Постанова

від 30.08.2012 по справі 5/270

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2012 р. Справа № 5/270 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін позивача: відповідача-1: відповідача-2: матеріали касаційної скарги Путовий М.В. -дов. від 05.16.12, не з'явились, повідомлені належно, Фролькіс С.Е. -дов. від 05.03.12, Пінчук К.Ю. -дов. від 12.12.11, Товариства з обмеженою відповідальністю "А.К.В" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.12 (на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.12) у справі№5/270 Господарського суду міста Києва за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "А.К.В." 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-СП" провизнання права власності, виділ частки у спільному майні та витребування майна з чужого незаконного володіння

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.08.12 розгляд касаційної скарги відкладався до 30.08.12.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.08.12 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "А.К.В." звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-СП" про виділення у натурі та визнання права власності за позивачем на 4/5 будівель і споруд торгівельного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, у тому числі виділення у натурі та визнання права власності за ТОВ "А.К.В." на 4/5 будівлі літ. "А", загальною площею 2 009,7 кв.м, будівлі літ. "Б", загальною площею 2 139,2 кв.м, будівлі літ. "В", загальною площею 901,6 кв.м, у м. Києві, на вул. А. Малишко, 5, та витребування у відповідачів на користь позивача 4/5 будівель та споруд торгівельного комплексу за вказаною адресою. Позивач вказував на те, що він є співвласником спірного нерухомого майна на підставі договорів про спільну діяльність №15/12 від 24.10.96 і від 15.02.95, укладених між позивачем і відповідачем-1. Проте, відповідач-2 безпідставно користується переданою йому відповідачем-1 частиною торгівельного комплексу. Позов обґрунтований приписами статей 71, 112, 115, 144, 145, 430, 430 Цивільного кодексу УРСР, статей 16, 257, 377, 378 Цивільного кодексу України, статі 50 Закону України "Про власність".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.12 (судді: Ломака В.С., Мандичев Д.В., Морозов С.М.) в позові відмовлено повністю. Місцевий господарський суд визнав недоведеним факт будівництва спірного майна за рахунок коштів позивача, а також розміру частки останнього, про визнання права на яку заявлено позов, виходячи з розміру вкладу позивача і відповідача-1. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 16, 316, 317 328, 321, 392 Цивільного кодексу України, статті 432 Цивільного кодексу УРСР.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.12 (судді: Коршун Н.М., Авдеєв П.В., Куксов В.В.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "А.К.В", (з урахуванням пояснень), в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.12 (на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.12) у справі та задовольнити позов повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом приписів статей 387, 390, 392 Цивільного кодексу України, статей 112, 432 Цивільного кодексу УРСР, статей 34, 41 Господарського процесуального кодексу України . Товариство стверджує про те, що спірне майно було створено за договором про спільну діяльність за участю і кошти позивача, проте в подальшому незаконно перейшло у володіння відповідача-2. Також посилається скаржник і на те, що відповідач-2 не визнає право власності позивача на спірне майно.

Від відповідача-2 судом отримано відзиви на касаційну скаргу, в яких він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу -без задоволення.

Від відповідача-1 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх у судовому засідання представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.10.96 між Товариством з обмеженою відповідальністю "А.К.В." і Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан" було укладено договір про спільну діяльність №15/12, за умовами якого сторони домовилися про співробітництво в сфері будівництва та подальшої експлуатації об'єктів № 5, №6 торгового комплексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3. Позивач зобов'язався внести 70000 грн. у вигляді будівельних матеріалів, а відповідач-1 взяв на себе зобов'язання з ведення будівництва об'єктів №5,№6 торгового комплексу та їх подальшої експлуатації (пункти 2.6, 2.7 договору). Судами було установлено, що сторони уточнили продукт спільної діяльності за цим договором та визначили його як складські приміщення, площею 504 кв.м. (№12 згідно з експлікацією генерального плану торговельного комплексу "Сапсан", вказані раніше за текстом договору №6) та павільйони роздрібної торгівлі (№3 згідно з експлікацією генерального плану торгівельного комплексу, вказані раніше за текстом договору №5). За актом приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, будинку, споруди від 13.05.97 в експлуатацію було введено торгівельний комплекс із павільйонів та лотків загальною площею 1828 кв.м. В процесі розгляду спору судам установлено і те, що відповідно до Розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації №453 від 28.05.98 вирішено переоформити дозвіл на користування торгівельним комплексом малих архітектурних форм та ринком з відповідним статусом, що знаходяться на вулиці А. Малишка, 3, з КВВФ "Сапсан" на Фірму "Сапсан СП" та надати їй в орендне користування земельну ділянку під комплексом та ринком. За актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта щодо будівництва дитячого торгівельного комплексу у м. Києві на вул. А. Малишка, 5, у Дніпровському районі від 09.05.06 було прийнято в експлуатацію торгівельний комплекс з будівлями: літ. "А " заг. пл. 2 009, 7 кв.м, літ. "Б " заг. пл. 2 849, 9 кв.м та літ. "В " заг. пл. 901, 6 кв.м. Будівельно-монтажні роботи здійснено в період з травня 2001 року до квітня 2006 року, генеральний підрядник -ТОВ "Реммакс", проектна документація затверджена наказом власника ТОВ "Сапсан-СП" № 28 від 27.05.01. Господарськими судами також установлено, що відповідачу-2 було видано реєстраційні посвідчення на спірне майно №012785, №012786, №004450 (на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Київського комерційного арбітражу" від 26.07.07). Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "А.К.В." заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-СП" про виділення у натурі та визнання права власності за позивачем на 4/5 будівель і споруд торгівельного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, у тому числі виділення у натурі та визнання права власності за ТОВ "А.К.В." на 4/5 будівлі літ. "А" , загальною площею 2 009,7 кв.м, будівлі літ. "Б" , загальною площею 2 139,2 кв.м, будівлі літ. "В" , загальною площею 901,6 кв.м, у м. Києві, на вул. А. Малишко, 5, та витребування у відповідачів на користь позивача 4/5 будівель та споруд торгівельного комплексу за вказаною адресою. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог. Статтею 355 Цивільного кодексу України унормовано поняття і види права спільної власності. Так, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Згідно з приписами статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю; суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Відповідно до статті 357 названого Кодексу частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Частиною 1 статті 364 Цивільного кодексу України унормовано, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України унормовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно . Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Разом з тим, за приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов). При розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Відтак, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно він повинен надати суду відповідні докази. Як вже зазначалося позивач звернувся до відповідачів з вимогою про виділення у натурі та визнання права власності за ним на 4/5 будівель і споруд торговельного комплексу, а також витребування у відповідачів на користь позивача цієї частки спірних будівель і споруд. Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди визнали недоведеним позивачем наявність спільної часткової власності, а відтак і спірної частки позивача, про визнання права на яку заявлено позов. При цьому, судами було установлено і те, що спірні будівлі були введені в експлуатацію на підставі акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 09.05.06 (генпідрядник підрядник -ТОВ "Реммакс", проектна документація затверджена наказом власника -ТОВ "Сапсан-СП" (відповідача-2); акт про прийняття в експлуатацію від 13.05.97 свідчить про те, що в експлуатацію було введено торгівельний комплекс із павільйонів та лотків. Тобто, як установили суди, позивачем не надано, і, відповідно, матеріали справи не містять доказів на підтвердження його участі у створенні саме спірного майна. За таких встановлених обставин справи, судами обґрунтовано відмовлено у позові в частині визнання права власності на 4/5 будівель торгівельного комплексу та виділу цієї частки в натурі. Враховуючи те, що позивач не є власником спірної частки, як установили суди, колегія суддів погоджується з висновком судів і про відсутність підстав для задоволення позову в частині її витребування. Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Згідно з приписами частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на викладене і встановлені обставини справи та зважаючи на те, що оцінка усім доводам, на яких ґрунтувалися позовні вимоги та апеляційна скарга, була надана господарськими судами попередніх інстанцій, відсутні підстави для скасування судових актів у справі та задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.12 (на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.12) у справі №5/270 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А.К.В." залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець