Рішення

від 10.04.2009 по справі 41/30

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

41/30

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  41/30

10.04.09

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Грінленд»

Простягнення 1 494 757, 99 грн.

                                                                                              Суддя  Спичак О.М.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

від позивача:     Крупник А. В. –дов. № б/н від 25.09.2008 року;                                

від відповідача : Терещенко С.В. –дов. № б/н від 05.12.2008 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріндленд»про стягнення 1 494 757, 99 грн.

Ухвалою від 16.01.2009 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 16.02.2009 року.

В судовому засіданні 16.02.2009 року, представник позивача надав усні пояснення по суті спору та додаткові документи по справі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, свою правову позицію обґрунтував у відзиві на позов.

Крім того, в судовому засіданні 16.02.2009 року сторони подали суду клопотання про продовження строку вирішення спору по  справі № 41/30, яке судом задоволено.

16.02.2009 року оголошено перерву в судовому засіданні до 26.03.2009 року.

В судовому засіданні 26.03.2009 року, представник позивача надав усні пояснення по суті спору та додаткові документи по справі.

Представник відповідача надав документи на виконання вимог ухвали суду.

26.03.2009 року оголошено перерву в судовому засіданні до 03.04.2009 року.

В судовому засіданні 03.04.2009 року, представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог та надав усні пояснення по суті спору.

03.04.2009 року оголошено перерву в судовому засіданні до 10.04.2009 року.

У судовому засіданні 10.04.2009 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував.

На підставі положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

        В судовому засіданні 10.04.2009 року на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2008 року між сторонами було укладено Договір поставки мінеральних добрив № 351 (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1. якого, постачальник (відповідач) зобов'язався поставити та передати у власність покупцю (позивач) мінеральне добриво: Селітра аміачна ДОСТ 2-85, в поліпропіленових мішках по 50 кг (далі - Товар), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Згідно п. 1 ст. 265 ГКУ за договором постави одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) іншій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна однієї тонни товару складає 1922,00 гривень з урахуванням ПДВ.

Загальна сума Договору складає 3 920 880,00 гривень, в тому числі ПДВ 653 480, гривень (п. 3.2. Договору).

Порядок розрахунків сторони погодили п. 4.1. Договору, згідно якого розрахунки за поставлений товар здійснюються в безготівковому порядку, покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару. Підставою для оплати є рахунок постачальника на оплату з урахуванням ціни, зазначеної в п. 3.1. Договору (п. 4.2. Договору).

Відповідно до положень п. 5.1. Договору, поставка продукції здійснюється вагонними партіями на умовах СРТ, згідно правил Інкортермс-2000, по залізничним реквізитам покупця (станція призначення, код станції, назва отримувача, поштовий адрес отримувача) на протязі 30 днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати.

Відповідачем 10 січня 2008 року було надано позивачу рахунок № 00000007 на загальну суму 3 920 880 гривень (з урахуванням ПДВ), який дійсний до 11 січня 2008 року.

Позивач на виконання умов п. 4.1. даного Договору здійснив повну попередню оплату товару в розмірі 3 920 880,00 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями: № 19 від 11 січня 2008 року на загальну суму 50 000,00 гривень; № 22 від 15 січня 2008 року на загальну суму 2 370 880,00 гривень; № 26 від 11 січня 2008 року на загальну суму 1 500 000,00 гривень.

Отже, поставка відповідачем товару у кількості 2040 тонн +/- 5% (30 вагонів) в поліпропіленових мішках по 50 кг (відповідно до п. 2.2. Договору), з урахуванням 30 (тридцяти) денного строку відведеного на поставку (відповідно до п. 5.1. Договору), повинна бути здійсненна в повному обсязі до 14 лютого 2008 року включно.

Проте відповідач свої зобов'язання з поставки товару своєчасно та у повному обсязі не виконав.

Зокрема, відповідач частково поставив товару в кількості 906 тонн +/- 5 %, що підтверджується видатковими накладними № 00000010 від 12.02.2008 року на суму 121 086,00 гривень; № 00000011 від 13.02.2008 року на суму 132 618, 00 гривень, № 00000012 від 12.02.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000013 від 25.02.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000014 від 25.02.2008 року на суму 130 696,01 гривень, № 00000015 від 25.02.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000016 від 26.02.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000017 від 03.03.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000018 від 03.03.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000019 від 03.03.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000020 від 03.03.2008 року на суму 123 007,99 гривень, № 00000023 від 12.03.2008 року на суму 246 016,00 гривень, № 00000031 від 23.03.2008 року на суму 126 852,00 гривень (копії в матеріалах справи), а всього на суму 1 741 331,93 гривень.

Крім того, позивачем 28 лютого 2008 року на адресу відповідача було направлено лист № 02-01/47 з вимогою належного виконання зобов'язань щодо повної поставки товару до 07 березня 2008 року, у відповідь на який відповідач надіслав лист № 29/2 від 29.02.2008 року, згідно якого гарантував поставити товар  до 07 березня 2008 року.

Таким чином, вартість непоставленого товару склала 2 179 548,07 гривень(3 920 880,00 гривень –1 741 331,93 гривень).

Згідно п. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивачем 20 березня 2008 року та 14 квітня 2008 року особисто під підпис відповідача були вручені претензії № 02-01/66 від 18 березня 2008 року та № 02-01/80 від 14 квітня 2008 року, щодо повернення суми попередньої оплати за товар, який не було поставлено. Проте вимоги позивача зазначені у вищевказаних претензіях виконані не були.

16 вересня 2008 року між сторонами було підписано договір про переведення боргу № 030/хоз та акт про зарахування зустрічних однорідних вимог по договору про переведення боргу № 030/хоз від 16 вересня 2008 року, в результаті чого сума попередньої оплати по Договору, що підлягала поверненню склала 1 194 547,49 гривень.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, Господарський суд м. Києва приходить до висновку, позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 1 194 547,49 гривень нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Позивач керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 37 910,63 гривень та 262 299,87 гривень інфляційних втрат.

Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню, оскільки ця санкція застосовується до грошових зобов'язань, проте за Договором у відповідача виникло зобов'язання поставити товар, тобто негрошове зобов'язання, в свою чергу повернення попередньої оплати також не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору. В зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування наслідків, встановлених  ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення виконання грошового зобов'язання (дана правова позиція підтверджується також постановами ВГСУ N 14/174-06 від 01.11.2006 року, N 45/241-05 від 14.03.2006 року, N 37/649 від 17.12.2008 року).

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3 % та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.3. Договору встановлено, що у випадку несвоєчасного виконання постачальником своїх зобов'язань у відповідності з п. 5.1. Договору, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції за кожну добу прострочення поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Згідно ч. 1 ст. ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Частина  6 ст. 4 ЦК України передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Законом можуть бути передбаченні особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання (ч.2 ст. 9 ЦК України).

Згідно ст. 546 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 552 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, в силу ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або Договором.

Частини 1, 2, 3 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, частина 6 цієї статті окремо передбачає можливість встановлення санкцій за порушення грошових зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

За таких обставин судом встановлено, що норми Господарського кодексу України є спеціальними нормами щодо встановлення відповідальності по зобов'язаннях суб'єктів господарювання і чинне законодавство не передбачає встановлення такого виду відповідальності, як пеня виключно за порушення грошового зобов'язання.

Така правова позиція підтверджується судовою практикою, зокрема  Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2008 року по справі № 37/626, Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2005 року, Постановою Верховного суду України від 27.09.2005 року).

Крім того, слід зазначити, що ст. 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»обмежує розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ, яка встановлена лише за невиконання грошових зобов'язань.

Позивач за несвоєчасне виконання постачальником своїх зобов'язань у відповідності з п. 5.1. Договору, керуючись п. 6.3. Договору  нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 489 187,46 гривень.

Згідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто нарахування пені можливе з 15.02.2008 року по 15.08.2008 року.

Здійснивши перерахунок пені за період з 15.02.2008 року по 15.08.2008 року, в межах періодів визначених позивачем, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі –423 801,02 гривень.

В обґрунтування своїх заперечень проти стягнення пені, відповідач стверджував, що позивач пропустив річний строк позовної давності на стягнення неустойки визначений ст. 258 ЦК України, оскільки уточнення позовних вимог в якому було визначено вимогу про стягнення пені було подано лише 03.04.2009 року.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позовна заява подана позивачем 09.01.2009 року, тобто річний строк позовної давності повністю охоплює шестимісячний строк нарахування пені (з 15.02.2008 по 15.08.2008) і відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до винесення рішення змінити предмет або підставу позову, чим він і скористався подавши уточнення 03.04.2009 року.

Враховуючи той факт, що відповідач неодноразово (листи № 29/2 від 29.02.2008 року,  № 17/9 від 17.09.2008 року)  визнавав свій обов'язок поставити товар чи повернути передплату, а також зважаючи на дату подачі позову (09.01.2009 року), господарський суд прийшов до висновку, що строк позовної давності щодо стягнення пені позивачем не пропущено, а доводи представника відповідача не спростовують позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно  розміру задоволених вимог.

Керуючись  ст.ст. 33, 49,  82-85 ГПК України, господарський суд, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінленд»(03055, м. Київ, провулок Тбіліський, 4/10, код ЄДРПОУ 31243226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре» (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 4-а, адреса для листування 02094, м. Київ, бульвар Праці, 8,код ЄДРПОУ 31302862)  1 194 547,49 (один мільйон сто дев'яносто чотири тисячі п'ятсот сорок сім) гривень 49 копійок –суми попередньої оплати,  423 801,02 (чотириста двадцять три тисячі вісімсот одна) гривня 02 копійки –пені,  16 183,49 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят три) гривні 49 копійок - витрат по сплаті держмита та 96,26 (дев'яносто шість) гривень 26 копійок - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після  закінчення  десятиденного  строку з дня  його  підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                         О.М. Спичак

Дата підписання рішення:

08.05.2009р.