Постанова

від 29.01.2014 по справі 901/829/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 901/829/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю прокурора відділу Генеральної прокуратури України Ю. Кузнецової, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2013 року у справі № 901/829/13-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен", Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", за участю заступника прокурора Автономної Республіки Крим, про визнання недійсним договору та визнання договору чинним,

УСТАНОВИВ: У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен", Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" про визнання недійсним договору від 17 жовтня 2012 року № 58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, укладеного між відповідачами та визнання чинним договору від 1 квітня 2006 року № 18/06 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту та відновленню, укладеного між Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління" і позивачем.

Відповідачі позов не визнали.

На стадії перегляду рішення в апеляційному порядку в справу вступив прокурор.

Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 25 червня 2013 року (суддя І. Дворний), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2013 року, позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" просить судові рішення в даній справі скасувати з підстав порушення господарськими судами статей 16, 203 229 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Представник позивача подав суду клопотання, проти якого прокурор не заперечував, про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів залишено без задоволення як безпідставне.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Господарськими судами встановлено, що 1 квітня 2006 року державне підприємство "Кримське республіканське протизсувне управління", правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління"(далі-управляння) та товариство з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна" (далі-користувач) уклали строком на 49 років договір № 18/06 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту та відновленню.

Умовами договору сторони погодили, що управління у відповідності з постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 11 березня 1997 року № 68 "Про заходи щодо інженерного захисту берегів Чорного і Азовського морів і територій, схильних до впливу негативних природних процесів" та чинного законодавства надає користувачеві в експлуатацію майно - берегоукріплювальні споруди санаторію ім. Боброва, м. Алупка, ділянка від буни № 1, довжиною 188 м - для здійснення статутної діяльності, а користувач зобов'язався перераховувати управлінню кошти на відновлення та капітальний ремонт берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд.

Контрагенти також погодили підстави припинення договору, зокрема, право управління розірвати договір в односторонньому порядку у разі несплати користувачем грошових коштів, попередивши про це користувача за три тижні; з спливом цього строку договір вважається розірваним.

Майно було передане користувачеві за актом від 1 лютого 2007 року.

Листом від 13 вересня 2012 року № 3304 користувача було повідомлено про неналежне виконання умов договору в частині своєчасної і повної оплати грошових коштів, унаслідок чого виник борг у розмірі 119 146 грн 03 коп., несплата якого у строк до 1 жовтня ц. р. призведе до припинення відносин між сторонами. Водночас користувача було інформовано, що повідомлення про односторонню відмову від зобов'язання було направлено на його юридичну адресу 26 липня 2012 року.

17 жовтня 2012 року управління уклало з товариством з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" строком на 10 років договір № 58/12 експлуатації берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, предметом якого є берегоукріплювальні споруди санаторію ім. Боброва, м. Алупка, західна ділянка, довжиною 188 м і у цей же майно було передане новому користувачу, про що складено акт.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консул - Україна" вважає, що управління порушило встановлений сторонами порядок припинення зобов'язання, а відтак договір від 1 квітня 2006 року № 18/06 є чинним, а договір від 17 жовтня 2012 року № 58/12 - недійсним, оскільки укладений управлінням під впливом помилки.

Задовольняючи позов, господарські суди виходили з того, що управління не додержало встановленого договором від 1 квітня 2006 року № 18/06 порядку припинення зобов'язання, оскільки повідомлення про розірвання договору управління направило на іншу, ніж місцезнаходження товариства з обмеженою відповідальністю "Консул-Україна", адресу і докази отримання поштового відправлення відсутні.

Таких висновків господарські суди дійшли без урахування всіх обставин справи та вимог закону.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює загальні положення про презумпцію правомірності правочинів і закріплює умови їх дійсності - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже вимога про визнання договору дійсним за відсутності прямих вказівок законодавства про відповідну можливість такого способу захисту порушеного права не відповідає вимогам статті 20 Господарського кодексу України і статті 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір щодо дійсності договорів, господарські суди не встановили до якого виду зобов'язань слід їх віднести. Передача однією особою іншій на певний строк у користування за плату майна для здійснення господарської діяльності є ознакою договору оренди. Правове регулювання довгострокового договору оренди капітальних споруд здійснюється відповідно до спеціальних правил, зокрема щодо форми договору та його державної реєстрації.Окрім того, суди не встановили форму власності майна, яке було передане від управління до користувачів.

Зазначене позбавляє суд касаційної інстанції надати належну правову оцінку застосуванню господарськими судами законодавства при вирішенні спору та зумовлює скасування рішення та постанови в даній справі та її передачу на новий розгляд для встановлення цих обставин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алрекрейшен" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2013 року у справі № 901/829/13-г скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий, суддя М.В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В. М. Палій