Постанова

від 05.09.2012 по справі 30/311

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2012 р. Справа № 30/311

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мирошниченка С.В. (головуючий), Барицької Т.Л., Хрипуна О.О. розглянув касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Супер Профіль" на постановувід 26.06.2012

Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 30/311 господарського судуміста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МІКО" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Супер Профіль" простягнення 397388,66 грн. Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'яв.,

відповідача -Лошакова Д.С., Дьякова Д.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2012 (колегія суддів у складі: суддя Ващенко Т.М. -головуючий, судді Літвінова М.Є., Головіна К.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2012 (колегія суддів у складі: суддя Яковлєв М.Л. -головуючий, судді Авдеєв П.В., Тарасенко К.В.) вказане рішення скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ "Супер Профіль" на користь ТОВ "МІКО" 267410,00 грн. збитків та 129978,66 грн. неустойки.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду від 26.06.2012, а рішення господарського суду першої інстанції від 22.05.2012 залишити в силі. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з урахуванням такого.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.08.2003 сторонами у справі був укладений договір оренди № 4А-2003, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування частину нежилого приміщення овочесховища № 2 площею 2611,8 м 2 , яке знаходиться в Київській області, с. Мила, вул. Комарова, 23 Б, для розміщення в ньому виробництва будівельних конструкцій.

У п. 4.1 договору зазначено, що орендодавець передає орендарю об'єкт оренди не пізніше 01.08.2003 на підставі акта прийому-передачі, який підписується повноважними представниками сторін.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що строк, на який приміщення передається в оренду починається з дати передачі орендованого приміщення на підставі акта прийому-передачі і закінчується 31.07.2008. Після закінчення строку оренди договір може бути продовжено за письмовою згодою сторін.

На виконання умов договору сторонами підписано акт здачі-прийому приміщення від 31.08.2003, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб. В акті зазначено, що приміщення придатне для використання і цілком відповідає вимогам договору оренди № 4А-2003 від 01.08.2003.

Також, 01.08.2008 сторони уклали договір оренди № 1А-2008, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування частину нежилого приміщення овочесховища № 2 площею 2611,8 м 2 , яке знаходиться в Київській області, с. Мила, вул. Комарова, 23 Б, для розміщення в ньому офісного приміщення і виробничо-складського комплексу.

У п. 3.1 договору зазначено, що приміщення передається в оренду на строк -11 місяців. Строк оренди починається з дати підписання даного договору та закінчується 01.07.2009.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що на час закінчення строку дії договору № 1А-2008 від 01.08.2008 орендарем допущено значні погіршення орендованого майна, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму збитків та суму неустойки у зв'язку з простроченням відповідачем повернення орендованого приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено наявність вини відповідача щодо нанесення збитків орендованому приміщенню. У зв'язку з цим, судом апеляційної інстанції покладено в основу постанови звіт від 26.08.2009 суб'єкта оціночної діяльності -приватного підприємства "Авто-Експрес" про незалежну оцінку майна, відповідно до якого збитки складають 267410,00 грн. Крім того, суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідача також суми неустойки на підставі ст. 785 ЦК України.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції врахував вказані вимоги закону та правомірно зазначив про те, що відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.03.2012 вартість проведення ремонтно-будівельних робіт нежитлового приміщення за адресою: с. Мила, вул. Комарова, 23 Б, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., які доступні візуальному огляду в стан придатний для подальшої експлуатації, на час проведення дослідження становить 37646,00 грн.

У цьому ж висновку зазначено, що відсутність дверних полотен, металевих воріт, санітарно-технічних приладів, трубопроводів, пошкодження керамічної плитки, електропроводки, склопакетів віконних блоків, частини покриття підлоги, не є наслідком фізичного зносу даних конструктивних елементів. Однак, визначити чи існували наведені пошкодження та конструктивні елементи до моменту передачі частини приміщення в оренду, а саме до 01.08.2003, не виявляється можливим.

Так, в матеріалах справи відсутні дані про те, в якому стані передавалося орендоване приміщення позивачем відповідачу у 2003 році.

Крім того, судами встановлено, що постановою Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області № 5178 від 10.07.2009 в порушенні кримінальної справи за заявою Міщенко О.Б. про неправомірні дії представників відповідача відмовлено, у зв'язку із відсутністю складу злочину за ст.ст. 296 і 194 Кримінального кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Підставою для притягнення особи до відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад цивільного правопорушення, який складається з: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди, завданої такою поведінкою; причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що позивачем в порушення вимог ст.ст. 32-34 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують вину відповідача у завданні збитків орендованому ним приміщенню, тоді як саме наявність такої вини є обов'язковою підставою для відшкодування завданих збитків.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 785 ЦК у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У зв'язку з викладеним, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких вказував про те, що у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди необхідно з'явитися для передачі об'єкта оренди та підписання акта прийому-передачі, які залишилися з боку позивача без задоволення.

Таким чином, дії відповідача були спрямовані на повернення позивачу орендованого приміщення, а не підписання позивачем протягом тривалого часу акта прийому-передачі об'єкта оренди не може бути підставою для нарахування відповідачу неустойки на підставі ст. 785 ЦК України.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, постанова апеляційного суду є такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Сукупність наведеного дає підстави для висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Профіль" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2012 у справі № 30/311 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 у справі № 30/311 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Профіль" 3973,88 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Суддя С. Мирошниченко

Суддя Т. Барицька

Суддя О. Хрипун