Рішення

від 18.02.2013 по справі 5/202-75/444-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/202-75/444-2012 18.02.13

За позовом Закритого акціонерного товариства "NMT"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікс Тайм"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа Соколовський Олександр Іванович

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа Чернишов Андрій Георгійович

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація

про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення

Судді Васильченко Т.В. (головуючий)

Бондарчук В.В.

Любченко М.О.

в присутності представників сторін:

від позивача - Євстігнєєв А.С., довіреність б/н від 01.03.2011.

від відповідача - Максименко К.М. довіреність б/н від 14.04.2012

від третьої особи-1 - Шульга О.Г. довіреність №2043 від 07.09.10

від третьої особи-2 - не з'явилися.

від третьої особи-3 - Фім Л.В. довіреність №4 від 09.01.2013

Суть спору: Закрите акціонерне товариство "NMT" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікс-Тайм" про витребування з незаконного володіння відповідача нежитлової будівлі загальною площею 132, 2 кв.м., розташованої за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3, виселення відповідача з вказаної нежитлової будівлі та повернення її позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2009 р. у справі № 31/14 є єдиним законним власником спірного майна, тоді як відповідач вказане нежитлове приміщення придбав у особи, яка не мала права його відчужувати, так як не була його власником, у зв'язку з чим спірне майно має бути витребувано у відповідача та передано позивачу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2012 у справі № 5/202 позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "NMT" задоволено в повному обсязі, витребувано з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікс-тайм" нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 на користь Закритого акціонерного товариства "NTM"; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Ікс-тайм" з нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3, повернувши нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 Закритому акціонерному товариству "NTM"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікс-тайм" на користь Закритого акціонерного товариства "NTM" 810,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 вказане рішення суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2012 касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "NMT" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2012 у справі № 5/202 скасовано та направлено справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням №04-1/983 від 05.10.2012р. призначено повторний автоматичний розподіл справи у господарському суді міста Києва, справу № 5/202 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2012 справу №5/202 прийнято до провадження, присвоєно їй номер "5/202-75/444-2012" та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2012 зупинено провадження у справі № 5/202-75/444-2012 до розгляду Вищим господарським судом України заяви Фізичної особи Соколовського Олександра Івановича про виправлення описки в постанові Вищого господарського суду України від 26.09.2012 у справі № 5/202.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2012, на підставі ст.ст. 79, 86 ГПК України, поновлено провадження у даній справі та призначено справу до розгляду.

26.11.2012 через відділ діловодства суду позивач подав пояснення в яких зазначив, що право власності позивача на спірне майно підтверджено рішенням суду, яке вступило в законну силу і позивач здійснив всі можливі дії щодо реєстрації свого права, але йому було відмовлено в реєстрації з підстав того, що право власності на вказане майно вже зареєстровано за ТОВ «Ікс-Тайм».

26.11.2012 судом було здійснено запит до Державного архіву міста Києва, щодо надання засвідчених копій розпоряджень, відповідно до яких, спірний об'єкт за адресою м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1-3, реконструювався та вводився в експлуатацію.

27.11.2012 відповідачем подано клопотання про припинення провадження у справі, оскільки позивач не є власником спірної нежитлової будівлі, а відтак і не уповноважений витребовувати це майно у відповідача.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо між сторонами відсутній предмет спору.

Тобто, господарський суд припиняє провадження з підстав відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилось неврегульованих питань, а також у випадку, коли спір врегульовано самими сторонами після звернення з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Тоді як, в даному випадку, зазначені підстави для припинення провадження у даній справі відсутні, оскільки позивач стверджує про належність спірного майна йому, що свідчить про наявність спору між сторонами та виключає можливість припинення провадження у справі, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

06.12.2012 на адресу суду надійшла відповідь з Державного архіву м. Києва з необхідними копіями розпоряджень.

07.12.2012 представником позивача через відділ діловодства суду подано клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на нерухоме майно» матеріали (чи належним чином засвідчені копії) реєстраційної справи щодо нежитлової будівлі загальною площею 132, 2 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1-3 та інформаційної довідку, щодо вказаної будівлі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2012 розгляд справи відкладено на 24.12.2012, залучено до участі у справі в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію та зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" надати належним чином засвідчену копію інвентаризаційної справи щодо літнього кафе-бару по вул. Смирнова-Ласточкіна, 1-3.

24.12.2012 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що він є законним власником спірного майна, тоді як позивач ніколи не був та не є власником даного майна, оскільки за ним право власності не реєструвалося, а рішення суду, на яке посилається позивач, не є правовстановлюючим документом. При цьому, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 24.12.2012, в зв'язку зі складністю справи суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 24.12.2012 призначено колегіальний розгляд справи № 5/202-75/444-2012 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Бондарчук В.В., Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2012 справу № 5/202-75/444-2012 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Бондарчук В.В., Любченко М.О. та призначено справу до розгляду.

26.12.2012 Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" направило на адресу суду належним чином засвідчену копію інвентаризаційної справи № 45143 (57460/1858) від 22.01.2008 по спірному майну.

28.01.2013 представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання в якому просить суд, вийти за межі позовних вимог, у випадку, якщо буде така необхідність, посилаючись на ст. 83 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Розглянувши подане позивачем клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, як необґрунтованого та безпідставного.

В судовому засіданні 18.02.2013 представник позивача вимоги викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи - 1 заперечили проти вимог викладених в позовній заяві в повному обсязі.

Представник третьої особи-3 позовні вимоги залишив на розсуд суду.

Третя особа 2 в судове засідання свого представника не направила, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, з відмітками про отримання.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 18.02.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2007 між позивачем (орендодавець) та приватним підприємцем Тарчук Ольгою Миколаївною (орендар) було укладено Договір оренди приміщення, відповідно до умов якого позивач, як орендодавець, передав у володіння та користування відповідача, як орендаря, нежитлове приміщення площею 132,2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що він укладений строком на 365 днів, вступає в силу з дня його укладення та діє до 23.10.2008.

По закінченні договору оренди, позивач звернувся до Приватного підприємця Тарчук Ольги Миколаївни із вимогою звільнити орендоване приміщення, втім остання відмовилась повернути об'єкт оренди, посилаючись на те, що нею здійсненні поліпшення, які за своєю вартістю перевищують вартість орендованого приміщення, що, в свою чергу, є підставою для набуття нею права власності на об'єкт оренди.

У грудні 2008 року позивач звернувся до господарського суду із позовом до Приватного підприємця Тарчук Ольги Миколаївни про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення площею 132,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3, яке було об'єктом договору оренди приміщення від 25.10.2007.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України , є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2009 у справі № 31/14 за позовом Закритого акціонерного товариства "NМТ" до Фізичної особи-підприємця Тарчук Ольги Миколаївни про визнання права власності, яке набрало законної сили, за позивачем визнано право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3.

Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили, виходячи з предмету доказування у справах про право власності, встановлено факт наявності у позивача, на момент звернення до суду з позовом в порядку ст. 392 ЦК України, права власності на спірне майно.

Вказане рішення суду у встановленому законом порядку не скасовано, а отже в силу вимог ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання як правозахисний акт.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка в силу вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

При цьому, правова певність передбачає дотримання принципу res judicata…, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду . (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004, "Справа "Науменко проти України").

Враховуючи, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2009 у справі №31/14 визнано право власності Закритого акціонерного товариства "NМТ" на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 та відповідно до практики Європейського суду з прав людини, таке рішення не може бути поставлене під сумнів, суд вважає, що позивач станом на час розгляду даної справи є власником вказаної нежитлової будівлі.

У зв'язку з наведеним, суд відхиляє доводи відповідача проте, що позивач не є та не був власником спірної нерухомості та неможливості у зв'язку з цим прийняття до уваги рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2009 у справі № 31/14.

З метою реєстрації свого права на підставі рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2009 у справі № 31/14 позивач в квітні 2009 року звернувся до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна".

Проте, право позивача зареєстровано не було, оскільки згідно даних реєстраційних книг станом на день звернення із заявою про реєстрацію права власності нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ікс-Тайм", про що свідчить лист від 20.11.2009 № 49863 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, в якому зазначено, що оскільки право на вказане майно зареєстровано за іншою особою (відповідачем), то в порядку ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутні правові підстави для проведення реєстрації права власності за позивачем.

Так, 16.11.2007 постійно діючою комісією третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати було розглянуто справу за позовом гр. Соколовського О.І. про визнання за ним права власності на спірне приміщення.

Зазначеним рішенням третейського суду позов задоволено та визнано право власності на нежитлове приміщення площею 132,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 за Соколовським Олександром Івановичем.

07.03.2008 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва було задоволено заяву Соколовського О.І. про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду та 21.03.2008 р. видано відповідний виконавчий лист.

24.04.2008 КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" було видано посвідчення за № 8951-П про те, що нежитлове приміщення площею 132, 2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 належить Соколовському О.І. на підставі рішення постійно діючої комісії третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати від 16.11.2007 та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 07.03.2008.

05.09.2008 між гр. Соколовським О.І. (продавець) та ТОВ "Ікс Тайм" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. (зареєстровано в реєстрі правочинів за № 4617), згідно з п. 1 якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує нерухоме майно, яким є нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 132, 20 кв.м, розташована за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3.

Відповідно до п. 2 вказаного договору майно належало продавцю на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати від 16.11.2007 та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2008.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна відповідачу було видано Реєстраційне посвідчення № 025069 від 10.10.2008.

В подальшому, 28.05.2009 між відповідачем (продавець) та Чернишовим Андрієм Георгійовичем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3.

При цьому, станом на момент розгляду справи суду не надано доказів реєстрації Чернишовим А.Г. у встановленому законом порядку права власності на спірну будівлю.

09.07.2009 ухвалою Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-4106/09 ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2008 р., якою було задоволено заяву гр. Соколовського О.І. про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати від 16.11.2007 скасовано. Підставою для ухвалення апеляційним судом судового рішення стало те, що третейським судом постановлено рішення у справі, яка йому непідвідомча.

23.11.2011 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва задоволено заяву позивача та допущено поворот виконання ухвали суду від 07.03.2008 у справі № 6-91/2008 р. про видачу виконавчого листа Соколовському О.І. на виконання рішення третейського суду.

У відповідності до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України , власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України , держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Як було встановлено вище, позивач є власником нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3, проте право власності зареєстровано державою за відповідачем, у зв'язку з чим власник позбавлений права розпоряджання своїм майном.

Захист права власності врегульовано главою 29 ЦК України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391), визнання права власності (ст. 392) тощо.

Позивач, посилаючись на те, що він є власником спірної будівлі, але не має можливості розпоряджатися своїм майном, право на яке підтверджено рішенням суду, оскільки таке право зареєстровано за відповідачем, просить витребувати спірне майно у відповідача.

Згідно ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У свою чергу, норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема до добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права на відчуження.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові № 3-103гс11 від 17.10.2011.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 19.07.2011 р. у справі № 5002-18/3226.1-2010).

Як зазначалось вище, спірне майно належить на праві власності позивачу, що підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2009 у справі № 31/14, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.

Натомість, ухвала місцевого загального суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду, на підставі якого гр. Соколовський О.І. набув права власності на спірну будівлю, була скасована в апеляційному порядку та допущено поворот виконання рішення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2011 від 02.11.2011 поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

При цьому, рішення постійно діючої комісії третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати щодо визнання права власності за гр. Соколовським О.І. не створює жодних юридичних наслідків, в тому числі, оскільки прийняте з порушенням компетенції третейських судів.

На підставі аналізу фактичних обставин справи суд дійшов також висновку, що гр. Соколовський О.І не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки МПП "Фірма "Нові матеріали та технолоігії" ніколи не мала прав на спірну будівлю та доказів будівництва спірної будівлі вказаними особами суду не надано.

Разом з цим, суд враховує, що під час розгляду справи позивачем не було доведено обізнаності відповідача про те, що гр. Соколовський О.І. не мав права відчужувати спірну будівлю на його користь, у зв'язку з чим відповідач наділяється статусом добросовісного набувача.

Однак, як зазначалось вище, у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Зокрема, такою підставою є випадок, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В даному випадку, оскільки позивач не був стороною спору, який розглядався вищезазначеним третейським судом, та не мав жодних відносин з гр. Соколовським О.І або іншими особами, суд вважає, що предмет спору вибув з володіння позивача (особи, якій воно було передано в оренду позивачем) не з його волі, іншим шляхом, тобто не у зв'язку з викраденням або втратою.

На підставі зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги про витребування спірної будівлі від відповідача є законними та обґрунтованими.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача зі спірного приміщення, оскільки позивач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження користування відповідачем спірним майном, враховуючи, що останній заперечує такий факт та в судовому засіданні не знайшли підтвердження факти перебування відповідача в спірній будівлі. При цьому, судом, з огляду на вимоги ст.ст. 33, 34 ГПК України, не можуть бути прийняті в якості належних та допустимих доказів акти про знаходження у спірному приміщенні працівників відповідача, оскільки вони складені в односторонньому порядку позивачем.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги про виселення відповідача зі спірного приміщення не підтверджені належними та допустимими доказами, в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідачем у даній справі була подана заява про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 31/14 від 21.01.2009, яке набрало законної сили 31.01.2009 визнано право власності позивача на спірну будівлю. Вказане судове рішення є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

Таким чином, право на захист свого майна, в тому числі шляхом звернення до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення відповідача виникло у позивача лише після прийняття судом відповідного судового рішення про визнання за ним права власності на таке майно (21.01.2009), а також відмови в оформленні державної реєстрації права власності уповноваженим органом (лист від 20.11.2009 № 49863 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна).

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, оскільки позов про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення було подано 21.10.2011, тобто в межах трирічного строку позовної давності з моменту визнання за позивачем права власності на спірне майно та відмови у реєстрації його права з підстав реєстрації такого права за відповідачем, заява про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині витребування від нього належного на праві власності позивачу нерухомого майна - нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3. При цьому, суд зауважує, що у разі встановлення у передбаченому законом порядку обставин, з посиланням на які відповідач зазначає про відсутність у позивача на час звернення до суду з позовом про визнання права власності тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності, та скасування у зв'язку з цим рішення суду у справі №31/14, відповідач не позбавлений права звернутися з заявою в порядку розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України.

З врахуванням викладеного вище, суд вважає, що позовна вимога про витребування нерухомого майна є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а в позові про виселення відповідача зі спірного приміщення належить відмовити.

Судові витрати покладаються на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 4 3 , 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Витребувати з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікс-тайм" (01034, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 12/10; ідентифікаційний код 35085884) нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 1/3 на користь Закритого акціонерного товариства "NMT" (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, будинок 1/3 ідентифікаційний код 22858775).

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікс-тайм" (01034, м. Київ, вул. Малопідвальна, 12/10; ідентифікаційний код 35085884) на користь Закритого акціонерного товариства "NMT" (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, будинок 1/3, ідентифікаційний код 22858775) 1046 (одна тисяча сорок шість) грн. 00 коп. судових витрат, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.02.2013.

Головуючий суддя: Т.В.Васильченко

Судді: В.В.Бондарчук

М.О.Любченко