Рішення

від 25.06.2013 по справі 901/829/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.06.2013 Справа №901/829/13-г

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" (просп. Повітрофлотський, 92, офіс 426, м. Київ, 03036)

до відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" (Південнобережне шосе, буд. 44, к2, кв.3, м. Ялта, АР Крим, 98607)

Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" (вул. Горького, буд. 30, м. Ялта, АР Крим, 98604)

про визнання недійсним договору від 17.10.2012 №58/12 та визнання чинним договору експлуатації берегоукріплювальних споруд від 01.04.2006 №18/06.

Суддя І.І.Дворний.

Представники від сторін:

від позивача - Юзва В.О., довіреність №б/н від 07.03.2013, представник;

від товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" - Вишневський В.Л, виписка з ЄДРПО серії АВ №046666, керівник, повноваження перевірені.

від Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" - не з'явився.

Суть спору: 04 березня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" та Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" у якій просить суд визнати недійсним договір від 17 жовтня 2012 року №58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" і Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління" та визнати чинним договір експлуатації берегоукріплювальних споруд від 01 квітня 2006 року №18/06, укладений між Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління" та товариством з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна".

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 193 Господарського кодексу України, статей 11, 229, 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління", не зважаючи на чинність укладеного з позивачем договору від 01 квітня 2006 року №18/16 експлуатації берегоукріплювальних споруд санаторію ім. Боброва, м. Алупка, ділянки буни №1 довжиною 188 м., який належним чином розірваний не був, уклало з товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" договір від 17 жовтня 2012 року №58/12 експлуатації тих же самих берегоукріплювальних споруд, які є предметом укладеного з позивачем договору. Посилаючись на положення статті 229 Цивільного кодексу України позивач наполягає на тому, що договір укладався між відповідачами у той час, коли не був припинений в установленому порядку договір укладений з позивачем, оскільки Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" помилково вважало, що повідомлення про намір розірвати договір надіслано в установленому законом та договором порядку, договір припинив чинність 01 жовтня 2012 року, майно повернуто в експлуатацію автоматично і воно має право укладати договір з відповідачем та передавати йому в експлуатацію Майно, яке знаходилось у позивача і повернуто останнім не було.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 березня 2013 року суддею Петуховою Н.С. було порушено провадження у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен", не погоджуючись с заявленими позовними вимогами, 18 квітня 2013 року надало суду відзив на позовну заяву у якому повідомило про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" по договору, який воно просить визнати чинним, тривалий час (з 2011 року) не виконує зобов'язання в частини оплати за експлуатацію майна у зв'язку з чим, заборгованість перед державним підприємством складає 119146,30 грн. Більш того, позивач ухилявся від виконання положення пункту 4.2.16 договору, згідно якого взяв на себе обов'язок протягом місяця письмово інформувати державне підприємство про зміну своїх реквізитів і юридичної адреси і тривалий час здійснював листування з різних адрес. Також, позивач, всупереч умов укладеного договору, не застрахував майно на користь державного підприємства.

Відповідач звернув увагу суду на те, що на підтвердження своїх вимог та доводів позивач не надав суду жодних належних доказів порушеного права, яке підтверджується добросовісним та належним виконанням договору.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" також надало суду відзив на позовну заяву в якому вказало, що між ним та відповідачем договір укладений з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, а твердження позивача щодо неналежного розірвання договору експлуатації, укладеного з ним, помилкові та не мають враховуватись судом.

Підприємство наполягає на тому, що за період договірних відносин між ним та позивачем, останнім використовувалось щонайменше чотири поштових адреси. Проте весь цей час місцезнаходженням юридичної особи згідно із витягом з Єдиного державного реєстру була єдина адреса: м. Київ, вул. Новопирогіська, 62-А, за якою жодного листа не дійшло, у зв'язку з чим, у підприємства не було жодної можливості повідомити позивача про розірвання договору за належною адресою.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" зазначило, що відповідно до умов договору, зокрема пункту 4.2.16, користувач зобов'язаний протягом десяти днів після реєстрації повідомляти Управління про зміну юридичної адреси. Однак, в порушення вказаних вимог, відомостей щодо зміни юридичної адреси позивачем не надав.

Також, відповідач пояснив суду, що у 2012 році у позивача перед ним виникла заборгованість, яка станом на 30 червня 2012 року становила 94303,52 грн., з огляду на те, що заборгованість станом на початок четвертого кварталу погашена не була, підприємство прийняло рішення про одностороннє розірвання договору згідно його умов і жодна з вимог договору, що стосується одностороннього розірвання, не порушена.

На думку Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління", для застосування положень статті 229 Цивільного кодексу України з метою визнання договору укладеного між відповідачами недійсним, позивачу необхідно було оскаржити розірвання договору №18/06 від 01 квітня 2006 року укладеного між ним та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління" і визнати його помилковим шляхом встановлення факту, що має юридичне значення в рамках окремого провадження в цивільному процесі відповідно до пункту 5 частини 2 статті 234 Цивільного процесуального кодексу України. На момент розгляду цього спору помилковість чи незаконність розірвання договору недоведена, тому не може бути належним доказом в розумінні статті 229 Цивільного кодексу України та вважатись підставою для визнання діючого договору недійсним.

У свою чергу позивач, 30 квітня 2013 року надав письмові пояснення на відзив товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" у яких вказав, що станом на 30 квітня 2013 року всі суми за договором, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління", сплачені, а намагання товариства встановити правовий зв'язок між ризиками, які несе позивач незалежно від наявності договору страхування та одностороннім розірванням договору, є необґрунтованими та такими, які не ґрунтуються на нормах права, оскільки згідно пункту 6.3 договору №18/06 у випадку порушення позивачем своїх договірних зобов'язань по страхуванню Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" має право накласти на нього штраф розміром 1000 грн., а не розривати договір в односторонньому порядку. Разом з тим, майно застраховано на підставі договору №1698 від 02 січня 2013 року.

За клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" суд в порядку приписів статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять календарних днів, про що виніс відповідну ухвалу. Також, вказаною ухвалою суд відклав розгляд справи.

За розпорядженням керівництва суду від 14 травня 2013 року у зв'язку з перебуванням судді Петухової Н.С. на лікарняному справа передана на розгляд судді Дворного І.І., який ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 травня 2013 року прийняв справу до свого провадження.

28 травня 2013 року суд, з метою витребування додаткових доказів по справі, в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відклав, про що виніс ухвалу.

У судове засідання, що відбулось 25 червня 2013 року, з'явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позову. Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Представник Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" в судове засідання за викликом не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином. 20 червня 2013 року від Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника, який знаходиться в інших судових засіданнях.

Так, частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд відкладає розгляд справи за певних обставин, якими, зокрема, можуть бути: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Питання стосовного того, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Враховуючи вищевикладене, суд вказане клопотання про відкладення розгляду справи залишає без задоволення, також беручи до уваги, що відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації; довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язано не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акту органу управління юридичної особи, якими їй наділяються повноваження вчиняти певні юридичні дії.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, у свою чергу, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Аналогічна позиція викладена й у п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18.

Так, справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

01 квітня 2006 року державне підприємство «Кримське республіканське протизсувне управління», правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління», (за договором управління) та товариство з обмеженою відповідальністю «Консул-Україна» (за договором користувач) уклали договір №18/06 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту та відновленню (том 1, а.с. 29-33).

Предметом даного договору, згідно з пунктом 1.1., є берегоукріплювальні споруди санаторія ім. Боброва, м. Алупка, ділянка від буни № 1, довжиною 188 м (далі по тексту майно).

Відповідно до пункту 1.2 договору, управління у відповідності з постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 11 березня 1997 року№68 «Про заходи щодо інженерного захисту берегів Чорного і Азовського морів і територій, схильних до впливу негативних природних процесів» (далі - постанова) та чинного законодавства надав користувачу в експлуатацію майно для здійснення статутної діяльності, а користувач зобов'язався перераховувати управлінню кошти на відновлення та капітальний ремонт берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд в розмірі виходячи з норм амортизаційних відрахувань у відсотках від балансової вартості основних засобів на початку звітного періоду з розрахунку за податковий квартал.

Кошти які перераховуються управління акумулює на спеціальному рахунку для здійснення покладених на нього функцій замовника по проектуванню, відновленню і капітальному ремонту берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд по всьому узбережжю Чорного моря Автономної Республіки Крим.

Досліджуючи умови укладеного між сторонами договору судом встановлено, що користувач приступає до експлуатації майна у строк, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами даного договору та акту приймання-передачі складу майна, що передається (пункт 2.1. договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору, майно за принципом «як воно є» надається в експлуатацію зі складанням акту технічного стану майна, що передається, та додаванням схеми такого майна, а користувач набуває право експлуатації майна з моменту вступу в дію договору при виконанні умов.

У пункті 2.3 договору сторони дійшли згоди, що в разі припинення даного договору або його дострокового розірвання, майно повертається користувачем управлінню на умовах аналогічних порядку, встановленому даним договором, при переданні майна користувачу. Майно вважається повернутим управлінню з моменту підписання акту приймання-передачі складу майна, що передається.

По закінченню строку дії договору управлінням за участю користувача відповідно до пункту 7.4 договору укладається акт технічного стану майна, що перебувало у експлуатації.

Строку дії договору та умови його зміни і розірвання узгоджені сторонами у розділі 8 договору.

Так, згідно пункту 8.1 договір вступає в силу з 01 квітня 2006 року, при виконанні умов пункту 1.3 даного договору, і діє 49 років.

Зміна до договору можлива тільки за згодою сторін. Зміни та доповнення що вносяться розглядаються сторонами у двадцятиденний термін шляхом підписання додаткової угоди, що закріплено у пункті 8.2 договору.

Як передбачено пунктом 8.3 договору, він може бути розірваний за згодою сторін. За вимогою однієї із сторін, крім випадків обумовлених пунктом 8.4 договору, договір може бути розірваний по рішенню суду у разі якщо користувач:

- експлуатує майно всупереч договору або призначенню майна;

- без дозволу управління передав майно у користування іншій особі;

- не здійснює поточний ремонт майна.

В разі невиконання користувачем будь-якого підпункту пункту 1.3 договору або неперерахування користувачем коштів в розмірі та на умовах, передбачених розділом 3 даного договору (розрахунки по договору), управління має право в односторонньому порядку розірвати договір. У цьому разі управління за три тижні письмово повідомляє користувача про намір розірвати договір. По закінченні зазначеного часу договір вважається розірваним (пункт 8.4 договору).

На виконання умов договору, 01 лютого 2007 року управління та користувач склали акт приймання передачі складу майна, що надається товариству з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" по договору №18/06 від 01 квітня 2006 року. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплений печатками.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивач наполягає на тому, що вказаний договір, укладений між ним та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління", розірваний не був та є чинним, вимоги договору щодо його розірвання в односторонньому порядку відповідачем дотримані не були.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління", у свою чергу, вказує на те, що у 2012 році у позивача за договором виникла заборгованість, яка на станом на 30 червня 2012 року складала 94303, 52 грн., у зв'язку з чим, підприємство 26 липня 2012 року направило на адресу позивача претензію (вих. №2229) про необхідність погашення заборгованості разом із актом звірки взаємних розрахунків.

Як стверджує підприємство, через невиконання позивачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати було прийнято рішення про одностороннє розірвання договору згідно його умов і намір про таке розірвання, за переконанням відповідача, висловлено у претензії від 26 липня 2012 року.

В матеріалах справи наявний лист Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" від 13 вересня 2012 року (вих. №3304) на ім'я директора товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" у якому повідомлено позивача про те, що в разі несплати боргу до 01 жовтня 2012 року договірні відносини між сторонами будуть припинені, а державне майно передане в експлуатацію іншім користувачам.

З огляду на викладене, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" вважає, що ним в належному порядку односторонньо розірвано договір з позивачем.

Також, матеріали справи свідчать про те, що 17 жовтня 2012 року Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" (за договором управління) та товариство з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" (за договором користувач) уклали договір №58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд (том 1, а.с. 37-41).

Предметом даного договору, згідно з пунктом 1.1., є берегоукріплювальні споруди санаторію ім. Боброва, м. Алупка, західна ділянка, довжиною 188 м (далі по тексту майно).

Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє 10 років.

На виконання умов договору, відповідачі уклали акт приймання передачі складу майна, що надається товариству з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" по договору №58/12 від 17 жовтня 2012 року. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплений печатками.

Втім позивач, звертаючись до суду із позовною заявою, наполягає на визнанні недійсним вказаного договору з моменту його укладення, оскільки управління помилилось щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо розірвання договору укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" 01 квітня 2006 року та наявності у нього права передавати майно в експлуатацію іншій особі, отже управління не мало права укладати договір №58/12 від 17 жовтня 2012 року з товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен".

Викладені вище обставини і послугували підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному судовий захист його прав.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, зокрема, що юридична особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенню.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів в порядку та у способи, встановлені законодавством.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Правовідносини, що виникли у зв'язку з укладенням договору регулюються положеннями глави 53 Цивільного кодексу України з урахуванням положень глави 20 Господарського кодексу України щодо укладення, виконання та розірвання договорів.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Позивач стверджує, що він не одержував від управління повідомлень про розірвання договору у порядку встановленому пунктом 8.4 договору №18/06 та ним не надавалась згода на зміну або розірвання договору експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, у зв'язку з чим він вважає спірний договір чинним, таким, що у встановленому порядку не був розірваний або припинений.

Дослідивши зміст пункту 8.4 договору №18/06 суд доходить висновку, що під повідомленням слід розуміти обов'язок управління беззаперечно довести до відома користувача свою вимогу про дострокове розірвання договору, про що отримати відповідне підтвердження, а не лише відправити таку вимогу на адресу користувача.

Частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Так, статут товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" (у новій редакції) затверджений загальними зборами Учасників товариства протоколом №2 від 25 травня 2012 року і зареєстрований в реєстрі за №254, 255.

Місцезнаходженням товариства відповідно до пункту 3.1 статуту станом на 2012 рік є адреса: вул. Червоноармійська, 23 (літ «Б»), місто Київ.

Зі змісту листа Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" від 13 вересня 2012 року (вих. №3304), який останній вважає повідомленням позивача про розірвання договору, вбачається, що лист був надісланий позивачу на адресу: б-р. Труда, 7 кв. 43, місто Київ, 02100, яка не є місцезнаходженням товариства.

Отже, матеріалами справи дійсно підтверджується факт направлення управлінням на ім'я позивача листа-повідомлення про одностороннє розірвання зазначеного договору оренди, однак при цьому не надано належних доказів направлення такого листа на адресу за місцезнаходженням товариства, доказів про факт отримання позивачем цієї вимоги, зокрема факт щодо точної дати, коли керівні органи або уповноважені особи позивача дізнались про пропозицію управління щодо одностороннього розірвання договору експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд №18/06 від 01 квітня 2006 року.

Посилання відповідачів на невиконання позивачем пункту 4.2.16 договору суд відхиляє, оскільки відмова від виконання управлінням обов'язку, зокрема передбаченого пунктом 8.4. договору, з мотиву, що зобов'язання другої сторони за договором не було виконано належним чином, діючим законодавством, не допускається.

За вказаних вище обставин суд доходить висновку, що оскільки Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" не переконалось в отриманні зазначеного листа-повідомлення безпосередньо керівником позивача або уповноваженими ним особами, пропозиція управління про дострокове розірвання договору №18/06 від 01 квітня 2006 року - є такою, що не відбулась, а тому дія цього договору на час розгляду справи судом не припинилась. Відтак на цей час у відповідачів відсутні підстави стверджувати про розірвання договору в односторонньому порядку.

Однак, як вже зазначалось, 17 жовтня 2012 року відповідачі уклали договір №58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, предметом якого є ті ж самі берегоукріплювальні споруди санаторію ім. Боброва, м. Алупка, західна ділянка, довжиною 188 м.

Як встановив суд із вищенаведених обставин, на дату укладання цього договору, договір №18/06 від 01 квітня 2006 року є чинним, у встановленому законом чи договором порядку не був розірваний чи припинений.

Як встановлено судом, на даний час між позивачем та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління" не підписано акту про повернення берегоукріплювальних споруд санаторію ім. Боброва, м. Алупка внаслідок дострокового розірвання договору №18/06 від 01 квітня 2006 року, оскільки позивач не визнає факту отримання від управління належним чином повідомлення про дострокове розірвання договору.

Дії обох відповідачів, які вважають зазначений договір достроково розірваним в односторонньому порядку, свідчать про невизнання наявного у позивача права подальшого використання спірного майна на умовах, встановлених договором №18/06 від 01 квітня 2006 року до закінчення строку дії цього договору, отже існує пряма загроза застосування зі сторони обох відповідачів передбачених умовами договору заходів по обмеженню господарської діяльності позивача щодо експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту та відновленню, а відтак і реальна загроза з порушення охоронюваних законом майнових інтересів позивача.

За таких обставин, позивач правомірно звернувся до суду про захист у судовому порядку свого права на експлуатацію спірних споруд відповідно до умов укладеного договору №18/06 від 01 квітня 2006 року, і такі вимоги позивача підлягають задоволенню судом, оскільки встановлено відсутність вчинення сторонами договору юридично значимих дій, які мають наслідком дострокове розірвання зазначеного договору, як різновид припинення господарських зобов'язань.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору від 17 жовтня 2012 року №58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління", суд зазначає наступне.

Приписи цивільного законодавства передбачають, що під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частин 1, 3, 4 і 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вказувалось вище, позивач вказуючи на невідповідність оспорюваного договору чинному законодавству в якості нормативної підстави визначив статтю 229 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 229 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою розуміється неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтвердилась чинність договору №18/06 від 01 квітня 2006 року, а також те, що у встановленому законом або договором порядку він розірваний чи припинений не був, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" самовпевнено помилково вважало, що повідомлення про намір розірвати договір надіслано в установленому законом та договором порядку, договір припинив чинність, майно повернуто в експлуатацію автоматично і він, має право укладати договір №58/12 від 17 жовтня 2012 року з іншим користувачем та передавати йому в експлуатацію майно, яке навіть належним чином не повернуто управлінню.

Так, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" помилялось відносно цих обставин, оскільки підтвердилось, що повідомлення (лист від 13 вересня 2012 року за №3304) не було належним повідомленням позивача про намір розірвати договір з підстав наведених вище, договір не припинив чинність і майно не повернуто управлінню в установленому законом та договором порядку. Через чинність договору, майно обтяжене правом позивача належним чином володіти майном та експлуатувати його, нести відповідальність за збереження майна та його відновлення, що узгоджено договором, а тому Кримське республіканське підприємство "Протизсувне Управління" не мало права укладати договір №58/12 від 17 жовтня 2012 року з товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен", оскільки не мало належного обсягу прав та обов'язків, чим порушило норми статті 203 Цивільного кодексу України.

Суд приходить до висновку, що при укладанні договору №58/12 від 17 жовтня 2012 року основною метою управління було настання правових наслідків у вигляді законної можливості експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд тільки іншим користувачем. Отже, під час укладання договору управління помилялось щодо наявності можливості законної експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд за цільовим призначенням, що в даному випадку є суттєвою помилкою, за відсутності якої можна вважати, що договір не був би укладений відповідачами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 2294,00 грн. суд покладає на обох відповідачів у рівних частинах згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25 червня 2013 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 27 червня 2013 року.

Керуючись ч. 3 ст. 50, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати чинним договір експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту та відновленню від 01 квітня 2006 року №18/06, укладений між Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління" (вул. Горького, буд. 30, м. Ялта, АР Крим, 98604, код 03348324) та товариством з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" (просп. Повітрофлотський, 92, офіс 426, м. Київ, 03036, код 33052621).

3. Визнати недійсним договір від 17 жовтня 2012 року №58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" (Південнобережне шосе, буд. 44, к2, кв.3, м. Ялта, АР Крим, 98607, код 33137144) та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне Управління" (вул. Горького, буд. 30, м. Ялта, АР Крим, 98604, код 03348324).

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" (Південнобережне шосе, буд. 44, к2, кв.3, м. Ялта, АР Крим, 98607, код 33137144) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" (просп. Повітрофлотський, 92, офіс 426, м. Київ, 03036, код 33052621) 1147,00 грн. судового збору.

5. Стягнути з Кримського республіканського підприємства "Протизсувне Управління" (вул. Горького, буд. 30, м. Ялта, АР Крим, 98604, код 03348324) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" (просп. Повітрофлотський, 92, офіс 426, м. Київ, 03036, код 33052621) 1147,00 грн. судового збору.

6. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний