Постанова

від 10.02.2014 по справі 51/148

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 51/148

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрейдінг Сток" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) на рішенняГосподарського суду міста Києва від 25.07.2013 р. (суддя Ващенко Т.М.) у справі№ 51/148 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротрейдінг Сток" доКомунального підприємства Міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни), третя особа, яка на заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київська міська рада, прозобов'язання укласти договір оренди та вчинення дій, за участю представників позивачаМиклуш М.І., відповідачаЗаболотна Ю.С., третьої особине з'явились, В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2009 р. у справі № 51/148, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2009 р., позовні вимоги задоволено: зобов'язано відповідача укласти з позивачем договір оренди майна на умовах, визначених рішенням Київської міської ради від 02.10.2008 р. за № 395/395.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2013 р. вказані рішення та постанову скасовано, а справу № 51/148 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 р. у справі № 51/148, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р., в позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрейдінг Сток" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст. 184 Господарського кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про оренду майна", ст. ст. 84, 101, 105 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди безпідставно послались на рішення Київської міської ради від 15.12.2011 р. № 860/7096, яким виключено питання надання дозволу на укладення з позивачем договору оренди майна, оскільки обов'язок відповідача укласти такий договір виник з моменту прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування. Також скаржник стверджує, що в порушення вимог ст. 87 ГПК України місцевим судом розглянуто справу без належного повідомлення позивача.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між відповідачем та позивачем 30.05.2007 р. укладено попередній договір оренди нерухомого майна (нежилих приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва № 200-2007, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в оренду нежилі приміщення загальною площею 194,00 кв. м на першому поверсі у виробничій будівлі за адресою: 03036, м. Київ для розміщення офісу.

Відповідно до пункту 3.1 попереднього договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 18.168,10 грн. на місяць без врахування ПДВ.

Пунктом 3.4 попереднього договору встановлено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, та сплачується відповідачем разом з орендною платою.

Строк дії попереднього договору встановлено до прийняття Київською міською радою рішення, але не більше ніж один рік з дати його підписання (пункт 9.1 попереднього договору).

Сторони 23.07.2008 р. уклали угоду до попереднього договору № 200-2007 від 30.05.2007 р., якою продовжили термін дії попереднього договору до прийняття рішення Київською міською радою, але не більше ніж до 23.07.2009 р.

Київською міською радою 02.10.2008 р. прийнято рішення "Про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду на конкурсних засадах" № 395/395, яким погоджено передачу в оренду позивачу нежилих приміщень загальною площею 194,00 кв. м на першому поверсі у виробничій будівлі за адресою: 03036, м. Київ, для розміщення офісу з щомісячною орендною платою у розмірі 70,00 грн. за 1 кв. м.

Пунктом 2 вищезазначеного рішення доручено підприємствам, установам, організаціям, яким надано дозвіл на укладання договорів оренди, в термін до двох місяців укласти договори оренди в установленому порядку.

Як встановлено судами, у грудні 2008 року відповідач надав позивачу проект договору оренди, відповідно до якого розмір щомісячної орендної плати становить 22.195,01 грн. (без урахування податку на додану вартість) із розрахунку 114,40 грн. за 1 кв. м, що відрізняється від розміру орендної плати, встановленої рішенням Київської міської ради № 395/395 від 02.10.2008 р.

Позивач, у свою чергу, надав відповідачу протокол розбіжностей від 19.12.2008 р. до проекту договору із пропозиціями про приведення проекту договору у відповідність до зазначеного рішення Київської міської ради № 395/395 від 02.10.2008 р., із визначенням відповідним рішенням розміру орендної плати і орендованої площі, а також без зазначення в договорі індексу інфляції, який не передбачено у рішенні.

Позивач вказує на те, що обов'язок відповідача укласти з ним договір виникає з факту прийняття органом місцевого самоврядування за результатами конкурсу рішення, яким позивачеві та відповідачеві надано дозвіл на укладення договору оренди та згідно з яким єдиною підставою для укладення договору оренди є лише відповідне рішення Київської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства (ч. ч. 1, 2 ст. 648 ЦК України).

Відповідно до ст. 187 ГК України судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ст. 179 ГК України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо зокрема існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відповідно до пп. 9.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України

№ 6 від 23.03.2012 р. господарські суди повинні зазначати, зокрема, у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Згідно з позовними вимогами позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти з ним договір оренди комунального майна на умовах, визначених рішенням Київської міської ради № 395/395 від 01.10.2008 р.

Судами встановлено, що позивачем направлявся відповідачу виключно протокол розбіжностей від 19.12.2008 р.. Однак проект договору в тій редакції, в якій позивач просить зобов'язати укласти договір, позивач не направляв. Відповідно ж до ч. 4 ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

При цьому позовні вимоги не узгоджуються з положеннями ст. 84 ГПК України та не містять відповідних умов, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору, що унеможливлює задоволення таких позовних вимог.

Судами також встановлено, що рішенням Київської міської ради від 15.12.2011 р. № 860/7096 "Про внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" внесено зміни до деяких рішень Київської міської ради згідно з додатком 2 до цього рішення, зокрема, до рішення Київської міської ради № 395/395 від 02.10.2008 р., а саме виключено позицію 1 додатка до рішення Київради від 02.10.2008 р. № 395/395 "Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду на конкурсних засадах", якою погоджено передачу в оренду позивачу нежилих приміщень загальною площею 194,00 кв. м на першому поверсі у виробничій будівлі за адресою: 03036, м. Київ, для розміщення офісу з щомісячною орендною платою у розмірі 70,00 грн. за 1 кв. м.

При цьому будівлі та споруди, які знаходяться на балансі відповідача, в тому числі спірне приміщення, передано в довгострокову оренду згідно з рішенням Київської міської ради від 17.02.2011 р. № 28/5415 "Про передачу майна територіальної громади м. Києва на конкурсних засадах".

Колегія суддів враховує рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому зазначено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 р. N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Разом з тим, переглядаючи справу в касаційному порядку, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

З урахуванням всіх встановлених судами обставин справи в їх сукупності, в т.ч. того, що позивач не направляв відповідачеві проекту відповідно договору, беручи до уваги, що позов не містить відповідних умов, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору, що унеможливлює задоволення таких позовних вимог з урахуванням положень ст. 84 ГПК України, суди дійшли вірного висновку про те, що підстави для укладення договору відсутні, а позивачем належними засобами доказування не доведено порушення відповідачем його законних прав та охоронюваних інтересів.

Окремо колегія суддів відзначає, що твердження скаржника про розгляд справи місцевим господарським судом без належного повідомлення позивача спростовуються матеріалами справи, зокрема, у справі містяться клопотанням скаржника від 22.06.2013 р. про відкладення розгляду справи, призначеного на 26.06.20013 р. та поштові поверненнями копій ухвал місцевого суду від 26.06.2013 (з відміткою поштового штемпеля про відправлення 27.06.2013 р.) про відкладення розгляду справи на 03.07.2013р. та від 03.07.2013 р. (з відміткою штемпеля 08.07.2013 р.) про відкладення розгляду справи на 16.07.2013 р., що були надіслані господарським судом на адресу позивача та повернуті відділенням зв'язку в зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Згідно з ч. 3 ст. 111-7 ГПК України у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрейдінг Сток" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 р. у справі № 51/148 - без змін.

Головуючий суддяГ.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков