Рішення

від 16.01.2012 по справі 24/304

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 24/304 16.01.12

За позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

До Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто»

Про визнання договору недійсним

Суддя Шаптала Є.Ю.

Представники сторін:

Від прокуратури: не з»явився

Від позивача 1 Кушніренко Т.Ф. за дов. № 220/529/д від 23.08.2011 р.

Від позивача 2 Кушніренко Т.Ф. за дов. № 303/25-2524 від 15.08.2011 р.

Від відповідача 1: не з»явився

Від відповідача 2: Скуба І.В. за дов. № 37-02/11 від 24.02.2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто»про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема: ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", а також Указу Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" № 240/93 від 01.07.1993 р. Крім цього, прокурор просив поновити строк позовної давності про визнання оспорюваної угоди № 217/УПБ-1Д від 26.05.2004 р. про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін недійсною, оскільки його пропущено з поважних причин, а саме, про вказані обставини стало відомо в ході проведення прокуратурою перевірки в лютому 2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 12.09.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2011 року розгляд справи відкладено на підставі ст.. 77 ГПК України.

30.09.2011 р. представником відповідача подано до відділу діловодства суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 24.10.2011 року.

Розпорядженням від 02.11.2011 року призначено проведення повторного автоматичного розподілу в зв'язку із звільнення судді Шевченка В.Ю. з посади судді господарського суду міста Києва. Згідно автоматичного розподілу справу передано для розгляду судді Шаптала Є.Ю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. справу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 21.11.11 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.11.11 р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 19.12.2011 р.

В судовому засіданні 19.12.2011 року представником МОУ подано власну письмову позицію.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року розгляд справи продовжено відповідно до ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 16.01.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав наведених у відзив на позов.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомлено, обґрунтованих заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подано.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.01.2012 р. та за відсутністю представника відповідача 1, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.01.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2005 р. між державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто»укладено договір № 08 про пайову участь у будівництві, за умовами п. 1.1 якого предметом цієї угоди є пайова участь сторін у будівництві житлового комплексу із соціальною інфраструктурою на земельній ділянці орієнтованою площею 1,8 га, яка розташована в межах військового містечка площею 5,8 га, яка розташована по вулиці Народного ополчення, 3 (вул.. Аеровокзальна, 3) у м. Києві у Солом»янському районі м. Києва.

Відповідно до п. 2.4 Договору Замовник вносить, як пайовий внесок, ділянку для будівництва об'єкту з цільовим призначенням під житлову забудову.

Згідно п. 2.5 Договору пайовик вносить, як авансовий пайовий внесок, грошові кошти, необхідні для покриття витрат, пов'язаних з реалізацією цього Договору, орієнтований розмір яких визначений у Додатку № 3 до договору.

Відповідно до п. 2.6.1 Договору Замовник отримує у власність 25% загальної житлової площі завершеного будівництвом об'єкту, 25% вбудовано -прибудованих приміщень та 25% загальної площі напівпідземних автостоянок. Пайовик отримує у власність 75 % загальної житлової площі завершеного будівництвом об'єкту 75% загальної площі вбудовано-прибудованих приміщень та 75% загальної площі напівпідземних автостоянок (п. 2.6.2 Договору).

Вказаний Договір набирає чинності з моменту підписання її обома сторонами (п. 6.4 Договору).

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами Договору він за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Майно, внесене учасниками, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ч. ч. 1, 2 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Позивач посилається на те, що приписами ст. 77 Земельного кодексу України передбачено - землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" (у відповідній редакції) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності (ч. 1, 4 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" (у відповідній редакції).

Згідно з ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" (у відповідній редакції) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність на підставі ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, належать, зокрема: землі оборони.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки

Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до листа за вих.. № 220/2039 Міністерство оборони України зверталось 04.07.2005 року до Київського міського голови щодо сприяння у прискоренні оформлення земельних ділянок у місті Києві під будівництво житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною на територіях військових містечок, в тому числі № 168 по вулиці Народного ополчення, 3 (вулиці Аеровокзальна, 3).

Згідно Рішення Київської міської ради ХІ сесії ІV від 24.11.2005 року № 432/2893 «Про передачу земельної ділянки ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій»для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вулиці Народного ополчення, 3 у Солом»янському районі м. Києва переведено частину земель оборони площею 5,80 га на вулиці Народного ополчення, 3 у Солом»янському районі м. Києва до земель запасу житлової та громадської забудови, затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та передано державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій»в короткострокову оренду на 5 років зазначену земельну ділянку для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул.. Народного ополчення, 3 у Солом»янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Згідно Договору оренди земельної ділянки від 27.07.2006 року, укладеного між Київською міською радою та ДП «УКБ-Інвест», об'єктом оренди є земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури, зазначений факт підтверджується й Актом приймання -передачі земельної ділянки від 27.07.2006 року

Як вбачається з матеріалів справи, дана земельна ділянка відноситься до земель запасу житлової та громадської забудови, отже вона не є територією військового містечку № 168 (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

Тому не підлягає застосуванню Закон України «Про використання земель оборони», оскільки цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури.

З огляду на це, помилковим є твердження позивача, що цільове призначення земельної ділянки з земель оборони на землі запасу житлової та громадської забудови відбулося внаслідок укладення між сторонами спірної угоди.

Крім того, відповідно до Листа Вищого господарського суду України від 01.01.2010 року «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами», лише за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.

Оскільки відповідачем надані належні та допустимі докази зміни цільового призначення земельної ділянки з земель оборони до земель запасу житлової та громадської забудови, укладений між сторонами договір не може бути визнаний недійсним.

За таких обставин, Договір відповідає вимогам чинного законодавства

Крім цього, Положення про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, яке затверджено Указом Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" № 240/93 від 01.07.1993 р. (далі-Положення), джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є:

1) кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення;

2) пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення;

3) кредитні позики під житлове будівництво від українських та іноземних інвесторів;

4) внески або благодійні пожертвування приватних осіб, організацій на житлове будівництво;

5) інші джерела інвестування, встановлені законодавством України.

Взаємовідносини між учасником інвестиційної діяльності (Міністерство оборони України) та інвесторами здійснюються на підставі угод (контрактів).

В угоді (контракті) обумовлюється використання інвестиційних коштів виключно на вирішення житлової проблеми військовослужбовців шляхом: будівництва силами українських або іноземних будівельних організацій (фірм) жилих містечок (кварталів, будинків) на умовах здачі житла "під ключ" у комплексі з інженерними комунікаціями та спорудами соціально-побутової та торговельної інфраструктури; купівлі квартир або будинків у Рад народних депутатів, підприємств і організацій різних форм власності та громадян.

Для управління інвестиціями в угоді може передбачатися створення спеціального органу (п. 2 Положення).

Погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту I цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення.

У разі передачі інвестором у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом) (п. 3 Положення).

Згідно з п. 4 Положення оформлення права власності інвестора на житло, споруди соціально-побутового та торговельного призначення провадиться в установленому порядку.

Надання інвесторам земельних ділянок, зайнятих під зазначені споруди , здійснюється відповідно до земельного законодавства України. Інвестори - іноземні громадяни в разі передачі їм у власність житла, споруд соціально-побутового та торговельного призначення одержують земельні ділянки, зайняті цими спорудами, у довгострокове користування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Житло, побудоване за рахунок інвестицій, крім житла, переданого інвесторам відповідно до пункту 3 цього Положення, становить загальнодержавну власність і перебуває у віданні Міністерства оборони України (п. 5 Положення).

В подальшому до Указу внесено зміни (Указ Президента № 136/94 від 05.04.1994 р.) й п. 3 доповнено ч. 4, в силу якої дозволено замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.

Як вбачається з спірного договору про пайову участь в будівництві від 20.10.2005 року, сторонами здійснюється будівництво житлового комплексу із соціальною та інженерною транспортною інфраструктурою на земельній ділянці з цільовим призначенням -під житлову забудову. Фінансування будівництва здійснюється в повному обсязі за кошти пайовика (п. 2.2 Договору). Крім того відповідно до указу визначено одного з учасників інвестиційної діяльності Міністерство оборони України, згідно Договору № 08 про пайову участь у будівництві -стороною договору є ДП «УКБ -Інвест». Згідно Договору № 13383/з про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року, укладеного між Міністерством оборони України та Державним підприємством Управління капітального будівництва та інвестицій», Міністерством оборони отримує безоплатно 25% загальної кількості та площі квартир. Отже укладанням зазначено договору Міністерство погодило такий розподіл площі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд вважає, що прокурором та позивачем у справі не доведено належними засобами доказування свої позовні вимоги.

Крім цього, згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з позовних матеріалів, прокурор звернувся до суду з позовною заявою 16.06.2011 р., натомість сторонами укладено та підписано оспорюваний Договір 20.10.2005 р.

При цьому, прокурор та позивач просили поновити строк позовної давності, з огляду на те, що дізнався про укладений Договір під час проведення прокуратурою перевірки в лютому 2011 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Прокурором та позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували поважність пропуску позовної давності

З огляду на наведене, суд, вважає, що строк позовної давності при зверненні до суду прокурором пропущено.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що прокурором та позивачами не доведено обґрунтованість позовних вимог -недійсності оспорюваної Угоди, а відповідачами в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині визнання недійсним оспорюваного правочину з моменту укладення не підлягає задоволенню на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, в задоволенні позову необхідно відмовити повністю з покладенням судових витрат згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про визнання договору № 08 про пайову участь у будівництві від 25.10.2005 року недійсним відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Є.Ю. Шаптала

Дата підписання повного тексту рішення -20.01.2012 р.