Рішення

від 24.10.2012 по справі 5011-5/9322-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/9322-2012 24.10.12 За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-Плюс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мари Льо"

3. Компанія з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" (Senotivero Commercial LTD, Республіка Кіпр)

про визнання договору недійсним, визнання відсутнім права та витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Лазоренко Ю.О. за довіреністю б/н від 13.08.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився.

від відповідача-2: Марченко М.А. -директор;

від відповідача-3: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2012 року Товариство з додатковою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка" (далі -позивач, ТДВ "ТФ "Киянка") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-Плюс" (далі -відповідач-1, ТОВ "Киянка-Плюс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мари Льо" (далі -відповідач-2, далі -ТОВ"Мари Льо") про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 6 775, 2 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивачу належать на праві власності нежилі приміщення в будинку № 30 по вул. Васильківській у місті Києві загальною площею 6 775, 20 кв.м., що підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 р. у справі № 51/328. Зазначені приміщення, як стверджує позивач, були повернуті йому у зв'язку з виходом зі складу учасників відповідача-1 на підставі Акта прийому-передачі від 08.11.2010 р. Оскільки 04.05.2012 р. відповідачем-1 на підставі договору купівлі-продажу було відчужено зазначені приміщення, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Також, 10.07.2012 р. через відділ діловодства суду позивачем було подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій він просив: накласти арешт на майно, яке є предметом оспорюваного договору, заборонити відповідачеві-2 вчиняти дії щодо його відчуження та заборонити Комунальному підприємству "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" реєструвати та видавати будь-які документи на нерухоме майно, вносити до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень записи про зміну власника зазначеного майна, а також реєструвати відчуження будь-яким способом нежилих приміщень у будинку № 30 по вул. Васильківській у м. Києві, які зареєстровані на праві власності за ТОВ "Мари Льо".

В обґрунтування вказаної заяви позивач вказував на те, що у нього є достатні підстави вважати, що відповідач-2 намагатиметься відчужити спірні приміщення, оскільки наразі ним подано заяву про проведення поточної інвентаризації спірного майна. При цьому, позивач вказував на те, що оспорюваний договір був укладений, на його думку, для унеможливлення виконання рішення суду у справі № 51/328, яким за позивачем визнано право власності на спірне майно, та про яке відповідачам було достовірно відомо, оскільки представником ТОВ "Киянка-Плюс" у вказаній справі був директор ТОВ "Мари Льо" Марченко М.А.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/9322-2012 та призначено її до розгляду на 01.08.2012 р.

30.07.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що 01.12.2003 р. позивач передав, а відповідач-1 прийняв для формування статутного фонду товариства нежилі приміщення загальною площею 6 775, 2 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30, у зв'язку з чим Головним управлінням комунальної власності міста Києва відповідачу-1 було видано Свідоцтво на право власності від 02.04.2004 р. серії САА № 102275. В подальшому, як зазначає позивач, 08.11.2010 р. він прийняв за актом прийому-передачі, а учасник відповідача-1 ТОВ "ОРО" передало, нежилі приміщення загальною площею 6 775, 2 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30, у зв'язку з виходом позивача зі складу засновників відповідача-1. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 р. у справі № 51/328 на спірні приміщення було визнано право власності за позивачем, однак відповідач-1 їх відчужив відповідачу-2 за оспорюваним у даній справі договором.

01.08.2012 р. до початку судового засідання від відповідача-1 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що директор товариства перебуває у щорічній відпустці, у зв'язку з чим відповідач-1 не має змоги надати суду витребувані документи та забезпечити явку свого повноважного представника.

У судовому засіданні 01.08.2012 р. представник позивача підтримав раніше подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розгляд вказаної заяви судом було відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2012 р. розгляд справи, в порядку ст. 77 ГПК України, з огляду на неявку представників відповідачів, вирішено відкласти на 06.09.2012 р.

03.08.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд накласти арешт на майно, яке є предметом оспорюваного договору, заборонити відповідачеві-2 вчиняти дії щодо його відчуження та заборонити Комунальному підприємству "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" реєструвати та видавати будь-які документи на нерухоме майно, вносити до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень записи про зміну власника зазначеного майна, а також реєструвати відчуження будь-яким способом нежилих приміщень у будинку № 30 по вул. Васильківській у м. Києві, які зареєстровані на праві власності за ТОВ "Мари Льо". До заяви додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 609, 50 грн.

В обґрунтування даної заяви, крім доводів, наведених у заяві позивача від 10.07.2012 р., позивач вказував на те, що відповідач-2 вже намагається відчужити спірні нежитлові приміщення, про що свідчить розміщення ним оголошення з продажу такого майна на інтернет-сторінках: http://kiev.ko.slando.ua/obyavlenie/prodam-pomeschenie-na-vasilkovskoy-30-ID4U1s7.html та http://ofis.address.ua/prodajut/kiev/vasil-kovskay-6744542/?new=1 .

На підтвердження зазначеного, позивач надав роздруківки веб-сторінок за вказаними адресами.

07.08.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу від 04.05.2012 р., укладений між ТОВ "Киянка-плюс" та ТОВ "Мари Льо"; визнати відсутність у ТОВ "Киянка-плюс" та ТОВ "Мари Льо" права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30; витребувати у ТОВ "Киянка Плюс" та ТОВ "Мари Льо" нежилі приміщення у будинку № 30 по вул. Васильківській у місті Києві згідно переліку; відстрочити ТОВ "Трикотажна фабрика "Киянка" сплату судового збору на 2 місяці, але не довше, ніж для ухвалення судового рішення у справі; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати. Разом з вказаною заявою про уточнення позовних вимог позивачем також подано окрему заяву про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2012 р. заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково, вирішено до вирішення спору по суті та набрання рішенням у даній справі законної сили, заборонити ТОВ "Мари Льо" вчиняти дії спрямовані на відчуження спірного майна, в іншій частині заяви про забезпечення позову -відмовлено.

14.08.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б. та про витребування від відповідача-1 доказів, які підтверджують, що приміщення, відчужені за оспорюваним договором, після їх передачі у 2003 році до статутного фонду ТОВ "Киянка-Плюс" були реконструйовані.

05.09.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про стягнення судового збору у разі задоволення позову з відповідачів на користь державного бюджету.

06.09.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого повноважного представника.

Від представника відповідача-2 в судовому засіданні 06.09.2012 р. надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.09.2012 р.

06.09.2012 р. після закінчення судового засідання через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про продовження строків розгляду справи.

17.09.2012 р. через відділ діловодства суду від Компанії з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" (Кіпр) надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи на стороні відповідачів, мотивована тим, що 17.07.2012 р. між заявником (покупець) та ТОВ "Мари Льо" (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б., зареєстрований у реєстрі за № 2587, відповідно до якого покупець придбав нежилі приміщення головного корпусу (в літ. Б, Б"), загальною площею 6 775, 20 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Васильківська, 30 (літери Б, Б").

19.09.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він стверджує про відповідність укладеного між відповідачами оспорюваного договору вимогам законодавства та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. розгляд справи відкладено до 25.09.2012 р. Розгляд заяви Компанії з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 25.09.2012 р. судом вирішено прийняти до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, подану до суду 07.08.2012 р.

Так, судом враховано роз'яснення, надані в п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначається, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Оцінюючи заяву позивача про уточнення позовних вимог суд зазначає, що вона за своїм змістом свідчить про заявлення додаткових позовних вимог та їх об'єднання з поданим раніше позовом про визнання договору недійсним.

При цьому, додаткові вимоги, заявлені позивачем, не порушують правил об'єднання позовних вимог.

Відповідно до п. 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

В даному випадку позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій заявляються додаткові позовні вимоги, в межах однієї справи.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Спосіб захисту опосередковує предмет позову, яким є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Вона визначається спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

У свою чергу об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 ГПК).

В даному випадку, заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого було відчужено спірне майно, про визнання відсутнім права на таке майно та його витребування з чужого незаконного володіння, - пов'язані між собою підставами позову, підтверджуються тими самими доказами та спрямовані на захист майнових прав позивача.

У зв'язку із зазначеним, на думку суду, позивачем також не порушено приписів ст. 22 ГПК України щодо заборони одночасної зміни підстав та предмету позову, оскільки підставою усіх зазначених позовних вимог визначено відсутність права у відповідача-1 на спірне майно та відповідно права на його відчуження.

Також, судом було розглянуто заяву Компанії з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" (Кіпр) про вступ у справу в якості третьої особи на стороні відповідачів та вирішено в її задоволенні відмовити.

При цьому, оскільки з заяви Компанії з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" та доданих до неї документів вбачається, що на даний час спірні приміщення відчужені відповідачем-2 на її користь і питання про реєстрацію прав власності за вказаною компанією на такі приміщення знаходиться на розгляді органів БТІ, суд вирішив, що вказаний суб'єкт господарювання має бути залучений до участі у справі в якості співвідповідача, а не третьої особи, про що заявлено у відповідному клопотанні.

Так, віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження. Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2012 р. на підставі ст. 24 ГПК України вирішено залучити до участі у справі в якості відповідача-3: Компанію з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" (Senotivero Commercial LTD, Республіка Кіпр, реєстраційний номер НЕ 306802, юридична адреса: пр.-т. Арх. Макаріуса, 155, Протеас Хаус, 5-ий поверх, 3026, Лімасол, Кіпр), розгляд справи відкладено на 24.10.2012 р., а також доручено позивачу надати суду два примірники нотаріально засвідченого перекладу на англійську мову даної ухвали та надіслати відповідну її копію на адресу Компанії з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД", докази чого надати суду.

Розгляд заяви позивача про відстрочення сплати судового збору відкладено до наступного судового засідання.

10.10.2012 р. та 24.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази сплати ним судового збору у даній справі у розмірі 64 380, 00 грн. та докази відправки та отримання нотаріально засвідченого перекладу на англійську мову ухвали господарського суду міста Києва від 25.09.2012 р. відповідачем-3.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судове засідання 24.10.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів 1 та 3 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 24.10.2012 р. представник позивача відкликав раніше подані клопотання про стягнення солідарно з відповідачів судового збору, про відстрочку сплати судового збору та клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Судом розглянуто клопотання позивача про залучення третьої особи, та вирішено в його задоволенні відмовити.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.

Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Позивачем не доведено належним чином того, що прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та законні інтереси приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б., який посвідчував оспорюваний договір, або на його обов'язки щодо однієї з сторін.

Так, відповідно до п. 7.42. Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 3252/5 від 22.12.2010 р., при скасуванні довіреності, скасуванні чи зміні заповіту, розірванні нотаріально посвідченого договору чи внесенні змін до нього, визнанні в судовому порядку недійсними правочину чи іншої нотаріальної дії в Реєстрі проти запису про вчинення такої нотаріальної дії нотаріусом робиться відповідна відмітка з посиланням на заяву, договір про розірвання договору, рішення суду тощо. Така відмітка може розміщуватися у графах 1-5 Реєстру та скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Вказані дії нотаріуса обумовлені та визначаються чинним законодавством.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Однак, у даному випадку з матеріалів справи вбачається, що позивач не посилається на неправомірні дії нотаріуса при обґрунтуванні заявлених позовних вимог.

Також, судом розглянуто клопотання позивача про витребування від відповідача-1 доказів, які підтверджують, що приміщення, відчужені за оспорюваним договором, після їх передачі у 2003 році до статутного фонду ТОВ "Киянка-Плюс" були реконструйовані, та вирішено в його задоволенні відмовити, оскільки позивачем не наведено обґрунтування того, яке значення мають вказані обставини в контексті предмету доказування у даній справі, до якого входять обставини відповідності оспорюваного договору вимогам законодавства, наявності права у відповідача-1 відчужувати спірне майно, статусу відповідача-2 як добросовісного набувача і можливості витребування від нього спірного майна, правовірності володіння відповідача-2 спірним майном.

У судовому засіданні 24.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Київського апеляційного господарського суду знаходилась справа № 51/328 господарського суду міста Києва за позовом ТДВ "ТФ "Киянка" до ТОВ "Киянка - Плюс" про визнання права власності на нежилі приміщення у будинку № 30 по вул. Васильківській у місті Києві згідно наступного переліку: нежилі приміщення на цокольному поверсі № 1 (в літ.Б"): приміщення 1 пл. - 44,5 кв.м., приміщення 2 пл. - 24,0 кв.м., приміщення 3 пл. - 1,6 кв.м., приміщення 4 пл. - 3,5 кв.м., приміщення 5 пл. - 8,8 кв.м., приміщення 6 пл. - 3,3 кв.м., приміщення 7 пл. - 7,7 кв.м., приміщення 8 пл. - 23,6 кв.м., приміщення 9 пл. - 20,0 кв.м., приміщення 10 пл. - 59,2 кв.м., приміщення 13 пл. - 77,9 кв.м., примішення 14 пл. - 76,9 кв.м., приміщення 15 пл. - 163,9 кв.м., приміщення І пл. - 18,8 кв.м. приміщення II пл. - 123,0 кв.м., приміщення ІІІ пл.- 1,3 кв.м., приміщення VI пл. - 12,3 кв.м., приміщення V пл. - 2,7 кв.м., приміщення IX пл. - 6,0 кв.м., всього по приміщенню № 1 - 679,00 кв.м.; приміщення № 2: приміщення 1 пл. - 6,0 кв.м., приміщення 2 пл. - 11,0 кв.м., приміщення 3 пл. - 112,5 кв.м., приміщення 4 пл. - 140,2 кв.м., приміщення 5 пл. - 49,0 кв.м., приміщення VII - 15,6 кв.м., всього по приміщенню № 2 - 334,30 кв.м.; приміщення № 3: приміщення VIII пл. - 34,6 кв.м., всього по цокольному поверху літ. "Б" - 1 047,90 кв.м.; 1-й поверх літ. "Б" - приміщення № 4: приміщення 1 пл. -1 115,4 кв.м., приміщення 2 пл. - 6,3 кв.м., приміщення 3 пл. - 7,8 кв.м., приміщення 4 пл. - 3,7 кв.м., приміщення 5 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 6 пл. - 16,8 кв.м, приміщення І пл. - 16,4 кв.м., приміщення II пл. - 16,4 кв.м., приміщення III пл. - 16,8 кв.м, приміщення IV пл. - 16,8 кв.м., всього по приміщенню № 4 - 1220,60 кв.м., всього по літ. "Б" - 2 268,50 кв.м.; по літ. "Б" приміщення № 4 1-й поверх: приміщення 1 пл. - 431,3 кв.м., приміщення 2 пл. - 36,3 кв.м., приміщення 3 пл. - 3,9 кв.м, приміщення 4 пл. - 8,4 кв.м., приміщення 5 пл. - 9,3 кв.м, приміщення 6 пл. - 112,9 кв.м., приміщення 7 пл. - 96,0 кв.м, приміщення 8 пл. - 5,5 кв.м, приміщення 9 пл. -104,7 кв.м, приміщення 10 пл. - 22,2 кв.м., приміщення 11 пл. - 4,4 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,4 кв.м., приміщення 13 пл. - 531,9 кв.м., приміщення 14 пл. - 7,2 кв.м., всього по приміщенню № 4 -1 380,4 кв.м.; приміщення № 6: приміщення 1 пл. - 2,0 кв.м., приміщення 2 пл. - 6,6 кв.м., приміщення 3 пл. - 8,6 кв.м., приміщення 4 пл. - 13,1 кв.м., приміщення 5 пл. - 11,3 кв.м., приміщення 6 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 7 пл. - 28,2 кв.м., приміщення 8 пл. - 5,2 кв.м., всього по приміщенню № 6 - 79,20 кв.м.; приміщення ІІІ пл. - 15,9 кв.м., приміщення VI пл. - 16,3 кв.м.; приміщення № 7: приміщення 1 пл. - 3,5 кв.м., приміщення 2 пл. - 3,1 кв.м., приміщення 3 пл. - 33,2 кв.м., всього: по приміщенню № 7 - 39,8 кв.м., всього по 1-му поверху - 1 531,60 кв.м.; приміщення ІІ-го поверху: приміщення № 12 пл:, приміщення 4 пл. - 334,2 кв.м. , приміщення 5 пл. - 167,3 кв.м., приміщення 6 пл. - 5,0 кв.м., приміщення 7 пл. - 15,7 кв.м., приміщення 8 пл. - 6,5 кв.м., приміщення 9 пл. - 27,2 кв.м., приміщення 10 пл. - 4,4 кв.м., приміщення 11 пл. - 142,9 кв.м., приміщення 12 пл. - 176,9 кв.м., приміщення 13 пл. - 13,5 кв.м., приміщення 14 пл.-21,1 кв.м., приміщення 15 пл. - 37,1 кв.м., приміщення 16 пл. - 438,9 кв.м., приміщення 17 пл. - 8,5 кв.м., приміщення 18 пл. - 9,2 кв.м., приміщення 19 пл. - 17,6 кв.м., приміщення 21 пл. - 9,2 кв.м., приміщення 22 пл. - 9,8 кв.м.. приміщення 23 пл. - 9,4 кв.м., приміщення 24 пл. - 21,1 кв.м., приміщення 25 пл. - 81,4 кв.м., приміщення 26 пл. - 74,0 кв.м., приміщення 27 пл. - 77,6 кв.м., приміщення 28 пл. - 12,6 кв.м., приміщення 29 пл. - 17.1 кв.м., приміщення II пл. - 15,7 кв.м., приміщення III пл. - 16,8 кв.м., всього по приміщенню №12 - 1770,70 кв.м., та ІІ-му поверху; приміщення ІІІ-го поверху: приміщення 1 пл. -343,9 кв.м., приміщення 2 пл. - 11,3 кв.м., приміщення 3 пл. - 13,1 кв.м., приміщення 4 пл. - 24,0 кв.м., приміщення 4а пл. - 49,2 кв.м., приміщення 5 пл. - 49,9 кв.м., приміщення 6 пл. - 3,8 кв.м., приміщення 7 пл. - 26,1 кв.м., приміщення 8 пл. - 15,3 кв.м., приміщення 9 пл. - 85,2 кв.м., приміщення 10 пл. - 7,8 кв.м., приміщення 11 пл. -19,0 кв.м., приміщення 12 пл. - 5,0 кв.м., приміщення 13 пл. - 9,3 кв.м., приміщення 14 пл. - 2,7 кв.м., приміщення 15 пл. - 428,5 кв.м., приміщення 16 пл. - 19,4 кв.м., приміщення 17 пл. - 21.2 кв.м., всього по приміщенню 13 - 1 134,7 кв.м., приміщення І пл. - 15,2 кв.м., приміщення II пл. - 15,7 кв.м., приміщення III пл. - 16,8 кв.м.; підвал: приміщення III пл. - 18,9 кв.м., приміщення ІV - 3,1 кв.м., всього по підвалу - 22,00 кв.м., всього по ІІІ-му поверху - 1 204,40 кв.м., всього по літ. Б - 4 506,70 кв.м.; загальна площа майнового комплексу - 6 775,20 кв.м.; зобов'язання відповідача звільнити вказані приміщення та здійснити державну реєстрацію виходу учасника ЗАТ "ТФ "Киянка" зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка - плюс".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 р. у справі № 51/328 вирішено скасувати частково рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за ТДВ "ТФ "Киянка" права власності на нежилі приміщення у будинку № 30 по вул. Васильківській у місті Києві згідно переліку та про зобов'язання відповідача звільнити вказані приміщення, і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено наступне.

11.06.1993 р. між Фондом державного майна України та Київською базовою експериментальною трикотажною фабрикою "Киянка" укладено договір КП-98, посвідчений 11 червня 1993 року Київською державною нотаріальною конторою Печерського району м. Києва за № 4-У-683.

За умовами вказаного вище договору Фонд державного майна України продав, а Київська базова експериментальна трикотажна фабрика "Киянка" придбала частину майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства Київська базова експериментальна трикотажна фабрика "Киянка", яке знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Васильківська, 30 на земельній ділянці площею 16 139 кв.м.

Фонд державного майна України передав Київській базовій експериментальній трикотажній фабриці "Киянка" зазначене майно, що підтверджується актом прийому-передачі від 15.07.1993 р.

Рішенням конференції представників засновників Київської базової експериментальної трикотажної фабрики "Киянка" від 15.03.1994 р. оформленим протоколом № 20 прийнято рішення про реорганізацію орендного підприємства Київської експериментальної трикотажної фабрики "Киянка" в Колективне підприємство "Трикотажна фабрика "Киянка".

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу проведена реєстрація права власності на головний корпус за адресою: м. Київ. вул. Васильківська, буд. 30 у складі цілісного майнового комплексу за організацією орендарів Київської базової експериментальної трикотажної фабрики «Киянка»на: нежиле приміщення - магазин площа 600 кв.м в (літ. Б), що складає 4/100 частини від майнового комплексу площа 16 465 кв.м; нежилі приміщення цокольного поверху площа 114,4 кв.м., що складає 3/100 частини від нежилої будівлі площа 4 224,5 кв.м (літ. Б"); нежилі приміщення - виробничі 2-го поверху головного корпусу загальна площа 1 210 кв.м., що складає 29/100 частин від будівлі площа 4 224,5 кв.м (літ. Б"); нежилі приміщення головного корпусу загальна площа 6 775,2 кв.м (літ. ББ") (лист КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" №46774 (И-2011) від 14.10.2011 р.

На підтвердження права власності за організацією орендарів Київської базової експериментальної трикотажної фабрики "Киянка" зазначеного цілісного комплексу видано Свідоцтво про право власності від 22.02.1994 р. реєстраційний № П-203 та реєстраційне посвідчення.

Згідно з п. п. 3.3. 3.5 Статуту Колективного підприємства "Трикотажна фабрика "Киянка" останнє є правонаступником майнових та інших прав і обов'язків орендного підприємства Київської базової експериментальної фабрики "Киянка", та власником майна перетвореного підприємства.

Протоколом № 1 від 05 червня 2003 року зборів учасників товариства затверджено установчий договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-плюс" згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Оро" та Колективне підприємство трикотажна фабрика "Киянка" домовились про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-плюс" з розподілом внесків між учасниками товариства наступним чином: ТОВ "Оро" - 70%; КП ТФ "Киянка" - 30%; перелік майна, що складає внески учасників: ТОВ "Оро" - цінні папери вартістю 2 125 674 грн., - ТФ "Киянка" - промислові площі 6 777 кв.м вартістю 911 003,00 грн.

Також, вищезазначеним протоколом затверджено статут ТОВ "Киянка-плюс", який 18.06.2003 р. зареєстрований Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним № 07200.

01.12.2003 р. КП "ТФ "Киянка" передало, а ТОВ "Киянка-плюс" прийняло за актом прийому-передачі майно для формування статутного фонду товариства, а саме -нежилі приміщення загальною площею 6 775,20 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30 згідно з переліком.

У зв'язку з передачею до статутного фонду ТОВ "Киянка-плюс" нежилих приміщень загальною площею 6 775,20 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: вул. Васильківська № 30 (літери Б,Б") та набуттям ним права власності на вказане майно, Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво на право власності від 02.04.2004 року серії САА №102275.

Також, внаслідок об'єднання коштів для підприємницької діяльності засновників шляхом перетворення Колективного підприємства "Трикотажна фабрика "Киянка" було створене Закрите акціонерне товариство "Трикотажна фабрика "Киянка" (далі -ЗАТ "ТФ "Киянка").

Закрите акціонерне товариство "Трикотажна фабрика "Киянка" є повним правонаступником всіх прав та обов'язків Колективного підприємства "Трикотажна фабрика "Киянка" (п. 1.1 Статуту ЗАТ "ТФ "Киянка", затвердженого протоколом загальних зборів №1 від 21.11.2003 р. та зареєстрованого Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією 27.11.2003 року за реєстровим №08242).

11.10.2010 р. ЗАТ "ТФ "Киянка" складено заяву № 165 про вихід зі складу учасників ТОВ "Киянка-плюс" та викладено вимогу про скликання загальних зборів учасників ТОВ "Киянка-плюс" для вирішення питання про виключення ЗАТ "ТФ "Киянка" зі складу учасників відповідача, та направлено таку на юридичну адресу відповідача, що підтверджено описом вкладення у цінний лист. Факт отримання зазначеної заяви відповідачем 19.10.2010 року підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого відправлення.

Отже, з 19.10.2010 р. позивач є таким, що вийшов зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-плюс". З цього дня корпоративні права позивача як учасника ТОВ "Киянка-плюс" припиняються.

08.11.2010 р. проведено загальні збори учасників ТОВ "Киянка-плюс" на яких були присутні учасники, що володіють 100% голосів товариства.

Так, зазначеними загальними зборами учасників ТОВ "Киянка-плюс" серед іншого, прийнято рішення, оформлене протоколом № 1/08-11 від 08.11.2010 р., яким погоджено вихід власника - ЗАТ "ТФ "Киянка" зі складу учасників ТОВ "Киянка-плюс" та дано згоду на повернення першому вкладу в натуральній формі повністю, а саме рухоме майно нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ. вул. Васильківська, 30 згідно переліку, а також доручено учаснику ТОВ "Киянка-плюс" - ТОВ "Оро" в особі представника Нехоци І.В. в тижневий термін з дня прийняття рішення скласти та підписати акт приймання-передачі об'єктів нерухомого майна від ТОВ "Киянка -плюс" до ЗАТ "ТФ "Киянка", а директора ТОВ "Киянка-плюс" Марченко А.М. організувати процес звільнення приміщень, що повертаються до 08.12.2010 р.

08.11.2010 р. за актом прийому-передачі ЗАТ "ТФ "Киянка" прийняло, а учасник ТОВ "Киянка-плюс" - ТОВ "Оро" передало згідно з переліком нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ. вул. Васильківська, 30 загальною площею 6 775,20 кв.м. у зв'язку з виходом ЗАТ "ТФ "Киянка" зі складу засновників ТОВ "Киянка-плюс".

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Киянка" від 06.02.2011 р. припинено діяльність ЗАТ "ТФ "Киянка" в результаті його організації шляхом перетворення в Товариство з додатковою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка".

Згідно-з п 1.1 Статуту Товариства з додатковою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка", затвердженою протоколом загальних зборів учасників (засновників) № 1 від 27.04.2011 р. ТДВ "ТФ "Киянка" є повним правонаступником прав та обов'язків закритого акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Киянка".

Враховуючи, що ТОВ "Киянка-плюс" не визнавав право власності позивача на нежитлові приміщення, не вчиняв дії по звільненню вказаних приміщень, суд апеляційної інстанції при розгляді справи № 51/328 позовні вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно та про зобов'язання відповідача звільнити займані приміщення задовольнив.

Відповідно до норм господарського процесуального законодавства вищенаведені факти не потребують доказування при розгляді даної справи, оскільки вже встановленні у вищезазначених судових рішеннях, які набрали законної сили, і мають преюдиційне значення.

Так, суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Судом встановлено, що 04.05.2012 р., тобто в період апеляційного провадження у справі № 51/328 між відповідачем-1 (продавець) в особі директора Марченка Антона Миколайовича, 05.12.1964 р.н., паспорт серії СН 679881, виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 27.01.1998 р., реєстраційний номер платника податків 2371502533, та відповідачем-2 (покупець) в особі директора Марченка Михайла Антоновича, 27.12.1987 р.н., паспорт серії МЕ 373762, виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 01.06.2004 р., реєстраційний номер платника податків 3213717218, було укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) і зобов'язується оплатити на умовах Договору нежилі приміщення головного корпусу (в літ. Б, Б"), загальною площею 6 775, 20 кв.м., що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 30.

При цьому, як зазначається в п. 11 Договору продавець стверджує, що відчужувані нежилі приміщення головного корпусу (в літ. Б, Б"), нікому не продані, не подаровані, не заставлені, в оренду не передані, в податковій заставі, спорі, під забороною (арештом) не перебувають, прав щодо нього у третіх осіб і судового спору немає.

На думку позивача, вказані обставини свідчать про намагання відповідача-1 перешкодити виконанню рішення суду у справі № 51/328, відчуживши спірне майно. При цьому, позивач вказує на те, що представником відповідача-1 у Київському апеляційному господарському суді під час розгляду справи № 51/328 був Марченко М.А., який є у той же час директором відповідача-2, що свідчить про повну обізнаність відповідача-2 про наявний судовий спір. Вказані твердження позивача відповідачами належним чином не спростовані.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: його невідповідність приписам ст. 658 ЦК України.

Так, поняття договору визначено сттатею 626 ЦК України, відповідно до ч. ч. 1, 3 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до приписів ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару .

В силу приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, отже, майно вважається таким, що перебуває у володінні власника і тоді, коли він фізично ним не володіє.

Право користування -юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження -юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку з цим момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Як зазначалось вище, з 19.10.2010 р. позивач є таким, що вийшов зі складу учасників ТОВ "Киянка-плюс".

При цьому, 08.11.2010 р. було проведено загальні збори учасників ТОВ "Киянка-плюс" якими серед іншого, прийнято рішення, оформлене протоколом № 1/08-11 від 08.11.2010 р., яким погоджено вихід власника - ЗАТ "Трикотажна фабрика "Киянка" зі складу учасників ТОВ "Киянка-плюс" та дано згоду на повернення першому вкладу в натуральній формі повністю, а саме рухоме майно нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ. вул. Васильківська, 30 згідно переліку, а також доручено учаснику ТОВ "Киянка-плюс" - ТОВ "Оро" в особі представника Нехоци І.В. в тижневий термін з дня прийняття рішення скласти та підписати акт приймання-передачі об'єктів нерухомого майна від ТОВ "Киянка -плюс" до ЗАТ "ТФ "Киянка", а директора ТОВ "Киянка-плюс" Марченко А.М. організувати процес звільнення приміщень, що повертаються до 08.12.2010 р.

08.11.2010 р. за актом прийому-передачі ЗАТ "ТФ "Киянка" прийняло, а учасник ТОВ "Киянка-плюс" - ТОВ "Оро" передало згідно з переліком нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ. вул. Васильківська, 30 загальною площею 6 775,20 кв.м. у зв'язку з виходом ЗАТ "ТФ "Киянка" зі складу засновників ТОВ "Киянка-плюс".

Таким чином, законним власником спірного майна, в тому числі на момент укладення оспорюваного договору, був позивач.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач не мав права відчужувати спірні приміщення, які йому більше не належали, у зв'язку з чим оспорюваний договір має бути визнаний недійсним.

Також, слід зазначити, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 цього Кодексу).

У свою чергу, норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-103гс11 від 17.10.2011 р., яка є обов'язковою при розгляді даної справи згідно з вимогами ст. 111-28 ГПК України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України № 5002-18/3226.1-2010 від 19.07.2011 р.).

Як зазначалось вище, судом встановлено, що спірне майно належить на праві власності позивачу.

Відповідачами не спростовано доводів позивача відносно того, що відповідач-2 був обізнаний з обставинами наявності судового спору відносно спірного нерухомого майна на момент укладення оспорюваного договору, зокрема, у зв'язку з представництвом директором відповідача-2 Марченко М.А. інтересів відповідача-1 у справі № 51/328.

В силу зазначеного суд не знаходить підстав для визнання відповідача-2 добросовісним набувачем, а відповідно спірне майно може бути від нього витребувано в порядку ст. 387 ЦК України.

Так, згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

При цьому, суд звертає увагу на те, що пред'явлення позивачем вимоги про витребування спірного майна від відповідачів 1 та 2 одночасно є некоректним та необґрунтованим, оскільки ним не доведено того, що таке майно перебуває в їх незаконному володінні одночасно.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було відчужене відповідачем-1 на користь відповідача-2 та зареєстроване за останнім, а тому позов про витребування такого майна має бути задоволений в частині вимог саме до відповідача-2.

Що стосується укладеного під час розгляду даної справи між відповідачем-2 та відповідачем-3 Договору купівлі-продажу спірного майна, суд відмічає, що відповідно до приписів п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

У той же час, в даному випадку суд враховує, що станом на момент розгляду спору по суті сторонами не надано доказів ні реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем-3, ні передачі йому такого майна.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для витребування спірного майна у відповідача-3..

Що стосується позовної вимоги відносно визнання відсутнім у ТОВ "Киянка-плюс" та ТОВ "Мари Льо" права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30, суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 20 ГК України одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права.

У той же час, за обставин даної справи заявлена вимога може бути лише проміжним предметом доказування, разом із способами захисту права, які дійсно спроможні відновити порушене право -визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, слід враховувати, що згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України № 1952-IV від 1 липня 2004 р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Таким чином, у разі задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння в тому числі поновлюється реєстрація права власності за законним власником спірного майна та скасовується реєстрація незаконного володільця, у зв'язку з чим визнання у судовому порядку відсутності права власності у останнього не вимагається.

В Інформаційних листах Вищого господарського суду України № 01-8/344 від 11.04.2005 р.,. № 01-8/2229 від 25.11.2005 р, № 01-8/482 від 13.08.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України", порушені у доповідних записках про роботу господарських судів, відповідно у 2004 р., 1-му півріччі 2005 р., 1-му півріччі 2008 р., зазначено, що суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовляти у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права власності у відповідачів 1 та 2 з підстав невірного обрання способу захисту в цій частині.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 та відповідачем-2 не доведено законності підстав оформлення права власності на спірне майно за відповідачем-2 як і його продажу на користь останнього.

Враховуючи зазначене, суд визнає позовні вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача-2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-1 та відповідача-2.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу від 04.05.2012 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Киянка-плюс" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 32526296) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мари Льо" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 31026266).

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мари Льо" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 31026266) нежилі приміщення у будинку № 30 по вул. Васильківській у місті Києві згідно переліку:

нежилі приміщення на цокольному поверсі № 1 (в літ.Б"): приміщення 1 пл. - 44,5 кв.м., приміщення 2 пл. - 24,0 кв.м., приміщення 3 пл. - 1,6 кв.м., приміщення 4 пл. - 3,5 кв.м., приміщення 5 пл. - 8,8 кв.м., приміщення 6 пл. - 3,3 кв.м., приміщення 7 пл. - 7,7 кв.м., приміщення 8 пл. - 23,6 кв.м., приміщення 9 пл. - 20,0 кв.м., приміщення 10 пл. - 59,2 кв.м., приміщення 13 пл. - 77,9 кв.м., примішення 14 пл. - 76,9 кв.м., приміщення 15 пл. - 163,9 кв.м., приміщення І пл. - 18,8 кв.м. приміщення II пл. - 123,0 кв.м., приміщення ІІІ пл.- 1,3 кв.м., приміщення VI пл. - 12,3 кв.м., приміщення V пл. - 2,7 кв.м., приміщення IX пл. - 6,0 кв.м., всього по приміщенню № 1 - 679,00 кв.м.; приміщення № 2: приміщення 1 пл. - 6,0 кв.м., приміщення 2 пл. - 11,0 кв.м., приміщення 3 пл. - 112,5 кв.м., приміщення 4 пл. - 140,2 кв.м., приміщення 5 пл. - 49,0 кв.м., приміщення VII - 15,6 кв.м., всього по приміщенню № 2 - 334,30 кв.м.; приміщення № 3: приміщення VIII пл. - 34,6 кв.м., всього по цокольному поверху літ. "Б" - 1 047,90 кв.м.; 1-й поверх літ. "Б" - приміщення № 4: приміщення 1 пл. - 1 115,4 кв.м., приміщення 2 пл. - 6,3 кв.м., приміщення 3 пл. - 7,8 кв.м., приміщення 4 пл. - 3,7 кв.м., приміщення 5 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 6 пл. - 16,8 кв.м, приміщення І пл. - 16,4 кв.м., приміщення II пл. - 16,4 кв.м., приміщення III пл. - 16,8 кв.м, приміщення IV пл. - 16,8 кв.м., всього по приміщенню № 4 - 1220,60 кв.м., всього по літ. "Б" - 2 268,50 кв.м.; по літ. "Б" приміщення № 4 1-й поверх: приміщення 1 пл. - 431,3 кв.м., приміщення 2 пл. - 36,3 кв.м., приміщення 3 пл. - 3,9 кв.м, приміщення 4 пл. - 8,4 кв.м., приміщення 5 пл. - 9,3 кв.м, приміщення 6 пл. - 112,9 кв.м., приміщення 7 пл. - 96,0 кв.м, приміщення 8 пл. - 5,5 кв.м, приміщення 9 пл. -104,7 кв.м, приміщення 10 пл. - 22,2 кв.м., приміщення 11 пл. - 4,4 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,4 кв.м., приміщення 13 пл. - 531,9 кв.м., приміщення 14 пл. - 7,2 кв.м., всього по приміщенню № 4 -1 380,4 кв.м.; приміщення № 6: приміщення 1 пл. - 2,0 кв.м., приміщення 2 пл. - 6,6 кв.м., приміщення 3 пл. - 8,6 кв.м., приміщення 4 пл. - 13,1 кв.м., приміщення 5 пл. - 11,3 кв.м., приміщення 6 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 7 пл. - 28,2 кв.м., приміщення 8 пл. - 5,2 кв.м., всього по приміщенню № 6 - 79,20 кв.м.; приміщення ІІІ пл. - 15,9 кв.м., приміщення VI пл. - 16,3 кв.м.; приміщення № 7: приміщення 1 пл. - 3,5 кв.м., приміщення 2 пл. - 3,1 кв.м., приміщення 3 пл. - 33,2 кв.м., всього: по приміщенню № 7 - 39,8 кв.м., всього по 1-му поверху - 1 531,60 кв.м.; приміщення ІІ-го поверху: приміщення № 12 пл:, приміщення 4 пл. - 334,2 кв.м. , приміщення 5 пл. - 167,3 кв.м., приміщення 6 пл. - 5,0 кв.м., приміщення 7 пл. - 15,7 кв.м., приміщення 8 пл. - 6,5 кв.м., приміщення 9 пл. - 27,2 кв.м., приміщення 10 пл. - 4,4 кв.м., приміщення 11 пл. - 142,9 кв.м., приміщення 12 пл. - 176,9 кв.м., приміщення 13 пл. - 13,5 кв.м., приміщення 14 пл.-21,1 кв.м., приміщення 15 пл. - 37,1 кв.м., приміщення 16 пл. - 438,9 кв.м., приміщення 17 пл. - 8,5 кв.м., приміщення 18 пл. - 9,2 кв.м., приміщення 19 пл. - 17,6 кв.м., приміщення 21 пл. - 9,2 кв.м., приміщення 22 пл. - 9,8 кв.м.. приміщення 23 пл. - 9,4 кв.м., приміщення 24 пл. - 21,1 кв.м., приміщення 25 пл. - 81,4 кв.м., приміщення 26 пл. - 74,0 кв.м., приміщення 27 пл. - 77,6 кв.м., приміщення 28 пл. - 12,6 кв.м., приміщення 29 пл. - 17.1 кв.м., приміщення II пл. - 15,7 кв.м., приміщення III пл. - 16,8 кв.м., всього по приміщенню №12 - 1770,70 кв.м., та ІІ-му поверху; приміщення ІІІ-го поверху: приміщення 1 пл. -343,9 кв.м., приміщення 2 пл. - 11,3 кв.м., приміщення 3 пл. - 13,1 кв.м., приміщення 4 пл. - 24,0 кв.м., приміщення 4а пл. - 49,2 кв.м., приміщення 5 пл. - 49,9 кв.м., приміщення 6 пл. - 3,8 кв.м., приміщення 7 пл. - 26,1 кв.м., приміщення 8 пл. - 15,3 кв.м., приміщення 9 пл. - 85,2 кв.м., приміщення 10 пл. - 7,8 кв.м., приміщення 11 пл. -19,0 кв.м., приміщення 12 пл. - 5,0 кв.м., приміщення 13 пл. - 9,3 кв.м., приміщення 14 пл. - 2,7 кв.м., приміщення 15 пл. - 428,5 кв.м., приміщення 16 пл. - 19,4 кв.м., приміщення 17 пл. - 21.2 кв.м., всього по приміщенню 13 - 1 134,7 кв.м., приміщення І пл. - 15,2 кв.м., приміщення II пл. - 15,7 кв.м., приміщення III пл. - 16,8 кв.м.; підвал: приміщення III пл. - 18,9 кв.м., приміщення ІV - 3,1 кв.м., всього по підвалу - 22,00 кв.м., всього по ІІІ-му поверху - 1 204,40 кв.м., всього по літ. Б - 4 506,70 кв.м.; загальна площа майнового комплексу - 6 775,20 кв.м.

4. В іншій частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-плюс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мари Льо" відмовити.

5. В позові до Компанії з обмеженою відповідальністю "Сенотіверо коммершиал ЛТД" (Senotivero Commercial LTD, Республіка Кіпр) відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Киянка-плюс" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 32526296) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 00307299) 32 726 (тридцять дві тисячі сімсот двадцять шість) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мари Льо" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 31026266) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 00307299) 32 726 (тридцять дві тисячі сімсот двадцять шість) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

8. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.10.2012 р.

Суддя В.С. Ломака