Постанова

від 25.02.2013 по справі к23/172-11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2013 р. Справа№ К23/172-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Іоннікової І.А.

при секретарі Загрунній Л.І.

за участю представників

від позивача: Карпусь О.К. - голова

від відповідача: Гудзь Т.П., дов. І/юр від 28.01.2013р.

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Міжколгоспного підприємства Ставищенського

заводоуправління цегельних заводів

на рішення Господарського суду Київської області

від 31.01.2012р.

у справі № К23/172-11 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Міжколгоспного підприємства Ставищенського

заводоуправління цегельних заводів

до Ставищенського приватного підприємства «Мрія»

про визнання недійсним рішення, права власності та

зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Міжколгоспне підприємство Ставищенського заводоуправління цегельних заводів (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Ставищенського приватного підприємства "Мрія" (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення, визначення права власності та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформлене протоколом №2 від 26 листопада 1993 року зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, в якому зафіксовано волевиявлення учасників зборів щодо передачі цегельного заводу с. Журавлиха на баланс агропромислового шляхово-будівельного підприємства Ставищенського району, не відповідає вимогам чинного законодавства України. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформлене протоколом №2 від 26 листопада 1993 року, визначити право власності колективу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів Київської області на частку майна у розмірі 71,8% Журавлиського цегельного заводу та зобов'язати відповідача передати Журавлиський цегельний завод Ставищенського району Київської області його власнику -міжколгоспному підприємству Ставищенському заводоуправлінню цегельних заводів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2013р. у справі № К23/172-11 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Міжколгоспне підприємство Ставищенського заводоуправління цегельних заводів звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Господарського суду Київської області від 31.01.2013р. у справі № К23/172-11, визнати недійсним рішення у протоколі № 2 від 26.11.1993р. в частині передачі на баланс МШБП в безоплатне користування; підтвердити право власності колективу заводоуправління цегельних заводів на майно в розмірі 71,8 % Журавлинського цегельного заводу; зобов'язати ПП «Мрія» передати Журавлинський цегельний завод Ставищинського району Київської області його власнику - колективному підприємству Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2012р. сформовано для розгляду апеляційної скарги склад колегії суддів для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2012 у справі № К23/172-11 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А. апеляційну скаргу Міжколгоспного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів прийнято до провадження та призначено на 28.01.2013р.

В судовому засіданні 28.01.2013р. було оголошено перерву до 18.02.2013р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

07.02.2013р. через відділ документального забезпечення представник позивача надав для долучення до матеріалів справи додаткових доказів та просить його задовольнити, а саме рішення Ставищанської районної ради № 55 від 19.03.1992 р., витяги з трудових книжок Васильєвої К.І. та Яцюк Д.А.

Колегія суддів вважає, що в задоволенні даного клопотання про долучення до матеріалів справи вищезазначених документів слід відмовити, в зв'язку з не відповідністю оформлення відповідно до ст. 38 ГПК України та необґрунтованістю відповідно до вимог ст. 101 ГПК України.

В судовому засіданні 18.02.2013р. було оголошено перерву до 25.02.2013р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задовольнити,а рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2013р. у справі № К23/172-11 скасувати.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2013р. у справі № К23/172-11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Ставищенської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року за №55 "Про державну реєстрацію колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів" вирішено перереєструвати колективне підприємство Ставищенського заводоуправління цегельних заводів як суб'єкта підприємництва.

В матеріалах справи К23/172-11 наявні два примірники статуту, які за своїм змістом є ідентичними та обидва затверджені рішенням виконавчого комітету Ставищенської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року за №55, а саме, статуту Міжколгоспного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів та статуту Колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів.

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 1, а.с. 40-42) зробленого судом, за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 03577384 (код, який зазначає позивач у позовній заяві) зареєстровано Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів. В графі "вид установчих документів" зазначено - статут (два примірники).

З наведеного вбачається, що вірним найменуванням позивача є - Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.

Відповідно до пункту 1.2 статуту Колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів (далі - статут) до складу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів входить: Ставищенський цегельний завод, Журавлиський цегельний завод, який був збудований у 1975 році за рахунок банківського кредиту. Кредит погашало Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.

Пунктом 1.3 статуту встановлено, що власником майна "підприємства"є колгоспи району і трудовий колектив підприємства. Закріплені за підприємством основні і оборотні засоби складають його статутний фонд, розмір якого відображається на балансі підприємства, 28,2 проценти статутного фонду належать колгоспам району, а 71,8 проценти статутного фонду належать членам трудового колективу підприємства.

Відповідно до пункту 3.1 статуту вищим органом управління підприємством є загальні збори власників майна.

Підпунктом "л" пункту 3.1 статуту передбачено, що до компетенції загальних зборів власників майна відноситься прийняття рішень про продажу, передачу, обмін, здачу в оренду, надання в безкоштовне тимчасове користування, або позику підприємствам, організаціям, установам майна підприємства та інших матеріальних цінностей.

Відповідно до пункту 3.4 статуту право одного голосу на загальних зборах власників мають кожне окреме колгоспне підприємство району і кожен окремий працівник підприємства, який відпрацював на підприємстві не менше 4 років.

Згідно пункту 3.5 статуту виконавчим органом підприємства являється директор, який здійснює повсякденне керівництво діяльністю підприємства, а також забезпечує виконання рішень зборів власників майна і несе персональну відповідальність за стан справ, діяльність підприємства.

Пунктом 3.6 статуту встановлено, що директор має право без доручення діяти від імені підприємства, представляти його інтереси в усіх установах і організаціях, розпоряджатися у відповідності з даним статутом майном і засобами підприємства.

Власники майна підприємства не мають права втручатись у оперативну і господарську діяльність підприємства.

У відповідності до пункту 3.8 статуту трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору/контракту, угоди/, а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

26 листопада 1993 року відбулися збори уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району.

Як вбачається з матеріалів справи, на зазначених зборах учасниками вирішено наступне: "1. Враховуючи рекомендації Ради колективних сільськогосподарських підприємств району передати на баланс агропромисловому шляхово-будівельному підприємству Ставищенського району цегельний завод села Журавлиха без оплати, враховуючи дольову участь господарств пайовиків в майні цегельного заводу в розмірі 28,2 % за коефіцієнтом індексації на 1 січня 1994 року; 2. Доручити здійснити приймання-передачу та підписати акт комісії, утвореній Радою колективних сільськогосподарських підприємств 17 листопада 1993 року; 3. Дирекції заводоуправління внести відповідні зміни до Статуту підприємства.".

Зазначене рішення оформлено протоколом №2 від 26 листопада 1993 року зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району.

Відповідно до акту прийому-передачі від 3 січня 1994 року (том. 1, а.с. 30-31) Журавлиський цегельний завод безкоштовно передано на баланс міжгосподарському аграрному шляхо-будівельному підприємству Ставищенського району.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні" (в чинній редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району від 26 листопада 1993 року суперечить вимогам законодавства України, оскільки, трудовим колективом, який володіє 71,8% майна, не приймалось рішення про передачу Журавлиського цегельного заводу.

Однак, твердження позивача є помилковим, оскільки, останнім не враховано, що жоден член трудового колективу не мав права голосу при прийнятті оскаржуваного рішення, так як з моменту реєстрації підприємства (19 березня 1992 року) на момент прийняття оскаржуваного рішення (26 листопада 1993 року) не пропрацював на підприємстві більше 4 років.

Відтак, рішення, прийняте на зборах уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району вважається правомочним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що вимога позивача про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визначення права власності колективу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів на частку майна у розмірі 71,8% Журавлиського цегельного заводу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Враховуючи приписи ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, суд може захистити цивільне право або законний інтерес лише способом, встановленим договором або законом, а отже, такий спосіб захисту цивільних прав як визначення права власності не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, а отже, такий спір фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права й не може бути предметом спору.

Разом з тим, не підлягає задоволенню позовна вимога в частині передачі цегельного заводу с. Журавлиха на баланс позивача, оскільки, судом відмовлено в задоволені позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року. Отже, вимога про передачу цегельного заводу с. Журавлиха на баланс позивача є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року.

Крім того, відповідач зазначає щодо застосування до позивача трирічного строку позовної давності згідно статті 257 Цивільного кодексу України (а.с. 43- 45 том 1).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві про проведення зборів уповноважених представників, про прийняття рішення цих зборів було відомо з дня їх проведення, тобто 26.11.1993року. Головою зборів був директор адміністрації заводоуправління цегельних заводів Швець І.А., який і підписав протокол зборів. На зборах були присутні представники 21 сільськогосподарського підприємства та головний економіст Ставищенського районного управління сільського господарства Орденко О.Г.

03.01.1994р. було підписано акт прийму-передачі майна від Заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району на баланс Міжгосподарського агропромислового шляхово-будівельного підприємства. Комісія складалася з 16 осіб, одним із заступників комісії був директор адміністрації заводоуправління цегельних заводів Швець І.А.. Акт підписаний усіма членами комісії.

Таким чином, позивач звернувся з позовною заявою після спливу строку позовної давності, що відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку та вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Київської області від 31.01.2013р. у справі № К23/172-11 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міжколгоспного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2013р. у справі № К23/172-11 - без змін.

2. Матеріали справи № К23/172-11 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя Мартюк А.І.

Судді Зубець Л.П.

Іоннікова І.А.