Рішення

від 02.06.2009 по справі 32/148

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

32/148

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  32/148

02.06.09

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»

про визнання договору недійсним

                                                                                  Суддя  Хрипун О.О.           

Представники:

від ПозивачаРичек В.В.-предст.,

від ВідповідачаЗайцев М.М.-предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з  обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»про визнання договору недійсним.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови Договору фінансового лізингу, який укладений сторонами від 18.01.2007 № 149, а саме положення статті 5, не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам ст. 180, ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України

Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи належним виконанням взятих на себе договірних зобов'язань та не погодився із твердженням Позивача про те, що договір фінансового лізингу № 149 від 18.01.2007 є удаваним в розумінні ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України,  так як сторони при укладанні договору мали на меті визначити ціну послуг у іноземній валюті, а не в гривнях. Відповідач також зазначив, що немає підстав для визнання недійсним договору в силу положень ч. 2. ст. 189 Господарського кодексу України та ч. 1, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України у зв'язку із визначенням сторонами в договорі ціни послуги в гривнях.  

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши зібрані в справі докази та надавши їм належної правової оцінки, суд

ВСТАНОВИВ:

18.01.2007 Товариство з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»(далі - Позивач) уклало з Товариством з  обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(далі - Відповідач) Договір фінансового лізингу № 149, відповідно до умов якого лізингодавцем виступив Відповідач, а лізингоотримувачем Позивач.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором лізингу.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 807 Цивільного кодексу України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Відповідно до умов договору лізингодавець передав у тимчасове володіння та користування лізингоотримувачу ТОВ «Рідна Марка Корп»»транспортні засоби  (державні номери № AA1951CM, № АА1178CT, № АА1230CX, № 11457КС, № 11458КС, № T1783KX,         № T1790KX, № T1645КX) для їх використання останнім у своїй статутній діяльності. Факт передачі лізингодавцем транспортних засобів лізингоотримувачу підтверджується  актами приймання-передачі до договору фінансового лізингу № 149 від 18.01.2007 та не заперечується Відповідачем.

Умовами договору передбачено, що володіння та користування транспортними засобами з боку лізингоотримувача здійснюється на платних засадах. Зокрема лізингоотримувач зобов'язався сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі, розмір та строки сплати яких встановлюється у додатках до договору - Плані лізингу.

Пунктом 5.1. статті 5 «Умови платежів»договору передбачене право лізингодавця здійснювати перерахунок вартості транспортних засобів, переданих у лізинг, та лізингових платежів в залежності від зміни курсу гривні до долара США або євро.

Пунктом 5.8 статті 5 договору встановлено, що оплата послуг лізингодавця здійснюється в гривнях. Також у вказаному пункті договору наведено розрахункову формулу для визначення розміру чергового лізингового платежу: для визначення розміру лізингового платежу (комісії лізингодавця) необхідно взяти за основу комісію лізингодавця за відповідний місяць, визначену Планом лізингу, помножити її на коефіцієнт зміни курсу валюти, від отриманого результату відняти комісію лізингодавця за відповідний місяць, та на отриману різницю збільшити комісію лізингодавця за відповідний місяць.

Планом лізингу на кожний окремий транспортний засіб, переданий в лізинг, передбачено, що кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в Плані лізингу, на момент виставлення рахунку лізингодавцем. Планами лізингу, копії яких додано до матеріалів справи, складеним щодо кожного транспортного засобу, в якості іноземної валюти для визначення обмінного курсу до гривні визначено євро.

Як стверджує Позивач,  порушення норм чинного законодавства під час укладання спірних договорів полягає в  тому, що умови цього договору в частині визначення розміру та порядку оплати послуг лізингодавця було викладено таким чином, що лізинговий платіж був встановлений фактично у іноземній валюті, а розмір лізингового платежу щомісяця підлягав перерахунку у відповідності із зміною курсу гривні до євро згідно даних НБУ. Ці положення договору суперечать вимогам чинного законодавства у зв'язку з чим Позивач договір фінансового лізингу просить визнати недійсним.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому Господарським кодексом, іншими законами, актами Кабінету міністрів України.

Частиною 1 статті 189 Господарського кодексу України ціну (тариф) визначено як форму грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), які реалізують суб'єкти господарювання.

Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна зазначається в договорі в гривнях, а у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціна може бути визначена в іноземній валюті за згодою сторін.

У суду немає підстав для визнання договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами (резидентами України), - зовнішньоекономічним договором, так як в них відсутній іноземний елемент. Тому до правовідносин сторін підлягає застосуванню норма    ч. 2. ст. 189 Господарського кодексу України, якою встановлено необхідність визначення ціни товарів (робіт, послуг) в договорах в гривнях.

В спірному договорі хоч і міститься положення про сплату лізингових платежів у гривнях, однак, встановлена статтею 5 договору умова про необхідність проведення перерахунку щомісячного лізингового платежу за наведеною в ньому формулою по суті прив'язує розмір платежу до курсу євро/гривні, встановленому НБУ, на день виставлення лізингодавцем рахунку на оплату послуг. Аналогічна ситуація мала б місце в разі у договорі встановлення валюти ціни в євро, а валюти платежу в гривні, що є допустимим лише для зовнішньоекономічних договорів та не допускається під час укладання внутрішніх договорів, тобто таких, що укладені між суб'єктами підприємницької діяльності (резидентами України).

Згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним визнається правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Суд приходить до висновку, що сторони мали на меті під час укладання договору фінансового лізингу встановити ціну послуг, що надаються лізингодавцем в іноземній валюті –євро, а не в гривнях. Відповідно, є всі підстави для визнання цього договору фінансового лізингу удаваною угодою та застосування відповідних правових наслідків щодо удаваних угод, яким є встановлення в договорах ціни послуги в іноземній валюті.

Посилання відповідача на ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якою він обґрунтовує можливість визначення сторонами ціни в договорі в грошовому еквіваленті до іноземної валюти,  суд відхиляє, так як норма ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу є спеціальною нормою в порівнянні з нормою ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою. Відповідно, суб'єкти підприємницької діяльності, під час укладання господарських договорів повинні дотримуватись насамперед вимог, встановлених Господарським кодексом України. Даний висновок був зроблений судом на підставі ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, в якій зазначається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Наведене дає підстави для висновку про невідповідність положень статті 5 договору в частині встановлення ціни послуг в іноземній валюті вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам ст. 180, ч. 2 ст.189 Господарського кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (п. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п. 5 ст. 203 ЦК України).

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладанні  господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічна норма міститься в ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», якою названо серед істотних умов договору лізингу також умову про розмір лізингових платежів.

Наведені норми дають суду підстави для висновку про те, що ціна є істотною умовою господарського договору взагалі та, зокрема, договору фінансового лізингу. Відповідно, визнання правочину недійсним в частині встановлення ціни призведе до ситуації, коли між сторонами не буде досягнуто згоди  щодо всіх істотних умов договору, так як однією із істотних умов договору фінансового лізингу є ціна послуг. За таких обставин суд вважає за необхідне визнати недійсним договір в цілому, а не в його окремій частині.

Оскільки договір укладений із порушенням норм чинного законодавства, зокрема, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, то є підстави для визнання недійсним правочину в силу вимог ст.ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України.  

При цьому суд приймає до уваги положення ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, відповідно до яких правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.    

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір  фінансового лізингу № 149 від 18.01.2007, укладений між  Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд.3, корп. 8-Б, код ЄДРПОУ 32774741) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»(02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8. Код ЄДРПОУ 32489354), з моменту його укладення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, корп. 8-Б, код ЄДРПОУ 32774741) або з будь –якого рахунку виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»(02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8. Код ЄДРПОУ 32489354) державного мита у розмірі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.  

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                              Хрипун О.О.

Дата підписання 09.06.2009