Постанова

від 20.11.2012 по справі 27/313-65/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2012 р. Справа№ 27/313-65/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 20.11.2012 року по справі № 27/313-65/17 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 06.12.2011 року) у справі № 27/313-65/17 (суддя -Головіна К.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська

колекторська група», м. Київ

за участю прокуратури Подільського району міста Києва

про повернення безпідставно набутого майна на суму 110 476 863,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Родовід банк» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська колекторська група» про повернення безпідставно набутого майна на суму 103 043 676,28 грн. - основного боргу, 4 934 609,61 грн. - інфляційних нарахувань та 2 498 577,40 грн. - 3 % річних, з тих підстав, що договір доручення № 4/1 від 12.03.2009 року не є укладеним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 27/313, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року, у позові публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська колекторна група» за участю прокуратури Подільського району міста Києва про повернення безпідставно набутого майна на суму 110 476 863,29 грн. відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011 року рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року скасовано, а справу направлено до господарського суду міста Києва на новий розгляд (а.с. 138-141, т.3).

Постанова мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не взято до уваги доводи позивача та прокуратури про те, що в ході ревізії господарської діяльності банку встановлено, що позивачем шляхом взяття на баланс заставного майна (земельних ділянок) оціночною вартістю 302,6 млн. грн., безпідставно списано з балансу заборгованість за виданими кредитами та нарахованим відсоткам в сумі 302,6 млн. грн., тоді як ці земельні ділянки рахуються за іншими власниками. За фактичного неповернення заборгованості за кредитними договорами (ні грошовими коштами, ні майном) позивачем було перераховано відповідачу за нібито надані колекторські послуги 45,4 млн. грн.

У частині 1 статті 111-12 ГПК України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду судом першої інстанції взято до уваги зазначені твердження та було їх досліджено у відповідному порядку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року по справі № 27/313-65/17 у позові публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська колекторна група» за участю прокуратури Подільського району міста Києва про повернення безпідставно набутого майна на суму 110 476 863,29 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Ухвалою суду від 30.12.2011 року зазначену скаргу повернуто на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2012 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2011 року скасовано, а справу направлено до Київського апеляційного господарського суду на розгляд.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду, у складі суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді Ткаченко Б.О. та Федорчук Р.В., від 17.04.2012 року зазначену скаргу повернуто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2012 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 року скасовано, а справу передано до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід банк» по справі № 27/313-65/17 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Яковлєву М.Л.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2012 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 27/313-65/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Яковлєв М.Л., судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2012 року по справі № 27/313-65/17 прийнято апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до провадження і призначено перегляд рішення на 20.11.2012 року.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Крім того, представник позивача надав клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке колегією суддів досліджено та долучено до справи.

Прокурор був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак, на адресу суду від нього надійшла телеграма, в якій відповідач просить відкласти розгляд справи, у зав'язку з його перебуванням у іншому судовому засіданні.

В той же час, пунктом 3.2.2. Рекомендації Вищого господарського суду України від 19.07.2010 року № 04-06/113 "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України" передбачено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечують представники сторін, присутні у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступи представника позивача та прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року по справі № 27/313-65/17 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі по тексту ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальне правило для укладення договорів, що передбачає, що господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.03.2009 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід банк», яке змінило свою назву на публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (довіритель) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська колекторська група» (повірений), був укладений договір доручення № 4/1 (а.с. 66-72, т. 1).

Частиною 1 ст. 1000 ЦК України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно ст.ст. 207, 626, 629, 638 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Цивільно-правовий договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов (ціна, строк, предмет).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що повірений за дорученням довірителя приймає на себе зобов'язання за винагороду здійснювати від імені довірителя фактичні і юридичні дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб (надалі - боржники) за кредитними договорами. Під заборгованістю за цим договором розуміється грошова сума, яка підлягає сплаті боржниками довірителю за кредитними договорами, та включає в себе виключно:

а) строкову заборгованість;

б) прострочену заборгованість, тобто заборгованість, яка не сплачена боржниками в строки, передбачені кредитними договорами;

в) штрафні санкції, нараховані довірителем за порушення боржником умов виконання.

Сума винагороди (плати) повіреного, розраховуються за кожний розрахунковий період відповідно до тарифів, що є невід'ємною частиною цього договору, шляхом складання довірителем розрахунку суми винагороди повіреного, форма якого встановлена в додатку № 5 до цього договору, і вказується в акті приймання-передачі наданих послуг складеного повіреним, який надається після погодження та підписання останнім розрахунку суми винагороди повіреного (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 9.1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2009 року, при цьому, у разі наявності невиконаних зобов'язань на дату припинення дії договору, термін дії цього договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

Крім того, сторонами також було підписано додаткові угоди та ряд додатків до вказаного договору (а.с. 73-87, т.1).

Як вбачається з підпункту 1.8. пункту 1 Договору доручення позивач видає відповідачу довіреність за формою, узгодженою представниками сторін у Додатку № 7 до Договору доручення, якою визначені конкретні юридичні дії Відповідача, що мали б вчинятися на виконання Договору доручення. Зокрема, формою довіреності визначаються повноваження відповідача представляти інтереси позивача «в усіх органах державної влади та управління (в тому числі в правоохоронних органах, органах державної податкової служби, та прокуратурі), підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, з правами відповідного учасника процесу; перед фізичними особами - боржниками,...».

Разом з тим, предметом Договору доручення представники сторін визначили юридичні дії відповідача, як Повіреного.

Однак, позивач зазначає, що представники сторін при визначені істотних умов Договору доручення не досягли остаточної згоди щодо предмету договору - Договором доручення не встановлено, на вчинення яких саме конкретних юридичних дій позивач уповноважує відповідача. Встановлення конкретних повноважень Відповідача, а отже і укладення Договору доручення визначено моментом видачі Позивачем довіреності за встановленою формою, яка видана не була.

Крім того, момент або строки видачі позивачем відповідачу за встановленою формою довіреності Договором доручення не визначено.

Позивач також зазначає, що довіреність зазначеного змісту відповідачу не видавалась.

Тобто, на думку позивача, представники сторін при визначені істотних умов Договору доручення не досягли остаточної згоди щодо предмету договору - Договором доручення не встановлено, на вчинення яких саме конкретних юридичних дій позивач уповноважує відповідача. Встановлення конкретних повноважень відповідача, а отже і укладення Договору доручення визначено моментом видачі позивачем довіреності за встановленою формою, яка видана не була.

Тож позивач дійшов висновку щодо того, що договір доручення не є таким, що відбувся - не є укладеним, а отже, не встановлює цивільних прав та обов'язків для позивача і відповідача.

Також не є укладеними й додаткова угода від 30 червня 2009 року та додаткова угода № 1/1 від 06 липня 2009 року до договору доручення (а.с. 86-87, т. 1), так як представниками сторін підписанням цих угод було підтверджено незмінність умов Договору доручення, в тому числі й щодо предмету договору - визначення повноважень відповідача шляхом видачі позивачем довіреності за встановленою формою.

Не зважаючи на це відповідачем за договором доручення, на думку позивача, безпідставно отримано винагороду за виконання не існуючих повноважень в загальному розмірі 103 043 676,28 гривень (а.с. 481-493, т. 1). Сума винагороди визначалася на підставі Актів прийому-передачі наданих послуг, складених відповідно до Розрахунків суми винагороди (плати) Відповідача за відповідний період (а.с. 88-478, т. 1).

У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про повернення безпідставно набутого майна отриманого під виглядом сплаченої винагороди у розмірі 103 043 676,28 грн. без достатньої правової підстави.

Як вбачається з ст. 1003 ЦК України у договорі або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Для забезпечення вчинення правочинів від імені та за рахунок однієї сторони (довірителя) укладається договір доручення, який за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим і згідно з яким друга сторона (повірений) зобов'язується вчинити певні юридичні дії, які призводять до створення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учинити повіреному. Дії, які належить учинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України). Крім того, договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, а також строк дії доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Це необхідно для того, щоб довіритель міг контролювати чи належним чином і в належному обсязі виконав повірений своє доручення, або перевірити, чи не вийшов повірений за межі повноважень, наданих йому довіреністю та укладеним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1004 ЦК України передбачено, що повірений зобов'язаний вчиняти дії до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Виходячи зі змісту вказаних статей, відсутність довіреності не тягне за собою неукладеність договору доручення.

Оскільки, предмет договору є те, що повірений зобов'язується вчинити фактичні та юридичні дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб за кредитними договорами та визначено заборгованість, яку потрібно стягнути.

Розділом 2 договору сторони погодили свої права та обов'язки, що пов'язані з виконанням договору, а саме: довірителем було надано право повіреному вчиняти конкретні юридичні дії (п. 2.2.1) - використовувати (вживати) наступні способи (заходи) стягнення боргу (всі, або ті, котрі повірений вважає необхідними та достатніми для повного, своєчасного і ефективного виконання доручення довірителя), в тому числі:

- проводити телефонні переговори з боржниками;

- письмово, шляхом направлення боржникам відповідних вимог та повідомлень про необхідність погашення заборгованості перед довірителем;

- проводити особисті зустрічі уповноважених представників повіреного з боржниками;

- повідомляти уповноважені державні органи України про наявність у боржників невиконаних зобов'язань на території України (за умови, якщо такі дії не суперечать чинному законодавству України);

- здійснювати реструктуризацію боргу (у т.ч.: відступне, новація, мирова угода, розстрочка виконання) за наявності прямої письмової згоди довірителя на вчинення таких дій;

- надавати довірителю додаткові відомості і документи стовно боржників доручених повіреному, що не передбачені цим договором, але мають значення для виконання доручення довірителя.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що після підписання договору довіритель готує і передає повіреному на паперовому носії реєстр боржників за формою, встановленою в додатку № 6 до договору. Одночасно з реєстром боржників на паперовому носії довіритель передає повіреному електронний реєстр боржників. Наступні реєстри боржників передаються повіреному в міру їх формування. Реєстри боржників передаються за актами прийому-передачі.

Пунктом 4.4.3 договору встановлено, що акт приймання-передачі наданих послуг формується повіреним та має бути розглянутий та підписаний довірителем протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання (у випадку відсутності зауважень щодо його змісту). Акт приймання-передачі наданих послуг складається в двох примірниках, по одному примірнику для кожної сторони. За наявності у довірителя зауважень (уточнень) щодо змісту акта приймання-передачі наданих послуг, він повинен не пізніше 10 (десяти) робочих днів повідомити повіреного (у такому випадку, сторони разом погоджують остаточну редакцію акта).

На виконання зазначеного між позивачем та відповідачем були підписані та скріплені печатками акти приймання-передачі наданих послуг в яких зазначена сума заборгованості та сума винагороди:

за актом № 1 від 01.07.2009 року перерахована заборгованість у сумі 13 339 679,03 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 1 826 846,52 грн. (а.с. 88, т. 1);

за актом № 2 від 02.07.2009 року перерахована заборгованість у сумі 13 020 578,18 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 2 018 301,67 грн. (а.с. 89, т. 1);

за актом № 3 від 03.07.2009 року перерахована заборгованість у сумі 14 504 008,56 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 2 523 433,22 грн. (а.с. 90, т. 1);

за актом № 4 від 04.08.2009 року перерахована заборгованість у сумі 19 498 756,08 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 2 804 759,75 грн. (а.с. 91, т. 1);

за актом № 5 від 04.09.2009 року перерахована заборгованість у сумі 59 835 809,70 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 8 927 980,91 грн. (а.с. 92, т. 1);

за актом № 6/1 від 22.09.2009 року перерахована заборгованість у сумі 261 416 881,07 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 39 212 532,16 грн. (а.с. 93, т. 1);

за актом № 6/2 від 05.10.2009 року перерахована заборгованість у сумі 7 690 702,07 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 1 309 728,39 грн. (а.с. 94, т. 1);

за актом № 7 від 25.11.2009 року перерахована заборгованість у сумі 6 453 606,84 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 945 081,74 грн. (а.с. 95, т. 1);

за актом № 8 від 15.12.2009 року перерахована заборгованість у сумі 5 507 816,50 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 842 804,19 грн. (а.с. 96, т. 1);

за актом № 9 від 05.01.2010 року перерахована заборгованість у сумі 6 538 838,74 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 1 024 408,79 грн. (а.с. 97, т. 1);

за актом № 10 від 10.02.2010 року перерахована заборгованість у сумі 41 239 643,38 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 6 185 946,51 грн. (а.с. 98, т. 1);

за актом № 11 від 02.03.2010 року перерахована заборгованість у сумі 354 218 524,35 грн. та сума винагороди з ПДВ складає 35 421 852,43 грн. (а.с. 99, т. 1)

винагорода складає 103 043 676, 28 грн., відповідно до яких закріплено, що зазначені акти підписані на виконання розділу 5 договору доручення № 4/1 від 12.03.2009 року, про те, що згідно договору доручення № 4/1 від 12.03.2009 року повіреним здійснено фактичні дії по стягненню заборгованості, що сприяли добровільному виконанню боржниками зобов'язань за кредитними договорами (а.с. 200-209, т. 2).

Відповідно до п. 5.3 договору передбачено, що сума винагороди повіреного, а також сума компенсації за понесені витрати виплачується на підставі виставленого повіреним рахунку і підписаних уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі наданих послуг та рахунку суми винагороди повіреного.

В підтвердження зазначеного сторонами були підписані розрахунки суми винагороди (плати) повіреного відповідно до договору доручення № 4/1 від 12.03.2009 року та на підставі актів приймання-передачі послуг та розрахунків суми винагороди відповідачем були виставлені для оплати позивачеві рахунки (а.с. 100-477, т. 1).

Крім того, вказані рахунки були сплачені позивачем, що підтверджується зведеним меморіальним ордером АТ «Родовід Банк» з 01.07.2009 року по 09.09.2010 року (а.с. 481-483, т. 1), відповідно до якого вбачається, що кошти у загальній сумі 103 043 676,28 грн. були перераховані ТОВ «Українська колекторська група» за колекторські послуги згідно договору № 4/1 від 12.03.2009 року.

З огляду на вище викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції стосовно того, що сторонами були виконані умови договору доручення № 4/1 від 12.03.2010 року, незважаючи на те, що позивач не видав відповідачеві довіреності згідно п. 1.8 договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що представником позивача у судовому засіданні було підтверджено факт надходження до банку коштів зазначених у актах, тобто у сумі 803 264 844,47 грн., що також слугує підтвердженням виконання умов договору.

Оскільки, позивачем було підписано акти приймання-передачі послуг та сплачено виставлені відповідачем рахунки, то всі дії здійснені відповідачем щодо виконання умов договору позивачем було схвалено.

Крім того, виконання умов договору та додаткових угод підтверджується актом ревізії фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» № 05-21/107 від 08.07.2010 року (а.с. 18-28, т.3).

Як вбачається з висновку зазначеного акту Головного контрольно-ревізійного управління України, що шляхом взяття на баланс позивача заставного майна (земельних ділянок) оціночною вартістю 302,6 млн. грн. позивачем безпідставно списано з балансу заборгованість за виданими кредитами та нарахованим відсоткам в сумі 302,6 млн. грн., тоді як ці земельні ділянки рахуються за іншими власниками.

З нього також, вбачається, що саме позивач згідно протоколів домовленостей з боржниками на засіданнях Кредитно-інвестиційного комітету AT «Родовід Банк» приймав рішення про оформлення іпотеки нерухомого майна, а саме - земельних ділянок, оскільки було відсутнє ліквідне забезпечення за кредитами та з метою уникнення ризику неповернення проблемних кредитів, зазначене погашення проблемної заборгованості за кредитними договорами фізичних осіб проводилось за рахунок укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, погашення проблемної заборгованості за кредитними договорами здійснювалось AT «Родовід Банк» за рахунок прийняття на свій баланс земельних ділянок, які в подальшому оприбутковувались на рахунок банку.

Вказаним актом КРУ підтверджено наявність порушень в діяльності саме AT «Родовід Банк», а не відповідача. Більш того, висновки ревізії свідчать про укладення та виконання договору доручення сторонами у справі.

До того ж актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.07.2010 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Українська Колекторська Група» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, не встановлено порушень діючого законодавства з боку відповідача в частині нарахування податку на прибуток при формуванні валових витрат в розрізі укладених відповідачем угод. Зокрема, в акті ДПІ (п.3.1.2) зазначено, що на формування показників валових витрат мало вплив здійснення операцій, пов'язаних з отриманням послуг: по стягненню заборгованості з фізичних та юридичних осіб за договорами послуг та договорами доручень, однак, порушень при цьому не виявлено.

Крім того, судом першої інстанції було вірно зазначено, що в разі виявлення договору, який сторонами не виконувався, державний податковий орган відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні", Податкового кодексу України донараховує податкові зобов'язання з податку на прибуток та звертається до суду з позовом про стягнення податкової заборгованості або про повернення коштів, одержаних за недійсним правочином. Таких наслідків вказана перевірка не мала.

З огляду на вище викладене, твердження позивача, що договір доручення № 4/1 від 12.03.2009 року та додаткові угоди до нього є неукладеними, суперечить як матеріалам справи так і чинному законодавству.

Щодо посилань позивача на те, що представники позивача, підписуючи договір доручення, акти прийому-передачі наданих послуг та розрахунки суми винагороди (плати) повіреного, діяли на підставі довіреностей та перевищували надані їм повноваження не беруться до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з договору доручення № 4/1 від 12.03.2009 року з боку Відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк» його підписано заступником голови правління Ушаковою Любов'ю Іванівною, яка діяла на підставі довіреності від 25.11.2008 року.

У п. 3 довіреності від 25.11.2008 року зазначено, що Ушаковій Любові Іванівні надано право укладати, змінювати, розривати та припиняти договори доручення з юридичними особами на умовах визначених банком (а.с. 63, т. 1).

Крім того, зазначена довіреність діє до 25.11.2009 року, а договір було підписано 13.03.2009, тобто вона мала право на його підписання.

Щодо актів приймання-передачі наданих послуг та розрахунки суми винагороди (плати) повіреного, які підписані Ремізовською Н.К., то згідно з довіреностями від 30.04.2009 року та від 11.11.2009 року їй надано право підписувати реєстри, акти прийому-передачі, звіти, розрахунки, а також інші документи пов'язані із укладанням та виконанням договорів доручення з юридичними особами на умовах визначених банком (а.с. 64-65, т. 1).

Частиною 1 ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов'язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Разом з тим досить поширеним явищем є вчинення представником таких юридичних дій, які не входять до змісту його представницьких функцій, тобто перевищення повноважень. Перевищення повноважень може полягати в укладенні не того правочину, який вимагався, не з потрібним контрагентом, невиконання вимог щодо ціни, строку, місця укладення правочину, якості і кількості предмета правочину тощо.

Однак навіть відступ від вказівок особи, яку представляють, або положень закону при укладенні правочину не завжди створює для останньої невигідні правові наслідки, оскільки в багатьох випадках такий відступ породжений необхідністю охорони інтересів представлюваного шляхом негайного вчинення потрібних юридичних дій. В будь-якому випадку, саме особі, яку представляють, належить право оцінювати, чи відповідає укладений з перевищенням повноважень правочин її інтересам. З цією метою закон надає їй можливість схвалити укладений правочин.

З огляду на зазначене, колегія суддів критично відноситься до твердження позивача, що договір доручення та акти приймання-передачі наданих послуг підписані посадовими особами ПАТ «Родовід Банк» з перевищенням наданих їм повноважень оскільки зазначене спростовується вище вказаними довіреностями.

Щодо зауваження позивача, що актом ревізії господарської діяльності ПАТ «Родовід Банк» № 05-21/107 від 08.07.2010 року встановлено завищення суми винагороди щодо окремих боржників, то вони колегією суддів до уваги не беруться з огляду на наступне.

Як вбачається із вищезазначеного акту була проведена вибіркова ревізія підприємства в частині витрат позивача по колекторським послугам, а тому даний акт не може бути належним доказом того, що якась частина суми винагороди була перерахована позивачем безпідставно.

Крім того, в акті зазначено, що саме банком в порушення постанов Правління Нацбанку України № 318 від 10.10.2008 року "Про надання рефінансування", № 478/БТ від 30.12.2008 року "Про надання стабілізаційного кредиту", в яких зазначено, що погашення заборгованості позичальниками проводиться виключно у грошовій формі, здійснено безпідставне погашення заборгованості по кредитних договорах шляхом прийняття земельних ділянок на баланс банку.

Щодо посилань позивача та прокурора на відсутність первісної документації щодо виконання умов договору зі сторони відповідача, то зазначене не може бути підставою для скасування рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з пп. 2.1.4 п. 2.1 договору повірений зобов'язаний на вимогу довірителя надавати останньому звіт повіреного про хід виконання доручення за формою встановленого в додатку № 3, то відповідач повинен був надавати звіт повіреного про вчинені заходи щодо боржників відповідно до спірного договору доручення, а не первісну документацію стосовно його діяльності.

В підтвердження зазначеного у матеріалах справи наявні звіти повіреного про вчинені заходи щодо боржників відповідно до спірного договору доручення (т. 4-18).

Крім того, звертаємо увагу на те, що публічне акціонерне товариство «Родовід банк» звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська колекторська група» саме про повернення безпідставно набутого майна, а відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згадані положення застосовуються в силу ч. 2 цієї норми незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно вищенаведених приписів закону зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: набуття або збереження майна (особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою); мають бути відсутніми правові підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків).

Таким чином, до предмету доказування в даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідач відповідне майно за рахунок позивача; чи є для цього підстави та факт належності такого майна іншій особі (позивачу).

Положення про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння на підставі ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Цей засіб захисту права власності (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю (майном).

Оскільки, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції встановлено, що кошти отримані відповідачем під час виконання умов договору, а саме є оплатою (винагородою) за виконані роботи, то вони не можуть вважатись безпідставно отриманими.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 27/313-65/17 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 27/313-65/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 27/313-65/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 27/313-65/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлєв М.Л.

Судді Авдеєв П.В.

Куксов В.В.