Рішення

від 24.06.2009 по справі 5020-1/008-3/236

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-1/008-3/236

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"24" червня 2009 р. справа № 5020-1/008-3/236

За позовом:                              Заступника прокурора міста Севастополя

(вул. Л. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави                    Севастопольської міської Ради

в особі                               (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)

до                                        Приватного підприємства “Модуль-96”

(вул. Л. Українки, б. 8-а оф. 20, м. Євпаторія, АР Крим)

Товариства з обмеженою відповідальністю

„Севастопольцентробуд”

(вул. Горького, б. 3 “А”, с. Українка, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

                              Міністерства оборони України

                              (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6);

                              Севастопольської міської державної адміністрації

                              (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2);

                              Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

                              (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3),

про          визнання договору купівлі-продажу недійсним,

Суддя Головко В.О.

Представники сторін:

Прокурор –Шаблін Є.І., посвідчення №490 від 21.03.2007;

Позивач –Чиркова О.М., довіреність №03-15/5324 від 29.12.2008, Севастопольська міська Рада;

Відповідач –не з'явився, ПП «Модуль -96»;

Відповідач –не з'явився, ТОВ «Севастопольцентробуд»;

Третя особа –не з'явився, Міністерство оборони України;

Третя особа –не з'явився, Севастопольська міська державна адміністрація;

Третя особа –н з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

СУТЬ СПОРУ:

05.02.2009 Заступник прокурора міста Севастополя (далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (далі –Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Приватного підприємства „Модуль-96” (далі –Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольцентробуд” (далі –Відповідач 2) про визнання недійсним договору від 22.02.2007 купівлі-продажу нерухомого майна: волейбольного майданчику, огорожі та інших споруд, - загальною площею 784,80 м2, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1а; визнання права власності на ці об'єкти за Позивачем; зобов'язання Відповідача 2 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження зазначеним нерухомим майном.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у ПП «Модуль-96»права власності на об'єкт нерухомого майна, яке було передано згідно з вищевказаним договором купівлі-продажу, що є підставою для визнання договору недійсним згідно з вимогами діючого законодавства.

Ухвалою від 09.02.2009 порушено провадження у справі.

          Ухвалою від 09.02.2009 вжиті заходи до забезпечення позову –встановлена заборона Відповідачу 2 відчужувати, а також надавати у заставу об'єкти нерухомості, відчуження яких було предметом договору купівлі-продажу від 22.02.2007, а саме: волейбольний майданчик, огорожі та інші споруди, загальною площею 784,80 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1а.

          Відповідно до статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач-2 (ТОВ «Севастопольцентробуд») надав відзив на позовну заяву (арк.с. 42-43), згідно з яким проти позовних вимог заперечує та вважає їх необґрунтованими, оскільки, на його думку, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна відповідає вимогам Цивільного кодексу України і не суперечить моральним засадам суспільства. Право власності на майно, яке передано за договором купівлі-продажу майна підтверджується свідоцтвом про право власності. Відповідач-2 вважає, що факт скасування судового рішення про визнання права власності за приватним підприємством «Модуль 96»за спливом 1,5 роки після укладення спірного договору, не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, та не може слугувати доказом того, що на момент укладення правочину майно була відчужене від особи, що не мала права його відчужувати.

Також відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що земельна ділянка, яка розташована на Матроському бульварі 1, 1а, 1б у місті Севастополі знаходиться у державній власності та використовується ним відповідно до Договору про встановлення обмеженого речового права –права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) (арк.с.44-47).

          Розпорядженням голови суду № 61 від 06.05.2009 справа № 5020-1/008 передана до провадження судді Головко В.О., у зв'язку з відпусткою судді Алсуф'єва В.В.

          Ухвалою суду від 12.05.2009 справу прийнято до провадження суддею                 Головко В.О. з привласненням справі №5020-1/008-3/236, розгляд справи призначений на 12.05.2009.

          Ухвалою суду від 12.05.2009 суд за власною ініціативою залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство оборони України, Севастопольську міську державну адміністрацію, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

          У судовому засіданні 24.06.2009 прокурор висловив суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягає, просить суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

          Представник позивача підтримав прокурора.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд –

В С Т А Н О В И В:

22.02.2007 між ПП «Модуль-96»(продавець) та ТОВ «Севастопольцентробуд» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу (далі –Договір) (арк.с. 8-9).

Згідно з пунктом 1 Договору продавець продав, а покупець купив волейбольний майданчик, огорожі та інші споруди, загальною площею 784,80 грн. (далі –майно), яке розташоване за адресою: м. Севастополь, Матроський бульвар, буд. 1а.

Відповідно до пункту 3 Договору, майно належить продавцю на підставі рішення Господарського суду міста Севастополя від 26.01.2007 у справі №20-9/025 та зареєстровано Севастопольським КП «БТІ та ДРОНМ»Севастопольської міської Ради за №3935 від 15.02.2007.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Рижковою Н.В. 22.02.2007 та зареєстровано в реєстрі за №354.

Довідкою КП «БТІ та ДРОНМ»Севастопольської міської Ради підтверджено, що за звітними даними архіву право власності на спортмайданчик площею 784,8 кв.м, за адресою м. Севастополь, Матроський бульвар, 1а зареєстровано за ТОВ «Севастопольцентробуд»на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2007 (арк.с. 139).

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008 у справі №20-9/025 скасовано рішення господарського суду міста Севастополя від 26.01.2007,  у позові приватного підприємства «Модуль-96»про визнання права власності на нерухоме майно (танцювальний майданчик площею 561,2 кв.м, волейбольний майданчик площею         760,20 кв.м, павільйон площею 78,96 кв.м, інші приміщення площею 37,6 кв.м), розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1, 1а, 1б –відмовлено.

10.09.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією (власник земельної ділянки) та ТОВ «Севастопольцентробуд»(землекористувач) був укладений договір про право забудови земельної ділянки (суперфіцій) (далі –Договір суперфіція) (арк.с. 44-48), згідно з умовами якого власник земельної ділянки надав право забудови останньої (суперфіцій) землекористувачу, а землекористувач забезпечував право забудови земельної ділянки площею 0,2829 га, яка знаходиться за адресою: м. Севастополь, Матроський бульвар, 1, 1а, 1б.

Згідно з пунктами 1.3-1.6 Договору Землекористувачу надається право забудови земельної ділянки комплексом об'єктів рекреаційного призначення. Право власності на об'єкти рекреаційного призначення, збудовані за цим договором, набуває Землекористувач. Землекористувач має право відчужувати третім особам право забудови, надане йому цим договором та будь-яким іншим чином розпоряджатися таким правом, у тому числі передавати в заставу (іпотеку). Строк права забудови за Договором становить 49 років та закінчується 10.09.2056.

Як вбачається з листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі від 07.08.2008 №2629, Інспекція ДАБК у місті Севастополі не приймала участі в прийманні в експлуатацію танцювального майданчика, волейбольного майданчика, павільйону та інших приміщень, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1, 1а, 1б (арк.с. 14).

Відповідно до довідки Севастопольської філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах»від 24.03.2009 №6/1149, станом на 22.02.2007 право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Севастополь, Матроський бульвар 1а, не зареєстровано (арк.с. 68).

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню (у частині визнання договору недійсним) з наступних підстав.

За змістом частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 203, 204 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, мають бути дотримані спеціальні вимоги до укладення певних видів правочинів.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) та оспорювані (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. При цьому, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Враховуючи, що у договорі купівлі-продажу від 22.02.2007 вказана правова підстава знаходження зазначеного нерухомого майна на праві власності продавця (ТОВ “Модуль-96”) –рішення господарського суду міста Севастополя від 26.01.2007 у справі №20-9/025, яке було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008, суд дійшов висновку, що на теперішній час підстави вважати вищевказаний договір дійсним –відсутні.

Як встановлено статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 2, 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008 у справі №20-9/025 встановлено відсутність правових підстав для набуття ТОВ “Модуль-96” права власності на зазначене нерухоме майно.

Тобто, ТОВ “Модуль-96” на час укладення договору купівлі-продажу від 22.02.2007 фактично не був власником вищевказаного майна.

Як зазначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 р. №13 та від 25 травня 1998 р. №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Суд вважає спірний договір таким, що не відповідає чинному законодавству України, оскільки, судом встановлена наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною (у вигляді відсутності права власності у ПП “Модуль-96” на предмет продажу, та, як наслідок, – правових підстав набуття права власності ТОВ “Севастопольцентробуд” на зазначене майно).  

          За таких обставин зміст укладеного позивачем та відповідачем 22.02.2007 договору купівлі-продажу волейбольного майданчика площею 760,20 кв.м, огорожі та інших споруд, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1а, суперечить зазначеним нормам Цивільного кодексу України, що відповідно до частини 1 статті 215 та частини 1 статті 203 цього Кодексу є підставою для визнання договору недійсним.

          З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

          Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

          Стосовно вимог позивача щодо визнання за Севастопольською міською Радою права власності на зазначене нерухоме майно, та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном з боку відповідача-2, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини набуття права власності регулюються главою 24 Цивільного кодексу України, ст. 335 якої передбачає, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Таким чином, із самого визначення поняття "безхазяйна річ" вбачається, що дана річ має бути такою, щодо якої право власності ніким не оспорюється, і безхазяйна річ, відповідно до приписів ст. 335 ч. 2 вказаного кодексу, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність при дотриманні певного порядку, визначеного діючим законодавством України.

Проте із встановлених судами обставин не вбачається, що Севастопольська міська Рада, виконавши приписи цієї норми права та пославшись на зазначену норму, довіла виконання її вимог.

Таким чином, суд вважає вимоги прокурора в цій частині позову необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог прокурора, щодо зобов'язання ТОВ “Севастопольцентробуд” усунути Севастопольській міській Раді перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном –волейбольним майданчиком, огорожами, та іншими спорудами загальною площею 784,80 кв.м, розташованих за адресою: м. Севастополь,            вул. Матроський бульвар, 1а, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі ч. 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Інші особи (не власники) мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження лише за наявності достатніх правових підстав правомірності таких вимог.

На підставі статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У даному випадку суду не надано належних та допустимих доказів того, що вищевказане майно належить на праві власності Севастопольській міській Ради, тому вимоги прокурора у цій частині позову суд вважає необґрунтованими, та не підтвердженими належними доказами.

До набрання законної сили даним судовим рішенням власником спірного майна залишається ТОВ “Севастопольцентробуд”, отже, заявлення вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном є передчасним.

          Витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Керуючись статтями 49, 77, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна: волейбольного майданчику, огорожі та інших споруд, - загальною площею 784,80 м2, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1а, укладений 22.02.2007 між Приватним підприємством “Модуль-96” та товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольцентрбуд” з моменту його укладення .

3.          В частині позовних вимог щодо визнання за Севастопольською міською Радою права власності на нерухоме майно –волейбольний майданчик, огорожу, та інші споруди, загальною площею 784,80 кв.м, які розташовані за адресою:                          м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1а, та зобов'язання ТОВ “Севастопольцентробуд” усунути Севастопольській міській Раді перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження цим нерухомим майном –в позові відмовити.

4.          Стягнути з Приватного підприємства “Модуль-96” (вул. Л. Українки, б. 8-а оф. 20, м. Євпаторія, АР Крим, код у ЄДРПОУ 23983816, відомості про наявність поточних рахунків в матеріалах справі відсутні) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольцентробуд” (вул. Горького, б. 3 “А”, с. Українка, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, код у ЄДРПОУ 34938782, відомості про наявність поточних рахунків в матеріалах справі відсутні) в доход державного бюджету (р/р 31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код у ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22090200) державне мито в сумі 28,33 грн. (двадцять вісім грн. 33 коп.) солідарно.

5.           Стягнути з Приватного підприємства “Модуль-96” (вул. Л. Українки, б. 8-а оф. 20, м. Євпаторія, АР Крим, код у ЄДРПОУ 23983816, відомості про наявність поточних рахунків в матеріалах справі відсутні) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольцентробуд” (вул. Горького, б. 3 “А”, с. Українка, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, код у ЄДРПОУ 34938782, відомості про наявність поточних рахунків в матеріалах справі відсутні) в доход державного бюджету (р/р 31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код у ЄДРПОУ 24035598, код бюджетної класифікації 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 39,33 грн. (тридцять дев'ять грн. 33 коп.) солідарно.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                                В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського                         

процесуального кодексу України і підписано 02.07.2009.                                      

РОЗСИЛКА:

1.          Заступника прокурора міста Севастополя

(вул. Л. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)

2.          Севастопольська міська Рада (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)  

3.          ПП “Модуль-96” (вул. Л. Українки, б. 8-а оф. 20, м. Євпаторія, АР Крим)

4.          ТОВ „Севастопольцентрбуд” (вул. Горького, б. 3 “А”, с. Українка,

Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим) –

5.          Міністерство оборони України

(03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6)

6.          Севастопольська міська державна адміністрація,

(99011, м. Севастополь, Леніна, 2);

7.          Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, Леніна, 3)

Справа