Постанова

від 17.02.2014 по справі 924/1364/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 924/1364/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Римський А.В.

від відповідача: Параїл - Козютинська Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача

Приватного підприємства "Енергокомплект" на рішення господарського суду Хмельницької області від 9 грудня 2013 року в справі № 924/1364/13 (суддя Шпак В.О.)

за позовом Приватного підприємства "Енергокомплект"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" в особі Полонського району електричних мереж м. Хмельницький

про стягнення боргу в сумі 102 494 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Хмельницькобленерго» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Хмельницької області з позовом (а.с. 2-6) до Публічного акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» (надалі - Відповідач) про: визнання договору оренди між Позивачем та Відповідачем укладеним починаючи з 1 лютого 2010 року; стягнення боргу по орендній платі в розмірі 102 494 грн. починаючи з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 9 грудня 2013 року № 924/1364/13 (а.с. 110 -111), з підстав зазначених в даному рішенні, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 116-119) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 9 грудня 2013 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що визнання договору укладеним чи неукладеним, по суті, є встановленням факту, що має юридичне значення та факту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. В даному випадку такий спір існує і нероздільно пов'язаний із іншою вимогою про стягнення заборгованості по орендній платі.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17 лютого 2014 року на 15 годину 30 хвилин (а.с. 135, 123).

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 128-130) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 14 лютого 2014 року (а.с. 134) внесла зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 924/1364/13 визначено колегію суддів у складі суддя Василишина А.Р., суддя Крейбух О.Г., суддя Олексюк Г.Є..

В судовому засіданні від 17 лютого 2014 року Відповідач підтримав доводи, висвітлені у апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 17 лютого 2014 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважають доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 16 жовтня 2009 року був укладений договір оренди трансформатора між Римським Андрієм Вікторовичем (котрий є власником трансформатора марки ТДТН-25000/110/35/10 за № 112658 - 1981 рік, що підтверджується такими доказами: мировою угодою від 15 вересня 2006 року, актом прийому-передачі, актом здачі-приймання трансформатора від 9 листопада 2006 року (а.с. 95-98) та згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 15-17) є засновником та керівником Позивача) та Позивачем (а.с. 99-100).

Згідно акту здачі-приймання частини підстанції в складі якої є трансформатор марки ТДТН-25000/110/35/10 за № 112658 - 1981 рік (а.с. 101) дане майно передано для його подальшого використання в господарській діяльності та здачі в оренду третім особам. Майно знаходиться за адресою: м. Шепетівка, вул. Плещінська (територія Шепетівського РЕМ).

Отже, з вищенаведених доказів вбачається, що дане майно знаходиться на балансі Позивача, котрому й належить право щодо розпорядження та користування трансформатором.

Листом від 21 грудня 2009 року за № 83 (а.с. 21) Позивач ініціював процедуру укладення договору оренди майна з Відповідачем, оскільки останній використовував трансформатор у своїй виробничій діяльності, і Позивач ще в жовтні звертався до Відповідача з пропозицією укладення договору оренди з надісланням проекту даного договору.

З наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що Відповідач прийняв дану пропозицію та вчиняв дії на її реалізацію, котрі знайшли своє відображення у процедурі погодження закупівлі послуг у одного учасника з оренди частини підстанції в складі якої є силовий трансформатор марки ТДТН-25000/110/35/10.

22 січня 2010 року Відповідач звернувся до Міністерства економіки України із листом (а.с. 22), вих. 07/01-247 від 22 січня 2010 року про надання висновку, щодо відповідності застосування процедури закупівлі у одного учасника (а саме Позивача) послуг з оренди трансформатора, де було зазначено про те, що у Відповідача стоїть гостра необхідність закупівлі послуг з оренди частини підстанції в складі якої є силовий трансформатор. Також, Відповідач зазначив, що очікувана вартість річної оренди складає 614964,00 гри., орієнтовний термін надання послуг І квартал 2010р - І квартал 2011року.

Крім того, 22 січня 2010 року Відповідач направив на міністерство економіки України техніко - економічне обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника вих. № 07/01-230 від 22 січня 2010року (а.с. 23-24), де було зазначено назва підприємства у якого Відповідач має намір і бажання орендувати трансформатор; марка і реєстраційний номер трансформатора; орендна плата за кожен місяць оренди в розмірі 51247 грн., також тендерним комітетом Відповідача прийнятого рішення про застосування процедури закупівлі у одного учасника у зв'язку з відсутністю конкуренції (у тому числі з технічних причин) на оренду частини підстанції в складі якої є вищеназваний трансформатор.

З наявного в матеріалах справи річного плану державних закупівель Відповідача на 2010 рік (а.с. 28-29) вбачається, що серед предметів закупівлі на 2010 рік є послуга з оренди частини підстанції, яка включає силовий трансформатор марки ТДТН-25000/110/35/10, очікуваною вартістю 614 964 грн., з орієнтованим початком проведення - лютий місяць 2010 року. Даний план підписаний та затверджений Відповідачем.

Водночас, Відповідач упродовж зазначеного строку користувався та продовжує користуватися даним трансформатором не сплачуючи при цьому ніякої орендної плати за таке користування, мотивуючи таку відмову відсутністю укладеного договору оренди трансформатора з Позивачем та відсутністю досягнення згоди щодо всіх істотних умов такого договору.

Враховуючи дані факти Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з позовом до Відповідача щодо визнання договору оренди між Позивачем та Відповідачем укладеним починаючи з 1 листопада 2010 року - дати з якої Позивач пов'язує початок виникнення орендних Відносин, так як Відповідач сам зазначає таку дату виникнення договірних відносин у всіх доказах, наявних в матеріалах справи; стягнення боргу по орендній платі в розмірі 102494 грн. (з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року).

Згідно частин 1-4 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін; у разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках; сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статттею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, поняття "пропозиція про укладення договору" та "проект договору" є рівнозначними. Аналогічні положення містяться в статті 180 Господарського кодексу України.

Умовами статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають, формувати його конкретні умови, самостійно приймати рішення про те, вступати чи утримуватися від вступу у певні договірні відносини. При укладенні договору будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певних прогнозів відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.

Як визначено умовами статті 6 Цивільного кодексу України: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Змістом статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що: за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Положеннями частини 1 статті 284 Господарського кодексу України закріплено, що: істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Дослідивши матеріали справи в сукупності з вищенаведеними нормами діючого законодавства, колегія суду зазначає наступне.

Як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи (а.с. 89-98) та не заперечується представником Відповідача (в судовому засіданні від 17 лютого 2014 року) даний трансформатор (предмет договору оренди) є власністю Позивача.

Посилання Відповілача на його непроінформованість відносно передачі трансформатора у власність Відповідача спростовується доказами, наявними в матеріалах справи. Листом відкритого акціонерного товариства «Шепетівський завод культиваторів» від 23 жовтня 2006 року № 287 (а.с. 136; з відміткою щодо отримання даного листа Позивачем в лівому нижньому куті даного листа) було повідомлено Відповідача про те, що на виконання ухвали господарського суду по справі № 11/5079 від 5 жовтня 2006 року «Про затвердження мирової угоди» в рахунок погашення заборгованості ПС 110/10 «Шепетівка», яка є власністю ВАТ «ШЗК», буде передана на баланс ПМП «ЮНАР» (директором котрого є Римський А.В., який на даний час є засновником та керівником Позивача).

Обов'язковими умовами укладення договору є надсилання стороною, яка бажає укласти договір (в даному випадку Позивачем), пропозиції про укладення договору оренди з істотними умовами договору, проекту договору іншій стороні (Відповідачу) та погодження сторонами всіх істотних умов договору.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Позивач з дотриманням норм діючого законодавства належним чином направив пропозицію для Відповідача щодо укладення договору оренди.

Доводи Відповідача щодо відсутності проекту договору оренди трансформатора (а.с. 76)

та відсутності самої ж згоди на укладення даного договору колегією суду оцінюються критично в зв'язку із наступними встановленими та документально закріпленими фактами.

З листа-звернення від 22 січня 2010 року № 07/01-247 Відповідача до Міністерства економіки України (щодо погодження процедури закупівлі у одного учасника - послуг з оренди частини підстанції в складі якої є силовий трансформатор), вбачається зазначення в ньому всіх істотних умов договору оренди (ціни, строку, предмету, підстави) з додатком документів до нього серед котрих в пункті « 7» зазначено проект договору оренди частини підстанції в складі якої є силовий трансформатор ТДТН-25000/110/35/10. Дане, в свою чергу, опосередковано вказує на той факт, що проект договору оренди трансформатора уже знаходився на розгляді у Відповідача.

Крім того, ще один лист Відповідача до Міністерства економіки України за № 07/01-230 опосередковано вказує на погодження Відповідачем укладення вищезазначеного договору саме на умовах поданого Позивачем проекту договору оренди трансформатора. Окрім предмету, строку надання послуг, ціни договору міститься інформація щодо підстави укладення такого договору, а саме: даний трансформатор буде використовуватися за цільовим призначенням у складі іншого обладнання підстанції та забезпечувати надійне енергопостачання споживачів 1-2 категорії. На даний час встановлено два трансформатори, вивід одного з трансформаторів (ТДТН-25000/110/35/10) не забезпечить надійне живлення споживачів. Надати послуги з оренди частини підстанції в складі якої є силовий трансформатор має можливість виключно Позивач, що є на сьогодні його власником. Саме тому, тендерним комітетом Відповідача було прийнято рішення про застосування процедури закупівлі у одного учасника у зв'язку з відсутністю конкуренції (у тому числі з технічних причин) на предмет закупівлі, тобто прийняття пропозиції Позивача щодо укладення договору оренди трансформатора. Змістом даного листа, Відповідач вкотре визнав належність на законних підставах права власності на трансформатор (котрим і на даний час користується Відповідач) за Позивачем.

Розгляд питання щодо прийняття пропозиції Позивача та укладення договору оренди трансформатора знайшло своє відображення у річному плані державних закупівель Відповідача на 2010 рік з орієнтованим початком саме в лютому місяці 2010 року.

Ще одним доказом на підтвердження належного виконання процедури укладення договору оренди Позивачем є наявний в матеріалах справи проект договору оренди трансформатора з додатками (а.с. 82-86), котрий підписаний та скріплений печаткою Позивача. Даний проект договору був отриманий Відповідачем ще в грудні 2009 року, що підтверджується повідомленням про вручення листа з описом вкладення до нього (а.с. 87).

З огляду на описане вище, колегія суду зауважує, що Відповідач отримавши проект договору в грудні 2009 року ініціював, шляхом звернення до тендерного комітету, проведення процедури закупівлі послуг із здаванням в оренду частини підстанції в складі якої є силовий трансформатор ТДТН-25000/110/35/10 на 2010 рік. При цьому Відповідач звернувся до Міністерства економіки України з листом щодо погодження процедури закупівлі у одного учасника, дане вказує про прийняття на обговорення питання щодо погодження пропозиції Позивача з усіма істотними умовами проекту договору оренди, запропонованого Позивачем.

Водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що Відповідач не погодився з будь-якою умовою, запропонованого Позивачем проектом договору оренди, адже протокол розбіжностей не укладався, ніякі листи та заперечення щодо зміни умов проекту договору зі сторони Відповідача для Позивача не направлялися та до матеріалів справи не долучені.

В той же час, колегія суду констатує той факт, що Відповідач продовжує користуватися даним майном та зазначає, що відповідно до інвестиційної програми розвитку Відповідача на період з 2010 по 2014 роки (а.с. 72-73) в переліку послуг відсутні такі послуги як оренда частини підстанції, яка включає силовий трансформатор марки ТДТН-25000/110/35/10 на 2010 рік. Тобто, Відповідача зазначає, що річний план державних закупівель на 2010 рік зазнав змін, і як доказ відсутності послуги з оренди трансформатора Позивача вказує на інвестиційну програму розвитку Відповідача на період з 2010 по 2014 роки.

Поряд з тим, відповідно до умов статтей 9-11 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року № 921) Відповідач у разі проведення процедури закупівлі у одного учасника зобов'язаний звернутися до Міністерства економіки України з листом-погодження для надання погодження щодо проведення процедури закупівлі у одного учасника.

Міністерство економіки України в свою чергу надає відповідь щодо погодження застосування процедури закупівлі даних послуг у одного учасника (із врахуванням зауважень або без них) або мотивовану відмову такої закупівлі.

Водночас, колегія суду звертає увагу, що матеріали справи не містять будь-якої обґрунтованої відповіді, на звернення Відповідача (а.с. 22-24), а саме Міністерства економіки України а не Національної комісії регулювання електроенергетики України (як зазначає Відповідач), тобто саме того суб'єкта безпосередньо до котрого звертався Відповідач, і саме котрий відповідно до норм діючого законодавства і надає таке погодження.

З огляду на це, колегія суду критично оцінює посилання Відповідача на інвестиційну програму розвитку Відповідача. Оскільки, відповідно до «Порядку подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії» (затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 липня 2007 року № 1052) інвестиційна програма це план використання коштів для підвищення рівня надійності та економічності робити основних фондів, який містить комплекс зобов'язань ліцензіата на період її виконання щодо розвитку підприємства, зокрема зниження технологічних витрат електричної енергії в електричних мережах, модернізацію та будівництво електричних мереж, впровадження та розвиток систем контролю та управління енергоспоживанням, покращення показників якості надання послуг з електропостачання та послуг споживачам електричної енергії з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями, що підтверджують доцільність здійснення інвестиційної діяльності, джерела її фінансування та графік виконання.

Крім того, з долученої до матеріалів справи інвестиційної програми розвитку Відповідача на період 2010 по 2014 роки, вбачаються дії Відповідача спрямовані саме на використання коштів самого ліцензіата для підвищення рівня надійності та економічності робити основних фондів, впровадження та розвиток систем зв'язку та телекомунікацій, модернізація та закупівля транспортних засобів, що само по собі немає ніякого відношення до процедури проведення та предметів державних закупівель, котрі проводяться тендерним комітетом Відповідача.

Тобто, прирівнювати Відповідачем дану інвестиційну програму розвитку до відповіді Міністерства економіки України на лист-звернення Відповідача щодо проведення процедури закупівлі послуг з оренди майна є нормативно необґрунтовано та безпідставно, навіть з огляду на те, що дана процедура законодавчо врегульована та знайшла своє відображення у підзаконному нормативному акті (Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року № 921; котре було чинне станом на 1 лютого 2010 рік), котрий в загальному регулює всю процедуру проведення державних закупівель, а не відомчий локальний акт, котрий регулює певну ділянку відносин (Порядок подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії, затверджений Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 липня 2007 року № 1052).

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу і на той факт, що Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (котре було чинне на дату проведення процедури закупівлі у одного учасника) передбачено порядок проведення такої процедури закупівлі у одного учасника.

Статтями 82-84 Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти передбачено, що закупівля в одного учасника - це процедура, відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з учасником після проведення з ним переговорів; договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України; умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору до повного виконання зобов'язань сторонами.

Тобто, процедура державних закупівель та інвестиційна програма розвитку це зовсім різні по своїй суті та змісту процедури, котрі регулюються різними нормативними актами та нормами законодавства.

Таким чином, з аналізу диспозиції даних норм слідує, що в протоколі засідання тендерного комітету Відповідача та в інших документах були чітко відображенні істотні умови проекту договору оренди трансформатора, запропонованого Позивачем, як учасника-переможця процедури закупівлі.

Що ж стосується посилань щодо не встановлення такого способу захисту права, як визнання договору укладеним, то колегія суду зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яка полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Загальні способи захисту прав суб'єктів господарювання визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України і частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Зазначений у вказаних нормах права перелік способів захисту не є вичерпним, з огляду на вміщене у вказаних нормах положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом чи договором.

Однак, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

У пункті 1 Постанови "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" № 9 від 1 листопада 1996 року Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статті 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

Згідно пункту 3.5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року (у справі № 18-рп/2004) розтлумачено, що перелік способів захисту інтересів у Цивільному кодексі України не є вичерпним, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України вміщує ще й припис про те, що "суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом".

Пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 передбачено, що у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди укладеним слід відмовити, якщо не подано доказів наявності спору стосовно такого укладення, оскільки зазначені вимоги зводяться за своїм змістом до встановлення юридичного факту, а відповідний спосіб захисту порушеного права не передбачений частиною другою статті 20 Господарського кодексу України, крім випадків, коли інше встановлено законом або договором.

Водночас, матеріали даної справи містять належні та допустимі докази наявності спору стосовно такого укладення договору оренди трансформатора між Позивачем та Відповідачем.

З урахуванням вищевказаного, колегія суду зазначає, що захист прав Позивача шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору укладеним, є адекватним способом захисту свого права, оскільки відповідає вимогам закону, характеру порушення права, якого зазнав Позивач, та встановленим обставинам справи.

Отже, виходячи із зазначених приписів законодавства (щодо способів захисту порушеного права та щодо порядку укладення договорів), в разі ухилення особою (споживачем) від укладення договору теплопостачання, право теплопостачальної організації на укладення такого договору підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, запропонованих позивачем, відповідно до типового договору.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110 цс 12 (абз.5 п.2 Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, за ІІ півріччя 2012 року).

На основі Договору оренди, статтей 638, 759 Цивільного кодексу України, статтей 180, 181, 284 Господарського Кодексу України, позовні вимоги Позивача про визнання договору оренди укладеним з 1 лютого 2010 року ґрунтуються на Договорі та законі та підлягають до задоволення.

Що ж стосується вимоги Позивача про стягнення боргу по орендній платі в розмірі 102494 грн. починаючи з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року, то колегія суду зазначає наступне.

Частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суду зазначає, що тендерним комітетом Відповідача було визначено, що очікувана вартість закупівлі становить 614 964 грн., а орендна плата за кожен місяць визначається саме в розмірі 51247 грн..

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази сплати орендної плати Відповідачем за користування даним майном.

З урахуваннях усього описаного вище у даній судовій постанові та того, що договір оренди трансформатора визнано укладеним з 1 лютого 2010 року, у Відповідача відповідно до умов договору оренди та норм чинного законодавства виник обов'язок сплачувати орендну плату за користування майном.

Враховуючи дані норми законодавства, засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, такі дії Відповідача свідчать про зловживання належним йому суб'єктивним правом, а тому позов в цій частині слід задоволити .

Проаналізувавши дані норми законодавства та зважаючи на умови Договору, рішення тендерного комітету Відповідача Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення боргу по орендній платі починаючи з 1 листопада 2010 року та 31 грудня 2010 року підлягають до повного задоволення в розмірі 102494 грн..

Що ж стосується вимоги Відповідача про застосування строку позовної давності (а.с. 76) до позовних вимог Позивача, то колегія суду зауважує наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалось вище, Позивач звернувся до суду із даним позовом, предметом якого є позовні вимоги про визнання договору укладеним з 1 лютого 2010 року та стягнення боргу по орендній платі з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року, 23 жовтня 2013 року.

З огляду на що, колегія суду зауважує, що звертаючись з позовом саме 23 жовтня 2013 року (дане підтверджується відміткою на позовній заяві; а.с. 2), а вимога про стягнення боргу по орендній платі датована періодом з 1 листопада 2010 року, Позивачем не був пропущений строк по даній позовній вимозі, оскільки строк позовної давності по ній закінчується 1 листопада 2013 року.

Що ж стосується застосування позовної давності до вимоги про визнання договору оренди укладеним, то колегія суду зауважує, що листом від 25 січня 2010 року Відповідач повідомив Позивача про те, що пропозиція стосовно укладення договору оренди трансформатора була розглянута на засіданні тендерного комітету 23 грудня 2009 року, відповідно було направлено звернення до Міністерства економіки України щодо погодження проведення даної процедури, тобто будь-яких зауважень чи заперечень відносно укладення договору оренди з боку Відповідача на адресу Позивача направлено не було.

Водночас, протягом спливу певного періоду часу, жодних дій з боку Відповідача щодо відмови від укладення договору оренди не було, в зв'язку з чим Позивач неодноразово звертався до Відповідача з претензіями щодо укладення договору оренди (а.с. 49-54).

Проте, Відповідач не реагував на дані претензії, і лише 12 вересня 2013 року направив листа для Позивача за № 03-2469 (а.с. 55) зі змісту котрого вбачається, що Відповідач не має наміру укладати даний договір та не заперечує щодо демонтажу трансформатора за умови сплати витрат, понесених Відповідачем на його обслуговування.

Статттею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною , поняття "пропозиція про укладення договору" та "проект договору" є рівнозначними.

Правовий аналіз наведених вище положень Цивільного кодексу України свідчить про те, що початок перебігу строків позовної давності, з огляду на предмет спору у даній справі, необхідно обчислювати саме з моменту коли Позивачу стало достеменно відомо про ухилення Відповідача від укладення договору оренди та про неприйняття ним пропозиції Позивача (оферти) щодо укладення даного договору.

Колегією суду встановлено, що Відповідач лише 12 вересня 2013 року направив Позивачу лист-повідомлення зі змісту котрого слідує неприйняття пропозиції Позивача щодо укладення договору оренди відносно трансформатора, котрим користується Відповідач (дане безпосередньо підтверджено представником Відповідача в судовому засіданні) без достатніх на те правових підстав і по даний час, у зв'язку із чим, Позивач був змушений звернутися за захистом свого права до суду.

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду у Позивача виникло з моменту отримання даного листа-звернення Відповідача (від 12 вересня 2013 року за № 03-2469). З цієї дати Позивач дізнався про відмову Відповідача від прийняття пропозиції Позивача щодо укладення договору, а тому, перебіг строку позовної давності починається саме з вересня 2013 року і Позивачем його не пропущено.

Дана правова позиція висвітлена у постанові Вищого господарського суду від 9 жовтня 2013 року справа № 924/207/13-г.

Відповідно, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку щодо необхідності визнання договору оренди між Позивачем та Відповідачем укладеним з 1 лютого 2010 року та стягнення орендної платив розмірі 102494 грн. починаючи з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Хмельницької області.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач є власником зазначеного орендованого майна, даний факт не оспорюється та не спростовується Відповідачем, котрий і на даний час продовжує користуватися трансформатором без будь-яких правових підстав. В матеріалах справи відсутні будь-які докази відмови чи погодження Міністерства економіки України щодо погодження процедури закупівлі у одного учасника (як на той час вимагали норми діючого законодавства).

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому, апеляційний господарський суд приймає нове рішення, яким позов задовольняє повністю.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Відповідача .

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергокомплект" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року в справі № 924/1364/13 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

4. Визнати договір оренди частини підстанції ПС 110/10 кВ укладеним між приватним підприємством "Енергокомплект" (29015, м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 20; код 30145613) та відкритим акціонерним товариством Енергопостачальною компанією "Хмельницькобленерго" (29016, м. Хмельницький, вул. Храновського, 11 А; код 22767506).

5. Стягнути з ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго" (29016, м. Хмельницький, вул. Храновського, 11 А; код 22767506) на користь ПП "Енергокомплект" (29015, м. Хмельницький, вул. Старокостянтинівське шосе, 20; код 301145613) заборгованість в сумі 102 494 грн. 00 коп.,

3 196 грн. 88 коп. судових витрат за розгляд позовної заяви, 1 598 грн. 44 коп. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити господарському суду Хмельницької області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

9. Справу № 924/1364/13 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Крейбух О.Г.