Рішення

від 23.01.2009 по справі 8/133

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/133

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                Справа №

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вініл»,                                             м. Дніпропетровськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна транспортна група»,                          м.  Луганськ, -  

про стягнення 8206 грн. 21 коп.          

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань –Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Процай А.А. - представник, - довіреність №58 від 16.09.08 року;

від відповідача –не з'явився, -

встановив:

          суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

           1)основний борг станом на 04.12.08 року у сумі 8206,21 грн., який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору-заявки на перевезення вантажу №б/н, укладеного сторонами 22.09.08 року;  

          2)судових витрат: державного мита –102,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн.

          На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справи було відкладено з 25 грудня 2008 року до 23 січня 2009 року  –у зв'язку з неявкою відповідача.

          У судовому засіданні, яке відбулося 23.01.09 року, представник  позивача заявив клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4, 22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.

          Він також звернувся до суду з заявою (вих. №б/н від 23.01.09 року), згідно якій поставив суд до відома про те, що відповідач, після його звернення до суду з цим позовом, добровільно частково погасив основний борг у сумі:

           500,00 грн. –платіжним дорученням  №963 від 09.12.08 року;

           1000,00 грн. –платіжним дорученням  №999 від 12.12.08 року;

500,00 грн. –платіжним дорученням  №1014 від 16.12.08 року;

206,21 грн. –платіжним дорученням  №1126 від 22.01.09 року, -

а всього 2206,21 грн., з огляду на що позивач просить стягнути з відповідача залишок суми боргу  у розмірі 6000,00 грн.

          Виходячи зі змісту, ця  заява  за своєю суттю  є заявою про уточнення позовних вимог.

Враховуючи, що вона не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, судом її прийнято, долучено до матеріалів справи та враховано при прийнятті по ній кінцевого рішення.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином поставлений до відома про дату, час та місце судових слухань, що підтверджується матеріалами справи.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що ним на юридичну адресу відповідача (колишню: місто Луганськ, кв.Волкова,34, кв. 113; нинішню: м. Луганськ, вул. Корольова, 33) та поштову адресу (91016, м. Луганськ, абонентська скринька 80) 12.12.08 року за вих.№508 та  26.12.08 року за вих. №601 спрямовано ухвали про призначення справи до судового слухання.

          Оператором поштового зв'язку жодне з цих поштових відправлень станом на день розгляду спору по суті не повернуто до суду.

          Згідно ст.93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням  юридичної  особи  є  адреса  органу або особи,  які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У зв'язку з викладеним суд керується частиною 1 пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02 року №1155, -  в якому сказано, що поштові відправлення можуть бути повернені об'єктом поштового зв'язку за зворотною адресою у разі письмової заяви відправника,  письмової відмови адресата, смерті адресата (одержувача), неможливості вручення через відсутність адресата (одержувача) чи закінчення встановленого терміну зберігання.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яка з таких підстав для повернення поштового відправлення по цій справі – не доведена.

          Тобто судом вжито належних заходів, спрямованих на доведення до відома відповідача даних про дату, час та місце судових слухань.

Представник позивача не заперечив проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача.

          З урахуванням вищевикладеного та обставин справи суд, керуючись ч. 3 ст. 22, ст.ст. 43 та 75 ГПК України, вважає за можливе розглянути цей спір по суті за відсутності відповідача –на підставі наявних у справі доказів.

 І. Заслухавши представника позивача, розглянувши наявні у справі та додатково надані сторонами докази, суд дійшов наступного.

 22.09.08 року  Товариство з обмеженою відповідальністю «Східна транспортна група»(відповідач; експедитор) спрямувало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вініл»(позивач; перевізник)  договір-заявку №б/н –на перевезення вантажу за маршрутом «м.Аізкраукле (Латвія) –м. Київ (Україна)», при цьому відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити за перевезення 2100 дол. США, або 10206,21 грн. згідно курсу Національного банку України станом на час виконання умов договору.

Як стверджує позивач, 24.09.08 року він отримав від вантажовідправника «Аспокем»(Латвія) відповідний вантаж, здійснив його перевезення за маршрутом призначення та видав його вантажоотримувачу за адресою: село Рогозів, вул. Воровського, 33 Бориспільського району Київської області, при цьому будь-яких зауважень та претензій з боку останнього висловлено не було.

25.09.08 року позивач спрямував на адресу відповідача  рахунок №ВА000664  на суму 10206,21 грн. (а.с.11), а 03.10.08 року –міжнародну товарно-транспортну накладну А №0090744 (а.с.9) та акт виконаних робіт.

Як стверджує позивач, 13.10.08 року  відповідач, отримавши цей пакет документів, здійснив часткову оплату боргу у розмірі 2000,00 грн.; на претензію позивача  від 20.11.08 року про сплату залишку боргу він відповіді не надав.

Станом на час розгляду цього спору (з урахуванням уточнення позовних вимог) залишок несплаченого боргу становить 6000,00 грн.

 Відповідач не спростував позовних вимог.

          ІІ.Заслухавши представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням його уточнення) з наступних підстав.             

            1.Згідно статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника   виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору транспортного експедирування.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача  документальні докази факту здійснення автоперевезення за визначеним у договорі-заявці маршрутом, повинен був у визначений договором  строк оплатити  вартість цього автоперевезення, однак зробив це не у повному обсязі.

          Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється

за договором перевезення.

           Загальні  умови  перевезення  визначаються  цим  Кодексом, іншими   законами,  транспортними  кодексами  (статутами),  іншими нормативно-правовими актами та правилами,  що видаються відповідно до них.

          Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту,  а також відповідальність сторін щодо  цих  перевезень встановлюються  договором,  якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими  законами,  транспортними  кодексами  (статутами),   іншими нормативно-правовими актами та правилами,  що видаються відповідно до них.

          Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується  доставити  довірений    їй   другою   стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його  особі, яка  має  право на одержання вантажу (одержувачеві),  а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

          Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

          Укладення  договору  перевезення  вантажу  підтверджується складенням   транспортної   накладної   (коносамента   або  іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

          Законом можуть бути передбачені особливості  укладення  та виконання договору перевезення вантажу.

          Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за   перевезення   вантажу,   пасажирів,   багажу,   пошти стягується   провізна   плата   у   розмірі,  що  визначається  за домовленістю сторін,  якщо інше не встановлено законом або  іншими нормативно-правовими   актами.  Якщо  розмір  провізної  плати  не визначений, стягується розумна плата.

           Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування,  визначається за домовленістю  сторін,   якщо   вона   не   встановлена   тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

          Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором  транспортного  експедирування  одна  сторона (експедитор)  зобов'язується  за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

           Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом,  вибраним експедитором або клієнтом,  зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта  договір перевезення вантажу,  забезпечити відправку і одержання вантажу, а

також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

          Договором транспортного експедирування може бути  передбачено надання   додаткових   послуг,  необхідних  для  доставки  вантажу (перевірка  кількості  та  стану  вантажу,  його  завантаження  та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання  вантажу  до  його  одержання  у  пункті   призначення,

одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

          Положення цієї глави поширюються також  на  випадки,  коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

           Умови  договору  транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін,  якщо інше на встановлено законом,  іншими нормативно-правовими актами.

             Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір   плати   експедиторові  встановлюється  договором транспортного експедирування,  якщо інше не  встановлено  законом. Якщо  розмір  плати  не  встановлений,  клієнт  повинен  виплатити

експедитору розумну плату.

           Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що  експедитор  має  право   залучити   до   виконання   своїх обов'язків інших осіб.

           У   разі   залучення   експедитором   до  виконання  своїх обов'язків за договором транспортного  експедирування  інших  осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоотримувачу.

           Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.          

           Так, статтею 920 ЦКУ встановлено, що у  разі  порушення зобов'язань,  що випливають із договору перевезення,  сторони  несуть  відповідальність,  встановлену   за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

          А статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за   порушення   обов'язків   за  договором  транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно  до

глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань).

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

          Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

              Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

          Боржник,  який прострочив   виконання   зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки  і  за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів  наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено  неустойку,  то вона   підлягає   стягненню   у  повному  розмірі,  незалежно  від відшкодування збитків.

          Договором може  бути  встановлено  обов'язок  відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

         Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          При вирішенні питання про стягнення інфляційний нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій  боржник   не   звільняється   від   відповідальності    за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

           Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,45,47-1 та 49 ГПК України,  покладає  їх  на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору та вимоги чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надмірно сплатив державне мито у сумі 0,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням №13272 від 02.12.08 року на суму 102,10 грн.

          Згідно п. «а»ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України  від 21.'101.93 року №7/93 «Про державне мито»за розгляд спору майнового характеру стягується 1 відсоток від суми вартості позову ціни позову, але не  менше 6 неоподатковуваних  мінімумів доходів   громадян   і   не більше  1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

          При сумі позову у розмірі 8206,21 грн. державне мито підлягало сплаті у  сумі 102,00 грн., - позивач же сплатив 102,10 грн.

          Надмірно сплачене державне мито у сумі 0,10 грн. (102,10 грн. –102,00 грн.)  на підставі ст. 8 вищеназваного Декрету підлягає поверненню позивачу.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 22,32-34,36,43,44,45,47-1,49,75,82,84, 85 Господарського процесуального кодексу України,  суд

в и р і ш и в :

           1.Позов задовольнити  у повному обсязі.         

          2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна транспортна група», ідентифікаційний код 35306897, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Корольова, 33, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вініл», ідентифікаційний код 25513976, яке знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 174, - борг у сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118  (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Надмірно сплачене державне мито у сумі  0 (нуль) грн. 10 коп.  повернути позивачу.

          Підставою для його повернення є копія цього рішення, засвідчена печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 23.01.2009 року за згодою  представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду  у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –  26 січня 2009 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа