Постанова

від 21.11.2012 по справі 10/28/2011/5003

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2012 р. Справа № 10/28/2011/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б., розглянувши матеріали касаційної скаргиГайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 у справі №10/28/2011/5003 Господарського суду Вінницької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" до відповідачівТовариства з обмеженою відповідальністю "Удич-Цукор", Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Удицький цукровий завод", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Агроінвест" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:Теплицька районна державна адміністрація Вінницької області, Гайсинська міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" провизнання права власності на газопровід високого тиску та два газорозподільні пункти

за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

відповідача-3: не з'явилися

третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні позивача: Севрук В.О., дов.від 11.01.2012 № 3

третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідачів: не з'явилися

третьої особи -3, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідачів: не з'явилися

третьої особи - 4, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідачів: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромир" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання права власності на газопровід високого тиску, довжиною 17,21 км, та два газорозподільних пункти, що розташовані по трасі Теплик-Удич, Теплицького району, Вінницької області.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2011 у справі №10/28/2011/5003 (суддя Нешик О.С.) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк".

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 25.08.2011 у справі №10/28/2011/5003 (суддя Нешик О.С.) залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Удицький цукровий завод". Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Гайсинську міжрайонну державну податкову інспекцію Вінницької області.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 11.10.2011 у справі №10/28/2011/5003 ( суддя Нешик О.С.) залучені до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Агроінвест".

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.12.2011 у справі № 10/28/2011/5003 ( суддя Нешик О.С.) в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 у справі №10/28/2011/5003 (колегія суддів у складі: головуючого судді Олексюка Г.Є., суддів Гудак А.В., Огороднік К.М.) рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2011 у справі №10/28/2011/5003 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромир" право власності на газопровід високого тиску, довжиною 17,21 км та два газорозподільчі пункти, що розташовані на трасі Теплик - Удич, Теплицького району Вінницької області; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич-Цукор", Товариства з обмеженою відповідальністю "Удицький цукровий завод", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Агроінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" з кожного по 85,00 грн. - державного мита та по 78,67 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич-Цукор", Товариства з обмеженою відповідальністю "Удицький цукровий завод", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Агроінвест" на користь Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" з кожного по 9616,67 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Гайсинська міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 у справі № 10/28/2011/5003, рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2011 у справі № 10/28/2011/5003 залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідачі та треті особи -2, -3, -4, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Господарського суду Вінницької області від 05.10.2004 у справі №10/143-03 боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірму "Удицький цукровий завод" (далі - ТОВ Агрофірма "Удицький цукровий завод") визнано банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого - ліквідатора Болховітіна В.М.

Відповідно до протоколу засідання комітету кредиторів ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод" від 17.12.2004, кредитори дійшли до висновку щодо необхідності реалізації майнового комплексу ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод" шляхом проведення конкурсу, залучивши організатором проведення конкурсу Вінницьку філію Державної госпрозрахункової установи "Агенство з питань банкрутства".

Згідно з протоколом засідання комітету кредиторів ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод" кредитори погодили ціну майнового комплексу ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод" в розмірі 4000000,00 грн. за умовами, визначеними конкурсною пропозицією, а також вирішили надати повноваження арбітражному керуючому Болховітіну В.М. провести дії, пов'язані з переоформленням права власності на майновий комплекс.

Відповідно до протоколу № 1 від 30.12.2004 проведення конкурсу, організатором якого виступила Вінницька філія Державної госпрозрахункової установи "Агентство з питань банкрутства", переможцем конкурсу з реалізації цілісного майнового комплексу ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод" визнано покупця -Товариство з обмеженою відповідальністю "Удич - Цукор" (далі - ТОВ "Удич-Цукор").

12.01.2005 між Вінницькою філією Державної госпрозрахункової установи "Агентство з питань банкрутства" в інтересах ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод" (продавцем) та ТОВ "Удич-Цукор" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу за конкурсом.

Вказаний договір купівлі-продажу не було посвідчено нотаріально. Проте, ТОВ "Удич - Цукор" звертався до Третейського суду при Вінницькій торгово-промисловій палаті з позовом про визнання договору купівлі-продажу майнового комплексу за конкурсом дійсним. Рішенням Третейського суду заявлений позов задоволено та визнано дійсним договір купівлі-продажу майнового комплексу за конкурсом від 12.01.2005, відповідно до якого відчужується майновий комплекс ТОВ Агрофірми "Удицький цукровий завод".

27 березня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромир" (покупцем) та ТОВ "Удич - цукор" (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу №1-27/03, відповідно до умов якого відповідач-1 передає у власність позивачу газопровід високого тиску та два ГРП, що побудовані та здані в експлуатацію в 2002 році і розташовані на трасі Теплик-Удич, які належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу за конкурсом від 12 січня 2005 року, а відповідач-1 зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Розділом 2 цього договору сторони погодили ціну продажу у розмірі 2855000 гривень .

Відповідно до розділу 3 договору купівлі-продажу №1-27/03 від 27.03.2007, дане майно передається продавцем у власність покупця на умовах взаємозаліку, а право власності на майно покупець набуває з моменту підписання даного договору та акту приймання-передачі.

На виконання умов цього договору, 27 березня 2007 року ТОВ "Удич - цукор" передало, а ТОВ "Агромир" прийняло означений газопровід та два ГРП, про що складено акт прийому - передачі.

24 квітня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Агромир" укладено договір поруки № 22/01/П01/07-ПЛТ, відповідно до умов якого ТОВ "Агромир" взяло на себе обов'язок солідарно відповідати перед банком за зобов'язаннями ТОВ "Удич - цукор" за кредитним договором № 22/54/06-КЛТ від 14 вересня 2006 року.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 03 жовтня 2007 року у справі № 101 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор" договір купівлі-продажу №1-27/03 від 27.03.2007 року визнано дійсним; визнано право власності на газопровід високого тиску та два ГРП, що розташовані по трасі Теплик-Удич за товариством з обмеженою відповідальністю "Агромир".

В подальшому, газопровід високого тиску, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Теплицький район, по трасі Теплич-Удич та ГРП у кількості 2 одиниць Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромир" передано у заставу ВАТ "Кредитпромбанк" на підставі договору застави №22/83/301/07-ЗЛТ від 18.12.2007, про що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна міститься запис за № 6292471.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Вінницької області від 31.08.2009, сторону договору купівлі - продажу № 1-27/03 від 27.03.2007 -Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромир" було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 25.02.2011 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" призначено арбітражного керуючого Гонту Оксану Анатоліївну.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, вказав про те, що при здійсненні інвентаризації майна банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" було з'ясовано, що останньому на праві власності належать газопровід високого тиску та два ГРП, що розташовані по трасі Теплик - Удич, Теплицького району, Вінницької області. Однак, як стало відомо позивачеві, його право власності на газопровід високого тиску та два газорозподільчі пункти заперечується відповідачем-1, у зв'язку з чим на засіданні комітету кредиторів позивача було прийнято рішення про звернення до суду із даним позовом.

При вирішення спору по суті, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.05.2009 у справі №10/25-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор" до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Удицький цукровий завод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної госпрозрахункової установи Агенства з питань банкрутства в особі філії у Вінницькій області, про виконання умов договору купівлі-продажу від 12.01.2005 шляхом внесення до додатку № 1 акту прийому - передачі від 24.01.2005 газопроводу Теплик - Удич позов задоволено, зобов'язано ТОВ Агрофірму "Удицький цукровий завод" виконати умови договору купівлі-продажу від 12.01.2005 шляхом внесення до додатку №1 акту прийому-передачі від 24.01.2005 газопроводу Теплик-Удич, діаметром 219 мм., L 15 км., 2001 р. (Вінницька обл., Теплицький район, с. Удич, вул. Заводська, 1).

Проте, постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.09.2009, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2010 у справі №10/25-09, рішення суду першої інстанції у даній справі скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Висновки суду апеляційної інстанції у справі №10/25-09, з якими погодився суд касаційної інстанції у цій справі, зводяться до того, що позивачем не доведено той факт, що газопровід Теплик-Удич, діаметром 219 мм., L 15 км., 2001 року був реалізований ТОВ Агрофірмі "Удицький цукровий завод" в складі майнового комплексу, відповідно до договору купівлі-продажу, і у зв'язку з цим мав бути переданий ТОВ "Удич - Цукор". При цьому колегія суддів вказала, що обраний позивачем спосіб захисту права шляхом внесення змін до акту прийому - передачі не може захистити порушене право особи і не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, дослідивши матеріали справи Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" №101 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор" про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності; матеріали справи № 10/25-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор" до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Удицький цукровий завод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної госпрозрахункової установи Агенства з питань банкрутства в особі філії у Вінницькій області про виконання умов договору купівлі-продажу від 12.01.2005; інвентаризаційної справи № 2 на майновий комплекс, розташований за адресою: (Вінницька обл., Теплицький район, с. Удич, вул. Заводська, 1); враховуючи факти, викладені у постановах апеляційної та касаційної інстанцій при розгляді справи № 10/25-09, дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор" не набуло право власності на спірне майно, а тому не мало законних підстав для його відчуження позивачу на підставі договору купівлі - продажу №1-27/03.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що договір купівлі-продажу № 1/27-03 від 27.03.2007, укладений між відповідачем -1 та позивачем та додаток № 1 до нього, не може бути прийнятий судом як доказ набуття позивачем права власності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження права власності ТОВ "Удич - цукор" на газопровід високого тиску та два ГРП.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини десятої статті 38 Закону України "Про третейські суди" факти (обставини), встановлені рішенням третейського суду, не мають преюдиціального значення для господарського суду, в тому числі і у розгляді ним справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у третейському провадженні.

З огляду на викладене, місцевим господарським судом підставно спростовані посилання позивача на факти, встановлені третейським судом у справі №101 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Удич - цукор" про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, як такі, що не підлягають доказуванню.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підставою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути документи, що встановлюють право, а також будь-які інші докази, підтверджуючі належність позивачеві спірного майна.

Тобто, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи відсутність у позивача доказів на підтвердження права власності на спірне майно

Враховуючи викладене, з огляду на те, що позивачем в порядку ст.ст. 32, 33 ГПК України не надано доказів на підтвердження права власності останнього на спірне майно, суд першої інстанції обґрунтовано та мотивовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові помилково не взяв до уваги факти, встановлені судовими інстанціями у справі № 10/25-09.

Постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 24.09.2009, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2010 у справі № 10/25-09 набрала законної сили 24.09.2009. Сторонами процесу у цій справі, факти, викладені у судовому рішенні у справі №10/25-09 - у загальному порядку не спростовані, а норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у справі №10/25-09.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, судова колегія вважає безсумнівними встановлені рішенням господарського суду у справі №10-25/09 факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що неприпустимим є існування судового рішення у цій справі та встановлення фактів, які б суперечили фактам, встановленим судами у справі № 10/25-09.

Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про порушення судом першої інстанції статті 35 ГПК України шляхом визнання фактів, встановлених судовими інстанціями у справі № 10/25-09 такими, що не потребують доказування, оскільки рішення суду першої інстанції не містить жодних вказівок на статтю 35 ГПК України, а ґрунтується на оцінці судового рішення у справі №10/25-09, в якості доказів в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК України.

Отже, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на невірно встановлених обставинах справи та не спростовує висновків місцевого господарського суду щодо встановлених ним фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст.111 7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених місцевим господарським судом обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі заслуговують на увагу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню без змін.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 111 11 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромир".

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 у справі № 10/28/2011/5003 скасувати.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2011 у справі № 10/28/2011/5003 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромир" в дохід Державного бюджету України (р/р 31211254700007; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код банку -820019; код отримувача (код за ЄДРПОУ) -38004897; код бюджетної класифікації 22030004, символ звітності банку 254) 28 550,00 грн. -судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова