Постанова

від 23.10.2012 по справі 36/182

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 36/182

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Запорощенка М.Д., Акулової Н.В., Алєєвої І.В. розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4, м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 року у справі№ 36/182 господарського суду міста Київа за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4, м. Київ додочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна", м. Київ простягнення 111 200,00 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5 (дов.№б/н від 19.01.2012 року);

від відповідача: Петренко Є.І. (дов.№149/2011 від 12.12.2011 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.02.2012 року (суддя: Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з дочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна" на користь ОСОБА_4 101 594,88 грн. основного боргу, 1 015,92 грн. державного мита та 107,80 грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано частковою доведеністю позовних вимог, щодо сплати відповідачем позивачу суми директорських комісійних та комісійних з особистих продаж позивача, оскільки відповідачем не надано до матеріалів справи доказів того, що договори з кінцевими покупцями, за якими позивачеві були нараховані та сплачені в 2003-2004 роках 20% директорських комісійних, були розірвані з покупцями, цим підтверджується факт отримання відповідачем повної вартості проданих товарів від остаточних покупців та обов'язок відповідача здійснити розрахунок з позивачем за встановленою шкалою розрахунків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 року (головуючий суддя Мальченко А.О., судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.) апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012 року у справі № 36/182 задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012 року у справі № 36/182 в частині стягнення з дочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна" на користь ОСОБА_4 101 594,88 грн. основного боргу скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_4 у задоволенні вимог; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012 року у справі № 36/182 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована недоведеністю, належними та допустимими доказами, факту порушення відповідачем прав позивача та відсутністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача на користь позивача комісійної винагороди поза межами дії договору.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, суб'єкт підприємницької діяльності -фізичної особа ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 року по справі №36/182, а рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012по справі №36/182 залишити без змін.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача, проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив залишити прийняту постанову апеляційного господарського суду без задоволення, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.03.2012 року позивач - суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна" в якому просила стягнути з останнього належні їй комісійні виплати по угодам купівлі-продажу продукції за період з 2001 по 30.07.2004 року та винагороду у вигляді туристичних подорожей, всього на суму 111 200 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2006 року прийнято позовну заяву до розгляду. Ухвалами господарського суду міста Києва від 29.03.2006 року,10.05.2006 року, 24.05.2006 року, 07.06.2006 року, 20.06.2006 року розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2006 року провадження у справі зупинено, копії матеріалів справи №36/182 направлено до прокуратури міста Києва. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2007 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року поновлено провадження у справі №36/182 , розгляд справи призначено на 21.12.2011 року. Ухвалами господарського суду міста Києва від 21.12.2011 року, 25.01.2012 року розгляд справи відкладався. У судовому засіданні від 08.02.2012 року оголошено перерву у судовому засіданні на 13.02.2012 року.

13.02.2012 року позивачем подано до суду детальний розрахунок суми позову в якому позивач зазначає, що сума винагороди підлягаюча до сплати позивачеві, становить 98 242 грн., а за особисті продажі -3 352 грн. Загальна сума боргу відповідача становить 101 594, 88 грн.

Суд першої інстанції прийняв заявлені вимоги (викладені у детальному розрахунку суми позову) до розгляду та задовольнив їх, вирішив у рішенні від 15.02.2012 року стягнути з відповідача на користь позивача 101 594,88 грн. директорських комісійних та комісійних з особистих продаж позивача.

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції в частині стягнення з дочірнього підприємства "Цептер Інтернаціональ Україна" на користь ОСОБА_4 101 594,88 грн. скасував та постановив у цій частині нове рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.1995 року між фізичною особою ОСОБА_4 та ДП "Цептер Інтернаціональ України" було укладено договір № 100736, за умовами якого відповідач (фірма) доручив позивачу (презентант) за винагороду, обчислювану у відповідності до тарифної сітки комісійних, що є невід'ємною частиною договору (Додаток 2), здійснювати від його імені угоди, спрямовані на продаж належної йому продукції, а також інші дії, обумовлені виконанням основного обов'язку презентанта.

Відповідно до п.8.1 договору його припинення можливе за умови: відмови від нього фірми, відмови від нього презентанта та в інших випадках, передбачених цивільним законодавством.

Договір вважається розірваним лише після виконання взаємних зобов'язань та врегулювання усіх питань та розрахунків, що стосуються матеріальних цінностей, отриманих презентантом від фірми при укладанні цього договору чи під час виконання своїх зобов'язань по договору. (п.8.2 договору).

02.07.2001 року у відповідності до п.8.1 договору вищевказаний договір сторонами у справі був розірваний, при цьому сторони підписали акт про розірвання договору № 100736, яким підтвердили, що на момент його розірвання фінансових чи матеріальних претензій один до одного не мають (т.1 а.с.87).

02.07.2001 року між ДП "Цептер Інтернаціональ Україна" та приватним підприємцем -ОСОБА_4 був укладений договір підряду № 100736, за умовами якого замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) зобов'язується за грошову винагороду виконувати роботу, направлену на реалізацію (продаж) товару фірми, який вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2001 року.

Додатковими угодами до договору підряду № 100736 від 02.01.2002 року, від 31.12.2002 року, від 21.12.2003 року сторонами продовжувався строк дії даного договору до 31.12.2004 року (т.1 а.с.134-136).

Пункт 3.1 договору передбачає, що за виконання робіт, вказаних у п.1.1 цього договору, замовник зобов'язується виплачувати підряднику винагороду в грошовій формі шляхом перерахування на реквізити підрядника: 021568 (пластикова картка) АППБ "Аваль".

Згідно п.3.2 договору винагорода виплачується один раз в місяць на підставі акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами.

Розмір винагороди визначається сторонами щомісячно, згідно акту виконаних робіт (3.3 договору).

Пунктом 5.3 договору встановлено, що договір може бути достроково розірваний за бажанням однієї зі сторін за умови обов'язкового письмового попередження другої сторони за 10 днів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами підписані акти виконаних робіт у період 2002-2004 років, які свідчать про належне виконання сторонами договірних зобов'язань (т.1 а.с.101-131).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи містять Інформаційне повідомлення Генерального директора ДП "Цептер Інтернаціональ Україна" від 18.07.2003 року №46-ИС/200 на ім'я ОСОБА_4, яким остання була поставлена до відома про те, що з VIII цептер-місяця 2003 року (14.07.2003 р.) її призначено на посаду торгового директора програми ЕСО регіону Київ з випробувальним терміном". (а.с.89, т.1).

21.08.2003 року листом № 570/03, який підписаний лише генеральним директором "Цептер Інтернаціональ Україна" Н.Фесюн, позивачу, як торговому директору програми ЕСО, було доведено до відома шкалу для нарахування Директорських комісійних, що діють у період з VIII по X цептер-місяць 2003 року, згідно якої названі комісійні нараховуються наступним чином:

20 % комісійних сплачується після оплати договорів на 20 %,

50 % комісійних сплачується після оплати договорів на 50 %,

решта 30 % -після оплати договорів на 80 %.

Комісійні за особистий продаж сплачуються в розмірі 20 % незалежно від здійснення особистого обороту, та додатково сплачує фіксовану оплату в розмірі 200 доларів США. (т.1, а.с.62)

05.12.2003 року листом № 902 позивачу, як торговому директору програми ЕКО, було доведено до відома шкалу для нарахування Директорських комісійних, що діють у період з ХІІ по XІІІ цептер-місяць 2003 року, обраховування яких проводиться в аналогічному порядку та додатково сплачується фіксована оплата у розмірі 340 доларів США. (т.1, а.с.63).

Листом від 12.06.2004 року за вих. № 132 відповідач повідомив позивача про розірвання з 22.07.2004 року договору підряду № 100736 від 02.07.2001 року (т.1 а.с.85).

10.08.2004 року на адресу ОСОБА_4 ДП "Цептер Інтернаціональ України" було направлено лист № 208, яким позивач була повідомлена, що у зв'язку з розірванням договірних відносин відповідач залишає за собою право на виплату належних їй комісійних винагород за раніше надані презентаційні послуги, які були надані в період дії цивільно-правового договору № 100736.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, виходив з того, що наявний в матеріалах справи акт звірки нарахувань між сторонами станом на 01.05.2006 року за договором №100736 від 02.07.2001 року свідчить про те, що останні нарахування були здійснені відповідачем у липні 2004 року, а з представлених позивачем роздруківок Обчислювального центру відповідача, ОСОБА_4 з серпня по грудень 2004 року нараховувались комісійні за договорами купівлі-продажу продукції, укладеними в період дії договору підряду від 02.07.2001 року, за якими на момент припинення його дії, розрахунки покупців за товар не завершились, тому обов'язок замовника, здійснити розрахунок з підрядником за встановленою шкалою розрахунків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, у частині стягнення з відповідача суми винагороди у розмірі 101 594,88 грн. суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для примусового стягнення з відповідача на користь позивача комісійної винагороди поза межами дії договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, оскільки:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема: є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з актів виконаних робіт за 2002 рік, 2003 рік, 2004 рік вбачається, що суми винагороди, як то передбачено п.3.1-3.3 договору підряду № 100736 від 02.07.2001 року виплачені позивачці, що свідчить про виконання відповідачем умов договору.

Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП "Цептер Інтернаціональ Україна" у відповідності до п. 5.3 договору підряду № 100736 від 02.07.2001 року виступило ініціатором розірвання договору та направило 12.06.2004 року ОСОБА_4 лист за вих.№ 182 про припинення дії такої угоди з 22.07.2004 року.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що лист №208 від 10.08.2004 року, не містить обов'язку відповідача здійснити дії по виплаті комісійної винагороди згідно договору від 02.07.2001 року №100736.

Суди попередніх інстанцій, дійшли також обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача вартості туристичних путівок, зазначивши, що такі мають заохочувальний характер.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає висновки суду апеляційної інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4 3 , 4 7 , 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин справи апеляційний господарський суд з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача-суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_4, м. Київ.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м. Київ залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 року у справі №36/182 залишити без змін.

Головуючий суддя М.Д. Запорощенко

Судді: Н.В. Акулова

І.В. Алєєва