Постанова

від 04.03.2014 по справі 1/261-20/57(1/288-28/129)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року Справа № 1/261-20/57(1/288-28/129)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивачаСокальського Д.А. дов. від 01.02.2012 року відповідачівне з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином третіх осіб на стороні позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином третіх осіб на стороні відповідача не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином прокурораРоманова Р.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" на постановувід 25.11.2013 року Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 1/261-20/57(1/288-28/129) господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" до Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" доУправління капітального будівництва Львівської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1.Колективне підприємство "Завод будівельних конструкцій" 2.Львівське обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 3.Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Львівська міська рада 2.Управління архітектури і містобудування Львівської міської ради 3.Львівська обласна державна адміністрація 4.Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради за участюпрокуратури Львівської області провідшкодування 2859772,00 грн. збитків, завданих знесенням виробничих та побутових приміщень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" звернулося до господарського суду Львівської області зі позовом про стягнення з Львівської залізниці та Управління капітального будівництва Львівської міської ради солідарно 873328,00 грн. збитків, завданих знесенням виробничих та побутових приміщень.

Справа переглядалась судами неодноразово.

При новому розгляді справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" збільшило позовні вимоги та просило стягнути солідарно з відповідачів 2859772,00 грн. збитків, завданих знесенням виробничих та побутових приміщень, посилаючись на висновок додаткової судової будівельно - технічної експертизи №3803 від 30.11.2011 року (т.6, а.с.135).

Під час останнього розгляду справи господарський суд Львівської області рішенням від 15.10.2012 року (судді Фартушок Т.Б., Сухович Ю.О., Мазовіта А.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовив.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" судове рішення було переглянуто в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року (головуючий суддя Давид Л.Л., судді Данко Л.С., Юрченко Я.О.) залишене без змін.

Достягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" за перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку 24167,72 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник посилається на порушення та неправильне застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 8, 9, 19, 41, 42, 56, 124-126, 129 Конституції України, статті 13, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, статей 350, 351, 386, 1166, 1173, 1192 Цивільного кодексу України.

Заявник зазначає, що суди не застосували при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, судову практику Європейського суду з прав людини, а рішення Європейського суду з прав людини, якими врегульовані аналогічні правовідносини в інших справах, як джерело права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представника позивача та прокурора, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій предметом спору у даному випадку є стягнення збитків, завданих позивачу знесенням виробничих та побутових приміщень, які належать позивачу на праві власності на підставі укладеного між ТОВ "Анкербуд" та КСП "Завод будівельних деталей" договору № 1 купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу від 19.03.2001 року.

У лютому 2004 року, у зв'язку із закінченням будівництва об'єкту "Шляхопровід на перетині пр. Червоної Калини з залізничними коліями ст. Персенківка" та "Транспортна розв'язка на перетині вулиць Луганська-пр. Червоної Калини", виробничі та побутові приміщення ТОВ "Анкербуд" за адресою м.Львів, пр. Червоної калини, 18 були знесені, в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення збитків в розмірі відновної вартості знесеного майна.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог судами встановлено, що на підставі договору № 1 купівлі - продажу частини цілісного майнового комплексу від 19.03.2001 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" отримало від КСП "Заводу будівельних деталей" такі виробничі та побутові приміщення: арматурний цех площею 228,7 м. кв., склад площею 49,2 м.кв., приміщення СКІП площею 8,5 м.кв., цех мозаїчної майстерні площею 138,3 кв.м., камера твердіння площею 260 м.кв., всього загальною площею 684,7 кв.м. Даний факт підтверджується реєстраційним посвідченням № 1477 (а.с. 18, т.1).

Виконавчий комітет Львівської міської ради листом від 20.09.2003 року № 21/1356 (а.с.21, т.1) повідомив директора ТОВ "Анкербуд", що в зв'язку з закінченням будівництва в 2003 році об'єкту "Шляхопровід на перетині пр. Червоної Калини з залізничними коліями ст. Персенівка" та "Транспортна розв'язка на перетині вулиць Луганська - пр. Червоної Калини" необхідно знести приміщення бетонної дільниці кооперативного підприємства Львівської облспоживспілки "Завод будівельних деталей", зокрема: приміщення адміністративно - побутового корпусу; приміщення складу; приміщення майстерні; приміщення цеху бруківки; приміщення авто майстерні; приміщення компресорної з сторожевим приміщенням; приміщення роздягалки; приміщення залізобетонного вузла; СКІП; камеру твердіння залізобетону; приміщення складу цементу; навіс для виготовлення дерева.

Розмір понесених збитків позивач обґрунтував звітом про незалежну оцінку основних засобів ТОВ "Анкербуд" (а.с. 25-40, т.1), згідно з яким об'єктом незалежної оцінки є адміністративний корпус, бетонний вузол, склад цементу, пропарочна камера, компресорна, сторожка, склад, цех бруківки, авторемонтна майстерня, СКІП, навіс, огорожа, ворота, що знаходяться за адресою м. Львів, проспект Червоної Калини, 18, в стані, зафіксованому технічним паспортом на всі приміщення товариства, складеним та підписаним начальником БТІ 30.09.2003 року (а.с.44-56, т.1).

При цьому, позивачем до матеріалів справи долучено правові обґрунтування правомірності володіння, користування та розпорядження ТОВ "Анкербуд" всіма об'єктами нерухомого майна, які знаходились за адресою м. Львів, проспект Червоної Калини,18 станом на час їх знесення (вх. № суду 05-04/6642/13 від 06.11.2013 року), згідно яких будівлі і споруди бетонної дільниці придбані товариством по договору купівлі продажу № 1 від 19.03.2001 року та № 2 від 19.03.2001 року були перебудовані та переобладнані з істотним розширенням їх площ. Всі 13 приміщень, що перебували у володінні, користуванні та розпорядженні позивача станом на 01.01.2004 року обліковувались на балансі товариства.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договори № 1 і № 2 від 19.03.2001 року не можуть вважатися доказами виникнення у позивача права власності на знесені будівлі площею 1379,8 кв.м., оскільки на момент придбання основних засобів їх площа складала 684,7 кв.м.

Посилання позивача на той факт, що право власності на спірні об'єкти підтверджується технічними паспортами, підписаними начальником БТІ 30.09.2003 року судова колегія спростувала виходячи із наступного.

Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (який діяв на момент знесення будівель) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445 . Даним Положенням визначено, що реєстрація проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають реєстрації (п.3.9 Положення). Для юридичних осіб, їх представників, термін проведення реєстрації прав становить шістдесят календарних днів з дня реєстрації заяви, без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт, а також строку прийняття рішення органами, визначеними пунктом 6.1 цього Положення (п.3.4 Положення). Пунктом 6.1 Положення передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва на право власності: місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Львівським обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки виготовлено та підписано 30.09.2003 року технічні паспорти на склад, компресорну і сторожку, СКІП, бетонний вузол, склад цементу, адміністративний корпус, авторемонтну майстерню, цех бруківки, навіс для вигрузки дерева та пропарочної камери у 2004 році, де в графах "на праві власності" та "на підставі" відсутні будь - які зазначення про їх належність ТОВ "Анкербуд" та посилання на договори купівлі - продажу №1 та №2 від 19.03.2001 року (а.с.44-57, т.1).

Виходячи із викладеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що технічні паспорти не є доказом, який підтверджує право власності за ТОВ "Анкербуд" на знесені об'єкти. Крім того, об'єкти, які позивач придбав по договору купівлі - продажу № 1 від 19.03.2001 року, об'єкти, які зазначені у листі від 20.09.2003 року (а.с.21, т.1) про знесення та об'єкти, які вказані у технічних паспортах у найменуваннях будівель та споруд, що зносились не співпадають ні по назві, ні по площі.

Також, суди встановили, що 20.09.2003 року виконавчий комітет Львівської міської ради звернувся до директора ТОВ "Анкербуд" з листом № 21/1356, в якому зазначив про необхідність знесення 12 приміщень не позивача (апелянта), а бетонної дільниці кооперативного підприємства Львівської облспоживспілки "Завод будівельних деталей" (а.с. 21, т.1), а за договором купівлі - продажу №2 від 19.03.2001 року позивач придбав у КСП "Завод будівельних деталей" не приміщення, а обладнання, вартістю 16080,00 грн.

Платіжні доручення на оплату за придбане майно також не прийняті судами в якості належних доказів по справі, оскільки в платіжному дорученні № 681 від 08.10.2002 року зазначено, що оплата здійснена згідно акта виконаних робіт № 43 від 30.09.2002 року; в платіжних дорученнях № 95 від 26.03.2002 року, № 78 від 18.03.2003 року, № 56 від 13.03.2002 року вказано оплату по договорам №№ 1 і 2 від 20.03.2001 року; в платіжному дорученні № 160 від 09.08.2001 року призначення платежу - згідно договору №1 від 29.03.2001 року; в платіжних дорученнях №179 від 29.08.2001 року, №183 від 31.08.2001 року, № 188 від 03.09.2001 року - оплата по договору № 1 від 04.04.2001 року; в платіжному дорученні № 147 від 11.07.2001 року - оплата по договору № 1 від 02.06.2001 року.

Вказані платіжні документи не підтверджують факту оплати саме за знесені будівлі.

Як на доказ заподіяння збитків знесенням його будівель ТОВ "Анкербуд" посилався на акт приймання виконаних підрядних робіт № 4 за лютий 2004 року (підготовчі роботи, знесення будівель і споруд: пилорама, цех, контора, склад (т.2, а.с.99-101) Львівською державною залізницею, за яким роботи прийняті, погоджені і який підписано представником замовника - Управління капітального будівництва Львівської міської ради, який судом оглянуто та з'ясовано, що в ньому відсутня будь - яка інформація про належність приміщень щодо яких виконано роботи саме ТОВ "Анкребуд".

Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Вимогами статті 1192 Цивільного кодексу України визначено, що з врахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Загальне положення про цивільно - правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди викладено у статті 1166 Цивільного кодексу України , відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі, особою, яка її завдала. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.

Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Безспірним доказом, який на думку позивача (апелянта) підтверджує протиправність діянь ДТГО "Львівська залізниця" та бездіяльності Управління капітального будівництва Львівської міської ради є акт знесення будівель ТзОВ "Анкербуд" від 11.03.2004 року № 20, складений та підписаних за участю їх представників. Згідно даного акта за замовленням Управління капітального будівництва Львівської міської ради залізницею знесено будівлі ТзОВ "Анкербуд".

З даного приводу судова колегія апеляційного суду зазначила, що актом знесення будівель ТОВ "Анкербуд" № 20 від 11.03.2004 року (а.с. 22, т.1) зафіксовано знесення будівель згідно Протоколу наради від 28.02.2004 року в заступника Львівської облдержадміністрації п. Степана Лукашина. В Протоколі від 28.02.2004 року наради з питання усунення перешкод при будівництві у м. Львові шляхопроводу через залізничні колії станції Персенівка та транспортної розв'язки на перетині вул. Луганська - пр. Червоної Калини (а.с.59, т.2) зобов'язано директора заводу "Будівельних виробів "Львівської облспоживспілки" Федака С.С. до 18 години 01.03.2004 року вирішити питання перенесення з ділянки будівництва транспортної розв'язки будівель та споруд приватних підприємців та ТОВ "Анкербуд".

Однак, в даному Протоколі мова не йде про знесення будівель будівельними організаціями Львівської залізниці.

Крім того, представником залізниці в судовому засіданні наголошено на той факт, що даний акт від 11.03.2004 року від імені "Львівської залізниці" підписаною особою, яка не була уповноважена на вчинення таких дій.

Колегія суддів апеляційного суду, оглянувши даний акт встановила, що його складено та підписано директором ТОВ "Анкербуд" Ю.Р. Сидор, головним спеціалістом ІТВ Управління капітального будівництва М.І. Малиновським, начальником відділу інженерних споруд Львівської залізниці П.М. Костів, директором КСП "Завод буддеталей" Львівської облспоживспілки С.С. Федак.

Отже, колегія не прийняла цей акт як доказ, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки його складено на бланку ТОВ "Анкербуд", на якому стоїть вихідний реєстраційний номер внутрішньої кореспонденції товариства, тобто його було складено заздалегідь, а підписи осіб, які його підписали не засвідчені печатками підприємств. В матеріалах справи відсутні будь - які докази повноважень зазначених в акті осіб на вчинення даних дій від імені юридичних осіб.

Також цим актом зафіксовано знесення виробничих та побутових приміщень ТОВ "Анкербуд", розташованих за адресою м. Львів. пр. Червоної Калини,18 на підставі Протоколу від 28.02.2004 року, проте згідно даного акта вказані знесення мали місце в період з 16.02.2004 року, тобто раніше, ніж відбулася сама нарада, за результатами якої складено Протокол від 28.04.2004 року.

Судова колегія апеляційного суду зазначила, що будівництво об'єктів "Шляхопровід на перетині пр.Червоної Калини із залізничними коліями ст. Персенівка" та "Транспортна розв'язка на перетині вулиць Луганська - пр. Червоної Калини" виконувалось за замовленням відповідача 2 (Управління капітального будівництва Львівської міської ради). Доказом чого є проектно - кошторисна документація, однак це не свідчить про те, що відповідач 2 виступав замовником робіт по знесенню будівель ТОВ "Анкербуд".

Щодо ціни позову суди попередніх інстанцій абсолютно правомірно виходили з приписів статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядів судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надавши оцінку висновку №3803 додаткової судової будівельно - технічної експертизи від 30.11.2011 року суди встановили, що при її проведенні, експертом використано як вихідні дані Звіту про незалежну оцінку основних засобів ТОВ "Анкербуд", що знаходиться за адресою: Україна, м.Львів, пр..Червоної Калини, 18, виконаного інститутом підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті "Львівська політехніка"у 2004 році (далі -Звіт інституту) (стор.2, 7, 12, 17 Висновку №3803 експертизи від 30.11.2011 року).

Однак, Звіт інституту не може бути належним доказом у справі, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема вимогам Постанови Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003р. "Про затвердження Методики оцінки майна" (далі Методика) та Постанови Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003р. "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" (далі Національний стандарт № 1), які є обов'язковими для застосування при проведенні незалежної оцінки майна і на які посилаються експерти.

Також, Звіт інституту не відповідає вимогам Національного стандарту №1, оскільки у ньому спотворені визначення. Так в п.4.1. Звіту інституту вказано, що вартість відтворення визначається як вартість будівництва точної копії існуючих поліпшень з використанням тих же матеріалів і специфікацій, але за поточними цінами на основні конструктивні елементи та розцінками на основні види робіт, а в Національному стандарті № 1 - вартість відтворення - визначена на дату оцінки, поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки. Вартість заміщення визначається як вартість будівництва будинку або покращення, еквівалентної корисності з використанням сучасних матеріалів, дизайнів і поточних ринкових цін, а в Національному стандарті № 1 - вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

З огляду на вищевикладені обставини, з достовірністю встановлені судами з посиланням на матеріали справи та оцінені у відповідності з приписами процесуальних норм, а також враховуючи правову природу шкоди, щодо якої виник спір висновок про відсутність доказів порушення права власності позивача на об'єкти, розташовані за адресою м.Львів, пр. Червоної калини, 18 які фактично самовільно перебудовані є обґрунтованим та законним.

Більш того, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи перебудова спірних приміщень здійснювалась позивачем в період до знесення без отримання будь - яких дозвільних документів. Самовільно збудовані споруди за твердженням позивача знесені у лютому 2004 року, а відтак ні за приписами ЦК УРСР, що діяв до 01.01.2004 року, ні Цивільного кодексу України (частина 2 статті 376) особа, яка здійснила або здійснює самовільне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих у даній справі судових рішень про відмову у задоволенні позову.

Посилання позивача на порушення судами норм міжнародного права, в тому числі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки стаття 1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції гарантує право на мирне володіння своїм майном, тобто таким, правомірне володіння яким не піддається сумніву.

Питання про майно у розумінні цієї статті виникає тоді, коли особа може претендувати на відповідну власність, тобто мати на неї право.

У даному випадку судами встановлено, що позивач не має передбачених національним законодавством доказів, які підтверджують його право власності на спірне майно в тих межах та об'ємах, про які йдеться у позові, в зв'язку з чим право, на якому наполягає позивач, не може бути захищене способом, обраним ним, в тому числі і в тій частині, яка стосується неправомірних дій та рішень органу місцевого самоврядування.

В зв'язку з викладеним, а також в зв'язку з тим, що вимоги про відшкодування шкоди позивач пред'явив солідарно як до органу місцевого самоврядування, так і до суб'єкта підприємницької діяльності, не наділеного владними повноваженнями, висновок суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат є правомірним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року у справі №1/261-20/57(1/288-28/129) господарського суду Львівської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкербуд" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач