Постанова

від 05.12.2006 по справі 10/239-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/239-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 грудня 2006 р.                                                                                   № 10/239-06  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                       “Сумський регіональний маркетинговий центр”

на                    рішення господарського суду Сумської області від 29.05.2006р. та

                       постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р.

у справі          №10/239-06

за позовом     Відкритого акціонерного товариства “Сумсільмаш”

до                      Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумський регіональний

                         маркетинговий центр”

про                      визнання недійсним договору поставки продукції,

за участю представників сторін:

від позивача: Пересадько О.В.(директор), Векслер Д.Г. (голова спостережної Ради),

                    Лободін І.С. (голова Правління),

від відповідача: Шатохіна О.І. (довіреність №20/10-1/юк від 20.10.06),

                       Кушнір Р.Ю. (довіреність №20/10-2/юк від 20.10.06),          

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Сумсільмаш” звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумський регіональний маркетинговий центр” і просило суд  визнати недійсним укладений між сторонами договір поставки продукції №2007/01 від 20.07.2005р.

Позов обґрунтований тим, що спірний договір укладений без наміру створити правові наслідки і є фіктивним,  тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст.203, 234 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.05.2006р. (головуючий, суддя І.В.Малафеєва, судді Л.А.Костенко, О.Ю.Резниченко), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р. (головуючий, суддя Шутенко І.А., судді Бабакова Л.М., Твердохліб А.Ф.), позов задоволено: визнано недійсним договір поставки продукції №2007/01 від 20.07.2005р., укладений між ВАТ “Сумсільмаш” та ТОВ “Сумський регіональний маркетинговий центр”.

Вказані рішення та постанова мотивовані відсутністю у сторін договору наміру створити певні правові наслідки, а тому спірний договір безумовно є фіктивним і відповідно до п.2 ст.234 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції,  відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та змінами до неї, в яких просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню   з таких підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним договору поставки продукції №2007/01 від 20.07.2005р., укладеного між ВАТ “Сумсільмаш” та ТОВ “Сумський регіональний маркетинговий центр”,   за умовами якого останній зобов'язався поставити та передати у власність позивача металопрокат згідно з специфікацією, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар. Загальна вартість поставленого товару, згідно п.3.1. зазначеного договору, становила 1 000 000,0 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір було укладено для створення штучної заборгованості позивача перед відповідачем з метою доведення позивача до банкрутства та безпідставного збагачення відповідача за рахунок визнання з боку позивача неіснуючого боргу у сумі 873 722,80 грн.

Висновок судів про фіктивність спірного договору мотивований тим, що:

фактична передача відповідачем позивачу продукції, яка є предметом спірного договору поставки, не здійснювалася, що підтверджується даними бухгалтерського і податкового обліку, які не містять даних про таку господарську операцію у зв'язку із поданням позивачем відповідної уточненої декларації саме внаслідок неотримання останнім продукції на загальну суму 873 722,80 грн.;

відсутність реалізації, руху та обліку товарно-матеріальних цінностей на підприємствах позивача та відповідача підтверджується висновком судово-економічної експертизи №152 від 12.12.2005р., призначеної на підставі постанови слідчого прокуратури Зарічного району м.Суми;

у листі першого заступника прокурора Сумської області від 07.04.2006р. №07/1-2435-06 зазначено, що прокуратурою області проведена перевірка щодо розслідування кримінальної справи відносно посадових осіб ВАТ “Сумсільмаш”  щодо додержання законодавства під час процедури банкрутства підприємства. Перевіркою виявлені факти, що вказують на те, що службові особи ВАТ “Сумсільмаш” шляхом укладання фіктивних договорів купівлі-продажу металопродукції з ТОВ “Сумський регіональний маркетинговий центр” штучно створили  кредиторську заборгованість перед вказаним товариством.

Разом з тим, такий висновок судів двох інстанцій колегія суддів вважає, передчасним, оскільки  при вирішенні даного спору по суті заявленої вимоги суди двох інстанцій не використали у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, внаслідок чого не перевірили повно та всебічно матеріали справи, належним чином їх не оцінили та здійснили необґрунтовані юридичні висновки.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, ухвалені у даній справі рішення  та постанова цим вимогам не відповідають.

Так, висновку про фіктивність укладеного між сторонами договору поставки продукції  №2007/01 від 20.07.2005р. суди двох інстанцій дійшли за відсутністю повного тексту цього договору, належним чином оформленого та підписаного сторонами, що дає підстави вважати ухвалені судові рішення у даній справі такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. У матеріалах справи містяться лише перша сторінка спірного договору та  специфікація №1 до нього (а.с.10-11), на що суди двох інстанцій, даючи оцінку діям сторін цього договору, не звернули увагу.

Внаслідок чого, судами двох інстанцій не надано правової оцінки змісту спірного договору, зокрема ними не з'ясовано ознаки якого чи яких цивільно-правових договорів містить спірний договір, а саме чи містить він ознаки, у тому числі, договору перевезення, яке здійснюється тільки при наявності належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, які оформляються вантажовідправником.  

Вказуючи на відсутність у позивача будь-яких договорів на транспортно-експедиційне обслуговування для транспортування та розвантаження значної кількості металопродукції, а також на відсутність товарно-транспортних накладних, суди не з'ясували, в якому порядку та якою особою мала бути здійснена фактична доставка  позивачу металопродукції. Тобто судами не з'ясовано, на кого саме, позивача чи відповідача, було покладено обов'язок  перевезти та відвантажити товар, який є предметом спірного договору.

В силу ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права.

Визначаючи спірний договір поставки фіктивним, суди двох інстанцій не врахували вимог вказаної статті, та не встановили відсутність в обох сторін договору наміру створити цивільно-правові наслідки. Не  встановлено судами й відсутність в обох сторін договору справжньої волі укласти угоду.

Тим більше, що  матеріали справи, зокрема довідка ДПІ в м.Суми від 02.12.2005р. “Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ “Сумський регіональний маркетинговий центр” з питань додержання вимог податкового законодавства при укладанні і виконанні договорів №2007/01 від 20.07.2005р. та №21 від 15.07.2005р.” (а.с. 11-14 т.2), свідчать про те, що у позивача перед відповідачем згідно даних бухгалтерського обліку рахується заборгованість 969616,38 грн. Суми податку на додану вартість по накладних, які містяться в матеріалах справи, включені до податкового зобов'язання в липні 2005р. в реєстрі податкових накладних продажу товарів та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за липень 2005р.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1 статті 9 названого Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Проте, суди двох інстанцій не дали належної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи видатковим накладним та довіреностям на отримання товарно-матеріальних цінностей, які скріплені печатками підприємств та підписами повноважених представників сторін, з врахуванням приписів вказаних статей Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Окрім того, в обґрунтування доказів про фіктивність спірного договору, суди двох інстанцій послалися на лист першого заступника прокурора Сумської області від 07.04.2006р. №07/1-2435-06, де зазначено, що прокуратурою області проведена перевірка щодо додержання законодавства в діяльності службових осіб позивача та 30.11.2005р. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем службовими особами позивача за ознаками злочину, передбаченого ст.364 ч.2 КК України.

Разом з тим, перелік підстав преюдиційності фактів для господарського суду, встановлений ст.35 ГПК України, є вичерпним. Відповідно до вимог названої статті вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до ст.36 ГПК України матеріали кримінальної справи можуть бути доказом у господарській справі при їх безпосередньому дослідженні та оцінці господарським судом. Такими доказами, зокрема, можуть бути матеріали кримінальної справи, про яку йде мова у листі заступника прокурора Сумської області.  Проте, матеріали даної справи не містять постанови про порушення кримінальної справи або обвинувачуваного висновку, в яких могли досліджуватися обставини щодо поставки виробів з металу за спірним договором.

Висновок судово-економічної експертизи, призначеної на підставі постанови слідчого прокуратури Зарічного району м.Суми, на який послалися суди двох інстанцій обґрунтовуючи судові рішення, також повинен оцінюватися судами в загальному рядку доказів, поданих по справі, оскільки в силу ст.43 ГПК України, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Окрім того, відповідно до ст.54 ГПК України, позовна заява підписується повноважною особою позивача або його представником. Докази виконання вказаної вимоги додаються до позовної заяви в силу ч.3 ст.57 ГПК України, відповідно до якої, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява від імені позивача - ВАТ “Сумсільмаш” підписана керуючим санацією О.Л.Сугоняко. Але, в матеріалах справи відсутня відповідна ухвала суду про призначення О.Л.Сугоняко керуючим санкцією підприємства позивача, на що суди двох інстанцій не звернули увагу.

Відповідно до ст.38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали необхідні для вирішення спору.

Недотримання судами двох інстанцій вищезазначених норм процесуального права призвело до ухвалення неправильних судових рішень у справі, що відповідно до частини 1 ст.11110 ГПК України є підставою для їх скасування та з врахуванням меж повноважень, встановлених пунктом 3 ст.1119 та ст.1117 ГПК України, для передачі справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін та в залежності від встановленого і у відповідності із законом вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумський регіональний маркетинговий центр” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Сумської області від 29.05.2006р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р. у справі №10/239-06  скасувати.

3. Справу направити до господарського суду Сумської області на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій