Постанова

від 10.07.2013 по справі к23/172-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № К23/172-11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Гольцової Л.А., Іванової Л.Б. (доповідач) розглянувши матеріали касаційної скарги Колективного підприємства Ставищенське заводоуправління цегельних заводів на рішення та постановуГосподарського суду Київської області від 31.01.2012 Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі№ К23/172-11 Господарського суду Київської області за позовомМіжколгоспного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів до Ставищенського приватного підприємства "Мрія" провизнання недійсним рішення, визначення права власності та зобов'язання вчинити дії за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися;

відповідача: Гудзь Т.П. дов. від 05.07.2013 №14

ВСТАНОВИВ:

Міжколгоспне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Ставищенського приватного підприємства "Мрія" про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформленого протоколом №2 від 26.11.1993, визначення права власності та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2012 у справі №К23/172-11 (суддя Заєць Д.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі №К23/172-11 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2012 у справі №К23/172-11 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2012 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у цій справі, Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2013 у справі №К23/172-11 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Ставищенського приватного підприємства "Мрія" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі №К23/172-11 залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчого комітету Ставищенської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року №55 "Про державну реєстрацію Колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів" вирішено перереєструвати Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів як суб'єкта підприємництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 20.12.2011, найменуванням позивача є Колективне підприємство Ставищенське заводоуправління цегельних заводів (ідентифікаційний код 03577384).

Відповідно до пункту 1.2 Статуту Колективного підприємства Ставищенського заводоуправління цегельних заводів (далі - Статут) до складу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів входить: Ставищенський цегельний завод, Журавлиський цегельний завод, який був збудований у 1975 році за рахунок банківського кредиту. Кредит погашало Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.

Пунктом 1.3 Статуту встановлено, що власником майна "підприємства" є колгоспи району і трудовий колектив підприємства. Закріплені за підприємством основні і оборотні засоби складають його статутний фонд, розмір якого відображається на балансі підприємства, 28,2 проценти статутного фонду належать колгоспам району, а 71,8 проценти статутного фонду належать членам трудового колективу підприємства.

Згідно із пунктом 3.1 Статуту вищим органом управління підприємством є загальні збори власників майна.

Підпунктом "л" пункту 3.1 Статуту встановлено, що до компетенції загальних зборів власників майна відноситься прийняття рішень про продаж, передачу, обмін, здачу в оренду, надання в безкоштовне тимчасове користування, або позику підприємствам, організаціям, установам майна підприємства та інших матеріальних цінностей.

Згідно пункту 3.4 Статуту право одного голосу на загальних зборах власників мають кожне окреме колгоспне підприємство району і кожен окремий працівник підприємства, який відпрацював на підприємстві не менше 4 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.11.1993 відбулися збори уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району. На зазначених зборах учасниками вирішено наступне: 1) враховуючи рекомендації Ради колективних сільськогосподарських підприємств району вирішено передати на баланс агропромисловому шляхово-будівельному підприємству Ставищенського району цегельний завод села Журавлиха без оплати, враховуючи дольову участь господарств пайовиків в майні цегельного заводу в розмірі 28,2 % за коефіцієнтом індексації на 1 січня 1994 року; 2) доручено здійснити приймання-передачу та підписати акт комісії, утвореній Радою колективних сільськогосподарських підприємств 17 листопада 1993 року; 3) дирекції заводоуправління доручено внести відповідні зміни до Статуту підприємства.

Вказане рішення оформлено протоколом №2 від 26.11.1993 зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району.

Як встановлено судами, відповідно до акту прийому-передачі від 03.01.1994 Журавлиський цегельний завод безкоштовно передано на баланс міжгосподарському аграрному шляхово-будівельному підприємству Ставищенського району.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району, оформленого протоколом №2 від 26.11.1993, визначення права власності колективу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів Київської області на частку майна у розмірі 71,8% Журавлиського цегельного заводу та зобов'язання відповідача передати Журавлиський цегельний завод Ставищенського району Київської області його власникові - міжколгоспному підприємству Ставищенське заводоуправління цегельних заводів.

Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що трудовий колектив, який володіє 71,8 % майна, не приймав рішення про передачу Журавлиського цегельного заводу на баланс агропромисловому міжгосподарському шляхово-будівельному підприємству Ставищенського району; в обґрунтування вимог про визначення права власності колективу Ставищенського заводоуправління цегельних заводів Київської області на частку майна у розмірі 71,8% Журавлиського цегельного заводу та зобов'язання відповідача передати Журавлиський цегельний завод, позивач вказує на те, що колектив заводоуправління був позбавлений права власності на вказане майно.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що: рішення, прийняте на зборах уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району є правомочним; жоден член трудового колективу не мав права голосу при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки на момент його прийняття не пропрацював на підприємстві більше 4 років; вимога про визначення права власності не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, передбаченим ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України; вимога про передачу Журавлиського цегельного заводу позивачеві є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників господарств-пайовиків заводоуправління цегельних заводів, оформлених протоколом №2 від 26 листопада 1993 року, а тому не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши фактичні обставини, погодився із вказаними висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Судом апеляційної інстанції також відзначено, що позивачеві про проведення зборів уповноважених представників, про прийняття рішення цих зборів було відомо з дня їх проведення, тобто 26.11.1993 року. Головою зборів був директор адміністрації заводоуправління цегельних заводів Швець І.А., який і підписав протокол зборів. На зборах були присутні представники 21 сільськогосподарського підприємства та головний економіст Ставищенського районного управління сільського господарства Орденко О.Г.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що 03.01.1994 було підписано акт прийму-передачі майна від Заводоуправління цегельних заводів Ставищенського району на баланс Міжгосподарського агропромислового шляхово-будівельного підприємства. Комісія складалася з 16 осіб, одним із заступників комісії був директор адміністрації заводоуправління цегельних заводів Швець І.А. Акт підписаний усіма членами комісії.

Зважаючи на вищевказані обставин та враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що позивач звернувся з позовною заявою після спливу строку позовної давності.

Згідно із п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачеві про проведення зборів уповноважених представників, про прийнятті на них рішення було відомо з дня їх проведення 26.11.1993.

Згідно із статтею 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Таким чином, до позову КП Ставищанське заводоуправління цегельних заводів повинні застосовуватись положення про позовну давність, встановлені Цивільним кодексом УРСР.

Статтею 76 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся з позовною заявою після спливу строку позовної давності.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст.111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті судових рішень не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Колективного підприємства Ставищенське заводоуправління цегельних заводів залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі №К23/172-11 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

Судді: Л. Гольцова

Л. Іванова