Постанова

від 02.10.2012 по справі 12/324

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2012 № 12/324

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

за участю представників:

від позивача: Корнєв В. М. - представник за довіреністю від 03.09.2012

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: Шило В. Г. - представник за довіреністю від 03.07.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Орієнтир»

на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012

у справі № 12/324 (суддя Прокопенко Л. В.)

за позовом Приватного підприємства «Регіональна компанія «Тавріясервіс»

до Приватного підприємства «Каф-буд»

третя особа Приватне підприємство «Орієнтир»

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання укладеного між позивачем та відповідачем договору №03/06-08 від 03.06.2008 недійсним як такого, що підписаний з боку позивача неуповноваженою особою, і докази подальшого схвалення цього договору позивачем відсутні.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 12/324 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт підписання спірного договору з боку позивача неуповноваженою особою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Орієнтир», якому відповідач за договорами про відступлення права вимоги від 02.07.2008, від 04.08.2008, від 02.09.2008 уступив свої права кредитора по договору № 03/06-08 від 03.06.2008 щодо виконаних ним для позивача робіт, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 12/324 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволення позову відмовити

В апеляційній скарзі третя особа посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення норм процесуального права, а саме неповідомлення третьої особи про час та місце засідань по справі, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення суду.

Також, третя особа посилається на те, що при винесенні спірного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за приписами ст. 15 ГПК України спір щодо визнання недійсним спірного договору мав розглядатися судом за місцезнаходженням відповідача, та на те, що суд першої інстанції не застосував наслідківи спливу строку позовної давності щодо вимог про визнання спірного договору недійсним.

У доповненнях до апеляційної скарги від 25.09.2012 третьою особою вказується на недоведеність та безпідставність висновків суду першої інстанції щодо обставин, на які відповідач та третя особа посилалися, заперечуючи проти заявленого позову.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник третьої особи апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи 2, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

03.06.2008 позивач та відповідач уклали договір № 03/06-08 (далі Договір), за умовами якого позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов'язання по виконанню ряду робіт по підготовці Міжнародного дитячого оздоровчого центру «Дельфін», до початку літнього сезону, а також виконувати періодичні роботи для підтримки території в належному стані (вирубка кущів, корчування пнів, підрізка гілок з аварійних дерев, зніс сухостою, вивіз сміття власним транспортом, покіс трави), а Позивач зобов'язувався сплатити за виконані роботи.

Як вбачається з преамбули та Розділу 9 Договору, з боку позивача його підписано Гошковим В.В., посадове становище якого зазначено як директор.

Факт підписання Договору саме цією особою жодною із сторін не заперечується.

Звертаючись до суду з позовом про визнання Договору недійсним, позивач посилається на те, що Гошков В.В. на момент укладення Договору не лише не був директором позивача, а взагалі не працював на підприємстві позивача, що є підставою для визнання Договору недійсним згідно норм ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідач і третя особа проти позову заперечують, посилаючись на те, що Договір не може бути визнаний недійсним з підстав перевищення представником позивача повноважень під час його укладення, оскільки позивачем через свої відповідні органи (директор, бухгалтерія) протягом тривалого проміжку часу вчинялися дії на виконання умов Договору, а саме, були підписані акти здачі-приймання виконаних робіт, частково оплачені виконані відповідачем роботи та підписано акт звірки станом на 30.01.2009, що згідно ст. 241 ЦК України вказує на повне його схвалення позивачем.

Крім того, відповідач та третя особа послалися на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 у справі № 5023/5762/11 встановлений факт схвалення спірного Договору, і цей факт є преюдиційним для справи № 12/324; що підтвердженням дійсності Договору є судові рішення у справі № 5023/10693/11, згідно з якими з позивача на користь третьої особи та ТОВ «Байкал-26» стягнуто збитки від інфляції, 3% річних, проценти за користування грошовими коштами та пеню за невиконання умов Договору.

Також, третя особа у відзиві від 09.08.2012 (а.с.103-104 т.2) повідомила суду, що Гошков В.В. ще з січня 2008 року був відповідальним за благоустрій території МДОЦ «Дельфін» (який належить позивачу), тобто знаходився у трудових відносинах з позивачем, що, на думку третьої особи, підтверджується «списком работ по подготовке пансионата «Кристалл» и МДОЦ «Дельфин» к летнему сезону 2008 г.» - додатком до листа від 24.01.2008 № 24/01-08 за підписом генерального директора ТОВ «Хіммашпроект» (власника позивача) на ім'я представника компанії Vilhelmina Holding Limited» (власника ТОВ «Хіммашпроект», та відповіддю останнього про згоду на проведення вказаних у цьому додатку робіт (а.с.78-80 т.2).

З огляду на зазначене листування, враховуючи, що Гошков В.В., згідно пояснень самого позивача у апеляційній скарзі по справі № 5023/5762/11 (третьою особою помилково зазначено «у справі № 5023/1626/12»), мав відкритий доступ до печаток позивача, третя особа дійшла висновків, що Гошков В.В. ще з січня 2008 року знаходився у трудових відносинах з позивачем, і що позивач надав Гошкову В.В. право підписувати угоди та скріплювати їх печаткою підприємства.

Суд першої інстанції, не погодившись з доводами відповідача та третьої особи, задовольнив вимоги позивача, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

За правилами ст. 81 ЦК України в редакції на дату створення особи позивача, юридична особа приватного права, до яких відноситься позивач, створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивач визначається Статутом позивача.

Статутом позивача в редакції, чинній на дату укладення Договору (затверджено протоколом засновника № 56 від 16.11.2007, дата реєстрації 20.11.2007) (а.с.12-15 т.1), передбачено, що:

- виконавчим органом позивача є директор, що призначається та звільняється за рішенням власника (п. 6.11);

- директор вирішує усі питання діяльності позивача за виключенням тих, які вирішуються виключно власником (п. 6.12);

- директор має право без доручення здійснювати дії від імені позивача, укладати угоди та вчиняти інші юридичні дії (ч.ч. 1, 3 п.6.13).

Отже, зі змісту Статуту позивача слідує, що без доручення укладати угоди та вчиняти інші юридичні дії від імені позивача має право лише директор.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наявних в матеріалах справи копій наказів позивача та витягу з трудової книжки Гошкова В. В. випливає, що Гошков В. В. прийнятий на посаду заступника директора з 09.06.2008 (наказ № 13 від 09.06.2008), а посаду директора позивача обіймав з 20.06.2008 по 10.08.2009 (накази № 14 від 19.06.2008 та № 10-к від 10.08.2009).

Посилання третьої особи на те, що Гошков В.В. ще з січня 2008 року знаходився у трудових відносинах з позивачем, і той надав Гошкову В.В. право підписувати угоди та скріплювати їх печаткою підприємства, до уваги колегією суддів не приймаються як недоведені, оскільки на підтвердження зазначених обставин третя особа не надала суду жодного належного і допустимого доказу, а ті факти, що Гошков В.В. з січня 2008 року був відповідальним за благоустрій території МДОЦ «Дельфін» і мав вільний доступ до печатки позивача, належними і допустимими доказами на підтвердження зазначених обставин визнані бути не можуть.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що, підписуючи 03.06.2008 спірний Договір, Гошков В. В. діяв від імені позивача не маючи на це ніяких повноважень.

За таких обставин, посилання відповідача та третьої особи, з огляду на правила ст. 241 ЦК України, на те, що Договір не може бути визнаний недійсним з підстав перевищення представником позивача повноважень під час його укладення, оскільки позивач через свої відповідні органи (директор, бухгалтерія) протягом тривалого проміжку часу вчиняв дії на виконання умов Договору, що вказує на повне його схвалення позивачем, до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні з огляду на таке.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Отже, ст. 241 ЦК України регулює відносини, у яких особа, яка вчинила правочин від імені іншої особи, діяла з перевищенням наявних в неї повноважень.

Проте, в даному випадку, Гошков В.В., який 03.06.2009 підписав Договір від імені позивача, діяв не з перевищенням наявних в нього повноважень, а взагалі без будь-яких повноважень, а отже, є безпідставним застосувати до спірних правовідносин сторін за Договором положень ст. 241 ЦК України.

Підписання акту звірки розрахунків станом на 30.01.2009 відбулося, так саме, як і перерахування позивачем грошових коштів на виконання Договору, під час перебування Гошкова В. В. на посаді директора позивача, а акти здачі-приймання виконаних робіт за Договором підписані в той же період безпосередньо Гошковим В. В., з огляду на що вказані документи не можуть бути прийняті судом як належні докази на підтвердження факту схвалення Договору позивачем.

Факти, встановлені судами у вищезгаданих справах № 5023/5762/11 та № 5023/10693/11, на які посилаються відповідач та третя особа як на доказ схвалення позивачем спірного Договору та на додаткове підтвердження його дійсності, до уваги колегією суддів також не приймаються через різний суб'єктний склад у спорах, що вирішувались судами у цих справах, із суб'єктним складом спору, що є предметом розгляду у справі № 12/324.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено факт підписання договору № 03/06-08 від 03.06.2008 з боку позивача особою, яка не мала ніяких повноважень на здійснення таких дій від його імені, тому позовні вимоги про визнання недійсним договору № 03/06-08 від 03.06.2008 є законними і підлягають задоволенню.

Отже, рішення суду першої інстанції є вірним по суті.

Водночас колегія суддів вважає обґрунтованими посилання третьої особи на те, що її не було повідомлено про час та місце судових засідань, з огляду на таке.

Як слідує з матеріалів справи, а саме зі змісту протоколу судового засідання від 10.08.2012 (а.с. 119 т. 2), у вказаному судовому засіданні, проведеному за відсутності представників відповідача та третьої особи, оголошено перерву, проте не вказано час і місце наступного судового засідання.

Наступне судове засідання, в якому судом першої інстанції оголошено спірне рішення, відбулось 14.08.2012, проте в матеріалах справи відсутні докази повідомлення судом учасників судового процесу про час та дату цього засідання.

Зі змісту протоколу судового засідання за 14.08.2012 (а.с. 144 т. 2) слідує, що відповідач та третя особа представників в зазначені судове засідання не направили.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Згідно ч. 4 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Частиною 1 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача та третьої особи, не повідомлених належним чином про місце засідання суду, що, згідно п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, а тому, рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 12/324 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, згідно якого позов задовольняється повністю, договір № 03/06-08 від 03.06.2008, укладений між позивачем та відповідачем, визнається колегією суддів недійсним.

Враховуючи підстави скасування рішення суду першої інстанції, а також вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного підприємства «Орієнтир» підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи правові підстави визнання колегією суддів спірного Договору недійсним, враховуючи норми ч. 1 ст. 236 ЦК України, згідно з якою правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, та ч. 1 ст. 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, решта наявних в матеріалах справи доказів, де оцінюються обсяги, вартість та якість виконання відповідачем робіт за Договором (акти, довідки, листування тощо), так саме, як докази, пов'язані з розслідуванням кримінальної справи щодо Гошкова В.В., до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що станом на дату прийняття судом першої інстанції оспореного рішення не впливають на вирішення спору по суті.

Щодо посилань апелянта, а також відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції, на те, що при винесенні спірного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за приписами ст. 15 ГПК України спір щодо визнання недійсним спірного договору мав розглядатися судом за місцезнаходженням відповідача, оскільки спір між сторонами виник з приводу виконання відповідачем робіт по благоустрою території належного позивачу МДОЦ «Дельфін», слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Пунктом 20.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначено, що згідно з частиною першою статті 15 ГПК справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. При цьому стороною, зобов'язаною здійснити певні дії, може бути будь-яка із сторін, у якої з огляду на умови договору та з урахуванням фактичних обставин справи відповідний обов'язок існує на момент подання позову.

Третьою особою не доведено, що на момент подання позову у цій справі відповідач мав обов'язок виконати роботу за Договором. Відповідно, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не порушено право територіальної підсудності.

Щодо посилань апелянта та відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з цим позовом до суду слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 526 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на вказані приписи законодавства, враховуючи той факт, що про наявність Договору позивач дізнався лише в серпні 2009, після звільнення з посади директора Гошкова В.В., саме з цього моменту має обраховуватись початок перебігу строку позовної давності.

Враховуючи зазначені обставини, та те, що з даним позовом позивач звернувся до суду 01.12.2011, посилання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності колегією суддів до уваги не приймаються як недоведені.

Щодо судових витрат позивача за звернення до суду з даним позовом слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір в даній справи виник як наслідок неправомірних дій позивача, саме на нього покладаються судові витрати по сплаті судового збору за подачу даного позову до суду.

З огляду на досліджені обставини справи, враховуючи підстави скасування оспореного рішення та підстави задоволення позовних вимог позивача, витрати третьої особи на подачу апеляційної покладаються на третю особу.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Орієнтир» на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 12/324 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 12/324 скасувати.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір № 03/06-08 від 03.06.2008, укладений між Приватним підприємством «Регіональна компанія «Тавріясервіс» та Приватним підприємством «Каф-буд».

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 30/330.

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Ропій Л.М.

Дата складання та підписання

повного тексту постанови: 08.10.2012