Рішення

від 07.10.2013 по справі 907/619/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.10.2013 Справа № 907/619/13

За позовом прокурора Міжгірського району, смт. Міжгір'я

до Соймівської сільської ради, с. Сойми Міжгірського району

до українсько - німецького товариства з обмеженою відповідальністю „Сойми -ЛТД", с. Сойми Міжгірського району

з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, м. Ужгород

з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - дочірнього підприємства „Санаторій „Верховина", с. Сойми, Міжгірського району

про визнання недійсними рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки", від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки українсько - німецькому ТОВ „Сойми" та визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії I-ЗК № 001663 від 03.02.2000 року, виданого українсько - німецькому ТОВ „Сойми".

Суддя господарського суду - В.В.Мокану

представники :

Позивача (прокуратури) - Малинич А.А., прокурор відділу прокуратури м. Ужгорода

Відповідача Соймівської сільської ради - Керита М.В., довіреність 02-22/143 від 25.06.2013 року

Відповідача УН ТОВ „Сойми - ЛТД" - не з'явився

Третіх осіб - не з'явилися

СУТЬ СПОРУ : прокурором Міжгірського району, смт. Міжгір'я заявлено позов до Соймівської сільської ради, с. Сойми Міжгірського району та до українсько - німецького товариства з обмеженою відповідальністю „Сойми - ЛТД", с. Сойми Міжгірського району з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, м. Ужгород про визнання недійсними рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки", від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки українсько - німецькому ТОВ „Сойми" та визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії I-ЗК№ 001663 від 03.02.2000 року, виданого українсько - німецькому ТОВ „Сойми". Ухвалою господарського суду від 29.08.2013 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено дочірнє підприємство „Санаторій „Верховина", с. Сойми Міжгірського району.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на виявлені перевіркою факти порушення Соймівською сільською радою вимог земельного законодавства при вилученні від санаторію „Верховина" земельних ділянок, переданих у користування ТОВ „Сойми LTD", які полягають у перевищенні сільською радою своїх повноважень на вилучення земель оздоровчого призначення за межами

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

населеного пункту за згодою адміністрації санаторію, наданою за відсутності повноважень на розпорядження майном підприємства; порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. Посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції від 18.12.1990 року) наголошує, що вилучення земель за межами сіл і селищ провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів виключно у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 31 та статтею 33 цього Кодексу. При цьому, статтею 32 Земельного кодексу визначено, що за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України. Необхідність захисту інтересів держави обґрунтовує тим, що до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають лікувальні властивості та використовуються виключно для оздоровчого призначення, вказана категорія земель перебуває під особливим захистом держави, оскільки їх площі обмежені та використання не за призначенням забороняється.

Відповідач Соймівська сільська рада проти позову заперечує з підстав, наведених у поданому суду відзиві на позовну заяву. Зокрема, вважає неправомірним заявлення прокурором позову в інтересах держави без зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Наголошує на відповідності оспорюваних актів законодавству, чинному на час прийняття рішення про вилучення земельної ділянки за наявності письмової згоди санаторію „Верховина" та за погодженням з Міжгірським районним відділом земельних ресурсів. Згоду головного лікаря санаторію „Верховина" на вилучення земельної ділянки розміром 1,5 га із земель, що надані у постійне користування, в резерв Соймівської сільської ради для надання її під будівництво об'єктів по розливу мінеральної води оцінює як таку, що надана правомірно у відповідності до п. 4.2 статуту КП санаторій „Верховина", за яким керівник санаторію самостійно вирішує питання діяльності санаторію і має право здійснювати функції керівника, передбачені чинним законодавством України. Наголошує на пункті 3.1 статуту, згідно якого майно санаторію „Верховина" складають основні фонди та обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається в його балансі, що станом на 01.07.1995 року складає 50,962 млн. крб.; земельна ділянка, що є предметом спору, не відносилась і не може відноситись до майна санаторію „Верховина", оскільки надана у постійне користування, а не у власність. Спростовує правомірність посилання прокурора на порушення ст. 32 Земельного кодексу України, оскільки земельна ділянка площею 1,24 га, на якій розташоване ТОВ „Сойми-ЛТД", знаходиться в межах населеного пункту с. Сойми, що підтверджується довідками відділу Держкомзему у Міжгірському районі від 31.05.2012 року № 01-12/1372 та

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

Закарпатської філії ДП „Центр ДЗК" від 30.07.2012 року № 2-2/835. Вважає недоведеним твердження прокурора про належність спірної земельної ділянки до земель оздоровчого призначення та звертає увагу суду, що господарським судом Закарпатської області розглядалась справа № 5008/1357/2011 за позовом прокурора Міжгірського району в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Закарпатській області (правонаступник - Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області) до Соймівської сільської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача українсько-німецького ТОВ „Сойми-ЛТД" про визнання незаконними та скасування рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення частини земельної ділянки площею 1,5 га від ДП „Санаторій „Верховина" до земель запасу Соймівської сільської ради та рішення Соймівської сільської ради від 13.12.1999 року "Про надання частини вилученої земельної ділянки площею 1,24 га у постійне користування українсько-німецькому ТОВ „Сойми-ЛТД", визнання незаконним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії І-ЗК № 001663 від 03.02.2000 року, виданого ТОВ „Сойми-ЛТД", рішення у якій були предметом апеляційного і касаційного перегляду, та яка була залишена без розгляду ухвалою господарського суду Закарпатської області від 24.05.2013 року за клопотаннями позивача та прокурора. Інформував суд про наявність рішення Соймівської сільської ради від 08.11.2012 року, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою ТОВ „Сойми - ЛТД", та вилучення оригіналу державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663 від 03.02.2000 року, внесення змін до форми 6-ЗЕМ та земельно - облікової документації.

Відповідач ТОВ „Сойми - ЛТД" надісланим на адресу суду відзивом також повідомило суд про рішення Соймівської сільської ради від 08.11.2012 року про припинення товариству „Сойми-ЛТД" права постійного користування земельною ділянкою, якої стосується спір, та про вилучення оригіналу державного акту І-ЗК № 001663 від 03.02.2000 року, у зв'язку з чим просить відмовити прокурору у задоволенні позовних вимог.

Третя особа Держсільгоспінспекція в Закарпатській області повністю підтримала позов.

Третя особа дочірнє підприємство „Санаторій „Верховина" надіслало на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому висловило позицію, аналогічну вищенаведеній позиції Соймівської сільської ради. Повідомило, що земельна ділянка, якою користується ДП „Санаторій „Верховина" ні в 1999 році, ні тепер не перебуває на балансі підприємства, не внесена до статутного фонду підприємства і не являється майном підприємства, оскільки є власністю Соймівської сільської ради. Згоду ДП „Санаторій „Верховина" від 15.07.1999 року на вилучення земельної ділянки площею 1,5 га для наступного надання її ТОВ „Сойми - ЛТД" під будівництво об'єктів по розливу мінеральної води вважає правомірною.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників учасників спору, суд встановив:

Згідно державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001951, виданого санаторію „Верховина" Міжгірською районною Радою народних депутатів на підставі рішень виконкому Закарпатської обласної Ради народних

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

депутатів від 23.03.1959 року № 109 та від 20.03.1961 року № 352, землекористувачу оформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 14,61 га для організації санаторного лікування.

Рішенням Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року на підставі письмової згоди адміністрації санаторію „Верховина" вилучено з постійного користування санаторію „Верховина" в резерв сільської ради для будівництва заводу по розливу мінеральної води 1.5 га землі.

Рішенням Соймівської сільської ради від 13.12.1999 року затверджено проект відведення земельної ділянки українсько-німецькому товариству з обмеженою відповідальністю „Сойми" під розміщення цеху по розливу мінеральної води - для комерційного використання та надано українсько - німецькому товариству „Сойми" в постійне користування земельну ділянку площею 1,24 га за рахунок земель резерву Соймівської сільської ради. Право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га посвідчено виданим ТОВ „Сойми" державним актом на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03.02.2000 року за № 12.

Дослідивши наведені прокурором підстави, якими обґрунтовуються вимоги про визнання оспорюваних актів недійсними, суд констатує наступне.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України 1990 року повноваженнями з надання земельних ділянок у користування були наділені Ради народних депутатів у визначеному цією статтею об'ємі. Так, передбачалось, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів; міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь - яких потреб у межах міста; районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів; обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті; Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок (стаття 32).

Передбачалось, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Порядок вилучення земельних ділянок станом на час прийняття оспорюваних актів був визначений ст. ст. 31-34 Земельного кодексу України 1990 року.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваних актів) вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. До повноважень сільської, селищної Ради народних депутатів, зокрема, віднесено прийняття рішень про вилучення земельних ділянок із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу; за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу.

Статтею 32 Земельного кодексу України був встановлений особливий порядок вилучення земель для державних і громадських потреб, який передбачав, що за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

Матеріалами здійсненої відділом Держкомзему у Міжгірському районі перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено, що вилучення земельної ділянки оздоровчого призначення для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, проведено Соймівською сільською радою з порушенням вимог ст. 32 Земельного кодексу України, оскільки вирішення цього питання належало до компетенції Верховної Ради України (акт перевірки від 26.04.2011 року). При цьому відділ Держкомзему у Міжгірському районі виходив з факту знаходження земельної ділянки, переданої у користування ТОВ „Сойми", на території Соймівської сільської ради за межами с. Сойми. Однак, долученими до матеріалів справи листами Закарпатської регіональної філії Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру" від 30.07.2012 року № 2-2/835 (арк. справи 42) та відділу Держкомзему у Міжгірському районі від 31.05.2012 року № 01-12/1372 (арк. справи 41) поінформовано, що земельна ділянка ТОВ „Сойми-LTD" за кадастровим номером 2122487401020010035 розміщена в межах населеного пункту с. Сойми.

За таких обставин, відсутні підстави вважати доведеним твердження прокурора про перевищення Соймівською сільською радою повноважень, визначених чинним на той час законодавством, при прийнятті оспорюваних рішень.

Водночас, заслуговує на увагу посилання прокурора на недотримання порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України 1990 року всі землі України відповідно до цільового призначення поділяються на категорії, серед яких зазначено землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико -культурного та іншого призначення.

За нормою ст. 73 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать земельні ділянки, що мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001951 від 17.07.1995 року, виданого санаторію „Верховина" на площу 14,61 га, дана земельна ділянка була надана санаторію у постійне користування для організації санаторного лікування, отже, відноситься до земель оздоровчого призначення. Факт використання санаторієм „Верховина" земельної ділянки оздоровчого призначення підтверджується наказом Міністерства охорони здоров'я України „Про затвердження переліку спеціалізованих санаторіїв з реабілітації хворих, які відповідно до Закону України „Про плату за землю" звільняються від сплати земельного податку» № 289 від 01.10.1998 року, яким до переліку включено і санаторій „Верховина", а також постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних» № 1499 від 11.12.1996 року, яким родовище мінеральної води „Соймівське", яке знаходиться на території санаторію „Верховина", віднесено до лікувальних. Приймаючи оспорювані рішення, Соймівська сільська рада не зазначила про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Аналізуючи посилання прокурора на безпідставність вилучення з землекористування санаторію „Верховина" земельної ділянки площею 1,5 га на підставі листа головного лікаря санаторію, який не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, суд дійшов висновку про правомірність твердження прокурора з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України 1990 року умовою вилучення земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям є згода власників землі і землекористувачів.

Судом встановлено, що згідно статуту колективного підприємства „Санаторій „Верховина", затвердженого в.о. голови Ради АТ „Укрпрофоздоровниця" 10.07.1995 року та зареєстрованого розпорядженням голови Міжгірської райдержадміністрації № 377 від 10.10.1995 року, колективне підприємство акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця" санаторій „Верховина" є лікувально - оздоровчим закладом профспілок України, власником якого є акціонерне товариство лікувально -оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" (п. 1.2 статуту). Статутом визначено, що санаторій „Верховина" є юридичною особою, має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові і немайнові права, виступати стороною в судах (п.1.4), та зазначено, що санаторій керується в своїй діяльності чинним законодавством України, нормативними документами власника та цим статутом (п. 1.5).

Відповідно до п. 3.2 статуту санаторій „Верховина" володіє і користується своїм майном без права розпорядження ним і несе відповідальність перед власником за його збереження та використання. Власником майна санаторію є АТ „Укрпрофоздоровниця". Санаторій „Верховина" має право передавати, обмінювати,

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

списувати, продавати, здавати в оренду належні йому основні засоби згідно чинного законодавства в установленому власником порядку (п. 3.5 статуту).

Статутом передбачено, що управління санаторієм здійснюється власником, уповноваженим ним органом - Закарпатським об'єднанням санаторно - курортних установ та керівником санаторію. Передбачено, що до компетенції власника відноситься, зокрема, розпорядження майном санаторію, затвердження порядку обміну, здачі в оренду, передачі, списання, реалізації основних фондів; затвердження складу та розміру фондів санаторію, порядку їх формування ( п. 4.1).

Згідно п. 4.2 статуту санаторій очолює головний лікар, що призначається власником на контрактній основі; керівник санаторію самостійно вирішує питання діяльності санаторію в межах, визначених статутом. З окремо виписаних у цьому пункті статуту повноважень керівника санаторію право вирішення питання відмови від земельної ділянки не вбачається. Посилання відповідачів на зазначене у п. 4.2 статуту право здійснювати інші функції керівника, передбачені чинним законодавством України та нормативними документами власника, а також визначене пунктом 3.1 статуту майно санаторію, не надає підстав для визнання висловленої головним лікарем санаторію згоди на вилучення частини земельної ділянки такою, що відповідає наданим йому повноваженням, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. За нормою ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Отже, право постійного користування землею як речове право належить до складу майна господарюючого суб'єкта та обліковується відповідно до встановлених правил. Так, згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за № 893/4186, таке право відображається за рахунком 12 „Нематеріальні активи" на субрахунку 122 „Права користування майном", на якому ведеться облік прав користування майном, зокрема, права користування земельною ділянкою. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 „Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 року № 242, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 750/4043, бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за відповідними групами, серед яких, зокрема, права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства); передбачено відображення нематеріальних активів у балансі та визначено порядок списання нематеріальних активів з балансу.

Питання бухгалтерського обліку права постійного користування землею як нематеріального активу було відображено і у діючому на час прийняття оспорюваних рішень Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року № 250, згідно якого у складі нематеріальних активів відображаються придбані

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

підприємством, установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами.

Наведені обставини дають підстави для висновку про перевищення головним лікарем санаторію „Верховина" наданих йому повноважень при вирішенні питання згоди на вилучення земельної ділянки, а прийняте Соймівською сільською радою рішення від 27.07.1999 року про вилучення з постійного користування санаторію земельної ділянки площею 1,5 га слід визнати таким, що не відповідає ст. 31 Земельного кодексу України 1990 року, оскільки здійснено за відсутності згоди на вилучення землі, висловленої органом, правомочним розпоряджатися земельною ділянкою.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене вище, оспорюване рішення Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року про вилучення земельної ділянки слід визнати недійсним.

Рішення Соймівської сільської ради від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" також не відповідає чинному на час його прийняття земельному законодавству, оскільки вказаним рішенням надано в користування неналежно вилучену земельну ділянку.

Щодо вимоги про визнання недійсним виданого ТОВ „Сойми" державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03.02.2000 року за № 12, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у цій частині позову, оскільки рішенням Соймівської сільської ради від 08.11.2012 року припинено право постійного користування земельною ділянкою ТОВ „Сойми-ЛТД", оригінал державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663 від 03.02.2000 року вилучено, внесено зміни до форми 6-ЗЕМ та земельно-облікової документації.

Заперечення Соймівською сільською радою правомірності заявлення прокурором позову без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, судом відхиляється з огляду на норми ч.3 ст. 2, ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статус позивача.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню з віднесенням судових витрат по сплаті судового збору в сумі 2294 грн. (по двох немайнових вимогах) у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача Соймівську сільську раду.

Керуючись ст. ст. 33, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив:

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсними рішення Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки" та від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми".

3. Провадження за вимогою про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03.02.2000 року за № 12, припинити.

4. Стягнути з Соймівської сільської ради, с. Сойми, 198 Міжгірського району (код ЄДРПОУ 22113064) в доход Державного бюджету України (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11.10.2013 року.

Суддя Мокану В.В.