Постанова

від 04.02.2014 по справі 5020-236/2012-1135/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року Справа № 5020-236/2012-1135/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Таратуткіна Віта Володимирівна, довіреність №6 від 21.10.13, комунальне підприємство "Орбіта";

відповідач: ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_1 від 25.08.02, фізична особа - підприємець ОСОБА_3;

третьої особи: не з'явився, Севастопольська міська рада;

третьої особи: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 04 грудня 2012 року у справі №5020-236/2012-1135/2012

за позовом комунального підприємства "Орбіта" (пр. Жовтневої Революції, 52, кв. 36 а, м. Севастополь, 99038)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (1. АДРЕСА_2; 2. АДРЕСА_3)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)

2. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

про стягнення 25716,23 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, Комунальне підприємство „Орбіта", звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 25 898,14 грн., з яких: 23 908,68 грн. -заборгованість за договором оренди №11 від 01 листопада 2010 року; 1 090,29 грн. -інфляційне відшкодування; 717,26 грн. - 3% річних; 181,91 грн. - пеня.

Позовні вимоги з посиланням на статтю 193 Господарського кодексу України, статті 625, 629 Цивільного кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна №11 від 01 листопада 2010 року в частині сплати орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

При первісному розгляді справи, під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку до участі у справі були залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради та Севастопольська міська Рада (том 1, арк. с. 99-102).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27 квітня 2012 року (том 1, арк.с. 58-63), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2012 року (том 1, арк. с. 148-154), позов задоволено частково: з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь позивача стягнута заборгованість за договором оренди №11 від 01 листопада 2010 року в сумі 23 908,68 грн.; інфляційне відшкодування в розмірі 1 090,29 грн.; 3% річних в сумі 717,26 грн.; разом - 25 716,23 грн. В іншій частині позовних вимог (в частині стягнення пені в сумі 181,91 грн.) відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 серпня 2012 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2012 року та рішення господарського суду міста Севастополя від 27 квітня 2012 року скасовано в частині стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат і процентів річних. В цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя. В іншій частині (в частині відмови у позові щодо стягнення пені в сумі 181,91 грн.) постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2012 року залишено без змін (том 1, арк. с. 218-222).

Скасовуючи судові акти місцевого та апеляційного господарських судів суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості включає період по жовтень 2011 року (тобто за рік після укладення договору оренди і за 9 місяців після повернення об'єкта оренди позивачу), в той час коли згідно з пунктом 4.4.5 Договору оренди №11 від 01 листопада 2010 року на відповідача покладено обов'язок здійснити оплату за три роки до укладення вказаного договору, тобто до 01 листопада 2010 року.

Крім того, Вищий господарський суд України звернув увагу суду на необхідність встановлення при новому розгляді справи коли, в якій сумі і за яким договором відповідач здійснював платежі позивачу у спірний період, якими доказами це підтверджено, що потрібно для обґрунтування висновків про укладеність Договору оренди №11 від 01 листопада 2010 року.

При новому розгляді справи позивач, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, надав уточнений розрахунок заборгованості за договором оренди приміщень та просив стягнути з відповідача на свою користь 25 716,23 грн., в тому числі: 23 908,68 грн. - заборгованість за договором оренди №11 від 01 листопада 2010 року за листопад 2007 року - жовтень 2010 року; 1 090,29 грн. -інфляційне відшкодування; 717,26 грн. - 3% річних (том 2, арк. с. 21).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04 грудня 2012 року у справі №5020-236/2012-1135/2012 частково задоволено позов комунального підприємства "Орбіта" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 25 716,23 грн.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства „Орбіта" 25 716,05 грн., з яких: 23 908,50 грн. -основний борг; 1 090,29 грн. - інфляційні втрати; 717,26 грн. - 3% річних; а також судовий збір в сумі 1 609,50 грн.

В частині стягнення 0,18 грн. основного боргу, - в позові відмовити.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що спірний договір оренди неукладеним через відсутність у ньому однієї з істотних умов, передбачених статтею 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", а саме: порядку використання амортизаційних відрахувань.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 14 січня 2014 року у зв'язку з відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г..

В судовому засіданні, призначеному до слухання на 14 січня 2014 року, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про час ті місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи. Розгляд справи було відкладено на 04 лютого 2014 року.

У судове засідання, призначене на 04 лютого 2014 року, представники третіх осіб не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

11 липня 2000 року Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації Комунальному підприємству „Орбіта" (правонаступник Державного комунального підприємства „Орбіта") видано свідоцтво про право власності на торговельні павільйони НОМЕР_2 -НОМЕР_3, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 /том 2, арк. с. 30-31/.

Право власності зареєстровано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради (раніше -Державне комунальне підприємство „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської державної адміністрації) 11 липня 2000 року під реєстровим №373, про що в реєстровій книзі 9 нж стор. 81 вчинено відповідний запис.

В подальшому, Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради зареєстровано перехід права власності на павільйони НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_3, про що свідчать відповідні написи на свідоцтві про право власності.

Павільйон НОМЕР_12, загальною площею 14,1 м 2 , розташований за адресою: АДРЕСА_4, який згідно зі спірним договором є об'єктом оренди, залишається власністю позивача, що також підтверджується довідкою Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради від 21 листопада 2012 року №13296 /том 2, арк. с. 29/.

17 грудня 2003 року між Комунальним підприємством „Орбіта" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір на господарське обслуговування №101, предметом якого є надання господарських послуг на території ринку „Юмашевський" у зв'язку із розміщенням на ній павільйонів суб'єктів підприємницької діяльності /том 1, арк. с. 21/.

Пунктом 3.1 вказаного Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення строку оренди земельної ділянки під Юмашевський ринок.

Проте, у зв'язку з припиненням дії Договору оренди №11 від 01 листопада 2010 року, Договір на господарське обслуговування павільйону також був припинений з 24 січня 2011 року /том 2, арк. с. 20/.

31 серпня 2010 року між Комунальним підприємством „Орбіта" (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) був укладений договір оренди №2 щодо вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 14,1 м 2 , розташованих за адресою: АДРЕСА_4, вартість яких згідно з висновком про експертну оцінку від 30 липня 2010 року складає 79 572,00 грн. (з ПДВ) /том 1, арк. с. 206-210/.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору розмір орендної плати визначається відповідно до Методики, затвердженої рішенням сесії міської ради, та становить 14 322,96 грн. на рік і 1 193,58 грн. (з ПДВ) за перший місяць оренди з подальшим коригуванням на індекс інфляції.

Договір укладено на 2 роки та 365 днів (пункт 6.1 Договору).

01 листопада 2010 року між тими ж Сторонами укладено договір оренди №11 (далі -Договір) /том 1, арк. с. 7-10/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найбільш високих результатів господарської діяльності Орендодавець (позивач) передає, а Орендар (відповідач) приймає в оренду майно - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 14,1 м 2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_4, павільйон НОМЕР_12, - вартість якого згідно з висновком про експертну оцінку від 01 жовтня 2010 року складає 44 275,00 грн. (з ПДВ).

Згідно з пунктом 2.4 Договору, вступ Орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням акта приймання-передачі об'єкта оренди.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що розмір орендної плати складає 7 969,50 грн. на рік. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки 18% від вартості об'єкта оренди (експертної оцінки). Амортизаційні відрахування та вартість послуг орендодавця не включаються до орендної плати. До орендної плати не включені витрати на комунальні та експлуатаційні послуги, а також сума компенсації витрат балансоутримувача на оплату за користування земельною ділянкою.

Орендна плата складає 664,13 грн. за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Підпунктом 4.4.3 пункту 4.4 Договору на Орендаря покладено обов'язок своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з використанням об'єкта оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Відповідно до підпункту 4.4.5 пункту 4.4 Договору Орендар зобов'язався здійснити сплату орендної плати Орендодавцю за користування об'єктом оренди за три роки до моменту укладення цього договору, виходячи зі встановленої в ньому суми орендної плати, протягом двох місяців з моменту укладення договору.

Згідно з пунктом 7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та укладений строком до 31 грудня 2011 року (пункт 6.1 Договору).

При цьому після підписання Договору всі попередні письмові та усні угоди, листування, договори між сторонами, що регулюють питання, пов'язані із предметом цього Договору, втрачають юридичну силу (пункт 8.1 Договору).

Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме передав відповідачеві об'єкт оренди, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі від 01 жовтня 2010 року, підписаним обома сторонами без зауважень та скріпленим печаткою позивача /том 1, арк. с. 50/.

24 січня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 достроково повернув Комунальному підприємству „Орбіта" орендоване за Договором майно, про що свідчить Акт приймання-передачі /том 1, арк. с. 51/. При цьому відповідач не виконав свого зобов'язання, передбаченого підпунктом 4.4.5 пункту 4.4 Договору стосовно внесення орендної плати за три роки до моменту укладення цього договору, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Водночас, через прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати позивач вимагає стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Оскільки спірні правовідносини виниклі з приводу оренди майна, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди державного майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Як установлено судом, 01 листопада 2010 року між сторонами укладено Договір №11 /том 1, арк. с. 7-10/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що попередній договір №2 від 31 серпня 2010 року втратив чинність у зв'язку з укладенням договору №11 від 01 листопада 2010 року, адже згідно з частиною другою статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Так, заперечуючи проти позову заявник апеляційної скарги зазначає, що Договір №11 від 01 листопада 2010 року є неукладеним, оскільки не містить таку істотну умову як порядок використання амортизаційних відрахувань.

З цього приводу судом першої інстанції обґрунтовано було зауважено наступне.

Частиною першою статті 284 Господарського кодексу України визначено, що істотними умовами договору оренди, зокрема, є порядок використання амортизаційних відрахувань. Аналогічне положення міститься і у статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою однією з істотних умов договору оренди є порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством.

Дійсно, договір оренди №11 від 01 листопада 2010 року не містить положень про порядок використання амортизаційних відрахувань, хоча в пункті 3.1 Договору йдеться про те, що амортизаційні відрахування не включаються до орендної плати.

Проте, господарський суд не може погодитись із твердженням заявника апеляційної скарги про те, що спірний Договір є неукладеним, з таких підстав.

Частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

В силу частини другої статті 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як убачається із матеріалів справи, спірний договір був повністю виконаний позивачем та частково -відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Так, Договір /том 1, арк. с. 7-10/ та Акти приймання-передачі та повернення майна /том 1, арк. с. 50, 51/ підписані обома сторонами без зауважень, причому підписи сторін проставлені на кожному аркуші Договору, в тому числі -безпосередньо під спірною умовою (підпункт 4.4.5 пункту 4.4 Договору); здійснена часткова оплата відповідачем орендної плати, про що свідчить Довідка №214 від 12 листопада 2012 року /том 2, арк. с. 14/ та прибуткові касові ордери №1377 від 17 листопада 2010 року, №1526 від 29 грудня 2010 року та №210 від 15 лютого 2011 року /том 2, арк. с. 15-17/.

Наведене дає суду підстави зробити висновок, що позивач був згоден з усіма умовами Договору №11 від 01 листопада 2010 року, а фактичні дії сторін були направлені на настання реальних правових наслідків, обумовлених цим Договором.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що підстави вважати Договір оренди №11 від 01 листопада 2010 року неукладеним відсутні, тим більше, що визначення договору як неукладеного може мати місце лише на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі №3-58гс11 /том 1, арк. с. 135-143/, яка в силу статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для суду.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 23 908,68 грн. основного боргу, що дорівнює орендній платі за 3 роки до моменту укладення Договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вказана вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі є одним з основних обов'язків орендаря (стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна"). При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частинами першими статей 627, 628 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи положення пункту 3 частини першої статті 3 та частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України щодо свободи договору та можливості відступлення від положень актів цивільного законодавства та врегулювання своїх відносин на власний розсуд, слід визнати, що сторони могли передбачити таку умову у Договорі, як зобов'язання орендаря здійснити сплату орендної плати орендодавцю за користування об'єктом оренди за три роки до моменту укладення цього договору.

Таким чином, укладений між сторонами Договір №11 від 01 листопада 2010 року є підставою виникнення у відповідача певних обов'язків, зокрема, обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди за три роки до моменту укладення Договору, виходячи зі встановленої в ньому суми орендної плати, протягом двох місяців з моменту укладення Договору (підпункт 4.4.5 пункту 4.4 Договору).

Водночас, аналіз наявних у матеріалах справи доказів свідчить про те, що відповідач припустився порушення вказаної умови, у зв'язку з чим у нього перед позивачем за період з 01 листопада 2007 року по 31 жовтня 2010 року утворилась заборгованість.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За умовами підпункту 4.4.5 пункту 4.4 Договору Орендар зобов'язався здійснити сплату орендної плати Орендодавцю за користування об'єктом оренди за три роки до моменту укладення цього договору, виходячи зі встановленої в ньому суми орендної плати, протягом двох місяців з моменту укладення договору.

Оскільки договір укладено 01 листопада 2010 року, відповідач був зобов'язаний здійснити оплату оренди за попередні три роки в строк до 02 січня 2011 року включно.

Як зазначалося вище, пунктом 3.1 Договору встановлено, що розмір орендної плати складає 7 969,50 грн. на рік.

Отже, на виконання підпункту 4.4.5 пункту 4.4 Договору відповідач був зобов'язаний сплатити позивачеві плату за користування об'єктом оренди за три роки у сумі 23 908,50 грн.

Проте, позивач при визначенні суми заборгованості замість розміру річної орендної плати, яка узгоджена сторонами, закріплена у пункті 3.1 Договору та складає 7 969,50 грн, бере за основу розмір орендної плати за перший місяць оренди (пункт 3.2 Договору), який становить 664,13 грн., що є помилковим, адже за умовами Договору розрахунковою одиницею є саме річна орендна плата („за три роки до укладення договору"), а не місячна.

За розрахунком позивача сума заборгованості становить 23 908,68 грн. /том 2, арк. с. 21/, що більше ніж за розрахунком господарського суду на 0,18 грн. (23 908,68 - 23 908,50).

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що оплата позивачеві оренди є основним обов'язком відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 23 908,50 грн. В частині стягнення основного боргу в сумі 0,18 грн. - в позові слід відмовити.

Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в сумі 1 090,29 грн. та 3% річних в сумі 717,26 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат /том 1, арк. с. 12/ та 3% річних /том 1, арк. с. 11/ суд першої інстанції зазначив, що в цілому вони є вірними, але мають певні недоліки в частині визначення бази для нарахування (розміру основного боргу) та методології розрахунку 3% річних, враховуючи те, що 2012 рік є високосним.

З огляду на викладене, судом першої інстанції був здійснений власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, за яким інфляційні втрати позивача за січень 2011 року - січень 2012 року склали 1 147,61 грн., а 3% річних за період з 03 січня 2011 року по 31 січня 2012 року - 774,07 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача сума інфляційних втрат та 3% річних є меншими ніж за розрахунком суду.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Обчислені господарським судом суми інфляційних втрат (1 147,61 грн.) та 3% річних (774,07 грн.) виходять за межі позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат (1 090,29 грн.) та 3% річних (717,26 грн.). Утім, клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог в матеріалах справи відсутнє.

За таких обставин, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у визначених судом сумах.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 090,29 грн. та 3% річних в сумі 717,26 грн. підлягають задоволенню повністю у заявлених позивачем сумах.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності /том 2, арк. с. 23/ судом першої інстанції обґрунтовано було зазначено наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 стаття 267 Цивільного кодексу України).

Так, 12 листопада 2012 року в судовому засіданні у суді першої інстанції фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було подано заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог /том 2, арк. с. 23/.

За приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Натомість з матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до суду із даним позовом 06 березня 2012 року, що підтверджується відповідною відміткою канцелярії суду на першому аркуші позову /том 1, арк. с. 3/.

Як зазначалося вище, орендна плата за користування об'єктом оренди за три роки до моменту укладення Договору мала бути здійснена протягом двох місяців з моменту укладення Договору, тобто по 02 січня 2011 року включно, а тому перебіг строку позовної давності за цією вимогою почався з 03 січня 2011 року та триває по 02 січня 2014 року (включно).

Отже, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги заявлені в межах трирічного строку позовної давності, а тому вимога відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 04 грудня 2012 року у справі №5020-236/2012-1135/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Комунальне підприємство "Орбіта" (пр. Жовтневої Революції, 52, кв. 36 а,Севастополь,99038)

2. Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (1. АДРЕСА_2; 2. АДРЕСА_3)

3. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

4. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

5. Господарський суд міста Севастополя