не перерахував кошти на розрахунковий рахунок , позивач на підставі п. 4 договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 29 408,59 грн. пені за період з 01 .0 1 .201 2 р. по 01 .0 7 .2012 р.

У відповідності до п. 4 договору, за кожний день протермінування платежів боржник сплачує пеню в розмірі подвійної банківської ставки НБУ за весь час протермінування.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи несвоєчасне погашення відповідачем заборгованості та керуючись ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені

В зв'язку з тим, що відповідач не сплатив суму боргу до 31.12.2011 р., позивач на підставі п.3 договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 196 000 грн. штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимого цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України- видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. № 01-06/908/2012).

Відповідно до ст. 233 ГПК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. (п.3 ст. 83 ГПК України).

Враховуючи майнові інтереси обох сторін, зважаючи на те, що штрафні санкції надмірно великі, керуючись ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, суд зменшує розмір штрафу, який підлягає до стягнення з відповідача, до 100 000,00 грн.

Заперечення відповідачем позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій є безпідставним, зважаючи на те, що сплату штрафу та пені за невиконання грошового зобов'язання сторони обумовили у договорі про розтермінування боргу від 24.06.2011 р.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором про про розтермінування боргу від 24.06.2011 р. Факт наявності заборгованості належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а отже такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 627 ЦК України, ст.ст. 193, 230-233 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського міського споживчого товариства (79012, місто Львів, вул. Братів Тимошенків, 2, ідентифікаційний код 01759329) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 196 000,00 грн. основного боргу, 29 408,59 грн. пені, 100 000,00 грн. штрафу та 8428,17 грн. судового збору.

3. Відмовити в іншій частині позовних вимог.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 06.08.2012 р.

Суддя Король М.Р.