Ухвала

від 21.01.2013 по справі 24/110

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 24/110 21.01.13

За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" про роз'яснення рішення у справі №24/110 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" ДоМіністерства фінансів України Проскасування наказу та зобов'язання вчинити дії Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Каленюк Д.А. від відповідача:Іщенко Р.А.

ВСТАНОВИВ:

На розгляді господарського суду міста Києва знаходилась справа №24/110 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" до Міністерства фінансів України про скасування наказу Міністерства фінансів України №19 від 14.01.2002 р. про відмову у видачі ліцензії та зобов'язання Міністерства фінансів України видати Товариству з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" ліцензію на випуск та проведення державної лотереї у 3-денний термін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі №24/110 позов задоволено, скасовано наказ Міністерства фінансів України №19 від 14.01.2002 р. про відмову у видачі ліцензії на вид діяльності з випуску і проведення державної лотереї та зобов'язано Міністерство фінансів України протягом трьох днів з дня набуття рішенням законної сили видати Товариству з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення державної лотереї згідно з поданими 12.12.2011 р. документами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2005 р. у справі №24/110 задоволено заяву ТОВ "ТВ Плюс" та встановлено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі №24/110 наступним чином: зобов'язати Міністерство фінансів України видати ТОВ "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення лотереї за поданими 12.12.2001 р. документами, у строки, встановлені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" у редакції, діючій на той час, та Законом України "Про виконавче провадження" зі змінами та доповненнями.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. з урахуванням наведеної ухвали 07.12.2005 р. господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

13.12.2012 р. до канцелярії суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" про роз'яснення рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі №24/110.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2012 р. розгляд заяви призначено на 24.12.2012 р.

В судовому засіданні 24.12.2012 р. у зв'язку із клопотанням представника відповідача оголошено перерву до 27.12.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.12.2012 р. у зв'язку із неявкою представників сторін розгляд заяви відкладено до 14.01.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2013 р. у зв'язку із клопотанням представника відповідача розгляд заяви відкладено до 14.01.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, подану заяву підтримує та просить її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив на заяву про роз'яснення рішення за змістом якого вказує, що зазначені в заяві позивача питання не можуть бути вирішенні шляхом роз'яснення рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для її розгляду, суд прийшов до висновку про можливість задоволення заяви позивача про роз'яснення рішення з огляду на наступне.

Заява мотивована нерозумінням змісту рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі № 24/110 в частині його застосування та виконання у зв'язку із зміною законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 89 Господарського процесуального кодексу України подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Із наявної в матеріалах справи постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.03.2010 р. ВП№7021911 (а.с. 23-24 т. 6) вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі №24/110 було закінчене у зв'язку із поверненням виконавчого документа до суду згідно п. 11 ч. 1 ст. 37, ст.ст. 76, 87 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на момент винесення постанови редакції).

Відповідно до частини 1 ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на момент винесення постанови редакції) наведена підстава завершення виконавчого провадження не виключає можливість відновлення такого виконавчого провадження.

Частиною 3 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній на момент винесення постанови редакції) визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

За таких обставин, приймаючи до уваги момент повернення виконавчого документу та визначений трирічний строк на пред'явлення наказів господарських судів до виконання, згідно ч. 2 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України не виключається можливість розгляду судом заяви про роз'яснення судового рішення.

У відповідності до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі №24/110 з урахуванням ухвали господарського суду міста Києва від 07.12.2005 р. зобов'язано Міністерство фінансів України видати ТОВ "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення лотереї за поданими 12.12.2001 р. документами, у строки встановлені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" у редакції, діючій на той час, та Законом України "Про виконавче провадження" зі змінами та доповненнями.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач протиправно ухилився від виконання покладених на нього повноважень та за відсутності правових підстав відмовив позивачу у видачі ліцензії на діяльність з випуску і проведення державної лотереї згідно поданих останнім 12.12.2001 р. документів.

Із змісту рішення суду вбачається, що 12.12.2001 рю ТОВ "ТВ Плюс" була подана відповідачу заява з додатком документів для отримання ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення державних лотерей (а.с. 58 т. 1).

Як на момент звернення ТОВ "ТВ Плюс" до Міністерство фінансів України, так і на момент прийняття рішення у даній справі правовідносини щодо видачі ліцензій на випуск та проведення державних лотерей регулювалися Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

В той же час, заявник вказує, що за період виконання рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. законодавство України щодо регулювання правовідносин видачі ліцензій на випуск та проведення державних лотерей неодноразово змінювалося, а саме: було прийнято Закон України "Про запровадження мораторію на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей", яким було запроваджено мораторій на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, передбачену пунктом 24 частини третьої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", до прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів, а подальшому Закон України "Про державні лотереї в Україні" з прийняттям якого втратив чинність Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", приписами якого мотивовано рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р., у зв'язку з чим стає необхідним роз'яснення рішення.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За змістом ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 р . ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" .

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.01.1997 р.). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" від 28.07.1999 р.). У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004 р).

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому виконанню, що становить принцип правової певності - складового елементу концепції справедливого судового розгляду.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Згідно практики Європейського суду з прав людини економічні інтереси пов'язані з діяльністю підприємства, якщо його діяльність заснована на наявності ліцензії є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Тре Тракторер Актіоболаг проти Швеції" від 07.07.1989 р., серія А, №159). Відтак, як скасування ліцензії, так і безпідставна відмова у її видачі може свідчити про втручання у право мирно володіти майном.

Із змісту рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. (останній строк для подачі апеляційної скарги - 11.03.2002 р.), яке набрало законної сили 12.03.2002 р. вбачається, що Міністерство фінансів України зобов'язано було не пізніше 14.03.2002 р. видати ТОВ "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення державної лотереї.

Таким чином, в контексті ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та наведеної практики Європейського суду з прав людини не пізніше 14.03.2002 р. ТОВ "ТВ Плюс" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції набуло майно (надалі - "ліцензія"), яким є економічний інтерес, пов'язаний із діяльністю підприємства, діяльність якого заснована на наявності ліцензії з діяльності випуску і проведення державної лотереї.

У зв'язку із викладеним, в розумінні, наведеного в попередньому абзаці, ТОВ "ТВ Плюс" протягом 10 років та 9 місяців неправомірно було позбавлене можливості реалізовувати право на використання ліцензії на діяльність з випуску та проведення державних лотерей.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Прийняття Закону України "Про запровадження мораторію на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей" не позбавляє правової сили рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у даній справі та не нівелює набуття позивачем майна у вказаному контексті.

Наведені обставини були предметом дослідження судів різних інстанції при розгляді даної справи (зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 23.06.2009 р. у справі №24/110).

06.10.2012 р. набрав чинності Закон України "Про державні лотереї в Україні" який встановлює основні засади державного регулювання лотерейної сфери в Україні з метою створення сприятливих умов для розвитку лотерейного ринку виходячи із принципів державної монополії на випуск і проведення лотерей, забезпечення потреб державного бюджету, прав і законних інтересів громадян, та яким було встановлено, що оператор лотерей повинен мати досвід випуску та проведення державних лотерей на лотерейному ринку України не менше 10 років (абз. 2 ч. 6 ст. 6).

Наведені положення Закону України "Про державні лотереї в Україні" також не є обставиною з якою приписи чинного законодавства пов'язують неможливість виконання даного судового рішення.

Згідно прецендентною практикою Європейського суду з прав людини принцип правової певності набуває значення і тоді, коли держава втручається у встановлений порядок шляхом внесення змін до законів (рішення Великої палати ЄСПЛ у справі "Зелінський проти Франції" від 28.10.1999 р., заява №24846/96, п.57; рішення у справі "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції"). В наведених справах Європейський суд з прав людини вказав на порушення принципу правової певності шляхом зміни державою правової бази з метою впливу на винесення рішення чи його не виконання.

З огляду на викладене, введення нових правил чи обмежень (прийняття Закону України "Про державні лотереї в Україні") при відсутності неправомірних дій ТОВ "ТВ Плюс" у невиконанні судового рішення у даній справі та володінні позивачем ліцензією у передбачений абз. 2 ч. 6 ст. 6 Закону України "Про державні лотереї в Україні" строк, в розумінні ст.ст. 1, 8, 58, 124 Конституції України не виключає обов'язку Міністерства фінансів України виконати судове рішення в частині пункту третього резолютивної частини та видати ТОВ "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення державних лотерей.

Таким чином, заява в цій частині підлягає задоволенню, а рішення роз'ясненню в частині вимоги про зобов'язання Міністерства фінансів України видати ліцензію.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 89 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" про роз'яснення рішення задовольнити.

2. Роз'яснити рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі 24/110 в частині зобов'язання Міністерства фінансів України видати ТОВ "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення державних лотерей наступним чином:

прийняття нових нормативно-правових актів (в тому числі Закону України "Про державні лотереї в Україні") та встановлення (введення) нових обмежень (вимог) (в тому числі щодо строку досвіду випуску та проведення державних лотерей на лотерейному ринку України згідно абз. 2 ч. 6 ст. 6 Закону України "Про державні лотереї в Україні") не змінюють суті рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2002 р. у справі 24/110 та не є підставою для невиконання даного рішення, у зв'язку із чим Міністерство фінансів України повинно видати Товариству з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс" ліцензію на діяльність з випуску і проведення державних лотерей, діючу з моменту видачі на строк, встановлений законодавством.

3. Копію ухвали направити учасникам судового процесу.

Суддя Р.В. Бойко