Ухвала

від 18.06.2013 по справі 3973-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

18.06.2013Справа №5002-7/ 3973-2010

За скаргою дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» (вул. Пушкіна, 1, с. Морське, м. Судак, АР Крим, 98033)

на дії:

Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (вул. Долгоруковська 16, м. Сімферополь, АР Крим, 95006)

відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (вул. Київська, 81, м. Сімферополь, 95000)

відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, 34, м. Судак, АР Крим, 98000)

стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю "Сталкер" (вул. Привокзальна 3, м. Євпаторія, АР Крим, 97400)

скарга на дії ДВС у справі №5002-7/3973-2010

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сталкер"

до відповідача - дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт"

про стягнення 1 461 607,87 грн.

Суддя І.І. Дворний.

Представники від сторін:

від товариства з обмеженою відповідальністю "Сталкер" - Нікітін О.І, довіреність №б/н від 01.10.2012, представник;

від дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" - Халаімов В.Г, довіреність №б/н від 22.01.2013, представник;

від відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Автономної Республіки Крим - не з'явився;

від Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - не з'явився;

від відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - не з'явився.

Суть спору: рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 жовтня 2012 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сталкер" до дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт" про стягнення 1461607,87 грн. задоволено повністю, вирішено стягнути з дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сталкер" заборгованість в розмірі 1461607,87 грн., 14617,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

26 листопада 2012 року на примусове виконання вказаного рішення господарським судом Автономної Республіки Крим виданий наказ.

28 січня 2013 року до суду від дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" надійшла скарга на дії Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, в якій дочірнє державне унітарне підприємство пансіонат "Зеніт" просить суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Джамілова Н.А. щодо відкриття 20.12.2012 р. виконавчого провадження за наказом №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом Автономної Республіки Крим та накладення арешту на все майно боржника державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт", код ЄДРПОУ 24693663, за адресою: м. Судак, с. Морське, вул. Пушкіна, 1, та заборони відчужувати будь-яке майно, яке належить боржнику.

- визнати неправомірними дії начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим Ященко О.Є. та головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції АРК Джамілова Н.А., щодо передачі виконавчого провадження №35753332 з примусового виконання за наказом №5002-7/3973-2010, виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим, із відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції АРК до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим.

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньова Р.О щодо прийняття до виконання виконавчого провадження №35753332 з примусового виконання наказу №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012р. господарським судом АР Крим.

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньова Р.О щодо стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням №35753332 з примусового виконання наказу № 5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим.

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньова Р.О. щодо накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку(ах): всі рахунки в Кримському РУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Сімферополь МФО 384436, Феодосійській філії ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 384351, Кримській регіональній філії ВАТ "Кредобанк", МФО 324913, СФ ВАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" м. Судак, МФО 324883, Центральній філії ПАТ "Кредобанк", МФО 325365, ПАТ "Альфа-Банк" м. Києв, МФО 300346, АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 та належать ДП "Пансіонат "Зеніт", за виконавчим провадженням №35753332 з примусового виконання наказу №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим.

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Джамілова Н.А. від 20.12.2012 р. про відкриття виконавчого провадження за наказом №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим.

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим Ященко О.Є. від 24.12.2012 р. про передачу виконавчого провадження про стягнення з Дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт" на користь ТОВ "Сталкер" 1461607,87 гри. з відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції головному державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньову Р.О.

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Джамілова Н.А. від 26.12.2012 р. про передачу виконавчого провадження №35753332 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим.

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньова Р.О. від 26.12.2012 р. про прийняття до виконання виконавчого провадження №35753332 з примусового виконання наказу №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим.

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньова Р.О. від 11.01.2013р. про стягнення з боржника дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт" виконавчого збору за виконавчим провадженням №35753332 з примусового виконання наказу №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим.

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Шерстньова Р.О. від 11.01.2013р. про накладення арешту на кошти боржника, що містяться на рахунку (ах): всі рахунки в Кримському РУ ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Сімферополь МФО 384436, Феодосійській філії ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 384351, Кримській регіональній філії ВАТ "Кредобанк", МФО 324913, СФ ВАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" м. Судак, МФО 324883, Центральній філії ПАТ "Кредобанк", МФО 325365, ПАТ "Альфа-Банк" м. Київ, МФО 300346, АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658 та належать боржнику дочірньому державному унітарному підприємству пансіонат "Зеніт", за виконавчим провадженням №35753332 з примусового виконання наказу №5002-7/3973-2010 виданого 26.11.2012 р. господарським судом АР Крим.

Звертаючись з вказаною скаргою до суду боржник звертає увагу на те, що державний виконавець в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не направив на його адресу постанову про відкриття виконавчого провадження від 20 грудня 2012 року і про існування вказаної постанови скаржник дізнався тільки 15 січня 2013 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, що позбавило останнього встановленого законом строку для добровільного виконання рішення суду, права на оскарження постанови і може спричинити боржнику збитки у вигляді зайвої сплати виконавчого збору.

Також, заявник вказав, що боржником по справі №5002-7/3973-2010 є дочірнє державне унітарне підприємство пансіонат «Зеніт», а не дочірнє підприємство «Пансіонат «Зеніт», яке є іншою юридичною особою, у зв'язку з чим, постановою від 20 грудня 2012 року протиправно накладено арешт на все майно дочірнього підприємства пансіонат «Зеніт», у той час як у наказі суду вказана інша юридична особа. Більш того, державному виконавцю заява стягувачем про накладення арешту надана не була.

За переконанням боржника, державний виконавець в порушення статті 66 названого Закону наклав арешт на все майно боржника і не здійснив арешту та реалізації майна, яке не використовується у виробництві підприємства, а в порушення частини 3 статті 57 Закону наклав арешт на все нерухоме майно, заборонив здійснювати відчуження нерухомого майна та у постанові не вказав, що арешт накладається у розмірі суми стягнення за даним виконавчим провадженням яка складає 1476460,87 грн., а не на все нерухоме майно.

Як стверджує заявник скарги, державний виконавець відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Автономної Республіки Крим неправомірно передав виконавче провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 листопада 2012 року конкретному державному виконавцю відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим мінуючи начальника відділу вказаного Управління.

Крім того, виконавче провадження №35753332 з примусового виконання наказу господарського суду №5002-7/3973-2010 відкрите щодо стягнення з боржника 1461607,87 грн. і сума виконавчого провадження значно менше ніж сума встановлена Законом для передачі до відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим. Так, боржник - дочірнє підприємство «Пансіонат «Зеніт» не відповідає критеріям встановленим Законом для передачі виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим.

Отже, боржник переконаний, що вищезазначені посадові особи державної виконавчої служби неправомірно відкрили виконавче провадження, неправомірно передали виконавче провадження на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, неправомірно стягнули виконавчий збір та наклали арешт на кошти скаржника.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2013 року скарга прийнята до розгляду.

Ухвалами господарського процесуального кодексу України від 21 травня 2013 року та 11 червня 2013 року в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд скарги відкладався.

У судове засідання, що відбулось 18 червня 2013 року, з'явився представник дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт", який наполягав на задоволенні скарги. Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Сталкер", у свою чергу, проти поданої скарги заперечував. Представники органів Державної виконавчої служби у судове засідання повторно не з'явились, правом надати відзив на скаргу не скористались, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду скарги були проінформовані належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення заявника скарги та стягувача надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду скарги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну виконавчу службу" правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження ».

В силу статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» та статті 7 Закону України «Про виконавче провадження», дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження можуть бути оскаржені у встановленому порядку згідно з вимогами Закону.

Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

В силу статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Положеннями статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Стаття 26 названого закону, у свою чергу, передбачає перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, зокрема:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

6 1 ) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

20 грудня 2012 року на виконання вимог статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції за заявою стягувача від 14 грудня 2012 року відкрито виконавче провадження, про що винесено відповідну постанову. Копія вказаної постанови надіслана сторонам виконавчого провадження 20 грудня 2012 року, про що свідчить супровідний лист №5496/03-21/5 органу державної виконавчої служби. Стягувачем копія постанови отримана 26 грудня 2012 року, що підтверджується штампом боржника про надходження кореспонденції за вх. №271 та спростовує посилання заявника скарги про неотримання кореспонденції від відділу примусового виконання рішень.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаної постанови боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду - сім днів з моменту винесення постанови (до 27.12.12).

Так, матеріалами справи не підтвердилось несвоєчасне направлення державним виконавцем на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження. Слід також зазначити, що чинне законодавство України не ставить законність постанови про відкриття виконавчого провадження в залежність від моменту отримання такої постанови сторонами виконавчого провадження.

Законність постанови не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з діями державного виконавця по її відправленню.

Правові наслідки та можливі дії боржника у випадку несвоєчасного отримання постанови про відкриття виконавчого провадження врегульовані частиною 2 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено, що у разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Відтак, боржник не позбавлений права на звернення до державного виконавця з клопотанням про поновлення строку на добровільне виконання рішення суду, доказів чого на момент розгляду заяви суду не надано.

Разом з тим, на момент відкриття виконавчого провадження, підстави для відмови у його відкритті були відсутні, як і обставини, що перешкоджали державному виконавцю прийняти виконавчий документ, оскільки виконавчий документ відповідав вимогам чинного законодавства, рішення набрало законної сили.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 32 Закону України „Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Частинами 1 та 2 статті 57 Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно частини 3 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Так, державною виконавчою службою арешт на майно боржника накладено шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Зі змісту постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 20 грудня 2012 року вбачається, що на все майно яке належить боржнику накладено арешт у межах суми звернення стягнення: 1476460,87 грн. (пункт 4 постанови). Також, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу. Арешт накладено з моменту надходження постанови. Копії постанови направлено на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, органу або посадовій особі, яка видала документ, та сторонам виконавчого провадження. Отже, посилання скаржника на відсутність у постанові вказівки про те, що арешт накладається в розмірі суми стягнення спростовано наведеним вище.

Опис майна боржника 20.12.2012 р. не проводився, а тому посилання скаржника, щодо порушення його права на визначення видів майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу, є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що норми статті 64 Закону визначають черговість реалізації арештованого майна, а не черговість накладення арешту на майно юридичної особи, що також спростовує доводи боржника.

Твердження скаржника про те, що арешт був накладений на все майно боржника без винятку, не відповідає дійсності, адже, як зазначалося вище, постановою про відкриття виконавчого провадження від 20 грудня 2012 року арешт накладено у межах суми звернення стягнення.

Також, заявником скарги в порушення приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів того, що арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 грудня 2012 року порушує його права.

Посилання заявника скарги на те, що боржником по справі №5002-7/3973-2010 є дочірнє державне унітарне підприємство пансіонат «Зеніт», а не дочірнє підприємство «Пансіонат «Зеніт», яке є іншою юридичною особою, спростовується постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року відповідно до якої суд апеляційної інстанції в порядку приписів статті 25 Господарського процесуального кодексу України замінив дочірнє державне унітарне підприємство "Пансіонат "Зеніт" на дочірнє підприємство "Пансіонат "Зеніт".

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо відкриття 20 грудня 2012 року виконавчого провадження за наказом №5002-7/3973-2010, накладення арешту на все майно боржника та заборони відчужувати будь-яке майно, яке належить боржнику в межах суми боргу вчинені в межах повноважень та узгоджуються з приписами Закону України «Про виконавче провадження» і Інструкції про проведення виконавчих дій під час складання оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим вимоги скарги в цій частині задоволенню не підлягають.

24 грудня 2012 року начальником УДВС АР Крим Ященко О.Є. винесено постанову про передачу виконавчого провадження №35753332 до ВПВР УДВС АР Крим.

25 грудня 2012 року актом прийому-передачі здійснено фактичну передачу виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮУ в Автономній Республіці Крим.

26 грудня 2012 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції виніс постанову за якою передав матеріали виконавчого провадження №35753332 з примусового виконання наказу №5002-7/3973-2010 виданого 26 листопада 2012 року господарським судом Автономної Республіки Крим про стягнення з дочірнього державного унітарного підприємства пансіонат "Зеніт" на користь ТОВ "Сталкер" заборгованості у розмірі 1461607,87грн., 14617,00грн. державного мита , 236,00 грн. витрат на ІТО у строк до 26 грудня 2012 року акт прийому передачі.

Обов'язки щодо передачі матеріалів виконавчого провадження №35753332 покладено на відділ державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції, Автономної Республіки Крим. Обов'язки щодо прийняття матеріалів виконавчого провадження №35753332 покладено на відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮУ в Автономній Республіці Крим.

26 грудня 2012 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮУ в Автономній Республіці Крим виконавче провадження прийняв до виконання.

Частиною 2 статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень. Критеріями її визначення є статус боржника у виконавчому провадженні та розмір стягнення. Цією нормою на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Кожна із зазначених у пунктах 1 та 2 умов є самостійною та достатньою для визначення підсудності виконавчих проваджень.

Інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Відповідно до частини 7 статті 20 названого Закону виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Такий порядок визначено розділом VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802.

Згідно приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Втім, скаржником не було надано доказів на підтвердження того, що передача виконавчого провадження з відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, а також передача відповідному державному виконавцю та прийняття ним до виконання виконавчого документа порушує права боржника, у зв'язку з чим його доводи щодо неправомірності дій посадових осіб державної виконавчої служби, які полягали, зокрема у винесенні окремих постанов, пов'язаних із організацією виконання судового рішення, є неспроможними, а відповідні постанови - правомірними.

Посилання боржника на те, що підстави для передачі виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим визначені частиною 2 статті 21 Закону і їх перелік є вичерпним, спростовуються положеннями закріпленими в частині 3 статті 21 Закону та в пункті 6.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802.

Інші доводи боржника викладені у скарзі судом відхиляються через їх необґрунтованість, оскільки не підтверджують факту неправомірності чи порушення державним виконавцем положень Закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що дії посадових осіб державної виконавчої служби з приводу передачі від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого, вчинені в межах повноважень та узгоджуються з приписами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень під час складання оскаржуваних постанов, отже правові підстави для задоволення скарги про скасування постанов відсутні. Такі постанови не порушують прав боржника, а дії посадових осіб державної виконавчої служби під час їх винесення є правомірними.

Разом з тим, суд звертає увагу, що боржником, всупереч приписів статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, до скарги не додано доказів та не наведено жодних підстав відповідно до яких суд має досліджувати та розглядати вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим провадженням, щодо накладення арешту на кошти, які містяться на рахунку(ах) та вимоги про визнання протиправними і скасування постанов державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору і накладення арешту на кошти боржника, що містяться на рахунку(ах).

Ухвала суду про задоволення скарги може бути прийнята виключно у тому випадку, коли подані скаржником докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність таких вимог.

Так, пошук і виявлення відповідних підстав судом з власної ініціативи суперечить принципам рівності та змагальності, закріпленим статтею 129 Конституції України, статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статтями 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховується, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Поряд з цим, статтями 2, 5 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом.

Суд вважає, що своїми діями скаржник фактично перешкоджає виконанню рішення суду, по якому він є боржником. Заявлені ним вимоги щодо визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанов органів державної виконавчої служби носять формальний характер, не впливають на можливість виконання рішення суду. Фактично скаржник, як боржник, повинен добровільно виконати рішення суду, що вступило в законну силу, а він намагається взагалі його не виконувати.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов та відсутність неправомірних дій (бездіяльності) органів примусового виконання рішень з наведених у скарзі підстав, з огляду на що, скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені скарги дочірнього підприємства «Пансіонат «Зеніт» на дії Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Автономної Республіки Крим відмовити.

Суддя І.І. Дворний