Постанова

від 04.06.2013 по справі 52/302-5/475-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2013 р. Справа№ 52/302-5/475-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від заступника прокурора м.Києва: Ткаченко Т.М. - заступник начальника відділу

від позивача: Дудник Л.В. - представник

від відповідача-1: Уланов І.В. - представник

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: Юморанов Д.І. - представник

від третьої особи-1: Головацький О.С. - представник, Оболенська І.Д. - представник, Ілларіонов Є.А., Добровольський Р.І. - представник

від третьої особи-2: Худенко А.Я. - представник

від третьої особи-3: Цебрій І.О. - представник

від третьої особи-4: Цебрій І.О. - представник

від третьої особи-5: Друзенко М.П. - представник

від третьої особи-6: Нікітюк Д.І. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора м.Києва

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 23.01.2013

у справі № 52/302-5/475-2012

за позовом Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Блінкер», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріденс»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптик Майстер», Київська міська клінічна лікарня № 5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут профілактичної медицини «Прем'єр», Дочірнє підприємство «Прем'єрмед», Управління охорони здоров'я Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Публічне акціонерне товариство «Асвіо Банк»

про визнання договорів недійсними та визнання права власності

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріденс»

до Київської міської ради

про стягнення 5 800 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва у липні 2011р. звернувся до Господарського суду м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі Блінкер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріденс" про визнання недійсними договору купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 1 369, 80 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А", укладеного 29.12.2009 р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Профі Блінкер" і договору купівлі-продажу цього ж нежилого приміщення, укладеного 17.08.2010 р. між ТОВ "Профі Блінкер" та ТОВ "Тріденс" й визнання права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на зазначене нежиле приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що процедура включення нежилого приміщення загальною площею 1 369, 80 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А", до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають приватизації, проведена з порушенням вимог законодавства України про приватизацію, а саме відсутні необхідні погодження, що вимагаються для об'єктів групи "Ж", оскільки на час приватизації в них розміщувались заклади охорони здоров'я.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2011 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 р. у справі №52/302, задоволені первісні позовні вимоги, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 1 369,80 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А", укладений 29.12.2009р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Профі Блінкер", визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 1 369, 80 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А", укладений 17.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профі Блінкер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріденс", визнано право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на нежиле приміщення, загальною площею 1 369,80 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А", вартістю 5 800 000,00 грн., зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріденс" повернути у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежиле приміщення загальною площею 1 369, 80 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А", вартістю 5 800 000,00 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2012 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2011 р. у справі № 52/302 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено та не з'ясовані у повному обсязі питання щодо обсягів повноважень учасників спірних правовідносин, а також не дослідженні фактичні обставини справи щодо обізнаності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріденс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі Блінкер" про наявність перешкод для вчинення спірних договорів купівлі-продажу. Крім того, зазначено, що судові акти попередніх судових інстанцій містять взаємовиключні висновки стосовно питань подання віндикаційного позову, захисту прав особи, яка вважає себе власником майна шляхом подання позову про визнання недійсною угоди, застосування наслідків недійсності правочину. При цьому, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що в даній справі містяться незасвідчені належним чином матеріали, стосовно яких не вирішено питання щодо прийняття або неприйняття їх як доказів по справі.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 23.01.2013р. у справі № 42/302-5/475-2012 у задоволенні первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Заступник прокурора м.Києва звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та прийняти нове рішення, яким позов прокуратури м.Києва задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процессуального права, неповне з»ясування обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у розумінні Державної програми приватизації, Програми приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007- 2010 роки, вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктом групи «Ж» може бути індивідуально визначене майно, яке пристосоване та використовується для надання послуг з охорони здоров'я. Такий об'єкт може бути як окремою будівлею, так і окремим майном, розташованим в будівлі.

На думку апелянта також є помилковим посилання суду на вимоги ст.16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», оскільки цим приписом законодавства визначено створення саме закладів охорони здоров'я та визначення статусу його майна, утім не надається визначення об'єкту, який використовується з метою надання послуг з охорони здоров'я в контексті приватизаційного законодавства.

Апелянт зазначає, що внаслідок укладення неправомірного договору купівлі- продажу майна, в якому функціонували заклади охорони здоров'я, утруднюється виконання державою покладених на неї функцій з охорони здоров'я громадян. Однак, зазначені обставини судом не прийнято до уваги та хибно не враховано законні інтереси дійсного власника майна, його право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, а також можливість захисти свої права, звернувшись до суду з вимогами про визнання недійсним договору, який порушує і право власності та поновлення такого права.

В судове засідання представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Блінкер» не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників процесу, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-2, оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду її по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

Рішенням Київської міської ради № 62/723 від 08.02.2007 р. затверджено Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки.

Рішенням Київської міської ради № 85/1140від 19.02.2009 р. доповнено позиції № № 554-556 додатку № 4 до рішення Київради № 62/723 від 08.02.2007 р. , якими включено до Програми приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки нежитлові приміщення на вул. Трьохсвятительська, 7 літ. "А, Б, Г", як об'єкти групи "А", та визначено спосіб приватизації шляхом аукціону.

За наслідками проведеного аукціону 29.12.2009 р. між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), продавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Профі Блінкер", покупець, було укладено Договір № 589 купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого продавець продав, а покупець купив нежилий будинок загальною площею 1369,80 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7 літера "А".

Відповідно до п. 1.2. Договору відчужуваний об'єкт приватизації належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нежилі приміщення серія САС № 741659, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22 грудня 2009 року.

Згідно з наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 640-ПР від 19.11.2009 р. початкова ціна об'єкта приватизації становить з урахуванням податку на додану вартість 5 266 800,00 грн. (п. 1.4. Договору).

Відповідно до п. 1.6. Договору вказаний у цьому договорі об'єкт приватизації продано за 5 793 480, 00 грн.

Зазначений Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 5200.

17.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профі Блінкер" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріденс" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, а саме: нежилий будинок, розташований в місті Києві, вулиця Трьохсвятительська, будинок № 7, літера "А", загальною площею 1 369,80 кв.м.

Згідно з п. 1.8. даного Договору ціна нежилого будинку, розташованого в місті Києві, вулиця Трьохсвятительська, будинок № 7, літера "А", загальною площею 1 369,80 кв.м. становить 5 800 000, 00 грн.

Договір купівлі-продажу від 17.08.2010 р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1904.

Звертаючись до суду з позовом про визнання вказаних договорів недійсними, визнання права власності та повернення спірного майна, прокурор вказує на те, що на час здійснення приватизації в нежитлових приміщеннях вул. Трьохсвятительська, 7 літ. "А" розміщувався заклад охорони здоров'я - амбулаторія Центральної районної поліклініки Шевченківського району міста Києва та кабінет довіри Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, у зв'язку з чим такий об'єкт приватизації необхідно було на його думку віднести відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 роки (п. 5) до групи "Ж", як об'єкт охорони здоров'я.

Під час розгляду справи у місцевому суді третьою особою-2 наголошувалось на тому, що спірне майно на момент укладення оспорюваних договорів після проведення аукціону продовжувало перебувати у її володінні, у зв'язку з чим відповідачів -2 та -3 не можна визнати добросовісними набувачами, а відповідно таке майно може бути від них витребувано. На підтвердження зазначених доводів третьою особою-2 було надано місцевому суду копію Договору № 264 від 23.06.2009 р. про відшкодування послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВМ та їх абонентських уводів, укладеного між КП "Київжитлоспецексплуатація" та Київською міською клінічною лікарнею № 5 з Додатковою угодою № 1 від 07.12.2009 р., копію Додаткової угоди № 1 про внесення змін та доповнень до Договору № 264, згідно якої його дію пролонговано до 31.12.2010 р., копію Додаткової угоди № 2 від 22.11.2010 р. та копії актів 1637/13 прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за квітень місяць 2010 року, № 1637/1 за травень 2010 року та № 1637 за жовтень 2010 року.

Як вбачається із змісту п.1.1. договору № 264 від 23.06.2009 р. його предметом є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитого теплопостачання та технічного обслуговування та утримання внутрішньо будинкових систем опалення та ГВП; абонентських вводів в належному стані (будинку) за адресою: м. Київ, вулиця Відпочинку, 11.

Посилання на об'єкт за адресою вулиця Трьохсвятительська, 7 літ. А, Б, В, Г містять лише акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за квітень, травень та жовтень 2010 року.

Крім того, про знаходження у спірних приміщеннях місцевому суду заявила третя особа-1 ТОВ "Оптик-Майстер".

Як встановлено місцевим судом, у провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа № 46/452 за позовом ТОВ "Оптик-Майстер" до ТОВ "Профі-Бланкер", Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Тріденс" про переведення прав та обов'язків покупця, визнання права власності, визнання договору недійсним, постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 р., що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2011 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При розгляді справи № 46/452 господарськими судами було встановлено наявність наступних договорів оренди, укладених за участю ТОВ "Оптик-Майстер" щодо спірних приміщень:

- від 12.06.1996 р. Договір оренди майна (суборенди), укладений між РМО Печерського району та ТОВ "Оптик-Майстер", відповідно до якого останньому передано в оренду нежиле приміщення площею 45 кв.м. по вул. Трьохсвятительської, 7 зі строком дії до 12.06.1999 р.;

- від 13.06.1999 р. Договір № 9-а оренди майна, укладений між ТМО Печерського району м. Києва та ТОВ "Оптик-Майстер" на оренду нежилого приміщення площею 45 кв.м. по вул. Трьохсвятительської, 7 зі строком дії до 13.06.2002 р.;

- від 19.06.2002 р. Угода № 9/11, укладена між Районним комунальним науково-виробничим медичним підприємством "Мединар" та ТОВ "Оптик-Майстер", на оренду нежитлового приміщення загальною площею 45 кв.м. по вул. Трьохсвятительської, 7 зі строком дії до 18.06.2005 р.;

- від 02.01.2007 р. Попередній договір, укладений між Центральною районною поліклінікою Шевченківського району м. Києва та ТОВ "Оптик-Майстер" на оренду приміщення за зазначеною адресою зі строком дії з 02.01.2007 по 31.03.2007 р.;

- від 18.06.2007 р. Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, укладений між Центральною районною поліклінікою Шевченківського району м. Києва та ТОВ "Оптик-Майстер", об'єктом оренди в силу якого є нежиле приміщення загальною площею 45 кв.м. на 1 поверсі по вул. Трьохсвятительської, 7 зі строком дії до 18.07.2008 р.

При цьому, встановлено, що відповідно до Листа № 817/1 від 28.11.2008 р. Центральна районна поліклініка Шевченківського району м. Києва у зв'язку з передачею приміщення на баланс Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" повідомила ТОВ "Оптик-Майстер" про необхідність для завершення розрахунків по оренді передати орендовану площу 45 кв.м. по акту приймання-передачі.

Листом № 22/11 від 22.11.2006 р. (в подальшому листом № 9/12 від 09.12.2009 р.) ТОВ "Оптик-Майстер" звернулось до Головного управління комунальної власності м. Києва КМДА з проханням розглянути питання щодо приватизації приміщення площею 45 кв.м. по вул. Трьохсвятительської, 7.

Листом № 042/9/3-7884 від 24.11.2006 р. на лист ТОВ "Оптик-Майстер" № 22/11 від 22.11.2006 р. Головне управління комунальної власності міста Києва повідомило ТОВ "Оптик-Майстер" про те, що ініціювання питання про включення вказаного будинку до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, можливо лише після опрацювання наведеного переліку документів.

На лист ТОВ "Оптик-Майстер" № 24/1 від 24.01.2007 р. "Спортек" ЛТД щодо приватизації зазначеного нежилого приміщення Головне управління комунальної власності м. Києва листом № 042/9/3-874 від 16.02.2007 повідомило про те, що вважає приватизацію недоцільною.

Як вбачається з постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 р. у справі № 46/452, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у ТОВ "Оптик-Майстер" відсутнє привілейоване право на купівлю спірного нежитлового приміщення загальною площею 46,40 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 7, оскільки на момент проведення 22.12.2009 аукціону, ТОВ "Оптик-Майстер", яке фактично користувався цим приміщенням, не було належним чином продовжено дію договору оренди приміщення від 18.06.2007 р., а тому для реалізації свого права на отримання спірного нежитлового приміщення у власність відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" воно повинне було приймати участь у аукціоні на загальних підставах. Крім того, суд зазначив, що матеріали справи не містять і доказів здійснення позивачем поліпшень орендованого майна, що становлять 25 % балансової вартості цього майна.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу,який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, і яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Враховуючи положення ст. ст. 7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.

В ч. 7 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України.

Законом України від 18.05.2000 року затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.

Як вбачається з норм Закону України "Про приватизацію державного майна" та Закону України "Про Державну програму приватизації" всі об'єкти приватизації поділяються на групи, що передбачає різні способи та порядок приватизації для об'єктів різних груп.

З матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада відносила об'єкт приватизації - нежитлові приміщення на вул. Трьохсвятительська, 7 літ. "А, Б, Г", що став предметом купівлі-продажу, саме до об'єктів групи "А", що передбачає певну процедуру приватизації, відмінну від приватизації об'єктів групи "Ж".

Так, відповідно до п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки до об'єктів приватизації групи "А" відносяться цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних капіталів відкритих акціонерних товариств (далі - ВАТ), а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних капіталів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Згідно з твердженням прокурора, на час здійснення приватизації в нежитлових приміщеннях вул. Трьохсвятительська, 7 літ. "А" розміщувався заклад охорони здоров'я - амбулаторія Центральної районної поліклініки Шевченківського району міста Києва та кабінет довіри Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

Відповідно до п.5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки об'єкти охорони здоров'я відносяться до об'єктів приватизації групи "Ж".

Колегія вважає, що вищезазначені висновки прокурора є передчасними та необґрунтованими, оскільки ним належними доказами не доведено, що спірна будівля була збудована з метою розміщення закладу охорони здоров'я.

Статтею 16 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази. Порядок діяльності, перелік та статус майна, що входить до матеріально-технічної бази такого закладу, має визначатись його засновником та відображається в установчих документах відповідно з наявними доказами передачі майна.

Однак, учасниками судового процесу не доведено, що відповідно до установчих документів Київської міської клінічної лікарні № 5 та інших документів відповідному закладу охорони здоров'я було передано засновником спірне нерухоме майно.

Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи (п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Колегія звертає також увагу на те, що 01.10.2010 р. Наказом Головного лікаря Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва, враховуючи передачу будівлі за адресою: м. Київ, вулиця Трьохсвятительська, 7, в якій розміщується амбулаторія загальної практики - сімейної медицини Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва з комунальної власності у приватну власність та відсутність договірних відносин оренди з новим власником доручено завідуючому амбулаторією забезпечити звільнення приміщення за адресою: м. Київ, вулиця Трьохсвятительська, 7 у 10-денний строк з дня видання цього наказу, а також вирішено розмістити працівників амбулаторії за адресою: м. Київ, вулиця Саксаганського, 100 у приміщенні Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва на 4-му поверсі у приміщенні терапевтичного відділення.

Колегія зазначає, що виходячи із змісту вказаного Наказу, ототожнення поняття заклад охорони здоров'я та нежитлові приміщення, в яких розміщувалась амбулаторія та кабінет довіри відповідного закладу охорони здоров'я, є необґрунтованим.

На підставі викладеного колегія погоджується з висновком місцевого суду про доведеність належним чином тієї обставини, що спірний об'єкт нерухомості мав бути приватизований відповідно до процедури, що визначена для об'єктів групи "Ж".

Крім того, наведені у позовній заяві обставини не можуть бути підставою для визнання господарським судом спірного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна в комунальну власність в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32 - 35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Враховуючи положення ст.ст. 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори", суд також приймає до уваги обставини, встановлені в наявному в матеріалах справи рішенні Європейського суду з прав людини по справі Stretch v. United Kingdom, 44277/98 від 03.12.2003 року, згідно якого вилучення у заявника права володіння, раніше наданого державною установою, є порушенням Конвенції, навіть якщо державна установа не мала повноважень надавати заявнику право володіння майном згідно національного законодавства (п. 30 зазначеного рішення).

Укладаючи договір купівлі-продажу спірного приміщення відповідач-2 мав право очікувати на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно правової позиції Верховного Суду України (постанови № 26/133 від 04.12.2012 р., № 56/68 від 11.12.2012 р.) права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача (який не мав ніякого відношення до таких дій посадової особи).

Згідно приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, отже, майно вважається таким, що перебуває у володінні власника і тоді, коли він фізично ним не володіє.

Право користування - юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження - юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Захист права власності врегульовано главою 29 ЦК України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391), визнання права власності (ст. 392) тощо.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 цього Кодексу).

У свою чергу, норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 15 січня 2010 року, права відчужувати це майно.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-103гс11 від 17.10.2011 р., яка є обов'язковою при розгляді даної справи згідно з вимогами ст. 111-28 ГПК України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України № 5002-18/3226.1-2010 від 19.07.2011 р.).

Місцевий суд лійшов правильного висновку, що у матеріалах даної справи відсутні докази того, що відповідачі -2 та -3 знали про будь-які порушення чинного законодавства з боку органів, які проводили приватизацію спірних приміщень.

Знаходження у спірних приміщеннях певний час після проведення аукціону третіх осіб - амбулаторії ЦКЛ № 5 та ТОВ "Оптик -Майстер" не є надежним доказом такої обізнаності, оскільки зазначені особи не були власниками спірного майна, а їх перебування у вказаних приміщеннях, жодним чином не позбавляло права відповідачів- 2 та -3 укладати оспорювані договори.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що Прокурором та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вимог, заявлених у первісному позові, у зв'язку з чим в його задоволенні має бути відмовлено.

Щодо вимог зустрічного позову, колегія зазначає наступне.

Предметом зустрічних позовних вимог є стягнення з Київської міської ради 5 800 000, 00 грн., які були сплачені позивачем за зустрічним позовом як ціна за нежилий будинок, розташований в місті Києві, вулиця Трьохсвятительська, будинок № 7, літера "А", загальною площею 1 369, 80 кв.м.

Як вбачається з платіжних доручень № 1444 від 26.01.2010 р. на суму 2 285 098, 00 грн., № 2156 від 23.02.2010 р. на суму 2 897 000, 00 грн., № 7029 від 27.08.2010 р. на суму 617902, 00 грн. грошові кошти на загальну суму 5 800 000, 00 грн. були сплачені позивачем за зустрічним позовом на користь ТОВ "Профі Блінкер", тобто, контрагенту за Договором купівлі продажу від 17.08.2010 р., а не Київській міській раді.

Крім того, з платіжних доручень № 683 від 15.12.2009 р., № 1443 від 26.01.2010 р. та № 2175 від 23.02.2010 р. вбачається, що грошові кошти у розмірі 5 800 000, 00 грн. були сплачені ТОВ "Профі Блінкер" не Київській міській раді, а Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з яким ТОВ "Профі Блінкер" було укладено Договір купівлі продажу № 589 від 29.12.2009 р.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що Київська міська рада не є стороною Договору купівлі-продажу від 29.12.2009 р. і спірні грошові кошти були сплачені не Київській міській раді, - правові підстави для стягнення з Київської міської ради 5 800 000, 00 грн. відсутні.

Таким чином, місцевий суд дішов правильного висновку про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом є безпідставними, а отже в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що Господарський суд м. Києва суд не прийняв до уваги ту обставину, що приміщення будівлі на момент приватизації продовжувала використовуватися для надання послуг з охорони здоров'я, виходячи з наступних підстав. Спеціальним законом, який регулює питання оренди державного і комунального майна, є Закон України «Про оренду державного та комунального майна», положення якого в частині оренди комунального майна територіальної громади м. Києва у 2006-2011 роках деталізовував Порядок передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006 р. № 34/91.

Відповідно до п. 6.10. даного Порядку єдиною підставою для укладення договору оренди комунального майна територіальної громади м. Києва є рішення Київської міської ради. У свою чергу, єдиною підставою права оренди або користування спірними нежилими приміщеннями є укладений з балансоутримувачем даних нежилих приміщень договір оренди комунального майна на підставі прийнятого рішення Київської міської ради. Проте, ані такого рішення Київради про надання частини спірних Нежилих приміщень в оренду закладам охорони здоров'я, ані укладених з такими закладами охорони здоров'я договорів оренди, які були б чинними на момент прийняття рішення Київради від 19.02.2009 про приватизацію даних приміщень, матеріали справи не містять і жодним з учасників судового процесу Суду не надавалися, а тому відсутні підстави вважати спірні нежилі приміщення об'єктом, в якому розміщувалися заклади охорони здоров'я.

Розпорядчі документи Київської міської державної адміністрації та підпорядкованих їй структурних підрозділів щодо розміщення у спірних нежилих приміщеннях закладів охорони здоров'я, на які посилається Заступник прокурора м. Києва у поданій апеляційній скарзі, датовані 2001-2005 роками, тобто ще до прийняття рішення Київради про приватизацію даних спірних приміщень (2009).

На підставі наведеного колегія вважає, що апелянт не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва, відповідає чинному законодавству України, фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 23.01.2013 у справі № 52/302-5/475-2012 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 23.01.2013 у справі № 52/302-5/475-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 52/302-5/475-2012 повернути Господарському суду м.Києва.

Головуючий суддя Тищенко А.І.

Судді Михальська Ю.Б.

Отрюх Б.В.