Постанова

від 13.02.2013 по справі 10/032-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа№ 10/032-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від прокуратури Поненко О.С. посвідчення № 50 від 06.01.2012 року

від позивача 1: Бомчак Ю.В. дов. № 40 від 05.06.2012 року

від позивача 2: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Гаспарова Л.В. дов б/н від 03.07.2012 року

від третіх осіб: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон»

на рішення Господарського суду Київської області

від 29.10.2012 року

у справі № 10/032-12 (головуючий суддя Привалов А.І., судді - Подоляк

Ю.В., Наріжний С.Ю.)

за позовом Заступника Дніпровського екологічного прокурора в

інтересах держави в особі:

1.) Державної інспекції сільського господарства України

2.) Державного агентства земельних ресурсів України

до 1.) Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації

2.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1.) Головне управління Держкомзему у Київській області

2.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонземсервіс»

3.) Управління Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі

Київської області

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання

недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Київській області (надалі - позивач 1) та Державного агентства земельних ресурсів України (надалі - позивач 2) до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації (надалі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» (надалі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.06.2011р. між Переяслав-Хмельницькою райдержадміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» (орендар) на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 01.06.2011р. № 365 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,95 га для облаштування риболовецького стану. Прокурор стверджує, що розпорядження від 01.06.2011р. № 365 прийняте всупереч ст.ст. 55, 93 Земельного кодексу України, оскільки передана в оренду земельна ділянка належить до земель лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі річки Дніпро, відповідно не підлягає передачі в оренду. Крім того, проект землеустрою, на підставі якого відводилась в оренду земельна ділянка, не отримав позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, відповідно не міг бути підставою для прийняття спірного розпорядження. У зв'язку з вищевикладеним, спірне розпорядження від 01.06.2011р. № 365 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України в судовому порядку. Оскільки спірний договір оренди на момент укладення суперечив чинному законодавству, він підлягає визнанню недійсним, відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а орендована земельна ділянка площею 0,95 га, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, підлягає поверненню у власність держави в особі Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.07.2012р. залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - головне управління Держкомзему у Київській області (надалі - третя особа 1), товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонземсервіс» (надалі - третя особа 2), управління Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (надалі - третя особа 3).

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2012 р. у справі № 10/032-12 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 01.06.2011р. № 365 «Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерцикллон». Визнано недійсним Договір оренди землі від 07.06.2011р., укладений між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон», зареєстрований в управлінні Держкомзему в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 08.06.2011р. за номером 322330004000701. Повернуто орендовану земельну ділянку площею 0,9500 га на території Циблівської сільської ради до власності держави в особі Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» в доход Державного бюджету України 536 грн. 50 коп. судового збору.

Стягнуто з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області в доход Державного бюджету України 536 грн. 50 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 01.06.2011р. № 365 «Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон» було прийняте всупереч прямій забороні чинного на момент його прийняття Земельного кодексу України на передачу в оренду спірної земельної ділянки, що належить до лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі (водоохоронній зоні Канівського водосховища).

Також у рішенні зазначено, що оспорюване розпорядження від 01.06.2011р. № 365 було прийнято за відсутності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, всупереч забороні статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки відповідачем - 2 не було усунено зауважень викладених у п. 10 підпункту 3 висновку.

Крім того у рішенні суду першої інстанції зазначено, що оскільки розпорядження від 01 червня 2011 року за № 365 на підставі якого було укладено спірний договір оренди землі 07.06.2011р. визнано недійсним, то як наслідок це є підставою для визнання недійсним вказаного договору оренди.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області по справі № 10/032-12 від 29.10.2012 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 10/032-12 від 03.12.2012 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 10/032-12 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 10/032-12 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарги на 16.01.2013 року.

03 січня 2013 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача-1 по справі, у якому він повідомив суд про непогодження з заявленими прокурором позовними вимогами та просив суд розглянути справу за відсутності його представника.

15 січня 2013 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшла заява третьої особи-3, у якому вона просила суд розглянути справу за відсутності її представника.

15 січня 2013 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядження його представника до іншого міста, що унеможливлює його участь у судовому засіданні 16.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року у зв'язку з неявкою представників позивача 2, відповідачів 1,2 та третіх осіб розгляд справи було відкладено на 30.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року у зв'язку з неявкою представників позивача 2, відповідача 1 та третіх осіб розгляд справи було відкладено на 13.02.2013 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2012 року у справі № 10/032-12 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2012 року у справі № 10/032-12.

Представник позивача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі та просив суд відмовити в її задоволенні.

Представники позивача-2, відповідача-1 та третіх осіб у судове засідання 13.02.2013 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача-2, відповідача-1 та третіх осіб.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-1, відповідача-1 перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 01.06.2011р. № 365 «Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон», копія якого залучена до матеріалів справи, враховуючи позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 17.06.2010р. № 297-10, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон», надано в оренду ТОВ «Інтерциклон»земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,9500 га, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради для облаштування риболовецького стану, встановлено розмір орендної плати на рівні 12% від її нормативної грошової оцінки, зобов'язано ТОВ «Інтерциклон»зареєструвати договір оренди в установленому законом порядку та попереджено землекористувача про можливість припинення права користування земельною ділянкою відповідно до ст.ст. 141, 143 ЗК України.

На підставі зазначеного розпорядження, 07.06.2011р. між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією (за договором -орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» (за договором - орендар) було укладено договір оренди землі (копія залучена до матеріалів справи), згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,9500 га, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради для облаштування риболовецького стану.

Умовами договору оренди передбачено, що:

- орендна плата вноситься щомісячно в грошовій формі в розмірі 4438.93 грн. в рік, 369,91 грн. в місяць, що становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункти 5, 6, 7 договору);

- землі передаються для облаштування риболовецького стану, цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (пункти 10, 11 договору);

- передача земельної ділянки здійснюється відповідно до проекту землеустрою у 5-деннй строк після державної реєстрації договору (пункти 13, 14 договору);

- використання земельної ділянки здійснюється із врахуванням вимог природоохоронного, земельного законодавства без зміни цільового призначення (пункт 21 договору);

- орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, дотримання екологічної безпеки. Своєчасного внесення орендної плати, збільшення розміру орендної плати з підстав і в порядку згідно закону та договору (пункт 22 договору);

- дія договору припиняється в разі закінчення строку, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження в порядку, встановленому законом (пункт 29 договору).

Як вбачається з Договору оренди землі від 07.06.2011р., останній був зареєстрований в управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.06.2011р. за № 322330004000702.

Згідно з доданим до матеріалів справи акту приймання передачі земельної ділянки в оренду від 07.06.2011р. Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація передала, а ТОВ «Інтерциклон» прийняло земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,9500 га в оренду для облаштування риболовецького стану.

Прокурор вважає, що розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 01.06.2011р. № 365 прийняте всупереч ст.ст. 55, 93 Земельного кодексу України, оскільки передана в оренду земельна ділянка належить до земель лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі річки Дніпро, відповідно не підлягає передачі в оренду. Крім того, проект землеустрою, на підставі якого відводилась в оренду земельна ділянка, не отримав позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, відповідно не міг бути підставою для прийняття спірного розпорядження. Вказані обставини стали підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування розпорядження.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих адміністрацій.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Отже способом волевиявлення державної адміністрації, яка здійснює розпорядження власністю від імені держави, щодо регулювання земельних відносин є прийняття головою відповідної адміністрації розпорядження.

Оскільки земельна ділянка площею 0,9500 га, яка знаходиться поза межами території Циблівської сільської ради, відноситься до земель державної власності, розпорядження нею здійснює Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація.

Як вбачається з матеріалів справи розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 01.06.2011р. № 365 «Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон» та надано в оренду ТОВ «Інтерциклон» земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,9500 га, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради для облаштування риболовецького стану.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції або законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що однією з підстав для задоволення позову прокурора являється пряма, передбачена земельним законодавством, заборона щодо надання в оренду спірної земельної ділянки, яка відноситься до лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі та водоохоронній зоні Канівського водосховища. Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до довідки Управління земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області від 21.01.2010 року № 06-16/02 згідно Державної статистичної звітності «Про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власникам землі та угіддях у Переяслав-Хмельницькому районі» (форма 6-зем) загальна площа земельної ділянки, що відводиться в оренду ТОВ «Інтерциклон» на території Циблівської сільської ради (за рахунок земель запасу (лісові землі колишнього КСП ім.. Шевченка) становить 0,9500 га лісових земель, номер рядка - 12,1 - «Землі запасу»; шифр рядка - 94; графа -23 - вкриті лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю.

У відповідності до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 5 листопада 1998 року N 377 Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), у рядку 94 ураховуються дані про землі запасу, а саме: землі, не передані у власність і не надані у користування, а також землі, право власності на які або користування якими припинено відповідно до статей 27, 28 Земельного кодексу України. Зазначені землі призначені для передання у власність або надання у користування і перебувають за межами населених пунктів.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно

до статтей 27 і 28 цього Кодексу.

Згідно приписів ст. 81 Земельного кодексу України землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Одже з положень зазначеної статті випливає, що саме землі запасу мають своїм призначенням передачу їх у власність або надання у користування.

Крім того у відповідності до ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

У відповідності до ст. 5 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

За приписами ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно висновку Київського обласного управління лісового та мисливського господарства № 01-04/1275 від 08.09.2010 року, спірна земельна ділянка не відноситься до земель, наданих у постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» для ведення лісового господарства, дана земельна ділянка рахується в землях запасу Циблівської сільської ради, як лісові, що не визначає категорію земель за її цільовим призначенням, отже підстав для погодження проекту управлінням лісового та мисливського господарства не має.

З урахуванням вищенаведеного у діях Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації при прийнятті розпорядження не вбачається порушення норм земельного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а перебуває у землях запасу Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації без визначення відповідної категорії, передача яких у власність або користування громадянам, які виявили відповідне бажання, чітко регламентована Земельним кодексом України.

Щодо застосування судом першої інстанції ст. 88 Водного кодексу України, то той факт що спірна земельна ділянка розташована частково в прибережній захисній смузі та водоохоронній зоні Канівського водосховища також відповідає приписам законодавства і не суперечить компетенції відповідача-1 щодо розпорядження відповідними землями.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом (ч. 1, 2, 3 ст. 88 ВК України).

Диспозиція наведеної статті не містить імперативної норми щодо заборони надання в користування прибережних захисних смуг.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України, для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначається за проектами землеустрою.

У відповідності до приписів ст. 85 Водного кодексу України, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб. Культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Умовою використання таких земельних ділянок є дотримання вимог законодавства щодо користування ними.

Як вбачається зі змісту висновку Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 02.03.2010 року № ІС /8-281, проект відведення спірної земельної ділянки зазначеним органом було погоджено та викладено умови використання земельної ділянки в частині прибережної смуги із дотриманням ст. ст. 88,89 ВК України для розміщення риболовецького стану.

Отже враховуючи вищенаведені обставини справи колегія суддів вважає безпідставними висновки місцевого господарського суду щодо наявності у діях відповідача-1 порушення норм водного та земельного законодавства при прийнятті розпорядження щодо спірної земельної ділянки, яка розташована частково в прибережній захисній смузі Канівського водосховища.

Щодо посилання прокурора на прийняття спірного розпорядження за відсутності позитивного висновку землевпорядної експертизи слід відзначити наступне.

У відповідності до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону або надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки (п.6 ст.123 Земельного кодексу України).

Відповідно до пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 677, погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Основними завданнями державної експертизи є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи (ст.ст.1, 4 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»).

Частиною 3 ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» Департаментом державної експертизи землевпорядної документації та ліцензування було проведено державну експертизу землевпорядної документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою оренди ТОВ «Інтерциклон» для облаштування риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області розроблений ТОВ «Інтерциклон» на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 01.06.2011р. № 365, за результатами якої надано висновок № 297-10/05-02 від 17.06.2010 р., за підсумковою оцінкою якого, проект землеустрою надіслано на доопрацювання як такий, що не в повній мірі відповідав вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам (п. 11 Висновку).

Відповідно до пункту 3.5.8. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 3 грудня 2004 року N 391 усунення зауважень та внесення виправлень, виявлених в результаті державної експертизи, здійснюють розробники землевпорядної документації та інші суб'єкти, що допустили порушення вимог чинного законодавства України, встановлених норм і правил при підготовці об'єкта державної експертизи або його окремих складових частин.

При цьому, пунктом 3.5.9. наведеного нормативного акту передбачено, що контроль за усуненням зауважень державної експертизи здійснюють виконавці експертизи (експерти) чи, за їх дорученням, керівники підпорядкованих територіальних органів земельних ресурсів. Факт внесення виправлень, врахування зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника підпорядкованого територіального органу земельних ресурсів, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

Після доопрацювання відповідачем-2 виявлених експертизою недоліків проекту відведення земельної ділянки, керівником експертного підрозділу на вказаному висновку № 297-10 від 17.06.2010р. вчинено запис, за змістом якого: «зауваження враховані, крім підпункту 3. Контроль за усуненням зауважень покладається на Головне управління Держкомзему у Київській області. Після усунення зауважень повідомити Держкомзем.»

Фактичне усунення таких зауважень за п.п. 10.3 висновку підтверджується тим фактом, що матеріали проекту землеустрою містять зазначені в п. 10.3 документи а саме: заяву на розробку проекту землеустрою - сторінка 35-1 проекту; викопіювання з чергового кадастрового плану з нанесенням меж суміжних землекористувачів - сторінка 31 проекту; викопіювання з проекту формування території сільської ради - сторінка 31-2 проекту; розрахунок втрат - сторінка 31-9 проекту; містобудівна планувальна документація, що обґрунтовує розмір та цільове призначення земельної ділянки - сторінка 31-4 проекту; погодження проекту територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства - сторінка 25-1 проекту.

Отже, враховуючи вищенаведене висновок місцевого господарського суду, про порушення Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією при прийнятті розпорядження «Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон» від 01.06.2011р. № 365 норм ст. 9 «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст.123 Земельного кодексу України, є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності.

Відтак колегія суддів апеляційного суду вважає, що розпорядження № 365 від 01.06.2011р. було прийнято відповідачем-1 у межах власної компетенції та у повній відповідності до вимог земельного та водного законодавства України, чинного на момент його прийняття.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст. 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема через недодержання конкурентних засад, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Оскільки суд не знайшов об'єктивних підстав для визнання розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації «Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Інтерциклон» від 01.06.2011р. № 365 недійсним, а доводи прокурора та позивача щодо недійсності договору оренди земельної ділянки від 07.06.2011 року, укладеного між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ «Інтерциклон», ґрунтуються виключно на незаконності прийнятого відповідачем-1 розпорядження, на підставі якого і було укладено спірний договір оренди земельної ділянки, та за відсутності інших передбачених законодавством підстав для визнання вказаного правочину недійсним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови прокурору у задоволенні цієї позовної вимоги.

Отже враховуючи вище наведе колегія суддів дійшла висновку, що підстави для повернення земельної ділянки площею 0,95 га, яка розташована поза територією Цибульської сільської ради, відсутні.

Щодо правомірності звернення прокурора до господарського суд в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України в сфері земельних відносин колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права"треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до Указу Президента України №445/2011 від 08.04.2011р., яким затверджено положення «Про Державне агентство земельних ресурсів України», центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є Державне агентство земельних ресурсів України.

За таких обставин, згідно із ст.15 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить: внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації; координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок; здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель; здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів; розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин; участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель; здійснення міжнародного співробітництва в галузі земельних відносин; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Крім того, згідно визначення статті 1 Закону України «Про охорону земель», охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно до ст.ст. 18-1, 19 Закону України «Про охорону земель», частини першої ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до статті 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. № 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким чином, приймаючи до уваги повноваження Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України в сфері земельних відносин, звернення прокурора в інтересах держави в особі зазначених суб'єктів владних повноважень до господарського суду з даним позовом відповідає функціям позивачів та направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2012 року у справі № 10/032 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивачів.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2012 року у справі № 10/032-2012 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Державної інспекції сільського господарства України (03190, м. Київ, вул. Баумана, 9/12, код ЄДРПОУ 37471760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерциклон" (01029, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 9-а, к.19 код ЄДРПОУ 21606540) судові витрати у розмірі 268,50 грн. (двісті шістдесят вісім гривень 25 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, код ЄДРПОУ 37552980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерциклон" (01029, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 9-а, к.19 код ЄДРПОУ 21606540) судові витрати у розмірі 268,50 грн. (двісті шістдесят вісім гривень 25 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 10/032-2012 повернути до Господарського суду Київської області.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.