Рішення

від 16.06.2009 по справі 7/117-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/117-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 червня 2009 р.                                                                                                   Справа 7/117-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Верленд", м. Вінниця.   

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-65", м. Вінниця.  

про стягнення 17807,4 грн. заборгованості

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Деркач В.В.

Представники

          позивача :   Несен В.В. - довіреність б/н  від 08.06.2009 року.

          відповідача : Мамонова Л.М. - довіреність № б/н  від 21.09.2008 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ТОВ "Сільпо-65" на користь ТОВ ТД "Верленд" 17807,40 грн., у тому рахунку 17456,59 грн. боргу, 261,85 грн. інфляційних втрат та 88,96 грн. 3 % річних обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 02.01.2008 року № 1/486.

Ухвалою від 15.05.2009 року порушено провадження у справі № 7/117-09 та призначено до розгляду на 16.06.2009 року.

16.06.2009 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому відповідач підтверджує факт укладення 02.01.2008 року договору поставки та отримання на його підставі товару. При цьому відповідач вказує на вжиття його підприємством всіх заходів по погашенню заборгованості в зв'язку з чим просить відмовити в позові.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву про відмову від позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 261,85 грн. та 3 % річних в розмірі 88,96 грн..

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

02.01.2008 року між ТОВ ТД "Верленд" та ТОВ "Сільпо-65" було укладено договір поставки № 1/486.

Згідно з умовами даного договору Постачальник (позивач) зобов'язувався передати у власність Покупця (відповідач), а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору. (п. 1.1. договору).

За посиланням позивача, на виконання умов договору ним було поставлено товару відповідачу за період з 07.02.2008 року по 20.12.2008 року на загальну суму 135456,59 грн..

На підтвердження факту поставки товару на вказану вище суму суду надано видаткові накладні.

Відповідно до п. 3.6 Договору відповідач зобов'язувався проводити оплату отриманого товару протягом 60-днів з моменту поставки.

В порушення даного пункту договору відповідач станом на момент звернення позивача з позовом до суду провів розрахунок лише на суму 118000,00 грн., що підтверджується наданими суду виписками банківської установи по особовому рахунку.

Як зазначає позивач, внаслідок вказаних вище обставин утворився борг у розмірі 17456,59 грн., розмір якого сторони зафіксували в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2008 року до 30.03.2009 року (а.с.31-34, т.2).

Разом з тим досліджуючи первинні бухгалтерські документи, а саме видаткові накладні згідно яких поставлявся товар судом встановлено невідповідність зазначених в акті звірки сум Товару сумам, які фактично вказані  в первинних документах.

Так, відповідно до видаткової накладної №  ВР-0010184 від 12.06.2008 року позивачем було поставлено товар на суму 1115,28 грн., тоді як в акті звірки взаєморозрахунків зазначено суму 1115,29 грн., згідно видаткової накладної ВР-0020701 від 16.10.2008 року позивачем поставлено товар на суму 629,90 грн. тоді як в акті звірки вказано 630,00 грн..

Виходячи з викладеного суд вважає, що сума боргу відповідача складає не 17456,59 грн., а 17456,48 грн. (17456,59-0,11).

При цьому суд враховує, що факт надходження коштів від позивача в загальній сумі на 118000,00 грн. за період з 02.01.2008 року по 14.ю06.2009 року, окрім наданих позивачем банківських виписок, підтверджується довідкою ВФ ВАТ "Кредитпромбанк" від 15.06.2009 року № 3732/5,01-5176-01ВН. Крім того, в акті звірки підписаним сторонами станом на 09.06.2009 року відображено сальдо в розмірі 17456,48 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 17456,48 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто заяву позивача про відмову від стягнення інфляційних втрат в розмірі 261,85 грн. та 3 % річних в розмірі 88,96 грн. за результатами чого суд дійшов висновку про її задоволення

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Заява позивача про відмову від стягнення заявлених до стягнення інфляційних втрат в розмірі 261,85 грн. та 3 % річних в розмірі 88,96 грн. приймається судом, оскільки такі дії позивача не суперечать чинному законодавству, не порушують  прав  і охоронюваних законом  інтересів інших осіб.

Приймаючи заяву про відмову від позову суд враховує те, що вона підписана представником позивача Несен В.В. у якої наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 08.06.2009 року б/н.. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України  позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.

Таким чином провадження в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 261,85 грн. та 3 % річних в розмірі 88,96 грн. припиняється відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З врахуванням встановлених обставин та наявних у справі первинних бухгалтерських документів суд вважає суму боргу відповідача перед позивачем в розмірі 17456,48 грн. доведеною.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвали суду від 15.05.2009 року відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) крім уже згаданих.

Мотиви, наведені у відзиві, з яких відповідач просить суд відмовити в позові є безпідставними та надуманими, спростовуються наявними у справі доказами, які досліджувались судом, а тому не приймаються до уваги.

При цьому суд зауважує, що вжиття відповідачем заходів по проведенню взаєморозрахунків не є обставиною, що звільняє його від зобов'язання оплатити отриманий товар і не є підставою для відмови в позові.

За таких обставин, з врахуванням встановлених фактів та поданої позивачем заяви про відмову від позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд дійшов висновку про  часткове задоволення позову, з урахуванням часткової відмови в стягнені основного боргу та припинення провадження в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України виходячи із того, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача та з врахуванням відмови в частині стягнення 0,11 грн. боргу.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 178,74 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 23.04.2009 року № 2064. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 17807,40 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 178,07 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням сторін 16.06.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ч.1 ст.625, ст.ст. 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116  Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-65", пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33380738, р/р - 26004301009860 в ВАТ ВТБ Банк м. Вінниця, МФО - 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Верленд", вул. 600-річчя, 17 м. Вінниця - (інформація про реквізити - р/р - 260051192 в ВФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО-302623, ідентифікаційний код - 35445524) - 17456 грн. 48 коп. боргу, 178 грн. 06 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 312 грн. 49 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити  в стягнені 0,11 грн. боргу.

5. Провадження в частині стягнення 261,85 грн. інфляційних втрат та 88,96 3 % річних припинити відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 67 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю ТД "Верленд", вул. 600-річчя, 17 м. Вінниця - (інформація про реквізити - р/р - 260051192 в ВФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО-302623, ідентифікаційний код - 35445524) сплаченого за платіжним дорученням від 23.04.2009 року № 2064 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/117-09.

7. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.      

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  22 червня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця.

3- позивачу - вул. Ленських подій, 46, м. Вінниця.

4 - відповідачу - пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця.