Постанова

від 31.07.2013 по справі 5/202-75/444-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2013 р. Справа№ 5/202-75/444-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін:

від позивача : Євстігнєєв А.С. - представник за дов. б/н від 01.03.2011р.;

від відповідача: Максименко К.М. - представник за дов. б/н від 14.04.2012р.;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2:не з'явився;

від третьої особи 3:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм»

на рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2013р.

справа №5/202-75/444-2012 (головуючий суддя: Васильченко Т.В. судді: Бондарчук В.В. Любченко М.О.)

за позовом Закритого акціонерного товариства «NMT»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація

про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «NMT» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм» (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 (далі - третя особа 1) та ОСОБА_5 (далі - третя особа 2), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація (далі - третя особа 3) про витребування з незаконного володіння відповідача нежитлової будівлі загальною площею 132, 2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, виселення відповідача з вказаної нежитлової будівлі та повернення її позивачу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2012р. у справі № 5/202 позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «NMT» задоволено в повному обсязі, витребувано з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс-тайм» нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на користь Закритого акціонерного товариства «NTM»; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Ікс-тайм" з нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, повернувши нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 Закритому акціонерному товариству «NTM»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс-тайм" на користь Закритого акціонерного товариства «NTM» 810,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012р. вказане рішення суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2012р. касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «NMT» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012р. та рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2012р. у справі № 5/202 скасовано та направлено справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2013р. у справі №5/202-75/444-2012 позов задоволено частково. Витребувано з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс-тайм» нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на користь Закритого акціонерного товариства «NMT» в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс-тайм» на користь Закритого акціонерного товариства «NMT» 1046,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2012р. у справі №5/202-75/444-2012 в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив, що

Через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розглянувши подане позивачем клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, в зв'язці з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013р. у справі №5/202-75/444-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники третіх осіб в засідання Київського апеляційного господарського суду 31.07.2013р. не з'явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 р.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України», порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, треті особи не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 31.07.2013р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третіх осіб за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2013р. «Про зміну складу колегії суддів» в зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №5/202-75/444-2012 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Тарасенко К.В.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм» - задоволенню.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.10.2007р. між позивачем (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_8 (орендар) було укладено договір оренди приміщення, відповідно до умов якого позивач, як орендодавець, передав у володіння та користування відповідача, як орендаря, нежитлове приміщення площею 132,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що він укладений строком на 365 днів, вступає в силу з дня його укладення та діє до 23.10.2008р.

По закінченні договору оренди, позивач звернувся до Приватного підприємця ОСОБА_8 із вимогою звільнити орендоване приміщення, втім остання відмовилась повернути об'єкт оренди, посилаючись на те, що нею здійсненні поліпшення, які за своєю вартістю перевищують вартість орендованого приміщення, що, в свою чергу, є підставою для набуття нею права власності на об'єкт оренди.

У грудні 2008 року позивач звернувся до господарського суду із позовом до Приватного підприємця ОСОБА_8 про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення площею 132,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, яке було об'єктом договору оренди приміщення від 25.10.2007р.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2009р. у справі № 31/14 за позовом Закритого акціонерного товариства «NМТ» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 про визнання права власності, яке набрало законної сили, за позивачем було визнано право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили, виходячи з предмету доказування у справах про право власності, встановлено факт наявності у позивача, на момент звернення до суду з позовом в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, права власності на спірне майно.

Вказане рішення суду у встановленому законом порядку не скасовано, є обов'язковим до виконання.

Позивач в квітні 2009 року на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2009р. у справі № 31/14 звернувся до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Проте, як вбачається з матеріалів справи право позивача зареєстровано не було, оскільки згідно даних реєстраційних книг станом на день звернення із заявою про реєстрацію права власності нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ікс-Тайм», що підтверджується листом від 20.11.200р. 9 № 49863 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, в якому зазначено, що оскільки право на вказане майно зареєстровано за іншою особою (відповідачем), то в порядку ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутні правові підстави для проведення реєстрації права власності за позивачем.

Так, 16.11.2007р. постійно діючою комісією третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати було розглянуто справу за позовом гр. ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на спірне приміщення.

Рішенням третейського суду позов задоволено та визнано право власності на нежитлове приміщення площею 132,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4.

07.03.2008р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва було задоволено заяву ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду та 21.03.2008 р. видано відповідний виконавчий лист.

24.04.2008р. КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» було видано посвідчення за № 8951-П про те, що нежитлове приміщення площею 132, 2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі рішення постійно діючої комісії третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати від 16.11.2007р. та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 07.03.2008р.

05.09.2008р. між гр. ОСОБА_4. (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (зареєстровано в реєстрі правочинів за № 4617), згідно з п. 1 якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує нерухоме майно, яким є нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 132, 20 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2 вказаного договору майно належало продавцю на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати від 16.11.2007р. та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2008р.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна відповідачу було видано Реєстраційне посвідчення № 025069 від 10.10.2008р.

28.05.2009р. між відповідачем (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 132, 2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, не було надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України реєстрації ОСОБА_5 у встановленому законом порядку права власності на спірну будівлю.

09.07.2009р. ухвалою Апеляційного суду міста Києва у справі № 22-4106/09 ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2008 р., якою було задоволено заяву гр. ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого третейського суду при Українському національному комітеті міжнародної торгової палати від 16.11.2007р. було скасовано. Підставою для ухвалення апеляційним судом судового рішення стало те, що третейським судом постановлено рішення у справі, яка йому непідвідомча.

23.11.2011р. ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва задоволено заяву позивача та допущено поворот виконання ухвали суду від 07.03.2008р. у справі № 6-91/2008 р. про видачу виконавчого листа ОСОБА_4 на виконання рішення третейського суду.

Так, суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що спірне нежитлове приміщення належить на праві власності позивачу, що підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2009 р. у справі № 31/14, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, натомість ОСОБА_4 не можна визнати добросовісним набувачем спірного майна, оскільки ухвала місцевого загального суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду, на підставі якого ОСОБА_4 набув права власності на спірну будівлю, була скасована в апеляційному порядку. Враховуючи дані обставини, а також те, що позивач не був стороною спору, який розглядався третейським судом, та не мав жодних відносин із ОСОБА_4 та іншими набувачами майна, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст. ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що предмет спору вибув з володіння позивача не з його волі, а тому наявні правові підстави для витребування спірної будівлі від відповідача.

Київський апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін з таким висновком господарського суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Як вбачається з матеріалів справи, особа від якої відповідач набув право власності на нежитлове приміщення (ОСОБА_4), не мала права його відчужувати, оскільки був скасований правовстановлюючий документ (рішення третейського суду), на підставі якого така особа вважалась власником спірного приміщення.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач не був обізнаний, що існують будь-які перешкоди для вчинення правочину, що свідчить про його добросовісність як набувача майна.

Згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами сукупність вищезазначених обставин, що свідчать про безпідставність заявлених останнім позовних вимог.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що договір купівлі-продажу, за яким відповідач набув право власності на спірне нежитлове приміщення, був укладений 05.09.2008р., в той же час, в матеріалах справи не міститься жодного доказу, який би підтверджував, що на час укладання договору купівлі-продажу приміщення на праві власності належало позивачу.

Відповідно до ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (редакція станом на 05.09.2008р.) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є:

- державний акт про право власності на земельну ділянку;

- нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна;

- договір про приватизацію майна державних підприємств;

- договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку;

- нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна;

- свідоцтво про право на спадщину;

- свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;

- свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів;

- свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду;

- рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва;

- акти прийому нерухомого майна до експлуатації;

- договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно;

- рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили;

- інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Тобто, доказом виникнення у позивача права власності на нежитлове приміщення міг бути правочин або інший правовстановлюючий документ , на підставі якого можлива державна реєстрація права власності.

Так, єдиним документом, який підтверджує виникнення у позивача права власності на спірне майно, є рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2009р. у справі 31/14. Проте, як вбачається з матеріалів справи, дане рішення було ухвалено пізніше укладання договору купівлі-продажу з відповідачем, та в ньому не встановлено обставин, які б свідчили про виникнення у позивача у встановленому порядку права власності на спірне майно до моменту винесення рішення.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що на момент відчуження спірного нежитлового приміщення він був його законним власником, що в свою чергу виключає можливість витребування позивачем такого майна від відповідача по справі.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що позов був заявлений позивачем до неналежного відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2009р. між відповідачем (продавець) та третьою особою-2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №1008, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю (літ. А), загальною площею 132,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 5 даного договору, право власності на нежитлову будівлю, яка є предметом цього договору, переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. Сторони домовились в день підписання цього договору підписати акт прийому-передачі приміщення.

Згідно ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто, оскільки державна реєстрація договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5., відбулась 28.05.2009р., на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції власником спірного нежитлового приміщення виступав не відповідач, а ОСОБА_5 (третя сторона -2).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що фактичним володільцем спірного нежитлового приміщення в розумінні ст. 317 Цивільного кодексу України є ОСОБА_5.

Відповідно до п. 6.1листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001р. №01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні; Відповідачем у справі виступає особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону.

При цьому, відповідно до позиції, викладеної у листі Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р.р, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Тобто, віндикаційний позов може бути заявлений лише до фактичного володільця витребовуваного майна, тоді як, відповідач не є останнім набувачем нежитлового приміщення, що виключає правомірність позовних вимог до відповідача.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в позові в частині витребування з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс-тайм» спірного приміщення.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідача зі спірного приміщення, оскільки позивач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження перебування (користування) відповідача в спірній будівлі.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при відмові в позові - на позивача.

Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта, а при задоволенні апеляційної скарги - на іншу сторону.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2013р. у справі №5/202-75/444-2012 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «NMT» (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22858775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікс Тайм» (01034, м. Київ, вул. Малопідвальна, 12/10, код ЄДРПОУ 35085884) 860,25 грн. (вісімсот шістдесят гривен 25копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. В іншій частині рішення залишити без змін.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №5/202-75/444-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Тарасенко К.В.