Рішення

від 11.03.2009 по справі 7/70-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/70-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 березня 2009 р.           Справа 7/70-08

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроФід Україна", с. Калинівка, Київська область.   

до: Відкритого акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський", с. Війтівка, Бершадський район Вінницька область.  

про стягнення  2215387,85 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники :

позивача: Опанасенко О.О. - представник, довіреність № б/н  від 15.10.2008 року.

                 Пінтов В.В. - представник, довіреність № б/н  від 25.01.2007 року.

                 Опанасенко С.І.- директор( рішення № 1/08 від 05.03.2008 року).

відповідача: Сімоник Т.І.- юрисконсульт, довіреність № 870  від 18.12.2008 року.

                      Цимбал В.В.- головний технолог, довіреність № 129  від 17.02.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ВАТ "Птахокомбінат "Бершадський" на користь ТОВ "АгроФід Україна" суми боргу у розмірі 2 215 387,85 грн., в тому рахунку 1 390 771,78 грн. - основного боргу, 707 442,62 грн. - інфляційних втрат, 117 173,45 грн. - 3 % річних, 31 815,00 грн. -  збитків понесених по оплаті юридичних послуг в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П.

Ухвалою суду від 24.11.2008 року було порушено провадження у справі № 7/70-08 та призначено судове засідання на 22.12.2008 року.

18.12.2008 року до суду надійшов відзив (від 16.12.2008 року № 863) в якому  відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними в зв'язку з чим просить відмовити у позові. В обґрунтування заперечень на позов відповідач посилається на те, що позивач поставляв інший товар ніж той, що був обумовлений у договорі. Також відповідач вказував на неналежну якість товару, оскільки продукція яку поставляв позивач за твердженням відповідача не була зареєстрована в установленому Законом України "Про ветеринарну медицину" порядку та сплив позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).

22.12.2008 року у зв'язку з неподанням сторонами витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 21.01.2009 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, неподанням сторонами витребуваних документів розгляд справи відкладався на 04.02.2009 року, 18.02.2009 року.

18.02.2009 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог  в якій останній просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 1 131 055,23 грн.,                 633 051,61 грн. інфляційних втрат та 93 952,23 грн. 3 % річних.

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що узгоджується з приписами ч.4 ст.22 ГПК України і не суперечить їй.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення у справі, крім іншого, зменшити розмір позовних вимог.

В той же день до суду надійшов відзив на заяву про зменшення позовних вимог в якому відповідач посилаючись на умови проведення розрахунку визначені в договорі вказує на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності встановленого ст.257 ЦК України. В зв'язку з наведеним відповідач вказує, що стягненню підлягає заборгованість, яка утворилась з 24.11.2005 року, тобто з дати звернення позивача до суду.

В судовому засіданні 18.02.2009 року оголошувалась перерва до 20.02.2009 року з метою надання сторонами додаткових доказів щодо поставки товару позивачем в 2003-2004 роках.

20.02.2009 року відповідачем подано клопотання з проханням відкласти розгляд справи в зв'язку з необхідністю надання нових доказів для визначення вартості отриманого від позивача товару.

Дане клопотання було задоволено судом, в зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 11.03.2009 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

04.01.2008 року між ТОВ "АгроФід Україна" (Продавець) та ВАТ "Птахокомбінат "Бершадський"" (Покупець) було укладено договір № 01/2005/П.

Згідно з п.п.1.1, 1.2 Договору Продавець зобов'язувався передати Покупцю кормові добавки (премікс) AF-201, AF-202 у кількості та асортименті відповідно до накладних, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар в кількості та асортименті відповідно до накладних, оформлених на кожну поставку.

Згідно п.2.2 Договору Покупець бере на себе зобов'язання прийняти товар від Продавця і здійснити за нього оплату в строк визначений цим договором.

В п.3.1 Договору сторони погодили, що оплата товару Покупцем здійснюється по обумовленій ціні шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Продавця відповідно до виставленого рахунку-фактури, передоплатою, або по узгодженню сторін по факту поставки партії товару в строк вказаний в рахунку-фактурі.

Також між сторонами було укладено додатки до Договору від 19.01.2005 року                    № 01/2005/П, в яких сторони визначали ціну на товар, що мав поставлятися відповідачу (а.с.15-17, т.1).

Як встановлено судом, починаючи з 10.02.2005 року по 29.12.2005 року позивач поставив відповідачу продукцію загальною вартістю 3322671,78 грн..

Обґрунтовуючи віднесення поставки продукції в січні 2006 року до договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П позивач в заяві про зменшення позовних вимог посилається на розгляд господарським судом Вінницької області справи № 6/277-07 про стягнення заборгованості за договором поставки від 05.01.2006 року № 06/2006/П. Як вказує позивач, в результаті розгляду вказаної вище справи було з'ясовано, що видаткові накладні по яким здійснювалась передача продукції в січні 2006 року містить посилання на договір від 19.01.2005 року № 01/2005/П. Всього таких накладних є в наявності 5, а загальна сума переданої за ними продукції становить 621783,45 грн..

З врахуванням викладеного позивач здійснив передачу відповідачеві продукції на загальну суму 3944455,23 грн..

Поставка продукції відповідачу підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей видатковими накладними, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 22.12.2008 року та 18.02.2009 року, а саме: № А-00000018 від 10.02.2005 року (довіреність ЯИП № 417582), №А-00000037 від 11.03.2005 року (довіреність ЯИП           № 417644), № А-00000048 від 28.03.2005 року (довіреність ЯИП № 417681), № А-00000078 від 26.04.2005 року (довіреність ЯИП № 417757), № А-00000113 від 31.05.2005 року (довіреність ЯИП № 417841), № А-00000139 від 23.06.2005 року (довіреність ЯКЕ                    № 448551), № А-00000177 від 20.07.2005 року (довіреність ЯКЕ 448628), № А-00000213 від 12.08.2005 року (довіреність ЯКЕ № 448690), № А-00000230 від 31.08.2005 року (довіреність ЯКЕ № 448754), №А-00000248 від 16.09.2005 року (довіреність ЯКЕ № 448798),                          № А-00000260 від 23.09.2005 року (довіреність ЯКЕ № 4448829), № А-00000266 від 29.09.2005 року (довіреність ЯКЕ № 448848), № А-00000295 від 17.10.2005 року (довіреність ЯКЕ № 448908), № А-00000319 від 31.10.2005 року (ЯКЕ № 448947), №А-00000333 від 07.11.2005 року (довіреність ЯЛН № 900724), № А-00000340 від 11.11.2005 року (довіреність ЯЛН № 900743), №А-00000354 від 18.11.2005 року (довіреність ЯЛН № 900744),                   №А-00000361 від 24.11.2005 року (довіреність ЯЛН № 900790), №А-00000373 від 02.12.2005 року (довіреність ЯЛН № 900815),  №А-00000380 від 06.12.2005 року (ЯЛН № 900838),           №А-00000389 від 08.12.2005 року (довіреність ЯЛН № 900846), №А-00000396 від 12.12.2005 року (довіреність ЯЛН 900857), №А-00000411 від 16.12.2005 року (довіреність ЯЛН                 № 900881), №А-00000441 від 27.12.2005 року (довіреність ЯЛН № 900926), № А-00000450 від 29.12.2005 року (довіреність ЯЛН № 900941), № А-00000001 від 05.01.2006 року (довіреність ЯЛИ № 284557), №А-00000007 від 10.01.2006 року (довіреність ЯЛИ                     № 284570), №А-00000011 від 11.01.2006 року (довіреність ЯЛИ № 284570), №А-00000024 від 26.01.2006 року (довіреність ЯЛИ № 284622), № А-00000030 від 31.01.2006 року (довіреність ЯЛИ № 284641) (а.с.26-100, т.1, 6-19, т.3).

За отриману по договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П продукцію відповідач здійснював розрахунок з 20.05.2005 року по 16.03.2006 року на загальну суму 2813400,00 грн.. Вказане підтверджується довідкою банківської установи від 16.06.2007 року                    № 27-3-1/810, платіжними дорученнями (а.с.18-25, т.1, 26-67, т.2).

При цьому судом враховано пояснення позивача надане в заяві про зменшення позовних вимог в якому останній посилається на те, що відповідач в 2006 році з 12.01.2006 року по 16.03.2006 року здійснював платежі по виставленому позивачем рахунку                         № А-00000011, в якому є посилання на договір від 19.01.2005 року № 01/2005/П.

Також судом було встановлено при розгляді справи, що до укладення договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П між сторонами існували господарські відносини.

З метою з'ясування наявності обсягів дебіторської чи кредиторської заборгованості між сторонами станом на 19.01.2005 року  судом було досліджено вартість поставок продукції позивачем відповідачу та загальна сума коштів, яка була перерахована відповідачем за отриманий товар протягом листопада 2003 року - 19.01.2005 року в результаті чого судом встановлено наступне.

10.09.2003 року між сторонами було підписано акт взаємних розрахунків в якому сторони зафіксували наявність заборгованості ВАТ "Птахокомбінат "Бершадський"" в розмірі 113793,91 грн.. Слід зауважити, що вказаний акт звірки підписано директорами та головними бухгалтерами підприємств і засвідчено їх печатками.

За період з 10.09.2003 року по 11.01.2005 року позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2643192,39 грн..

Згідно довідки банківської установи від 16.06.2007 року № 27-3-1/810 за період з 25.11.2003 року по 21.03.2005 року відповідач перерахував за отриманий товар 2707625,55 грн.. При визначенні кінцевої оплати суд враховував призначення платежу, яке зазначав відповідач в платіжному дорученню. Так, 21.03.2005 року оплата здійснювалась за рахунком від 11.01.2005 року, тобто по рахунку який було виставлено до укладення договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П (а.с.35, т.2). Слід зауважити, що наступний платіж від 20.05.2005 року здійснювався відповідачем по рахунку №А-00000075 від 26.04.2005 року, з якого вбачається що він був виданий відповідно до договору від 19.01.2005 року                          № 01/2005/П.

Таким чином, якщо взяти до уваги те, що оплата за продукцію яку отримав відповідач по договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П почала здійснюватись з 20.05.2005 року, борг відповідача за отриману раніше продукцію склав 49360,75 грн. (залишок боргу - 113793,91+сума поставки з 10.09.2003 року по 11.01.2005 року 2643192,39=2756986,30)-(сума платежів 2707625,55).

З врахуванням встановлених судом обставин суд дійшов висновку про доведеність суми основного боргу позивачем за отриману по договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П в розмірі 131055,23 грн.. (3944455,23-2813400,00) та задоволення позову  в частині стягнення основного боргу виходячи з наступних міркувань.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначених вище накладних відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3.1 Договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П оплата товару Покупцем здійснюється по обумовленій ціні шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Продавця відповідно до виставленого рахунку-фактури, передоплатою, або по узгодженню сторін по факту поставки партії товару в строк вказаний в рахунку-фактурі.

Як вбачається із наданих позивачем рахунків-фактур (а.с.77-101, т.2, 15-19, т.3) в останніх міститься вказівка на кінцевий термін сплати. Згідно останнього виставленого рахунку-фактури від 31.01.2006 року № А-00000032 термін оплати по ньому встановлено до 02.03.2006 року. Слід зауважити, що відповідач здійснював оплату вказуючи в призначенні платежу номер та дату рахунка-фактури, що свідчить про наявність в останнього цих рахунків.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Також судом розглянуто вимоги щодо стягнення з відповідача 633051,61 грн. інфляційних втрат та 93952,23 грн. 3 % річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку ціни позову  останній проводив нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості в розмірі 1131055,23 грн. за період з травня 2006 року по грудень 2008 року.

Провівши перевірку розрахунку судом отримано інфляційні втрати в розмірі 628866,71 грн.. Різниця в сумі отриманих інфляційних втрат полягає в неправильному визначенні позивачем середнього індексу інфляції за обраховуваний період.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних, які обраховувались позивачем за період з 01.05.2006 року по 06.02.2009 року судом також виявлено помилки в обрахунку.

Так, позивачем при обрахунку 3 % річних не враховано, що в 2008 році кількість днів становила 366.

В результаті проведеного судом перерахунку отримано за вказаний період суму 3 % річних, яка становить 94171,97 грн..

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд констатує, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат також є правомірними і відповідають умовам Договору.

Однак в зв'язку з тим, що суд встановив наявність помилки в наданому позивачем обрахунку інфляційних втрат в їх стягненні в розмірі 4184,90 грн. слід відмовити.

Незважаючи на допущені позивачем помилки суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних в межах заявлених позивачем вимог - 93952,23 грн..

Також суд розглянув вимогу позивача про стягнення 31815,00 грн. збитків за надання юридичних послуг юридичною фірмою.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на укладення 13.04.2007 року договору про надання юридичних послуг із суб'єктом підприємницької діяльності Сомовою Іриною Вікторівною та фактичною сплатою за надані послуги 31815,00 грн. (платіжне доручення від 16.04.2007 року № 277).

Дослідивши вказані документи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків за надані юридичні послуги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року             № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності  наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Як вбачається із наданих позивачем в обґрунтування цієї вимоги документів  правова допомога надавалась не адвокатом, а суб'єктом підприємницької діяльності- фізичною особою. Вказане не дає підстав віднести понесені позивачем витрати до судових витрат на підставі ст. 44, 48 ГПК України.

Відносно відшкодування понесених позивачем витрат, як збитків, суд вказує, що  витрати на правову допомогу  не можуть бути віднесені до складу збитків за змістом ст. 623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру  і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому правовому зв'язку з предметом позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Заперечення відповідача викладені в його відзивах (від 16.12.2008 року № 863-а.с.108-111, т.1, б/н та без дати - а.с.54-55, т.3) оцінюються судом критично виходячи з наступного.

Так, відповідач вказував на те, що продукція, яку він отримував від позивача є неналежної якості, до того ж вона, за твердженням позивача, не зареєстрована.

Однак всупереч вимогам ухвал суду щодо надання доказів на підтвердження викладеним доводам щодо неякісності продукції - письмове пояснення щодо наявності фактів незгоди з позивачем стосовно якості товару під час виконання договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П (листи, претензії тощо), акти щодо неналежної якості продукції в порядку встановленому Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю П-7 затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 року в разі наявності таких відповідачем таких доказів надано не було.

Крім того, суд враховує, що позивачем на підтвердження належної якості товару було надано суду сертифікати відповідності, реєстраційне посвідчення, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, лист ДП "Чернігівський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 09.08.2007 року № 121/2560 (а.с.133-138, т.2).

Посилання відповідача на застосування позовної давності встановленої ч.2 ст.258 ЦК України щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) не береться судом до уваги, оскільки до предмету позовних вимог позивача не входить вимога про стягнення неустойки.

При цьому суд зауважує, що відповідно до ст.549 ЦК України  неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності відносно вимог позивача по стягненню основного боргу  до 24.11.2005 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.257 ЦК України  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено судом позивач звернувся з позовом до суду 14.11.2008 року. Виходячи із заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог сума основного боргу, яка заявляється ним до стягнення становить 1131055,23 грн.. При цьому слід зауважити, що при додаванні вартості поставок, які були здійснені в грудні 2005 року  - січні 2006 року, загальна сума переданого товару становить 1309061,49 грн.. З урахуванням положень ст.534 ЦК України доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності відносно стягнення суми основного боргу не є переконливими.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.  Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

 Як встановлено судом,  відповідач проводив розрахунок за отриманий по договору від 19.01.2005 року № 01/2005/П включно до 16.03.2006 року. Крім того, слід врахувати, що вимоги по стягненню боргу за договором від 19.01.2005 року № 01/2005/П було заявлено позивачем у справі № 6/277-07. Однак відповідно до ухвали від 16.08.2007 року заяву про уточнення позовних вимог було повернуто відповідачу, що вбачається із інформації наявної в БД "Діловодство господарського суду" та Єдиного державного реєстру судових рішень:

(http://reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=204:2:1725837015512936::NO::P2_DC_ID,P2_DC_ASH:10001066599%2C8221425DED6B46ADC1DD1C8EBB15D118&cs=1B6877F7C20D8

C07085DDB44611CE4674).

В результаті апеляційного та касаційного перегляду вказану ухвалу залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року, постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2008 року.

З огляду на встановлені факти заява відповідача позовна давність за заявою відповідача не підлягає застосуванню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 24.11.2008 року, 22.12.2008 року, 21.01.2009 року, 04.02.2009 року та 20.02.2009 року відповідач не подав до суду доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних,  інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Письмові заперечення відповідача не є переконливими і спростовуються умовами договору і наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови  в стягненні 4184,90 грн. інфляційних втрат та 31815,00 грн. збитків за отримані юридичні послуги.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням сторін 11.03.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 11, 257, 264, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ст.610, ч.ч.1, 2 ст.614, ст. 625 ЦК України, ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.3 ст.48, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський"", вул.Леніна, 170, с.Війтівка Бершадського району Вінницької області, 24412                                  (ідентифікаційний код-04366719, р/р № 260033041014 в ВФ АКБ "Мрія", МФО-302559) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроФід Україна", вул.Ігорева, 12, с.Калинівка Київської області, 07443 (ідентифікаційний код-31781061, р/р № 26005001300609 в ЗАТ "ОТП БАНК", м.Київ, МФО-300528) 1131055 грн. 23 коп. боргу, 628866 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 93952 грн. 23 коп. 3 % річних, 18538 грн. 74 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 98 грн. 74 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягненні 31815,00 грн. збитків понесених по оплаті юридичних послуг та 4184,90 грн. інфляційних втрат.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.    

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  16 березня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Ігорева, 12, с. Калинівка, Київська область, 07443.

3 - відповідачу - вул. Леніна, 170, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412.