Постанова

від 15.01.2014 по справі 9/079-12/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 9/079-12/19

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: Поліщук В.А. - за довіреністю

від відповідача-1: ОСОБА_1 - керівник

від відповідача-2: ОСОБА_1 - особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Леком»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2013р. (дата складання рішення 11.04.2013р.)

по справі № 9/079-12/19 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Леком"

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про розірвання договору оренди та виселення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про:

- розірвання договору оренди № 1 від 24 грудня 2003 року, укладений між ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" та ТОВ "Леком";

- виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ТОВ "Леком" з приміщення загальною площею 120 кв. м. у будинку, що стоїть окремо за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.04.2013р. у справі № 9/079-12/19 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс". Так, наведеним рішенням:

1. розірвано Договір оренди № 1 від 24 грудня 2003 року, укладений між ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" та ТОВ "Леком";

2. виселено ТОВ "Леком" з приміщення загальною площею 120 кв. м. у будинку, що стоїть окремо за адресою: АДРЕСА_1;

3. виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з приміщення загальною площею 120 кв. м. у будинку, що стоїть окремо за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Леком" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить суд скасувати рішення в частині розірвання договору оренди та виселення ТОВ "Леком" і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів: головуючий суддя Гончаров С.А. судді Куксов В.В., Яковлєв М.Л. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 23.10.2013 року.

У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

У судовому засіданні 23.10.2013р оголошено перерву до 13.11.2013 року.

Враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відпустці,, розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Шаптала Є.Ю., Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд справи на 04.12.2013 року.

У зв'язку з виходом судді Гончарова С.А. з відпустки, розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 року справу прийнято до провадження у визначеному складу суддів.

У судовому засіданні 04.12.2013р оголошено перерву до 18.12.2013 року.

У судовому засіданні 18.12.2013р оголошено перерву до 15.01.2014 року.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими.

Зокрема, згідно апеляційної скарги, уточнень до неї та пояснень по суті справи апелянт посилається на наступне:

- відповідач-2 є учасником відповідача-1, а тому має право на пільгових умовах користувались майном останнього;

- позивач у повідомленні про намір розірвати договір не зазначив передбачених законом підстав для розірвання договору та надіслав повідомлення за менший строк, ніж це передбачено законом;

- на момент укладення спірного договору відповідачі виходили з презумпції правомірності правочину, оскільки на той момент рішення загальних зборів не було визнано недійсним;

- зазначений позов вже був предметом розгляду між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а саме, у справі господарського суду Київської області № 20/022-09;

- на даний час триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013100130000269 від 11.07.2013 року щодо порушення директором ОСОБА_4 вимог статуту ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" та зловживання службовими повноваженнями та досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013110100014041 від 07.08.2013 року щодо передчасної видачі наказу на виконання рішення господарського суду Київської області від 10.04.2013 року у даній справі.

Позивач, згідно з поданим до суду 01.11.2013 року відзивом на позовну заяву, проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

17.05.2002 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" укладено Договір купівлі-продажу державного майна об'єкта незавершеного будівництва, що продано на аукціоні, зареєстрований в реєстрі за № 2433 (надалі - договір купівлі-продажу), за яким ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" набув право власності на об'єкт незавершеного будівництва - розширення дільничної лікарні за адресою 07423, Київська обл., Броварський район, с. Семиполки.

Відповідно до п. 1.2. договору купівлі-продажу, право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає з моменту підписання акту приймання-передачі.

Майно, щодо якого було укладено Договір купівлі-продажу, було передано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та прийнято ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" за Актом прийому-передачі державного майна об'єкта незавершеного будівництва "Розширення дільничної лікарні" в с. Семиполки Броварського р-ну Київської області, підписаним між сторонами договору 18.05.2002 р.

24.12.2003 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" (орендодавець), як власником майна, в силу ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (яка була чинною на момент укладання договору), та товариством з обмеженою відповідальністю "Леком" (орендар) було укладено Договір оренди № 1 (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння будівлю, що стоїть окремо за адресою АДРЕСА_1 площею 120 кв.м., з метою здійснення торговельної діяльності.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.6 договору оренди, приймання-передача об'єкта, що орендується, здійснюється двосторонньою комісією, об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання.

Згідно пунктів 4.1, 4.2 договору оренди термін дії договору складає 1 рік з моменту прийняття об'єкта за актом здачі-приймання; якщо жодна із сторін в термін 1 місяць до закінчення строку договору не заявить про намір його розірвати, Договір автоматично пролонгується на один рік.

Пунктом 7.2. договору оренди визначено, що орендар має право, зокрема, здавати об'єкт, що орендується, у суборенду за умови згоди орендодавця.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди, він не підлягає розірванню в односторонньому порядку, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови Договору та свої зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2008 року господарським судом Київської області було розглянуто справу № 2/213-08 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" про розірвання договору та виселення та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" до товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" про визнання дій протиправними та стягнення збитків.

Рішенням у даній справі було встановлено, що акт здачі-приймання орендованого приміщення сторонами не підписувався. При цьому, відповідач стверджував, що приступив до використання об'єкта оренди лише з 31.08.2005 р., що позивачем не було спростовано та прийнято до уваги судом.

Рішення господарського суду Київської області від 24.12.2008 р. у справі № 2/213-08 в цій частині залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.03.2009 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на викладене, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що позивачем було передано в тимчасове користування відповідачу об'єкта оренди за Договором оренди № 1 від 24.12.2003 р.

Місцевим господарським судом вірно не прийнято до уваги твердження відповідача-1 про те, що договір оренди припинив свою дію з посиланням на ухвалу господарського суду Київської області від 22.09.2009 р. у справі № 9/208-09, оскільки відповідно до ст. 35 ГПК України преюдиційне значення мають факти, встановлені саме рішенням господарського суду, а не ухвалою.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 10.11.2010 р. у справі № 20/022-09/15/14 відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" до ТОВ "Леком", за участю третьої особи - ОСОБА_1, про примусове виселення з приміщення. Зазначеним рішенням встановлено, що станом на 10.11.2010 р. договір оренди № 1 не припинив свою дію.

Зазначене рішення суду від 10.11.2010 р. залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2011 р., а отже є таким, що набрало законної сили.

При цьому, в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду Київської області від 10.11.2010 р. у справі № 20/022-09/15/14, не доводяться знову при вирішенні даної справи.

До матеріалів справи не додано жодних доказів, які б свідчили про припинення дії договору оренди у зв'язку з закінченням терміну, на який його було укладено, або доказів того, що договір було розірвано сторонами за взаємною згодою.

Регулювання відносин, що виникають, у зв'язку із орендою майна здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

01.01.2004 р. набрали чинності нові Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Договір оренди № 1 був укладений між позивачем та відповідачем 24.12.2003 р.

Враховуючи вищезазначене, у зв'язку із продовженням існування відносин оренди між позивачем та відповідачем на підставі договору оренди № 1 від 24.12.2003 р. після набрання чинності новими Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до спірних відносин підлягають застосуванню положення нових Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2009 р. між ТОВ "Леком" (суборендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (суборендар) було укладено договір суборенди об`єкта нерухомості (надалі - договір суборенди), відповідно до п. 1.1. якого суборендодавець передає, а суборендар приймає в строкове користування споруду (об'єкт суборенди) та зобов`язується сплачувати суборендну плату.

Згідно з п.п. 1.2.1-1.2.3. договору суборенди, об`єкт суборенди являє собою будівлю загальною площею 120 кв. м, що стоїть окремо та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.2 договору, право на передачу в суборенду встановлено договором оренди № 1 від 24 грудня 2003 року.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що об'єкт суборенди, вважається переданим в суборенду з моменту підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.1 договору, строк суборенди складає 1 рік з дати прийняття об'єкта, що суборендується, за актом приймання-передачі.

Припинення дії договору оренди № 1 від 24 грудня 2003 року не є підставою для припинення даного договору (п. 4.3. договору).

Майно, щодо якого було укладено договір суборенди, було передано товариством з обмеженою відповідальністю "Леком" та прийнято фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1за актом приймання-передачі від 11.03.2009 р.

Як зазначалось, позовні вимоги у даній справі полягають у розірванні договору оренди № 1 від 24 грудня 2003 року, укладений між ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" та ТОВ "Леком"; виселенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ТОВ "Леком" з приміщення загальною площею 120 кв. м. у будинку, що стоїть окремо за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач посилався на те, що в порушення умов укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору оренди № 1 від 24.12.2003 р., відповідачем-1, без згоди позивача здано в суборенду відповідачу-2 об'єкт оренди - приміщення площею 120 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідач-1 стверджує, що договір суборенди укладений ним на підставі рішення загальних зборів ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" від 19.09.2007 р., яким надавалося право орендарям ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" передавати орендоване майно у суборенду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 06.06.2012 р. у справі № К14/029-12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_6, визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс", що оформлені протоколом б/н від 19.09.2007р. позачергових загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс", яким надано право орендарям ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" передавати орендоване майно у суборенду.

Зазначене рішення суду від 06.06.2012 р. залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2013 р., а отже є таким, що набрало законної сили.

Тобто, рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс", яким надано згоду на укладення спірного договору, визнано недійсним у судовому порядку.

Апелянт стверджує, що на момент укладення спірного договору відповідачі виходили з презумпції правомірності правочину, оскільки на той момент рішення загальних зборів від 19.09.2007 року було чинним.

Такі твердження апеляційний суд спростовує, оскільки рішення загальних зборів, яким було надано згоду на укладення спірного договору, у зв'язку з визнанням його недійсним у судовому порядку, є недійсним з моменту його прийняття та не може тягнути за собою жодних правових наслідків.

Недійсність такого рішення обумовлює те, що воно не може бути прийнято судом в якості доказу надання орендарем згоди на передання спірного приміщення в суборенду.

Інших доказів наявності згоди орендодавця на укладення договору суборенди до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідачем - ТОВ "Леком" укладено договір суборенди об`єкта нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 без згоди орендодавця - ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс", всупереч пункту 7.2. Договору оренди № 1 від 24.12.2003 р.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо, зокрема, наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

Як зазначалось, відповідачем-1, без згоди позивача, було передано спірне майно відповідачу-2 в користування шляхом укладення договору суборенди від 11.03.2009 р., що є підставою для розірвання договору на підставі наведеної норми законодавства України.

Апелянт посилався на те, що відповідач-2 є учасником відповідача-1, що обумовлює наявність у нього права на пільгових умовах користувались майном товариства. Такі доводи апеляційний суд спростовує з огляду на те, що положення договору оренди від 24.12.2003 року щодо права суборенди виключно зі згоди орендаря не містять у собі жодних виключень, в тому числі, щодо надання приміщення в суборенду учаснику товариства.

За таких обставин, оскільки з матеріалів справи вбачається факт укладання відповідачем-1 Договору суборенди від 11.03.2009 р. з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 без згоди наймача, тобто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині розірвання Договору оренди № 1 від 24 грудня 2003 року ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта про те, що позивач у повідомленні про намір розірвати договір не зазначив передбачених законом підстав для розірвання договору та надіслав повідомлення за менший строк, ніж це передбачено законом, судова колегія зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 17.06.2008 N 8/32пд).

Відповідну правову позицію викладено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. N 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», в інформаційних листах Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 N 01-8/482 та "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) від 15.01.2010 N 01-08/12.

Іншою частиною позовних вимог, заявлених у даній справі, є виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ТОВ "Леком" з приміщення загальною площею 120 кв. м. у будинку, що стоїть окремо за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, оскільки суд дійшов висновку про розірвання Договору оренди № 1 від 24 грудня 2003 року, у зв'язку з порушенням відповідачем 1 умов п. 7.2. договору, а строк дії договору суборенди не може перевищувати договору оренди, то позовні вимоги в частині виселення відповідачів зі спірного приміщення також є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що зазначений позов вже був предметом розгляду між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а саме, у справі господарського суду Київської області № 20/022-09, судова колегія до уваги не приймає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, справа господарського суду Київської області № 20/022-09 порушена за позовом за позовом ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" до ТОВ "Леком", за участю третьої особи - ОСОБА_1, про примусове виселення з приміщення. При цьому, підставами позовних вимог у справі № 20/022-09 було те, що, за твердженнями позивача, договір є розірваним у зв'язку з направленням повідомлення про розірвання договору. Крім того, в даній справі не було заявлено вимог про розірвання спірного договору та про виселення ОСОБА_1 зі спірного приміщення.

З огляду на викладене, судова колегія робить висновок про те, що спір у справі № 20/022-09 розглянуто про інший предмет та з інших підстав, ніж дана справа, а твердження апелянта про зворотне є помилковими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах процесуального законодавства.

Щодо посилань апелянта на кримінальне провадження № 42013100130000269 від 11.07.2013 року щодо порушення директором ОСОБА_4 вимог статуту ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" та зловживання службовими повноваженнями, судова колегія зазначає, що наявність даного кримінального провадження, з урахуванням підстав та предмету позову у справі № 9/079-12/19, жодним чином не впливає на результати вирішенні даного спору.

Також, не стосується предмету спору і кримінальне провадження № 12013110100014041 від 07.08.2013 року щодо передчасної видачі наказу на виконання рішення господарського суду Київської області від 10.04.2013 року у даній справі.

Також, судом колегія зазначає, що місцевим господарським судом було правомірно не прийнято заяву про відмову від позову, подану до суду 27.08.2012 року підписом в.о. директора ТОВ "Вимпел "Спец-Сервіс" ОСОБА_1, оскільки вказана заява підписана особою, яка не має на це повноважень.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 10.04.2013р. у справі № 9/079-12/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Леком», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Леком» на рішення господарського суду Київської області від 10.04.2013р. у справі № 9/079-12/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Леком» на рішення господарського суду Київської області від 10.04.2013р. у справі № 9/079-12/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2013р. у справі № 9/079-12/19 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 9/079-12/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала