Рішення

від 31.07.2007 по справі 2-1668/07

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2-1668/2007 p.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

31 липня 2007 року

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судці                                                       Фастовця

В.М. ,

при секретарі                                                                  Гурбік

В.М                            ..

з участю представників відповідача                           ОСОБА_1,  ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.  Лисичанську цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до лисичанського комунального підприємства "Бюро технічної

інвентаризації" про стягнення матеріальної і моральної шкоди,  спростування неправдивих відомостей,  зобов'язання до вчинення дій,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, 

в якому після уточнення позовних вимог вказав,  що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і є

власником ІНФОРМАЦІЯ_2 Постановою слідчого Сєвєродонецького MB УМВС від 23

липня 2003 року на вказану квартиру був накладений арешт у зв'язку з

розслідуванням кримінальної справи щодо ОСОБА_3,  що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року. БТІ у м.  Лисичанську прийняло цю постанову,  не перевіривши,  чи належить квартира обвинуваченому,  а потім відмовило позивачу у видачі витягу з

Реєстру права власності,  внаслідок чого

він не зміг продати квартиру відповідно до наявного договору про намір

купівлі-продажу квартири,  у зв'язку з

чим позивач був вимушений повернути покупцям гроші. Цим позивачу була нанесена

матеріальна шкода у розмірі 5000 гри., 

яку він просить стягнути. Також відповідач наніс позивачу моральну

шкоду,  яку він оцінює у 5000 грн.,  які просить також стягнути. Окрім того

просить зобов'язати відповідача спростувати письмово інформацію про накладення

арешту на належну позивачу квартиру у зв'язку з притягненням його до

кримінальної відповідальності і принести письмові вибачення за порушення його

прав та

інтересів.

Позивач у судовому засіданні уточнені позовні вимоги

підтримав,  суду дав пояснення,  аналогічні викладеним у позові.

Доповнив,  що зараз звертатися за витягом

до БТІ не збирається,  бо у нього немає

поки що покупців.

Представник відповідача ОСОБА_1 позов не визнала,  суду пояснила,  що на час реєстрації квартири позивача у 2000

році за діючим законодавством паспортні дані власника не вимагалися. Це

положення з'явилося тільки у 2002 році. У 2003 році до відповідача надійшов

запит від слідчого Сєвєродонецького MB УМВС щодо наявності власності за ОСОБА_3,  на який була надана відповідь про квартиру

позивача,  бо у реєстраційній справі

паспортні дані власника були відсутні. Потім до них надійшла постанова про

накладення арешту на квартиру позивача. Тому позивачу відмовляли у видачі

витягу з Реєстру прав власності,  поки

арешт не буде знятий.

Представник відповідача Докучаева пояснення ОСОБА_1 підтримала,  доповнила, 

що витяг позивачу буде наданий за першим його зверненням.

Представник 3-ї особи - Сєвєродонецького MB УМВС в

Луганській області та 3-я особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися,  просили справу розглядати за їх

відсутності.

У судовому засіданні досліджені докази: вирок та

постанова Сєвєродонецького міського суду від 11.06.04. і відповідно; договір

купівлі-продажу квартири від 11.11.00.; домова книга; технічний паспорт на

квартиру; припис прокурора м. 

Лисичанська; відповідь голови Сєвєродонецького міського суду; відповідь

БТІ у м.  Лисичанську адвокату ОСОБА_5

2

ОСОБА_5; договір намірів про купівлю-продаж квартири; розписка про повернення

грошей; постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого із супровідним

листом; бланк замовлення про реєстрацію права власності позивача; відповіді БТІ

у м.  Лисичанську на запит; запит

слідчого Сєвєродонецького MB УМВС; відповідь позивачу на звернення до БТІ; довідка

ВДВС у м.  Лисичанську.

Вислухавши пояснення позивача,  представників відповідача,  дослідивши письмові докази у справі,  суд вважає позов таким,  що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено,  що 11 листопада 2000 року позивач придбав

ІНФОРМАЦІЯ_2. Постановою слідчого Сєвєродонецького MB УМВС про накладення арешту на майно обвинуваченого від 29

липня 2003 року на квартиру позивача був накладений арешт.

На підставі вказаної постанови БТІ у м.  Лисичанську безпідставно відмовило позивачу у

видачі витягу з Реєстру права власності. Ця відмова не по тягнула для позивача

матеріальної і моральної шкоди.

БТІ у м.  Лисичанську не поширювала

неправдиву інформацію про накладення арешту на квартиру позивача у зв'язку з

притягненням його до кримінальної відповідальності,  тому вимоги про її спростування задоволенню

не підлягають.

Вимоги про принесення письмового вибачення за порушення

прав та інтересів позивача не передбачені законодавством як захист порушеного

цивільного права.

Відмовляючи у задоволенні

позову,  суд виходить з наступного.

Згідно до  ст. 60

ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх

вимог і заперечень.

1.Відповідно до п.2 Інструкції про порядок державної

реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна,  що перебувають у власності фізичних та

юридичних осіб затвердженої наказом Державного комітету будівництва,  архітектури та житлової політики України №121

від 09.06.98.,  яка діяла на час

реєстрації позивачем належної йому квартири, 

надання копії паспорту або реєстрація паспортних даних власника

нерухомого майна органами БТІ не передбачалося.

Згідно  ст. 126 КПК

України забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться

шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого де б це майно не знаходилось.

Майно,  на яке

накладено арешт,  описується і може бути

передане на зберігання представникам підприємств,  установ, 

організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам.  Особи, 

яким передано майно,  попереджаються

під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються

протоколом, ^ який підписується особою, 

що проводила опис,  понятими і

особою,  яка прийняла майно на

зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на

зберігання майна.

Як пояснив представник відповідача,  і що підтверджується нормами

законодавства,  при реєстрації у 2000

році позивачем своєї квартири від нього не вимагали копію паспорту. Немає даних

про дату народження позивача або його паспортні дані у бланку замовлення на

реєстрацію права власності і у договорі купівлі-продажу (а.с. 27,  48). Тому у матеріалах реєстраційної справи і

у відповіді слідчому (а.с. 49) відсутня будь-яка дата народження

"ОСОБА_3",  тобто данні які

дозволяють зробити беззаперечний висновок, 

що квартира належить саме обвинуваченому Полякову СВ. 05.01.59..

Затверджене наказом №7/5 від 07.02.02. МЮ України

Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно

(далі Положення) не передбачало приведення наявних на час набрання чинності цим

Положенням реєстраційних справ у відповідність з ним,  тобто відповідач не був зобов'язаний

витребувати у позивача копію його

з

паспорту для приєднання до реєстраційної справи. Відсутня

така вимога і у Законі України „Про державну реєстрацію речових прав на

нерухоме майно та їх обмежень".

Таким чином відповідачем не було допущено порушень

діючого законодавства ні при прийняті постанови слідчого про накладення арешту

на квартиру позивача,  ні у подальшому

під час зміни законодавства,  що регулює

реєстрацію права власності на нерухомість.

2.Відповідно до 

ст. 28 ч.1 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на

нерухоме майно та їх обмежень" така підстава для відмови у надані витягу з

реєстру права власності,  як наявність

арешту,  відсутня. Немає такої підстави і

у Положенні.

Відповідно до  ст.

635 ЦК

України попередній договір укладається у формі,  встановленій для основного договору. Договір

купівлі-продажу квартири підлягає нотаріальному посвідченню ( ст. 657 ЦК України).

Статтею 215 ч.2 ЦК України передбачено,  що недійсним є

правочин,  якщо його недійсність

встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається. У разі недодержання вимоги закону про

нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (

ст. 219 ЦК

України).

Відповідно до чинного законодавства наявність постанови про накладення

арешту на квартиру позивача не могла бути підставою для відмови у видачі йому

витягу з Реєстру права власності,  тому

така відмова позивачу з боку відповідача була незаконною.

Разом з тим, 

вирішуючи питання про наявність негативних наслідків у відмові

відповідача видати позивачу цей витяг, 

суд зазначає,  що з договору наміру

про купівлю-продаж нерухомості від 01 лютого 2007 року (а.с. 36)

вбачається,  що він є фактично попереднім

договором про купівлю-продаж квартири позивача. Вказаний договір нотаріально не

посвідчений,  тому є нікчемним і не

породжує правових наслідків. На цій же підставі не може бути доказом і надана

позивачем розписка про повернення грошей за квартиру у травні 2007 року (а.с.

45).

Інших доказів нанесення позивачу матеріальної шкоди у

вигляді упущеної вигоди суду не надано.

3.Згідно до  ст.

277 ч.1 ЦК

України фізична особа, 

особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та

(або) членів її сім'ї недостовірної інформації, 

має право на відповідь,  а також

на спростування цієї інформації.

Згідно до  ст. 1167

ч.1 ЦК

України моральна шкода, 

завдана фізичній особі неправомірними рішеннями,  діями чи бездіяльністю,  відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності її вини,  крім випадків,  встановлених частиною другою цієї статті.

Позивачем не наведено жодного доказу розповсюдження відповідачем

недостовірної інформації,  а саме

інформації про накладення арешту на майно позивача у зв'язку з притягненням

його до кримінальної відповідальності.

В жодному з наявних у справі документів не

стверджується,  що позивач був

притягнутий до кримінальної відповідальності, 

а тільки міститься посилання на наявність постанови слідчого про

накладення арешту на квартиру.

Суд не приймає доводи позивача про нанесення йому

моральної шкоди невиконанням відповідачем припису прокурора,  відсутністю пропозицій відповідача про

вирішення конфлікту і внесення пропозицій для скорішого поновлення прав

позивача,  оскільки припис прокурора

виконанню не підлягав,  а інше не

передбачено діючим законодавством як обов'язок відповідача.

Оскільки судом не встановлено порушень з боку відповідача

при прийнятті постанови слідчого та після зміни законодавства про реєстрацію

права власності на нерухомість,  це також

не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.

Суд також вважає, 

що позивачем не надано достатньо переконливих доказів нанесення

моральної шкоди позивачу внаслідок незаконної відмови у видачі витягу з Реєстру

прав

власності,  тим

більш,  що у судовому засіданні не

доведена наявність негативних наслідків у зв'язку з цією відмовою.

4. Відповідно до 

ст. 16 ЦК

України цивільні права можуть бути захищені передбаченими

цією статтею засобами або іншими, 

передбаченими законом чи договором.

Такий засіб,  як

принесення письмового вибачення за порушення прав та інтересів,  діючим законодавством не передбачений.

На підставі викладеного, 

керуючись,   ст. 126 КПК

України,   ст.  ст. 16, 

215 ч.2,  219,  277, 

635,  657,  1167 ч.1 ЦК України,   ст. 28 ч.1 Закону України

„Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх

обмежень"  ст.  ст. 10, 

11,  60,  212-215 ЦПК України,  -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до лисичанського

комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" про

стягнення матеріальної і моральної шкоди, 

спростування неправдивих відомостей, 

зобов'язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду

Луганської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі в 10-денний

строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після

цього протягом 20 днів апеляційної скарги або без попереднього подання заяви

про апеляційне оскарження,  якщо скарга

подається у строк,  встановлений для

подання такої заяви.