Постанова

від 04.07.2013 по справі 25/196

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 25/196 Головуючий у 1-й інстанції: Морозов С.М.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2013 року м. Київ

колегія судів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продстандарт» на постанову Господарського суду м. Києва від 13 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продстандарт» до Головного управління державного казначейства України у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про стягнення коштів -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продстандарт» (далі - ТОВ «Продстандарт», позивач) звернулося до суду з позовом Головного управління державного казначейства України у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та нарахованих процентів в сумі 1 138 185,00 грн. за період з грудня 2000 року по листопад 2001 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 13 листопада 2012 в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням ТОВ «Продстандарт» подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задоволити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні мотивувальної частини з таких підстав.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що в 2001-2002 роках ТОВ «Продстандарт» було подано до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва податкові декларації з податку на додану вартість за період з грудня 2000 року по листопад 2001 року включно та розрахунки експортного відшкодування за квітень-червень, серпень - листопад 2001 року. Відповідно до рядків 21 податкових декларації загальна сума ПДВ та експортного відшкодування за період з грудня 2000 року по листопад 2001 року включно, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника становить 1 371 673,00 грн. В матеріалах справи містяться Акти про результати перевірки ТОВ «Продстандарт» з питання відшкодування ПДВ за період з грудня 2000 року по квітень 2001 року та за червень - листопад 2001 року включно, в яких ДПІ підтверджуються суми ПДВ, заявлені позивачем до відшкодування у відповідних податкових деклараціях. В Акті про результати перевірки ТОВ «Продстандарт» з питання відшкодування ПДВ за травень 2001 року зазначено про те, що сума, заявлена до відшкодування зменшується на 34 920,00 грн. та складає 103 595,00 грн.

Крім того, в жовтні і листопаді 2001 року позивачу відповідачем-2 були нараховані штрафні санкції в загальній сумі 4 755,00 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції посилався на Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом, визначені пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону. Із аналізу пункту 7.7 статті 7 Закону, в редакції чинній до 01.06.2005, вбачається, що алгоритм бюджетного відшкодування був наступним. Відшкодуванню з бюджету підлягали суми податку на додану вартість, які визначалися як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону). У разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість мала від'ємне значення, то вона підлягала відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону). При цьому підставою для отримання відшкодування були дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування могла бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображалося в податковій декларації.

Відшкодування здійснювалося шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговував або шляхом видачі казначейського чека, який приймався до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволялося. Відповідно до підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу. Згідно з підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне надходження цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає із самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (пункт 19 статті 1, стаття 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно з пунктом 1.3 статті 3 Закону зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді цього податку. Таким чином, за змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів фактичного здійснення господарських операцій за правочинами з контрагентами, на підставі яких ним було визначено суму податкового кредиту та обраховано суми бюджетного відшкодування у відповідних періодах (договорів з контрагентами, первинних документів, що підтверджували б здійснення господарських операцій).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позовних вимог, однак з помилковим застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) та з метою забезпечення оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби згідно з чинними нормативно-правовими актами України 18.07.2005 затверджена Інструкція про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України №276, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 за № 843/11123 (далі Інструкція № 276).

Вказаною Інструкцією встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби і які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, надходжень на погашення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до платників податків відповідно до чинного законодавства (далі - платежі до бюджету) (п. 1.2).

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Картки особових рахунків відкриваються тим структурним підрозділом органу державної податкової служби, який відповідно до своїх функціональних обов'язків відкриває особові рахунки платників. (п. 3.1-3.2 розділ 3 Інструкції №276).

Форми карток особових рахунків мають лицьовий та зворотний боки.

На лицьовому боці картки відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків. Зворотний бік картки відображає стан розрахунків платників з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит щодо розстрочених (відстрочених) податкових зобов'язань, суми податкового боргу, надміру та/або помилково сплачені, та суми, заявлені до відшкодування , й інше) (п.3.6).

Розділ 7 Інструкції №276 визначає облік повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів). Заяви на повернення сум помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) у випадках, передбачених податковими законами можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати (за винятком повернення зайво утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету, у тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік). У разі, якщо за даними обліку податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що ведеться в органах державної податкової служби, сума помилково та/або надміру сплаченого податку, збору (обов'язкового платежу) відсутня або менша за суму, заявлену платником до повернення, відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби у встановлений термін письмово, з викладенням причин, повідомляє платника податку про необхідність проведення звірки у зв'язку з неможливістю повернення коштів або часткового повернення заявленої суми. Орган державної податкової служби вирішує питання щодо списання помилково та/або надміру сплачених сум платежів, що обліковуються в особових рахунках платників більше 1095 днів без руху (відсутні зменшення та нарахування податкових зобов'язань або нарахування, які мають нульове значення, та сплата), за умови відсутності заяви платника про повернення, у встановленому законом порядку (п.7.1-7.3 розділу 7 Інструкції №726).

З метою повного та всебічного розгляду справи колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зобов'язала Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби надати суду виписки з реєстру інвентаризації платника податку Товариства з обмеженою відповідальністю «Продстандарт», облікові картки з ПДВ за період з січня 2005 року по квітень 2013 року та інші документи, що підтверджують або спростовують наявність у позивача бюджетного відшкодування за період з грудня 2000 року по листопад 2001 року в розмірі 1 138 185,00 грн., а Міністерство доходів і зборів України надати до суду інформацію щодо наявності чи відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Продстандарт» бюджетного відшкодування за період з грудня 2000 року по листопад 2001 року в розмірі 1 138 185,00 грн., або інші докази, що стосуються по суті спору (Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 №25/196 ).

На виконання вказаної ухвали податковим органом наданий зворотній бік облікових карток з податку на додану вартість за вказаний період, з яких вбачається, що 13.08.2004 року на підставі податкового повідомлення рішення №0001302307 від 03.08.2004 року фіскальним органом зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 1 183 914,00 грн. та з графи 6 облікової картки (переплата) перенесено в графу 3 (нараховано або зменшено). (а.с. 198-200 том.2). Згідно облікових карток станом на 31.12.2012 року у позивача наявна недоїмка в розмірі 31 грн. а переплата з податку на додану вартість в розмірі, заявленому в позовних вимогах не значиться. Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент звернення платника податків із позовом про стягнення 1 138 185,00 грн., тобто станом на 12.07.2005 за позивачем рахується переплата лише в розмірі 9 грн. (гр.6 зворотнього боку облікової картки платника податків а.с.195 том.3).

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний лист Міністерства доходів і зборів України від 06.06.2013 року №5071/5/99-99-10-02-01-16/1930 в якому зазначено, що за даними міністерства станом на 01.06.2013 року за ТОВ «Продстандарт» обліковується лише сума податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 31 грн.

Що стосується посилання апелянта на рішення Вищого адміністративного суду України від 25.06.2012 року у справі №11/715-А, яким залишено без змін постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 року, (вказаними рішеннями скасоване податкове повідомлення-рішення №0001302307 від 03.04.2004 року) колегія суддів зазначає наступне. Вказаним рішенням суд встановив, що ТОВ правомірно сформований податковий кредит за травень-листопад 2001 року, а тому рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податковий органом винесено не правомірно.

Однак, колегія суддів зазначає, що позов у справі №25/196 заявлений про стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та нарахованих процентів в сумі 1 138 185,00 грн. за період з грудня 2000 року по листопад 2001 року, а не про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії щодо відновлення суми бюджетного відшкодування в особових картках платника податку тощо.

Крім того, частина 4 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства передбачає, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

На думку колегії суддів невиконання або неналежне виконання суб'єктом владних повноважень рішення суду в адміністративній справі №11/715-А не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до ч.4 вказаної статті примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

В матеріалах справи відсутні докази вжиття заходів позивачем щодо примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили.

У відповідності до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Позивачем не доведено обставин, що могли б слугувати підставою для стягнення бюджетного відшкодування в сумі 1 138 185,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 201, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продстандарт» - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 13 листопада 2012 року, змінити в мотивувальній частині щодо підстав відмови в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 липня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.