Ухвала

від 11.06.2013 по справі 11/357

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року м. Київ К-38836/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року

у справі № 11/357

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 (позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000841704/0/20750 від 10 травня 2007 року, № 0000841704/1/31111 від 16 липня 2007 року, № 00001341704/0/31479 від 16 липня 2007 року, № 0000841704/2/40151 від 17 вересня 2007 року, № 0001341704/1/41534 від 26 вересня 2007 року, № 0000841704/2/56357 від 14 листопада 2007 року, № 0000841704/3/57553 від 16 листопада 2007 року, № 0001341704/2/58875 від 03 грудня 2007 року, № 0001341704/3/5564 від 11 лютого 2008 року, першої податкової вимоги № 1/5232 від 11 лютого 2008 року та другої податкової вимоги № 2/1225 від 08 травня 2008 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку СПД-ФО ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт № 64/17/4/НОМЕР_1 від 27 квітня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000841704/0/20750 від 10 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 124 999,60 грн. (81 294,00 грн. - основний платіж, 43 705,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000841704/3/57553 від 16 листопада 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 124 999,60 грн. (81 294,00 грн. - основний платіж, 43 705,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001341704/3/5564 від 11 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 851,40 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 851,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Крім того, у зв'язку з несплатою позивачем у встановлені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством строки узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідачем скеровано на адресу СПД-ФО ОСОБА_3 першу податкову вимогу № 1/5232 від 11 лютого 2008 року та другу податкову вимогу № 2/1225 від 08 травня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.8 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних № 142 від 18 грудня 2006 року, № 143 від 19 грудня 2006 року, № 144 від 28 грудня 2006 року, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Капітал Україна», реєстрацію якого в якості платника податку на додану вартість анульовано актом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 86/1512 від 15 грудня 2006 року, а також сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних № 387 від 01 листопада 2004 року, № 412 від 01 грудня 2004 року, № 431 від 20 грудня 2004 року, № 437 від 03 січня 2005 року, № 445 від 01 лютого 2005 року, № 464 від 01 березня 2005 року, № 469 від 01 квітня 2005 року, № 475 від 01 травня 2005 року, № 488 від 01 червня 2005 року, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Соняшник-Агро», реєстрацію якого в якості платника податку на додану вартість анульовано актом Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції № 227 від 30 вересня 2004 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону № 168/97-ВР Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Таким чином, втрата особою статусу платника податку на додану вартість позбавляє правового значення складених такою особою після анулювання її реєстрації податкових накладних незалежно від обізнаності учасників господарської операції щодо даного факту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Компанія Капітал Україна» та ПП «Соняшник-Агро» після анулювання їх реєстрації як платників податку на додану вартість.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання платника податків на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2009 року у справі № 2-2342/09, яким визнано дійсним з моменту реєстрації Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Соняшник-Агро» № 15238931 від 04 вересня 2002 року, з огляду на те, що на момент вчинення відповідних господарських операцій та виписки на адресу позивача спірних податкових накладних в період з листопада 2004 року по червень 2005 року у контрагента позивача відповідного спеціального статусу не було, що підтверджується дослідженим судовими інстанціями актом Кіровоградської ОДПІ № 227 від 30 вересня 2004 року.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.