ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2014 року Справа № 910/14167/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Сибіги О.М., суддівКостенко Т.Ф., Фролової Г.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Яппі Трейдінг", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справігосподарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай.Ті.Ес.Сервіс", смт. Коцюбинське, Київська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яппі Трейдінг", м. Київ простягнення грошових коштів та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Яппі Трейдінг", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ай.Ті.Ес.Сервіс", смт. Коцюбинське, Київська обл. про стягнення грошових коштів
за участю представників
позивача: не з'явився,
відповідача: Піліпенко Д.О.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай.Ті.Ес.Сервіс" (далі за текстом - ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Яппі Трейдінг" (далі за текстом - ТОВ "Яппі Трейдінг") про стягнення з ТОВ "Яппі Трейдінг" на користь ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" грошових коштів в розмірі 176 748, 44 грн., які включають: 139 198, 26 грн. основного боргу за Договором поставки № 1412/2012 від 14.12.2012 року, 297, 60 грн. інфляційних втрат, 36 259, 20 грн. неустойки, 993, 38 грн. 3 % річних.
ТОВ "Яппі Трейдінг" звернулось до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" про стягнення з ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" збитків в розмірі 202 777, 66 грн., які завдані неналежним виконанням умов Договору, та неустойки в сумі 174 960 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року позовні вимоги за первісним задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Яппі Трейдінг" на користь ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" 139 198, 26 грн. основного боргу, 26 351, 49 грн. неустойки, 950, 77 грн. 3% річних та 19,19 грн. збитків від інфляції, в іншій частині первісного позову - відмовлено; позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" на користь ТОВ "Яппі Трейдінг" 159 408 грн. неустойки та 202 777,66 грн. збитків, в іншій частині зустрічного позову - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином доведений факт невиконання відповідачем за первісним позовом свого обов'язку по перерахуванню грошових коштів в сумі 139 198, 26 грн.; часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом щодо стягнення неустойки, 3 % річних та збитків від інфляції обумовлено тим, що при перерахунку судом вказаних позовних вимог їх сума виявилась меншою, ніж заявлена позивачем за первісним позовом до стягнення; часткове задоволення зустрічного позову ґрунтується на тому, що в силу положень договору, обладнання по кількості вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі продавцем покупцю всіх документів, приналежностей і комплектуючих обладнання (фотокопії сертифікатів відповідності вимогам нормативних документів на обладнання; гарантійний талон; інструкції з експлуатації обладнання), факт чого відображається в видатковій накладній, з моменту чого, з огляду на положення ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України та вказані умови Договору, обов'язок продавця передати товар покупцю вважається виконаним; належних та достатніх доказів цього матеріли справи не містять, з огляду на що, обов'язок продавця передати товар покупцю по кількості є не виконаним згідно п. п. 4.3., 5.2., 5.3. Договору поставки та ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, а відтак, позивач за зустрічним позовом має право на стягнення встановленої умовами спірного договору неустойки та збитків; часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом щодо стягнення неустойки обумовлено тим, що при перерахунку вказаних позовних вимог їх сума виявилась меншою, ніж заявлена позивачем за зустрічним позовом до стягнення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року змінено, первісний позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Яппі Трейдінг" на користь ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" 139 198, 36 грн. основного боргу, 4 962, 99 грн. пені, 992, 60 грн. 3 % річних, 19,19 грн. збитків від інфляції, в іншій частині первісного позову - відмовлено; в задоволенні зустрічного позову - відмовлено повністю.
Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних та 3 % річних за поставлену продукцію є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню (у зв'язку зі здійсненням судами перерахунку сум пені, інфляційних та 3 % річних), оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами; в той же час у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з огляду на те, що факт передачі всіх документів, приналежностей і комплектуючих обладнання відображається в видатковій накладній, а тому відсутні підстави стверджувати про те, що передбачені пунктом 4.3 Договору документи постачальником покупцю не передані лише з тих підстав, що сторонами про це не зазначено у видатковій накладній № 28 від 25.04.2013 року; відтак, посилання покупця на те, що передбачені пунктом 4.3 Договору документи постачальник йому не передав, є недоведеними.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Яппі Трейдінг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та залишити в силі в цій частині рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року.
ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" відзиву на касаційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом просив касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та залишити в силі в цій частині рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року.
Позивача за первісним позовом згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні зустрічного позову - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.12.2012 року ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" (постачальник) та ТОВ "Яппі Трейдінг" (покупець) укладено Договір № 1412/2012 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого постачальник поставляє на умовах DDP, м. Київ, Україна (згідно Інкотермс-2000) обладнання та комплектуючі (далі - обладнання) в асортименті та в кількості, вказаній в Специфікаціях № 1, № 2, № 3 до Договору, і здійснює його установку або монтаж в місці доставки, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити дане обладнання та роботу постачальника.
Відповідно до п. 1.3 Договору поставка і установка обладнання здійснюється до 20.01.2013 року з можливістю дострокової поставки.
В п. 1.4 сторони передбачили, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.
Згідно з п. 2.1 Договору загальна сума Договору складає 259 198, 26 грн.
Сторонами Договору підписані Специфікації № 1, № 2 та № 3, якими погоджено асортимент та кількість обладнання, що постачається за Договором.
В п. 3.2 Договору сторони домовились, що покупець сплачує вартість Договору в наступному порядку: 50 % від ціни Договору виплачується в якості передплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання обома сторонами даного Договору; 50 % від ціни Договору - після установки обладнання, при умові підписання сторонами видаткової накладної. Оплата здійснюється протягом 3 робочих днів з дати одержання Покупцем відповідного рахунку-фактури постачальника.
Відповідно до п. 4.1 Договору поставка обладнання здійснюється в кількості, вказаній в специфікації згідно умов і строків, зазначених в Договорі.
Згідно з п. 4.3 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні документи: фотокопії сертифікатів відповідності вимогам нормативних документів на обладнання; гарантійний талон; інструкції з експлуатації обладнання.
В п. 5.2 Договору передбачено, що обладнання вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості - у відповідності до кількості, вказаної в товаросупровідних документах і за умови передачі документів, передбачених п. 4.3 Договору.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в якості передоплати покупець 19.12.2012 року перерахував постачальнику 120 000 грн., що підтверджується копією виписки з банківського рахунку постачальника.
З наявних в матеріалах справи копій видаткової накладної № 28 від 25.04.2013 року та довіреності на отримання матеріальних цінностей № 14 від 25.04.2013 року вбачається, що на виконання умов Договору постачальник поставив покупцю обладнання на загальну суму 259 198, 26 грн. Факт отримання вказаного обладнання покупцем не заперечується.
Звертаючись до суду з первісним позовом, ТОВ "Ай.Ті.Ес.Сервіс" вказало на неналежне виконання ТОВ "Яппі Трейдінг" своїх обов'язків за Договором в частині оплати поставленого обладнання, а саме, неперерахування в повному обсязі авансу (129 599, 13 грн. - 120 000 грн. = 9 599, 13 грн.) та 50 % від ціни Договору, які мали бути сплачені після поставки обладнання (129 599,13 грн.), з огляду на що станом на дату звернення до суду з первісним позовом заборгованість покупця за Договором становить 139 198, 36 грн. (9 599,13 грн. + 129 599,13 грн.).
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як було вищезазначено, за умовами п. 3.2 Договору покупець сплачує вартість Договору в наступному порядку: 50 % від ціни Договору виплачується в якості передплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання обома сторонами даного Договору; 50 % від ціни Договору - після установки обладнання, при умові підписання сторонами видаткової накладної. Оплата здійснюється протягом 3 робочих днів з дати одержання Покупцем відповідного рахунку-фактури постачальника.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, обов'язок покупця перерахувати 50 % від ціни Договору в якості передплати обумовлений лише фактом підписання Договору, а отже, відповідно до умов Договору передплата в розмірі 50 % ціни Договору, а саме 129 599,13 грн. (259 198, 26 грн./2), мала бути сплачена покупцем в строк до 20.12.2012 року, в той час як останній вказаний обов'язок виконав не в повному обсязі, сплативши постачальнику лише 120 000 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що видаткову накладну № 28 від 25.04.2013 року на загальну суму 259 198, 26 грн. сторонами було підписано 25.04.2013 року.
При цьому, враховуючи, що видаткова накладна № 28 від 25.04.2013 року містить посилання на рахунок № 1214/1 від 14.12.2012 року на загальну суму 259 198, 26 грн., господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що факт виставлення та вручення постачальником покупцю вказаного у видатковій накладній № 28 від 25.04.2013 рахунку на зазначену в ній суму є доведеним, а тому видаються безпідставними посилання покупця на те, що постачальник, в порушення умов Договору, не виставляв рахунки.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що умовами Договору оплату другої частини вартості обладнання сторони не поставили в залежність від факту передачі або не передачі постачальником покупцю документів, вказаних в п. 4.3 Договору, а тому факт їх передачі або не передачі не впливає на вирішення спору сторін по суті в частині стягнення основного боргу в сумі 129 599,13 грн.
За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність задоволення позовних вимог за первісним позовом щодо стягнення основного боргу в сумі 139 198, 36 грн., яка складається з 9 599,13 грн. недоплаченої передплати та 129 599,13 грн. - 50 % від ціни Договору після установки обладнання та підписання видаткової накладної.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
З огляду на приписи ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 6.5 Договору при порушенні передбачених Договором строків сплати з вини покупця, останній сплачує постачальнику неустойку в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожний день прострочки. Якщо прострочка поставки перевищує 30 днів, за кожний день боргу, яка сплачується Покупцем, становить 0,3 % від вартості недоплаченої суми.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, як слідує з умов Договору та положень ст. 549 Цивільного кодексу України, обумовлена Договором неустойка, незважаючи на назву, за своєю правовою природою, фактично, є пенею, що свідчить про те, що умовами Договору сторони досягли згоди про застосування відповідальності за порушення покупцем строку оплати обладнання у вигляді пені.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, договірні взаємовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а відтак, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, а тому, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, яку обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідна правова позиція викладена в п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 та в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 25/187.
З урахуванням вищезазначених правових приписів та обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції після здійснення перерахунку пені дійшов вірних висновків про те, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 4 962, 99 грн.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції після здійснення уточненого розрахунку встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з покупця на користь постачальника 3 % річних в сумі 992, 60 грн. та 19, 19 грн. інфляційних втрат.
З урахування викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок апеляційного господарського суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом (у зв'язку зі здійсненням судами перерахунку сум пені, інфляційних та 3 % річних) щодо стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних та 3 % річних за поставлену продукцію, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Поряд з цим, щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.
Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом виходив з того, що в силу положень Договору обладнання по кількості вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі продавцем покупцю всіх документів, приналежностей і комплектуючих обладнання (фотокопії сертифікатів відповідності вимогам нормативних документів на обладнання; гарантійний талон; інструкції з експлуатації обладнання), факт чого відображається в видатковій накладній; відтак, з огляду на положення ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України та вказані умови Договору, належних та достатніх доказів виконання цього обов'язку матеріли справи не містять, з огляду на що, суд дійшов висновку, що такий обов'язок продавця передати товар покупцю по кількості є не виконаним згідно п. п. 4.3., 5.2., 5.3. Договору поставки та ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, а відтак, позивач за зустрічним позовом має право на стягнення встановленої умовами Договору неустойки та збитків; часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом щодо стягнення неустойки обумовлено тим, що при перерахунку вказаних позовних вимог їх сума виявилась меншою, ніж заявлена позивачем за зустрічним позовом до стягнення.
Поряд з цим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову апеляційний господарський суд виходив з того, що факт передачі всіх документів, приналежностей і комплектуючих обладнання відображається в видатковій накладній, а тому відсутні підстави стверджувати про те, що передбачені пунктом 4.3 Договору документи постачальником покупцю не передані лише з тих підстав, що сторонами про це не зазначено у видатковій накладній № 28 від 25.04.2013 року; відтак, посилання покупця на те, що передбачені пунктом 4.3 Договору документи постачальник йому не передав, є недоведеними.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проте, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів було не повно досліджено обставини у даній справі, зокрема, не встановлено чи було дійсно завдано збитків покупцю і як такі вимоги співвідносяться з умовами укладеного Договору поставки.
До того ж судам необхідно було перевірити розрахунки заявлених вимог за зустрічним позовом, якщо судами буде встановлено наявність таких збитків.
Крім того, відмовляючи у задоволенні стягнення збитків за зустрічних позовом апеляційний господарський суд послався на недоведеність покупцем неможливості використання орендованого приміщення без отримання від постачальника обладнання і разом з тим, суд в своїй постанові не заперечував та підтверджував, що покупець регулярно сплачував орендну плату в заявлених покупцем обсягах, що може свідчити про наявність майнових збитків покупця, якщо такі дійсно будуть встановлені.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в частині зустрічних позовних вимог було не повно досліджено обставини у даній справі, не надано належної правової оцінки предмету спору за зустрічним позовом, що призвело до протилежних висновків у справі на підставі тих самих доказів і з застосуванням однакових норм матеріального права.
Вищевказані обставини та вимоги процесуального закону не були досліджені та враховані господарськими судами попередніх інстанції, а, отже, судами не надано належної правової оцінки обставинам справи та вимогам закону на підставі яких заявлено вимоги за зустрічним позовом, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даного спору, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.
Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій в частині розгляду вимог за зустрічним позовом не можна визнати законними та обґрунтованими.
Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин, касаційна скарга ТОВ "Яппі Трейдінг" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року та постанова Київського апеляційного господарських судів від 17.12.2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у справі № 910/14167/13 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову - скасувати.
3. В цій часині справу № 910/14167/13 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.М. Фролова
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 05.03.2014 |
Оприлюднено | 27.03.2014 |
Номер документу | 37846233 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Сибіга О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні