Постанова

від 24.12.2013 по справі 907/619/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа № 907/619/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Хабіб М.І.

суддів Гриців В.М.

Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши апеляційну скаргу Соймівської сільської ради, вих. № 02-22/240 від 18.10.2013р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року

у справі № 907/619/13

за позовом: прокурора Міжгірського району в інтересах держави, смт. Міжгір'я Закарпатської області

до відповідача - 1: Соймівської сільської ради, с. Сойми Міжгірського району

до відповідача - 2: українсько - німецького товариства з обмеженою відповідальністю „Сойми -ЛТД", с. Сойми Міжгірського району

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - дочірнього підприємства „Санаторій „Верховина", с. Сойми, Міжгірського району

про визнання недійсними рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки", від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки українсько - німецькому ТОВ „Сойми" та визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії I-ЗК № 001663 від 03.02.2000 року, виданого українсько - німецькому ТОВ „Сойми",

за участю представників:

від прокурора - Макогон Ю.І. (посвідчення №020325);

від відповідача-1- Керита М.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача-2 -Керита В.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не з'явився (належно повідомлений);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явився (належно повідомлений)

Апеляційну скаргу прийнято до провадження 30.10.2013р. колегією суддів у складі: судді - доповідача Хабіб М.І., суддів Зварич О.В., Якімець Г.Г.

У зв'язку перебуванням судді Зварич О.В. у відпустці розпорядженням голови Львівського апеляційного суду від 09.12.13р. у склад колегії суддів для розгляду справи замість судді Зварич О.В. введено суддю Гриців В.М.

У зв'язку з перебуванням судді Якімець Г.Г. у відпустці розпорядженням голови Львівського апеляційного суду від 23.12.13р. у склад колегії суддів для розгляду справи замість судді Якімець Г.Г. введено суддю Зварич О.В.

При зміні складу колегії суддів розгляд справи розпочинався спочатку.

ВСТАНОВИВ:

В 2011р. прокурор Міжгірського району Закарпатської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Закарпатській області про визнання недійсними та скасування рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки", від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" та визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03.02.2000 року за № 12.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.12..2011 р. у справі № 5008/1357/2011, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 30.01.2012р., в задоволенні позову було відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2012р. вказані судові рішення скасовані, справа передана на новий розгляд до місцевого суду ( т.1, а.с. 124-126).

При новому розгляді спору ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14.05.2012р. замінено позивача у справі - Головне управління Держкомзему у Закарпатській області на його правонаступника - Державну інспекцію сільського господарства в Закарпатській області. Рішенням від 28.05.2012р. у справі № 5008/1357/2011, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 07.11.2012р, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013р. вказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого суду (т.1, а.с. 127-130).

При повторному новому розгляді спору за заявами прокурора і позивача про залишення позову без розгляду ухвалою від 24.05.2013р. господарський суд Закарпатської області залишив позов без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.81 ГПК України (т.1, а.с. 131-132).

17.06.2013р. прокурор Міжгірського району Закарпатської області повторно звернувся в інтересах держави з аналогічним позовом про визнання недійсними рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 р., від 13.12.1999 р. та Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03.02.2000 року за № 12..При цьому у позовні заяві прокурор не зазначив органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокурор посилається на те, що з акту перевірки Державної інспекції з контролю за використанням та охороню земель відділу Дежкомзему у Міжгірському районі від 26.04.2011р. йому стало відомо, що оскаржувані рішення прийняті всупереч положенням ст.ст.2,31,32,33,73 Земельного кодексу України1990р., який діяв на час їх прийняття.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13 (суддя Мокану В.В.) позов задоволено частково. Визнано недійсними рішення Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки" та від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми".

Провадження у справі за позовною вимогою про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03.02.2000 року за № 12, припинено.

Присуджено до стягнення з Соймівської сільської ради в доход Державного бюджету України суму 2294 грн. судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями ст.ст.2, 19, 31-34, 73,77,79 Земельного кодексу України1990р. При вирішенні спору місцевий суд виходив з того, що земельна ділянка, яка надана в користування ТзОВ « Сойми -ЛТД», знаходиться в межах населеного пункту с. Сойми, тому суд не погодився з твердженнями прокурора про те, що сільська рада перевищила свої повноваження при прийнятті рішень. Водночас, місцевий суд вказав, що приймаючи оспорювані рішення сільська рада не зазначила про зміну цільового призначення земельної ділянки. Крім того, місцевий суд дійшов висновку про перевищення головним лікарем санаторію «Верховина» своїх повноважень при вирішенні питання надання згоди на вилучення частини земельної ділянки.

В частині вимоги про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею провадження у справі припинено з тих підстав, що рішенням Соймівської сільської ради від 08.11.2012р. припинено право користування земельною ділянкою ТзОВ «Сойми -ЛТД», оригінал Державного акту вилучено, внесено зміни до форми 6- ЗЕМ та земельно- облікової документації.

Відповідач -1 - Соймівська сільська рада не погодилася з рішенням місцевого суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Скаржник зазначає, що в порушення норм процесуального права прокурор не вказав у позовній заяві орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; що строк позовної давності за даними позовними вимогами сплив ще 01.12.2002р. Не погоджується з висновком місцевого суду про віднесення земельної ділянки, наданої в користування ТзОВ « Сойми -ЛТД», на підставі ст. 73 ЗК України 1990р. до земель оздоровчого призначення, оскільки такий висновок не підтверджений належними доказами, якими мали бути відомості з Державного земельного кадастру. Посилаючись на п.4.2 Статуту КП санаторій « Верховина», ст. 27 ЗК 1990р., вважає помилковим висновок місцевого суду про перевищення головним лікарем санаторію «Верховина» своїх повноважень при наданні згоди на вилучення земельної ділянки.

У відзиві від 06.11.2013р. на апеляційну скаргу та в письмових поясненнях (вх. № 05-04/8051/13 від 24.12.2013р.) прокурор спростовує доводи скаржника та зазначає, зокрема, що позов пред'явлено прокурором в інтересах держави, як позивачем, оскільки у державного органу, яким згідно із ст.5 ЗУ « Про державний контроль за використанням та охороною земель», Указом Президента України від 13.04.2011р. № 459/2011 є Держана інспекція сільського господарства України, відсутні повноваження на звернення з позовом до суду, тому у позовній заяві не вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Крім того, стверджує , що прокурору стало відомо про порушення сільською радою вимог закону з акта перевірки від 26.04.2011р Державної інспекції з контролю за використанням та охороню земель відділу Дежкомзему у Міжгірському районі, тому строк позовної давності не пропущений Вважає рішення місцевого суду законним, обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач -2 та третя особа на стороні відповідача - ДП санаторій «Верховина» у своїх відзивах підтримують доводи скаржника, просять рішення місцевого суду скасувати, прийняти нове, яким в задоволення позову відмовити повністю. Крім того, ДП санаторій « Верховина» просить розглянути спір без участі його представника.

Третя особа на стороні позивача - Державна інспекції сільського господарства в Закарпатській області відзиву на апеляційну скаргу не подала.

В судовому засіданні 24.12.13р. представник скаржника усно підтримав апеляційну скаргу частково, просив скасувати рішенні місцевого суду в частині визнання недійсними рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки" та від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми", в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. .В решті просив рішення місцевого суду залишити без змін. Проте письмових змін до апеляційної скарги не подав.

Таку позицію представника скаржника усно підтримав в судовому засіданні 24.12.2013р. представник відповідача - 2, однак письмових змін до свого відзиву не подав.

Прокурор підтримав свої доводи, викладені у відзиві та письмових поясненнях, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Треті особи явки повноважних представників не забезпечили, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи були повідомлені належним чином. Третя особа -ДП санаторій « Верховина» у відзиві (вх. № 05-04/7084/13 від 21.11.13 р.) на апеляційну скаргу просив розглянути справу без участі його представника.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи , Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-ЗК № 001951 від 17.07.1995р. санаторію « Верховина» надана в постійне користування земельна ділянка площею14,61 га для організації санаторного лікування ( т.1, а.с. 25-28).

За згодою адміністрації санаторію «Верховина» рішенням 8-ї сесії 3-го скликання Соймівської сільської ради від 27.07.1999р. „Про вилучення земельної ділянки" вилучено з постійного користування санаторію частину земельної ділянки площею1,5 га в резерв сільської ради під будівництво заводу по розливу мінеральної води( т.1, а.с. 21).

За результатами розгляду клопотання ТзОВ «Сойми» про відведення земельної ділянки під будівництво заводу по розливу мінеральної води рішенням 8-ї сесії 3-го скликання Соймівської сільської ради від 27.07.1999р. „Про надання дозволу на складання проекту відводу» надано дозвіл ТзОВ „Сойми" на складання проекту відводу земельної ділянки за рахунок вилученої у санаторію « Верховина» ( т.1, а.с.63).

Проект відведення земельної ділянки, який розроблений Госпрозрахунковим виробничим бюро Закарпатського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України, був погоджений відповідними органами, зокрема, Міжгірським районним відділом містобудування та архітектури, Міжгірськими районним відділом земельних ресурсів( т.1, а.с194-212)

Рішенням 10-ї сесії 3-го скликання Соймівської сільської ради від 13.12.1999р. „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" затверджено проект відведення земельної ділянки під розміщення цеху по розливу мінеральної води та надано в постійне користування Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" земельну ділянку площею 1,24га із земель резерву Соймівської сільської ради ( т.1, а.с.22) .

03.02.2000р Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" видано Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 001663, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 12( т.1, а.с. 23-24).

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 26.04.2011р., складеним інспекторами Державної інспекції з контролю за використанням та охороню земель відділу Дежкомзему у Міжгірському районі, рішення Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки" та від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" прийняті з порушенням норм ст. 19 та ст. 32 ЗК України 1990р.( т.1, а.с.33).

Дослідивши всі обставини справи, доводи сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Згідно із ст.9 Земельного кодексу України 1990р., який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу, вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною.

Відповідно до ст.19 цього Кодексу сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

В силу ст. 31 ЗК України 1990р.вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів, зокрема, із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;

Стаття 33 цього Кодексу встановлює заборону на вилучення особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об'єктами.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, яка вилучена у санаторію

«Верховина» та надана у користування ТзОВ « Сойми - ЛТД», не належить до земель, визначених ст. 33 ЗК.

Ця земельна ділянка належить до земель населеного пункту с. Сойми, що підтверджено довідками відділу Держкомзему у Міжгірському районі Закарпатської області від 29.05.2012р. № 07-10/1252, від 31.05.2012р. № 01-12/1372( т.1, а.с.41, 142), інформацією Закарпатської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» від 30.07.2012р № 22/835»( т.1, а.с. 42).

Відтак, апеляційний суд вважає, що місцевий суд правомірно відхилив доводи прокурора про перевищення сільською радою своїх повноваження при прийнятті оспорюваних рішень, оскільки згідно з названими вище нормами ЗК України 1990р. надання земельних ділянок у користування в межах села, та їх вилучення належить до повноважень відповідної сільської ради.

З огляду на те, що вилучена земельна ділянка знаходиться межах населеного пункту с. Сойми, доводи прокурора про порушення сільською радою норм ст. 32 ЗК України 1990р. є безпідставними, оскільки дана стаття регулює вилучення земельних ділянок за межами населених пунктів для державних і громадських потреб.

Статтею 2 цього Кодексу визначено склад земель України відповідно до їх цільового призначення, умови переведення з однієї категорії до іншої та компетенцію органів у сфері регулювання земельних відносин.

Зокрема, відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони:; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового та водного фондів; землі запасу.

Частиною 4 названої статті встановлено, що віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування.

Як зазначено вище, рішення про передачу земель у власність або надання їх у користування в межах населеного пункту с. Сойми приймає сільська рада. В рішенні сільської ради від 27.07.1999р. „Про вилучення земельної ділянки" вказано про вилучення з постійного користування санаторію «Верховина» частину земельної ділянки площею1,5 га та вказано, що ця земельна ділянка вилучається в резерв сільської ради під будівництво заводу по розливу мінеральної води. Тобто, вказаним рішенням змінено цільове призначення вилученої земельної ділянки.

За таких обставин не можна вважати обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що приймаючи рішення, сільська рада не зазначила про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Поряд з тим, апеляційний суд вважає помилковим висновок місцевого суду про перевищення головним лікарем санаторію «Верховина» своїх повноважень при вирішенні питання надання згоди на вилучення земельної ділянки та про прийняття сільською радою рішення про вилучення землі за відсутності згоди на вилучення, висловленої органом, правомочним розпоряджатися земельною ділянкою з огляду на наступне.

В силу ст. 22 ЗК України 1990р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 23 названого Кодексу встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державним актом на право постійного користування землею І-ЗК № 001951 від 17.07.1995р. підтверджено, що землекористувачем земельної ділянки площею14,61 га був санаторій « Верховина», який листом від 15.07.1999р. №66 за підписом головного лікаря санаторію(т.1, а.с. 222), надав згоду на вилучення частини цієї земельної ділянки площею 1.5га.

Згідно із статутом КП Санаторій «Верховина», затвердженим АТ«Укрпрофоздоровниця». 10.07.1995р., зареєстрованим 10.10.1995р.( т.1, а.с. 29- 32, 107-114), санаторій «Верховина» є юридичною особою, має самостійний баланс, діє на підставі повного господарського розрахунку та самоокупності, він має право від свого імені укладати угоди, набувати майнових і немайнових прав та обов'язків( п.п. 1.3, 1.4). Майно санаторію становлять основні фонди та обігові кошти, інші матеріальні цінності, що станом на 01.07.95р. складає 50, 962 млн. крб.. Санаторій користується цим майном без права розпорядження ним.. Власником майна санаторію є АТ«Укрпрофоздоровниця» ( п.п.3.1, 3.2).

Санаторій очолює головний лікар, який самостійно вирішує питання діяльності санаторію, в межах визначених статутом. Керівник санаторію має право приймати рішення з усіх питань фінансово-господарської діяльності, без доручення представляти санаторій усіх державних та недержавних органах, установах, організаціях і підприємствах. Власник не має права втручатися в поточну господарську діяльність санаторію( п.4.2).

З аналізу положень статуту санаторію «Верховина» випливає, що АТ «Укрпрофоздоровниця» є власником майна санаторію - основних фондів, обігових коштів, інших матеріальних цінностей, що станом на 01.07.95р. складає 50, 962 млн. крб. Санаторій користується цим майном без права розпорядження ним.

Однак, ні АТ «Укрпрофоздоровниця», ні Закарпатське об'єднання санаторно-курортних установ, про яке вказано в рішенні місцевого суду, не були і не є ні власником чи землекористувачем земельної ділянки площею14,61 га. Санаторій «Верховина» також не був і не є власником цієї земельної ділянки, він був лише законним її землекористувачем, що підтверджено Державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до ст.39 ЗК України 1990р власники земельних ділянок та землекористувачі мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі.

Статтею 27 цього Кодексу встановлено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, добровільної відмови від земельної ділянки, вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Таким чином, в силу названих норм закону лише санаторію «Верховина», як законному землекористувачу, належить право самостійно господарювати на землі, право добровільної відмови від земельної ділянки чи її частини, а також право надавити згоду на вилучення земельної ділянки або її частини. Як зазначено вище, головний лікар самостійно вирішує питання діяльності санаторію, він вправі приймати рішення з усіх питань фінансово-господарської діяльності, без доручення представляти санаторій усіх державних та недержавних органах, установах, організаціях і підприємствах, а власник (АТ «Укрпрофоздоровниця») не має права втручатися в поточну господарську діяльність санаторію. Статутом санаторію не визначено іншого органу управління, крім головного лікаря, який вправі здійснювати названі повноваження..

Отже, санаторій «Верховина», від імені якого діяв головний лікар, вправі був надати згоду власнику земельної ділянки - територіальній громаді села, від імені якої діє сільська рада, на вилучення частини земельної ділянки.

Слід також зазначити, що станом на 01.07.1995р., на яке була визначена вартість майна санаторію «Верховина», власником якого є АТ «Укрпрофоздоровниця», та на момент затвердження АТ «Укрпрофоздоровниця» статуту санаторію «Верховина»

(10.07.1995р) у санаторію в розумінні ст.ст. 22,23 ЗК України 1990р.не виникло право на земельну ділянку, оскільки Держаний акт на право постійного користування землею був виданий санаторію лише 17.07.1995р. Тому посилання місцевого суду на пункт 3.2 статуту як підтвердження того, що головний лікар санаторію перевищив свої повноваження при наданні згоди на вилучення частини земельної ділянки, є безпідставними.

На підставі викладеного апеляційний суд погоджується з доводами скаржника та вважає, що прокурором не доведено порушення сільською радою при прийнятті оскаржуваних рішень та видачі ТзОВ „Сойми" державного акта на землю норм чинного законодавства та інтересів держави.

Водночас, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про порушення прокурором норм процесуального права у зв'язку з незазначенням у позовній заяві органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною 2 ст. 29 ГПК встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. ст.5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі

Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства України (далі - Положення), згідно з яким Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі, зокрема, за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (п.4).

Поряд з тим, згідно з Положенням Держсільгоспінспекція України не наділена повноваженнями щодо звернення з позовами до господарського суду.

За таких обставин прокурор вправі був на підставі ч.2 ст. 29 ГПК звернутися з позовом в інтересах держави без зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Доводи скаржника про сплив позовної давності не беруться до уваги з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

З матеріалів справи вбачається, що при розгляді спору місцевим судом сторони у спорі не зверталися до місцевого суду із заявою про застосування позовної давності, не вказували про це відповідачі і у своїх відзивах на позов прокурора. Крім того, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як зазначено вище, прокурором не доведено порушення норм чинного законодавства та інтересів держави при прийнятті оскаржуваних рішень та видачі державного акта на землю.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а не за спливом позовної давності. (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду в частині визнання недійсними рішень Сойміської сільської ради від 27.07.1999р. та від 13.12.1999 р. належить скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити з підстав його необґрунтованості.

В частині визнання недійсним Держаного акту на право постійного користування землею, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про припинення провадження у справі на підставі п.1/1 ч. 1 ст. 80 ГПК у зв'язку з припиненням рішенням сільської ради від 08.11.2012р. права користування земельною ділянкою ТзОВ «Сойми - ЛТД», вилученням оригіналу Державного акта та внесенням відповідних змін до земельно -облікової документації (т.1, а.с.39).

Інші доводи сторін не беруться до уваги у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що при вирішенні спору місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про порушення сільською радою при прийнятті оспорюваних рішень норм чинного законодавства.

Щодо судового збору, то скаржник не заперечує проти покладення судового збору на нього.

Керуючись ст.ст. 2, 29, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.2013 року у справі № 907/619/13 в частині визнання недійсними рішень Соймівської сільської ради від 27.07.1999 року „Про вилучення земельної ділянки" та від 13.12.1999 року „Про надання земельної ділянки Українсько-німецькому ТзОВ „Сойми" скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 27.12.2013р.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Зварич О.В.