Постанова

від 26.09.2013 по справі 17/5007/120/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року Справа № 17/5007/120/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогил С.К., суддіВовка І.В., суддіКондратової І.Д. (доповідач), за участю представників сторін від позивачаЩерба К.Є., Перепона І.М., від відповідачаКатаєв Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 року у справі№ 17/5007/120/11 Господарського суду Житомирської області за позовомСпільного виробничо-торгівельного підприємства "Механік" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" простягнення 294086,46 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Спільне виробничо-торгівельне підприємство "Механік" (надалі - СВТП "Механік", позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом, в якому, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" (надалі - ТОВ "Будмонтаж "Колос", відповідач) своїх обов'язків щодо здійснення плати за користування майном, яке було передано відповідачу в оренду за договором № 78010604 від 01.06.2004 року, просило стягнути з відповідача 6986,12 грн - основного боргу (плати за користування майном за період з червня 2006 року по жовтень 2011 року), а також 37988,80 грн - 3% річних та 2735,69 грн - інфляційних нарахувань, нарахованих позивачем у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, у зв'язку простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.

До початку розгляду справи по суті, позивач подав пояснення у справі та заяву про збільшення позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України, в яких фактично змінив підстави позову. Позивач зазначив, що ТОВ "Будмонтаж "Колос" без достатніх правових підстав користується приміщенням, переданим йому в оренду за договором нежитлових приміщень за № 78010604 від 01.06.2004 року, який відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 01.08.2012 року у справі № 2/88-Д визнаний неукладеним з підстав недотримання сторонами вимог чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення договору оренди, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість орендного майна за весь період фактичного користування ним згідно ч. 3 ст. 1212 ЦК України. Позивач просив стягнути з відповідача 294086,46 грн шкоди (вартість майна за період користування з 01.06.2006 року до 25.02.2013 року).

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він не використовує приміщення після 10.07.2006 року, оскільки орендодавець повернув його собі в примусовому порядку та передав іншому орендарю. Відповідач зазначив, що договір оренди майна № 78010604 від 01.06.2004 року є неукладеним і не породжує для сторін прав та обов'язків, між сторонами у справі виникли позадоговірні відносини і відповідно до статей 22, 1166 ЦК Україна шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. ТОВ "Будмонтаж "Колос" вважає, що позивачем не доведено наявності усіх зазначених умов для відшкодування шкоди. Крім того, відповідач вказав, що на момент звернення з позовом позивач пропустив строк позовної давності, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав спливу строків позовної давності.

Позивач подав клопотання про поновлення строку позовної давності, посилаючись на неможливість звернутись до суду з позовом до прийняття остаточного рішення у справі № 2/88-Д про стягнення боргу з ТОВ "Будмонтаж "Колос".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.03.2013 року (суддя Шніт А.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із недоведеності обставин користування відповідачем орендним приміщенням та розміру шкоди.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 року (колегія суддів в складі : головуючого судді Крейбух О.Г., суддів : Василишина А.Р. та Юрчук М.І.) рішення місцевого господарського суду від 13.03.2013 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Суд апеляційної інстанції своїм рішенням стягнув з відповідача на користь позивача шкоду в сумі 189834,07 грн, а також судові витрати. В задоволенні позову в частині стягнення 104 252,39 грн відшкодування шкоди апеляційний суд відмовив у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

16.09.2013 року відповідач подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що при прийнятті постанови у справі суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув шкоду на користь позивача, який не був власником цього нерухомого майна, оскільки право власності позивача на вказане майно встановлено лише постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2011 року у справі № 1/8 (6/116-НМ). Крім того, відповідач зауважив, що відповідно до постанови Вищого господарського кодексу України від 01.08.2012 року № 2/88-Д договір визнаний неукладеним, а отже таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно при визначенні розміру шкоди виходив з розміру орендної плати, що зафіксований у договорі оренди майна № 78010604 від 01.06.2004 року. До поданих пояснень відповідач додав копію ухвали Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № 2/88-Д, оригінал акту від 13.09.2013 року, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

В судовому засіданні відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 19.09.2013 року оголошувалась перерва до 26.09.2013 року, про що представники сторін були повідомлені.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 01.06.2004 року між сторонами у справі був укладений договір оренди нежилих приміщень за № 78010604, строком дії з 25.05.2004 року по 25.05.2007 року (а.с. 8-10 т. 1).

Згідно з актом приймання-передачі від 01.06.2004 року, який є додатком № 2 до договору № 78010604, орендодавець (позивач) передав в оренду відповідачу: - приміщення на третьому поверсі в корпусі № 7а площею 47,3 кв. м., придатне для використання під офіс, - металевий склад площею 618,2 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1 (а.с. 11 т. 11).

01.03.2005 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди, відповідно до якої погодили, що вартість 1 кв.м орендної площі для організації офісу складає 8,61 грн, що становить 407,25 грн за 47,3 кв.м, для організації складу - 4,163 грн, що становить 2573,56 грн за 618,2 кв.м. Разом 2980,81 грн (а.с.12 т.1).

01.03.2006 року сторони уклади додаткову угоду до договору оренди, відповідно до якої погодили, що вартість 1 кв.м орендної площі для організації офісу складає 10,00 грн, що становить 473,00 грн за 47,3 кв.м, для організації складу - 5,05 грн, що становить 3121,91 грн за 618,2 кв.м. Разом 3594,91 грн. (а.с. 12 т.1).

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2012 року у справі № 2/88-Д за позовом СВТП "Механік" до ТОВ "Будмонтаж "Колос" скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2007 року в частині визнання недійсним договору оренди майна № 78010604 від 01.06.2004 року, оскільки договір не посвідчено нотаріально та не проведено його державну реєстрацію, тобто є неукладеним, а тому не може бути визнаний недійсним. Оскільки неукладений договір є таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, Вищий господарський суд України залишив без змін в іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2007 року у справі № 2/88-Д, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором оренди майна № 78010604 від 01.06.2004 року, розірвання договору оренди майна № 78010604 від 01.06.2004 року та звільнення орендованого приміщення.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.11.2012 року у справі № 21/5007/965/12, яке набрало законної сили в цій частині, зобов`язано ТОВ "Будмонтаж "Колос" протягом десяти днів з моменту набрання рішенням законної сили передати СВТП "Механік" 47,3 кв.м площі під офіс (приміщення на третьому поверсі в корпусі № 7а) та 618,2 кв.м площі металевого складу, які розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1, та були отримані ТОВ "Будмонтаж "Колос" за актом прийому-передачі від 01.06.2004 року.

Суд апеляційної інстанції встановив, що дане рішення господарського суду було виконано. 17.04.2013 року державним виконавцем складено акт, яким підтверджується передача ТОВ "Будмонтаж "Колос" 47,3 кв.м площі під офіс (приміщення на третьому поверсі в корпусі № 7а) та 618,2 кв.м площі металевого складу, які розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1, СВТП "Механік" (а.с. 222 т.1).

Відносини сторін мають позадоговірний характер і регулюються нормами глави 83 книги п'ятої ЦК України, якою визначені загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення зазначеної глави застосовуються згідно із п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України і до відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість (ч. 2 ст. 1213 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач використовував об'єкт оренди протягом спірного періоду без достатніх правових підстав, оскільки підписаний сторонами договір оренди майна № 78010604 від 01.06.2004 року є неукладений, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачу, як власнику приміщення, шкоду у розмірі орендної плати, який був погоджений сторонами у договорі, за весь час безпідставного користування майном.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи й відповідають вимогам закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновки апеляційного суду не спростовують.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на недоведеність складу цивільного правопорушення, розміру шкоди та обставин фактичного користування відповідачем орендним приміщенням протягом спірного періоду, тобто обставин, які суд апеляційної інстанції визнав встановленими, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки згідно ч. 2 ст. 111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи. При вирішенні справи суд апеляційної інстанції на виконання вимог ст.ст. 43, 101 ГПК України оцінив подані сторонами докази та правильно виходив з того, що матеріалами справи підтверджується повернення відповідачем лише 17.04.2013 року відповідно акту державного виконавця у процесі виконання рішення суду Господарського суду Житомирської області у справі № 21/5007/965/12 про зобов'язання передати приміщення та металевий склад, які розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1, та були отримані ТОВ "Будмонтаж "Колос" за актом прийому-передачі від 01.06.2004 року, належні та допустимі докази повернення майна раніше зазначеної в матеріалах відсутні, а тому підставно відхилив заперечення відповідача щодо відсутності доказів фактичного користування об'єктом оренди протягом спірного періоду. Правильно також суд апеляційної інстанції визначив розмір шкоди, виходячи з вартость 1 кв.м орендної площі, який визначений сторонами у акті № 136 здачі-прийняття виконаних робіт від 31.03.2006 року (а.с. 156 т.1), а також погоджений відповідачем у листі від 01.03.2006 року, в якому, зокрема, останній зазначив про погодження розміру оплати за користування з 01.06.2004 року металевим складом із сумами, які визначені договором № 78010604 від 01.06.2004 року та додатками до нього, до повернення майна в натурі (а.с. 99 т.1).

Доводи касаційної скарги про відсутність у позивача права власності на об'єкт оренди станом на 25.05.2004 року, відповідно, і відсутність прав передавати майно в оренду та отримувати плату за це майно, та виникнення цього права лише на підставі постанови Вищого господарського суду України від 20.10.2011 року у справі № 1/8 (6/116-НМ), суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вирішення судом позову, поданого власником згідно ст. 392 ЦК України, про визнання права власності на майно, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, не свідчить про те, що до прийняття рішення у справі законний власник майна мав будь-які обмеження у праві щодо розпорядження своїм майном, в тому числі у справі передавати майно в оренду. В межах спірного періоду (з 01.06.2006 року до 25.02.2013 року) позивач був законним власником цього майна, а тому останній має право вимагати відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок користування відповідачем у цей майном без достатньої правової підстави.

Додатково поданий відповідачем доказ, який не був предметом оцінки та дослідження в судах попередніх інстанцій, зокрема, оригінал акту від 13.09.20013 року про невикористання відповідачем з 2007 року об'єкту оренди, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки згідно ч. 1 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а ухвалену судом апеляційної інстанції законну та обґрунтовану постанову - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж "Колос" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 року у справі № 17/5007/120/11 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Суддя Вовк І.В. СуддяКондратова І.Д.