Рішення

від 17.09.2012 по справі 5006/37/116пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.09.12 р. Справа № 5006/37/116пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді: Колесник Р.М.

при секретарі судового засідання Поцелуйко Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за первісним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Федар», м.Донецьк

про визнання договору оренди від 15.08.2012 року недійсним

за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Федар», м. Донецьк

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

про визнання права власності позивача на нерухоме майно - квартиру загальною площею 84 кв.м., реєстраційний номер 23896607, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Донецьк

Представники сторін (за первісним позовом):

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: Седих Н.О.

Від третьої особи: не з'явився.

Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м. Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Федар», відповідача про визнання договору оренді від 15.08.2012 року недійсним.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що відповідачу не належало право власності на кваритиру АДРЕСА_1, яку він передав в оренду, а також, що сторонами під час укладання договору оренди від 15.08.2012 року не було дотримано нотаріальної форми.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Федар» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до позивача за первісним позовом та просив визнати за ним право власності на нерухоме майно-квартиру, загальною площею 84 кв.м., реєстраційний номер 23896607, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач посилається на те, що квартира АДРЕСА_1, належить йому на праві власності оскільки була внесена у якості вкладу до статутного капіталу товариства його учасником - ОСОБА_4, третя особа, та з цього моменту товариство стало власником цієї квартири та підставно здійснювало повноваження з володіння, користування та розпорядження нею, в тому числі шляхом передачі в оренду позивачу за первісним позовом за договором оренди від 15.08.2012 року.

В судових засідання позивач за первісним позовом на задоволенні первісного позову наполягав та заперечував проти задоволення зустрічного позову.

Представник позивача за зустрічним позовом наполягав на його задоволенні та заперечував проти задоволення первісного позову.

Третя особа в судове засідання не прибула, письмових пояснень по суті спору не надала.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 17.09.2012р., у зв'язку із знаходженням судді Попкова Д.О. у відрядженні справа передана для подальшого розгляду судді Колеснику Р.М.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

15.08.2012 року позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Федар») та відповідачем (Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1) було укладено договір оренди відповідно до розділу 1 якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування об'єкт нерухомого майна - квартиру, загальною площею 84 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.1. договору квартира передана у користування позивачу за первісним позовом строком на один рік з моменту прийняття її за актом приймання-передачі. Згідно акту приймання-передачі від 15.08.2012 року зазначена квартира була передана у користування позивача за первісним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання договору оренди від 15.08.2012 року недійсним, позивач за первісним позовом посилається на те, що відповідачу за первісним позовом не належало право власності на квартиру АДРЕСА_1, а, отже, відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України він не міг виступати у якості її орендодавця.

Окрім того, вважає, що сторонами під час укладання договору оренди від 15.08.2012 року, не було дотримано нотаріальної форми, коли як така форма для даного виду договору передбачена ст. 793 Цивільного кодексу України.

Відповідач за первісним позовом проти його задоволення заперечував у зв'язку з його безпідставністю. Враховуючи те, що позивач за первісним позовом не визнає прав відповідача за первісним позовом на квартиру АДРЕСА_1, просив у зустрічній позовній заяві визнати за ним право власності на цю квартиру з підстав, передбачених ст. 392 Цивільного кодексу України.

Надаючи доводам сторін правову оцінку суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Аналогічні положення викладені в ст. 115 Цивільного Кодексу України та ст. 85 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 13 цього ж закону вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства. Аналогічні положення містяться і в ст. 144 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи 09.08.2012 року було проведено державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕДАР».

Відповідно до п. 1.5. Статуту товариства єдиним учасником товариства є ОСОБА_4, якій згідно п. 6.2 договору належить 100 % статутного капіталу.

Відповідно п. 6.2. Статуту Товариства статутний капітал товариства складає 435830 гривень та сформовано шляхом передачі до статутного капіталу майна, що належить учаснику товариства, а саме двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Факт передання зазначеної квартири до статутного капіталу підтверджується актом приймання-передавання майна до статутного капіталу товариства від 11.07.2012 року.

11.07.2012 року на ім'я третьої особи було оформлено свідоцтво про внесення вкладу, яке, з огляду на положення ч. 6 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» підтверджує повне внесення вкладу учасника до статутного капіталу.

Майно, за рахунок якого третя особа сформувала свій внесок до статутного капіталу товариства, дійсно на час передання цього майна належало третій особі на праві власності, що підтверджується копією рішення Київського районного суду м. Донецька від 09.08.2011 року та копією ухвали цього ж суду від 12.10.2011 року та витягом про державну реєстрацію прав № 31667462 від 14.10.2011 року.

Отже третя особа, на переконання суду, є управненою особою на розпорядження двокімнатною квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі шляхом внесення її у якості свого вкладу до статутного капіталу господарського товариства в обмін на його корпоративні права.

Системний аналіз норм матеріального права, що наведені вище, дає суду підстави стверджувати, що з моменту внесення (передачі) учасником товариства майна в рахунок його вкладу до статутного капіталу товариства, воно (товариство) стає власником такого майна.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

З урахуванням обставин справи та фактів, встановлених судом, зокрема тих, що засвідчують перехід права власності на двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до відповідача за первісним позовом, як внесок третьої особи до статутного капіталу відповідача за первісним позовом, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди від 15.08.2012 року задоволенню не підлягають через недоведеність з боку первісного позивача наявності підстав, перелічених у частинах першій - третій, п'ятій та шостій ст.203 Цивільного Кодексу України для визнання цього договору недійсним.

Щодо доводів позивача за первісним позовом про недійсність договору через не дотримання вимог закону про обов'язкову для даного виду договору нотаріальної форми, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається зі змісту договору оренди від 15.08.2012 року його було укладено строком на один рік, отже зазначений договір міг бути укладений у простій письмовій формі, тобто доводи позивача в цій частині є необгрунтовними, та такими, що не можуть бути прийняті до уваги, як належне обгрунтування позовних вимог про визнання договору оренди від 15.08.2012 року недійсним.

Надаючи оцінку, доводам позивача за зустрічною позовною заявою суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) не визнає того факту, що позивачу за зустрічним позовом належить право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому в статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Отже відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за зустрічним позовом не визнає права власності позивача за зустрічним позовом на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, чим саме і обґрунтовує свої позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди від 15.08.2012 року, а, отже, право позивача за зустрічним позовом, є таким, що потребує судового захисту, що зумовлює висновки суду про задоволення зустрічних позовних вимог та визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Судові витрати розподіляються між сторонами, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 22, 27, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк про визнання недійсним договору оренди від 15.08.2012 року недійсним - відмовити.

Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Федар», м. Донецьк до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк - задовольнити.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «Федар», м. Донецьк право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер 23896607.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (83000, АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Федар» (83001, м. Донецьк, вул. Постишева, буд.59, код ЄДРПОУ 38311517) судовий збір у розмірі 8716,61 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.09.2012 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Колесник Р.М.