Постанова

від 25.11.2008 по справі 2/416

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 25.11.2008 р.                                        

11:28                                                 

№ 2/416 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Келеберда В.І. при секретарі судового

засідання Сахнюк Л.Д.

розглянув

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за

позовом ОСОБА_1

до

Київського міського

центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про стягнення заборгованості

Обставини справи:

Позов

заявлено про визнання неправомірними дії Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо виплати ОСОБА_1. щорічної

разової матеріальної допомоги як учаснику бойових дій та інваліду війни за

2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008 роки, у розмірі меншому ніж це визначено ст.

12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»; про визнання права позивача на перерахунок розміру разової грошової

допомоги, як учаснику бойовик дій та інваліда війни і зобов'язати відповідача

зробити перерахунок щорічної разової матеріальної допомоги за 2003, 2004, 2005,

2006, 2007, 2008 роки і в подальшому проводити її виплату відповідно чинного

законодавства; стягнення на користь позивача з відповідача заборгованість по

недоплачену; мені щорічній одноразовій допомозі, як учаснику бойових дій та

інваліду війни у розмірі 10 510, 23 грн., які перерахувати на особистий рахунок

позивача у поштовому відділенні НОМЕР_3.

Відповідач

проти позову заперечив з огляду на встановлений розмір видатків на соціальний

захист та соціальне забезпечення, збільшення якого не передбачено Законами

України Про Державний бюджет України.

Розглянувши

подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини,

на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1

є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від

26.03.99р., та інвалідом війни, що підтверджується відповідним посвідчення

серії НОМЕР_2 від 01.10.05р.

Відповідно

до ст. 12 та ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»(далі -Закон України № 3551-ХІІ) -щорічно до 5 травня

учасникам бойових дій та інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у

розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних

призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У редакції

Закону України 3551, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України»передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам

війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи -

десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за

віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком; учасникам бойових дій - .

Згідно

з ч. 1 ст. 17-1 Закону 3551 - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5

травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють

органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або

через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача)

пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за

місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто,

як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги

інвалідам війни І групи та учасникам бойових дій, здійснюється органами праці

та соціального захисту населення на підставі даних списків, які подаються

щороку до 01 березня органами пенсійного фонду (раніше ці функції були

покладені постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 18.02.2004 р. “Про

забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом

України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”

відповідно на Міністерство оборони, до 01.01.2007 року).

Як

свідчать фактичні обставини справи, Київським міським центром по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена виплата щорічної разової

грошової допомоги до 5 травня за 2003-2008 роки. А саме, згідно з даними

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в

2003 році позивач отримав грошову допомогу в розмірі 90 грн., в 2004 -120 грн.,

в 2005 -250 грн., в 2006 -270 грн., в 2007 році -360 грн. та в 2008 -400 грн.

Таким

чином відповідачем фактично виплачено одноразову грошову допомогу позивачу у

загальному розмірі 1490 грн.

Однак,

законами України про Державний бюджет України на відповідний рік

встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України „Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової

грошової допомоги.

Згідно

ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична,

соціальна, правова держава.

Відповідно

до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не

можуть бути скасовані.

Відповідно,

вищевказане суперечить нормам Конституції України про визнання України

соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних

законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім

того, судом звернено увагу на рішення Конституційного Суду України про

соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 №6-рп/2007 (далі -Рішення). В

рішенні зазначено, що стаття 29 Закону України „Про Державний бюджет України на

2007 рік”, якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, інвалідам

війни І групи та учасникам бойових дій, не відповідає Конституції України,

тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України

визнав, що це його рішення має преюдиціальне значення, тобто таким, що не

потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при

розгляді ними позовів у зв'язку, що визнанні неконституційними.

Рішення

Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. набрало чинності з 27.07.2007

року, тобто з моменту його опублікування у Офіційному віснику України і на

момент виплати щорічної разової допомоги ще був чинним Закон України „Про

Державний бюджет України на 2007 рік”, яким встановлювався розмір щорічної

разової грошової допомоги, який отримано позивачем. Проте слід зазначити, що

внаслідок визнання неконституційною ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет

України на 2007 рік”, саме розмір грошової допомоги, який встановлюється цим

законом і в якому грошова допомога була виплачена позивачу є таким, що не

відповідає Конституції України. Тобто, станом на теперішній час позивачу

фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не

відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є

безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою

приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги

у відповідність до Конституції України і Закону України “Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту”.

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової

допомоги (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої

державою гарантії для інвалідів І групи та учасників бойових дій, як складової

їхнього правового статусу), будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений

принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного

акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у

конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі ОСОБА_2 v.

Home Office (ОСОБА_2 v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що

зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті

державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який

загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана

з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не

може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності.

При

цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, зокрема,

забезпечення певних кіл населення щорічною разовою грошовою допомогою, така

держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони

відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного

повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої

політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у

фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої

політики чи поведінки.

Базою

для розрахунку щорічної разової допомоги до 5 травня за Законом України “Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено мінімальну

пенсію за віком, проте діючими законами України на час 2003-2005 року не було

визначено розміру мінімальної пенсії за віком щодо положень Закону про статус

ветеранів війни.

Відповідно

до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у

чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного

законом. Статтею 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений

абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для

визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

При

цьому, у ч. 2 статті 5 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування” встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний

розмір пенсії за віком.

Враховуючи

те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а

дія інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не

суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим

нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за

віком.

Частиною

третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види

соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають

забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого

законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним

джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який

встановлюється законом.

Таким

чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна

соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є

єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом,

не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно

до ч.2 ст. 3 Конституції України (далі - Конституції) - права і свободи людини

та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава

відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і

свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно

до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до

суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина

безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи

вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення його права

на отримання щорічної разової грошової допомоги, виходячи з розміру мінімальної

пенсії за віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб,

які втратили працездатність, визначеного законом.

Однак,

відповідно до ч. 2 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня,

коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів. Оскільки позивачу було виплачено у 2003-2006 роках

допомогу, а відповідно до п. 4 ст. 17-1 Закону 3551 він мав право звернутися за

нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась

виплата допомоги, таким чином з цього моменту позивач повинен був дізнатися про

порушення свого права.

Враховуючи

викладене, суд відмовляє у задоволенні позову за період 2003-2006 років.

Відповідно

до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно

з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та

допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно

з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних

повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи

бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Таким

чином, позовні вимоги щодо перерахунку та виплати щорічної до 5 травня разової

грошової допомоги позивачу підлягають частковому задоволенню за 2007 рік та за

2008 рік, відповідно до ст. ст. 12, 13 Закону України “Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту”.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо

адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені

позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -

відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач,

як інвалід війни, звільнений від сплати судових витрат.

Керуючись

ч.3 ст. 160, ст.ст.161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста

Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.

Позов задовольнити частково.

2.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести

перерахунок щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1  (на особистий рахунок у поштовому відділенні

м. Києва НОМЕР_3 ) за 2007р. та за 2008 р., за виключенням сум фактично

проведеної виплати.

3. В іншій частині позову

відмовити.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                     

В.І. Келеберда