Постанова

від 24.07.2013 по справі 4/516-48/439

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2013 р. Справа№ 4/516-48/439

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тищенко А.І.

розглянув апеляційні скарги Заступника Прокурора м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 23.04.2013 року № 4/516-48/439 (судді Бондаренко Г.П., Курдельчук І.Д., Привалов А.І.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в

особі: Київської міської ради

Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

до Департаменту комунальної власності Київської міської

державної адміністрації

Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма-Центр"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Златовлад"

треті особи Міський медичний центр проблем слуху та мовлення

"Суваг"

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація",

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реотон",

про визнання угоди недійсною та повернення майна

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

На третьому новому розгляді справи № 4/516-48/439 рішенням господарського суду м. Києва від 23.04.2013року Заступнику прокурора м. Києва відмовлено у задоволенні позову до Департаменту комунальної власності Київської міської державної адміністрації, ТОВ "Арма-Центр" , ТОВ "Златовлад" про визнання угоди недійсною та повернення майна.

Не погоджуючись з рішенням суду, Прокурор м. Києва звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Київської міської ради ІІ сесії VІ скликання від 27.11.2008 р. № 652/652 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки" доповнено перелік об'єктів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, що підлягають приватизації, а саме: згідно з позицією 524 додатку до вказаного рішення Група "А" до таких об'єктів віднесено нежилий будинок на вул. Володимирській, 43, літ. "В" у місті Києві (надалі -"спірне майно").

За наслідками проведення аукціону з продажу спірного майна 25.03.2010 р. між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (продавець) та ТОВ "Арма-Центр" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 618, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1755 (надалі -"Договір"), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив спірне майно.

При цьому, аукціон з продажу спірного майна був проведений Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 16.03.2010 року. Результати аукціону оскаржені не були, доказів іншого матеріали справи не містять.

На момент проведення аукціону, спірне майно належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва, на підставі Свідоцтва про право власності серії САС № 922116 від 04.03.2010 року, зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 11.03.2010 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 202п-160 за реєстровим № 9867-п.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

26.03.2010 р. заступник прокурора міста Києва звернувся до Київської міської ради з протестом №07/3-129 вих-10 на пункт 524 додатку до рішення Київської міської ради від 27.11.2008 р. № 652/652 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010роки" в якому вимагав скасувати вказаний пункт як такий, що суперечить закону.

Рішенням Київської міської ради V сесії VІ скликання від 29.04.2010 р. №604/4042 задоволено вказаний протест заступника прокурора міста Києва та визнано такою, що втратила чинність, позицію 524 розділу "Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" Група "А" додатка 4 до рішення від 08.02.2007 р. № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки".

02.10.2010 р. між ТОВ "Арма-Центр" (продавець) та ТОВ "Златовлад" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. та зареєстрований в реєстрі за №1707, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв спірне майно, що підтверджується актом прийому-передачі нежилого будинку від 05.10.2010 р.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, мотивуючи вимоги тим, що спірне майно є об'єктом охорони здоров'я, і відповідно відноситься до об'єктів приватизації групи "Ж", які мають певні особливості приватизації, в тому числі збереження профілю діяльності об'єкту за пропозицією органу, уповноваженого управляти цим майном; на момент включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають приватизації та на сьогодні здійснює свою діяльність Міський медичний центр проблем слуху та мовлення "Суваг" (що має і мав ліцензію на здійснення медичної практики). Також, в спірному майні здійснює діяльність у сфері охорони здоров'я Товариство з обмеженою відповідальністю "Реотон" на підставі ліцензії на здійснення медичної практики (сурдологія, отоларингологія); оскільки спірне майно приватизовано з порушенням вимог ст.ст. 5, 99 Закону України "Про приватизацію державного майна", і відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України договір його купівлі - продажу підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а сам будинок підлягає поверненню у комунальну власність територіальної громади м. Києва.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що не містять жодних доказів, із яких суд мав би змогу встановити на основі яких правових підстав Медичний центр проблем слуху та мовлення "Суваг" після передачі зі свого балансу на баланс КП "Київжитлоспецексплуатація" нежилого будинку на вул. Володимирській, 43-а літ. "В" площею 563, 4 кв.м. здійснює свою діяльність, в тому числі медичну діяльність в приміщеннях, за вказаною адресою (центр займає на сьогоднішній день тільки частину приміщень зазначеного нежитлового будинку); з липня 2012 року центр має в оперативному управлінні для здійснення своєї діяльності, в тому числі діяльності в сфері охорони здоров'я інший нежитловий будинок, із значно більшою площею, і відповідно приватизація спірного майна, на момент вирішення справи по суті, жодним чином не порушує ані права Медичного центру проблем слуху та мовлення, ані його пацієнтів. У ТОВ "Реотон" правова підстава здійснення своєї діяльності в сфері охорони здоров'я в спірному майні - право оренди частини будівлі засноване на договорі.

Нежилий будинок - двоповерховий флігель, розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 43 літ. "В" не був побудований, введений в експлуатацію, як об'єкт охорони здоров'я і відповідно таким не є. Спірне майно не створювалося як об'єкт охорони здоров'я, та не було відповідним чином перепрофільовано уповноваженим власником органом. Таким чином, Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), як місцевий орган приватизації правильно класифікував нежилий будинок - двоповерховий флігель, розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 43 літ. "В" як об'єкт групи А, для цілей приватизації.

Також суд зазначив, що скасування Київською міською радою раніше прийнятого нею рішення, а саме: скасування рішення, що вичерпало свою дію, не може призводити до зміни правовідносин, що виникли на підставі цього рішення.

Заперечуючи проти рішення відповідач та Прокурор посилаються на те, що суд зазначає, що з 28.10.2009 і по сьогоднішній день жодних правових підстав для розміщення Медичного центру проблем слуху та мовлення «Суваг» в нежитловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 43 літ. «В» не існує. Однак, дані висновки є помилковими з огляду на рішення Київської міської ради № 652/652 від 27.11.08 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.07 № 62/723 «Про програму приватизації комунального майна міста Києва на 2007 - 2010 роки» п. 524 додатку до вказаного рішення до таких об'єктів віднесено нежиле приміщення на вул. ВолодимирськМ, 43 літ. «В», у м. Києві, в якому знаходиться Міський медичний центр проблем слуху та мовлення «Суваг», що створений рішенням Київської міської ради від 26.06.03 № 523/683 з метою комплексної багатопрофільної реабілітації та інтеграції дітей з вадами слуху та мовлення в оточуюче соціальне середовище та підпорядкований Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення КМДА. Оскільки право власності на нерухоме майно за ТОВ «Арма-Центр» зареєстровано лише 19.07.2010, тобто вже після результатів розгляду принесеного протесту, слід вважати договір купівлі-продажу № 618 від 25.03.10 таким, що фактично не укладений, а тому відчуження комунального майна фактично не відбулося до кінця. Опротестованим прокуратурою міста рішенням Київської міської ради визначено статус спірного комунального майна в процесі приватизації шляхом віднесення його до певної групи об'єктів приватизації, таким чином, фактично Київська міська рада визнала протиправність своїх дій в частині доповнення переліку об'єктів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації спірним нежитловим приміщенням, як об'єкт групи «А».

Крім того, посилаючись на до ч. 2 ст. 4 ГПК України та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що акт органу державної влади або місцевого самоврядування, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Таким чином, при вирішенні питання правомірності приватизації спірного майна суд зобов'язаний безпосередньо застосувати законодавство, при цьому самостійно надавши оцінку рішенню органу приватизації на момент його прийняття, незалежно від результатів його опротестування та чинності.

На даний час міський медичний центр проблем слуху та мовлення «Суваг» здійснює медичну практику на підставі ліцензії № 565648, виданої Міністерством охорони здоров'я України 22.07.2010.Відповідно до Статуту є бюджетною установою, центр має право за згодою власника або уповноваженого ним органу у встановленому законодавством України порядку відчужувати закріплене за ним майно іншим підприємствам, установам і організаціям, здавати в оренду, надавати в тимчасове безоплатне користування приміщення, господарські споруди, обладнання, інвентар та інші цінності, а також списувати їх з балансу в установленому порядку, спірне майно було прийнято на баланс центру вказаний флігель для розміщення підрозділів закладу.

Об'єкти охорони здоров'я, згідно приписів ЗУ «Про державну програму приватизації», відносяться до об'єктів приватизації групи Ж. У зв'язку із цим встановлені обмеження при приватизації об'єктів групи Ж мають на меті недопущення вилучення у закладу охорони здоров'я майна, що створить фактичні перешкоди для здійснення ним своєї статутної діяльності. У даному випадку право власності територіальної громади перейшло до відповідача 1 в обхід встановленої законодавством приватизаційної процедури, передбаченої для об'єктів групи Ж. Також, при вирішенні спору судом необґрунтовано не віднесено спірне майно до об'єктів групи Ж з підстав невідповідності цього майна вимогам державним будівельних норм для закладів охорони здоров'я, а також його будівництва не з метою розміщення закладу охорони здоров'я, оскільки невідповідність стану приміщення будівельно-технічним нормам, не є критерієм оцінки для включення об'єкту до об'єктів групи «Ж». Неможливо погодитись із доводами суду про те, що приватизація спірного майна на момент вирішення спору ніяким чином не порушує ані права Центру, ані його пацієнтів, оскільки міському медичному центру «Суваг» рішенням Київської міської ради № 719/8056 від 12.07.2012 року «Про закріплення нежилого будинку корпусу № 3 на вул. Зоологічній, 3 у Шевченківському районі міста Києва» в оперативне управління передано нежилий будинок загальною площею 2406, 00 кв.м.. Проте, вказана нежитлова будівля вже більше десяти років ніким не використовувалась, потребує капітального ремонту, у зв'язку з чим, Центр позбавлений можливості куди-небудь переїхати, фактично змушений буде припинити свою діяльність.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації. Група Ж - об'єкти соціально-культурного призначення, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації. До об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єкти освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об'єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об'єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств, перебувають на балансі підприємств, якщо такі об'єкти не включено до складу майна, що передається у комунальну власність.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначив: загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Водночас частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбаченим договором купівлі-продажу, у визначені строки.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

28.10.2009р. між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Міським медичним центром проблем слуху та мовлення "Суваг" було підписано Акт приймання - передачі основних засобів № 44, відповідно до якого центр передав КП "Київжитлоспецексплуатація" нежилий будинок на вул. Володимирській, 43-а літ. "В" площею 563, 4 кв.м., 1917 року введений в експлуатацію.

З урахуванням вказівок Вищого господарського суду України по даній справі, господарським судом досліджено питання застосування літер "а" та "в" в адресі спірного майна, та зроблено висновок, що початкова адреса досліджуваного нежитлового будинку значиться вул. Володимирська, 43-а у м. Києві, а за правовстановлюючими документами досліджуваний нежитловий будинок значиться на вул. Володимирській № 43 літ. "в", і незважаючи на застосування різних літер мається на увазі одне і те саме майно - нежитловий будинок - двоповерховий флігель з цоколем.

Відповідно до Договору № 618 купівлі-продажу нежилих приміщень від 25.03.2010 року укладеного між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), як продавцем та ТОВ "Арма-Центр", як покупцем (далі за текстом - договір № 618, спірний договір) продавець продав, а покупець купив нежилий будинок, загальною площею 563, 40 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 43, літ. "В" .

Відповідно до платіжних доручень № 2548 від 10.03.2010 року, № 2946 від 26.03.2010 року, № 2950 від 26.03.2010 року, копії яких містяться в матеріалах справи, ТОВ "Арма-Центр" перерахувало на рахунок Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за спірне майно 4 092 000,00 грн., визначені договором № 618, а 29.03.2010 року підписаний акт приймання-передачі.

19.07.2010р. за ТОВ "Арма-Центр" зареєстровано право власності на нежитловий будинок (літ. В) загальною площею 563, 40 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 43 КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, номер запису 9867-П, в книзі 202п-160, що підтверджується матеріалами справи.

Посилання на те, що право власності на нерухоме майно за ТОВ «Арма-Центр» зареєстровано лише 19.07.2010, тобто вже після результатів розгляду принесеного протесту, слід вважати договір купівлі-продажу № 618 від 25.03.10 таким, що фактично не укладений, а тому відчуження комунального майна фактично не відбулося до кінця не приймаються до уваги в зв'язку з наступним.

Як зазначено в п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів, за частиною першою ст. 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні N 7-рп/2009 від 16.04.2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний суд України зазначив: у Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").

У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Оскільки в судовому порядку пункт 524 додатку до рішення Київської міської ради від 27.11.2008 р. № 652/652 "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010роки" не оспорювався, то вважати його нечинним, та виключення цього пункту органом самоврядування є безпідставним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що спірне майно було придбано з аукціону, тому посилання Прокурора на те, що Центр «Суваг» має переважне право на майно є хибним, враховуючи те, що треті особи не висловлювали бажань щодо придбання майна, продовжують користуватися приміщеннями.

Щодо вказівок про те, що нежитлова будівля вже більше десяти років ніким не використовувалась, потребує капітального ремонту, у зв'язку з чим, Центр позбавлений можливості куди-небудь переїхати, фактично змушений буде припинити свою діяльність, не має відношення до суті спору, оскільки утримання майна у належному стані покладено на балансоутримувачів чи власників будинку, до моменту купівлі відповідач 1 таким не являвся.

Як вірно зазначено господарським судом Переліки об'єктів групи Ж, що підлягають приватизації, затверджуються регіональними відділеннями Фонду (п.п. 95 - 99, 106 розділу 9 зазначеного закону). Об'єкти права комунальної власності, які згідно з попередніми Програмами приватизації належали до об'єктів приватизації групи Ж та не відповідають ознакам зазначеної групи, визначеним цією Програмою, належать до об'єктів приватизації груп А, В. Продаж об'єктів групи А і Ж здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з урахуванням особливостей, визначених цією Програмою.

Колегія суддів погоджується, що майно неможна віднести до категорії групи Ж, враховуючи перебування третіх осіб, що здійснюють діяльність пов'язану з наданням медичних послуг, не роблять будинок об'єктом охорони здоров'я, а також покладаючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи № 10/14-12 від 06.04.2012 про невідповідність критеріям державних будівельних норм, які пред'являються для приміщень, будівель в яких можуть бути розміщені лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», листа ВСУ від 24.11.2008р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Разом з тим, досліджені договори купівлі-продажу майна відповідають приписам ст. 203 ЦК України та не мають підстав для застосування ст. 215 ЦК України.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Прокурора м. Києва - залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 4/516-48/439 від 23.04.2013р.-без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тищенко А.І.