Ухвала

від 13.06.2013 по справі 13/632

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" червня 2013 р. м. Київ К/9991/4327/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011

у справі № 13/632

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сплендор"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва,

Головного управління Державного казначейства України в м. Києві

про визнання протиправними дій, визнання недійсним податкового

повідомлення-рішення, стягнення з Держаного бюджету України

бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі

1550152 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сплендор" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання протиправними дій, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001632310/10 від 21.07.2008, стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 1550152 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2010 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції Святошинського району м. Києва №0001632310/10 від 27.07.2008 та стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ „Сплендор" бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 1550152 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень -листопад 2007 року, березень 2008 року та складено акт №137/23-40/22900322 від 21.07.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0001632310/10 від 21.07.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з квітня 2007 року по листопад 2007 року та за березень 2008 року на загальну суму 1550152 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено суму бюджетного відшкодування за період з квітня по липень 2007 року та за березень 2008 року на загальну суму 1550152 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акту та довідки №87/23-50/22900322 від 07.05.2007 та №166/23-50/22900322 від 15.05.2007 відповідачем було проведено виїзні планові та позапланові перевірки позивача за адресою АДРЕСА_2 (на час проведення даних перевірок позивач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1).

Між позивачем та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір про співробітництво №39/06-А-1 від 26 лютого 2008 року, згідно умов якого остання зобов'язується передавати поштову кореспонденцію, що надходить за адресою АДРЕСА_1 та повідомляти позивача щодо всіх відвідувань як контрагентів так і контролюючих органів.

З листа ФОП ОСОБА_3 від 20.11.2008 за вих. №2/08 вбачається, що у період з 18 липня по 21 липня 2008 року жодних відвідувань, зокрема і відповідача, які стосувалися б господарської діяльності позивача за адресою АДРЕСА_1 не було.

Крім того, матеріали справи не містять доказів належного вручення позивача оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

До складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств").

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість").

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період.

Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність рішень, що оскаржується, у той час, як у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2009 по справі було призначено судово - бухгалтерську експертизу, згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №5486/6852/10-19 від 31.08.2010 встановлено, що висновки Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, викладені в акті №137/23-40/22900322 від 21.07.2008 про документальне не підтвердження заявленого до бюджетного відшкодування податкового кредиту товариства з обмеженою відповідальністю „Сплендор" на загальну суму 1550152 грн. документально та нормативно не підтверджені.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 13/632 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 13/632 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко