Постанова

від 03.06.2009 по справі 9/16-09

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/16-09

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.06.09                                                                                               Справа №9/16-09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

   , Яценко О.М.

при секретарі Пересада О.В.   

за участю представників

позивача: Євтєєва Т.В., довіреність б/н від 21.01.2009р.;   

відповідача: Шинковська Г.В., довіреність б/н від 06.05.2009р.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 9/16-09 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Сервіс», м.Херсон    

на рішення господарського суду Херсонської області від 19.03.2009р. у справі № 9/16-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростар», м.Миколаїв

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Сервіс», м.Херсон    

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.03.2009р. у справі                       № 9/16-09 (суддя Ребриста С.В.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара - Сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростар» суму основного боргу в розмірі 111887,66грн., штраф у розмірі 18056,11грн., 15456,89грн. інфляційних збитків, 3 % річних у розмірі 2530,32грн. та пеню у розмірі 19441,23грн.

Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст. 525, 526, ч.2 ст.625 ЦК України,                  ст. 193ГК України та мотивовано тим, що основний борг у розмірі 111 887,66грн, який виник за договором № 3 від 20.12.2007р., не було сплачено відповідачем до винесення рішення по справі, тому суд першої інстанції з урахуванням умов договору та вимог ч.2 ст. 625 ЦК України визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 19.03.2009р. у справі № 9/16-09, з тих підстав, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи і рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також просить прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Заявник апеляційної скарги зазначає, що станом на 24.02.2009р. позивач за отриманий товар не розрахувався, тобто мав грошове зобов'язання перед відповідачем на суму 65 903,21грн., а відповідач в свою чергу перед позивачем в сумі 111887,66грн. Оскільки при передачі товару сторони не визначили чітких строків оплати, то строк виконання зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару регулюється ч.2 ст.530 ЦК України. Згідно приписів статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. ТОВ «Тара-Сервіс» заявило позивачу про зарахування зустрічних грошових вимог в сумі 65903,21грн., шляхом направлення на його адресу листа. Заявник апеляційної скарги вважає, що у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог залишок основного боргу відповідача становить 45 984,45грн. Проте, при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних вимог в сумі 65 903,21грн., чим порушив ст. 601 ЦК України, ст.203 ГК України та права відповідача. Разом з цим, заявник скарги стверджує, що господарським судом Запорізької області при винесенні оскаржуваного рішення в частині стягнення пені не враховані приписи статті 232 ГК України, оскільки при укладенні договору № 3 від 20.12.2007р. сторони не встановили інших умов щодо нарахування штрафних санкцій, то нарахування пені мало бути припинено 10.08.2008р. Таким чином, сума пені, яка належить до сплати позивачу з урахуванням статті 232 ГК України становить 9 468,33грн, а не 19 441, 23 грн. як зазначено в оскаржуваному рішенні. Представник відповідача, у судовому засіданні підтримав доводи, які викладені у апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване рішення винесено з дотриманням норм діючого законодавства, а подана апеляційна скарга відповідача є не обґрунтованою з огляду на таке. Твердження відповідача проте, що сума заборгованості 111887,66грн., повинна бути зменшена на суму 67030,73грн., у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог є безпідставними, так як зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги, яке можливе при наявності таких умов, як зустрічність вимог, якщо сторони беруть участь у двох зобов'язаннях рівних за своєю сумою і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні. Позивач, вважає, що зарахування зустрічних вимог на суму 1127,52грн. є неможливим, так як ця сума є неустойкою, нарахованою відповідачем на власний розсуд, через що, заявлені вимоги у цій частині взагалі ніяк не можуть підпадати під категорію однорідних вимог, оскільки вони є різними за своєю правовою природою та змістом. Чинним законодавством не передбачено можливості часткового припинення будь-якого зобов'язання шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з однієї із сторін, як того вимагає від суду відповідач. Більш того, зустрічні вимоги можуть підлягати зарахуванню тільки у випадках, коли строк виконання зобов'язання настав або визначений моментом пред'явлення вимоги, але станом на момент пред'явлення позову ніяких вимог про стягнення відповідачем не заявлялось. На підставі викладеного, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2009р. у справі  № 9/16-09 апеляційна скарга відповідача прийнята та призначена до розгляду на 03.06.2009р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1090 від 03.06.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Колодій Н.А., Яценко О.М., даною колегією прийнято постанову.

За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації та за їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.  

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний                    господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки спір виник між суб'єктами господарської діяльності стосовно майново-господарських відносин, то відповідно до п.2 ст.4 та п.1 ст.175 Господарського кодексу України до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарські зобов'язання виникають, як передбачено ст. 174 ГК України, безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

У п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічна норма міститься і у ст. 173 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані договором поставки № 3 (далі за текстом договір) від 20.12.2007р., укладеним між ТОВ «Агростар» (продавець) та ТОВ «Тара-Сервіс» (покупець).

За умовами даного договору продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах цього договору. Найменування, кількість та асортимент товару, що постачається зазначається в Додатках к даному договору, які є його невід'ємною частиною.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору № 3 позивачем було поставлено відповідачу картон тарний на суму 144423,66грн. Судом зазначено, що виконання договору №3 від 20.12.07р. поставки картону на вказану суму підтверджується видатковими накладними № РН – 0001834 від 23.07.2007р., № РН-0000021 від 29.01.2008р.

Однак, колегія суддів, дослідивши договір та наявні у справі матеріали, не погоджується з таким висновком з таких підстав.

Договір поставки № 3 укладений сторонами 20.12.2007р., а поставка картону на суму 54143,10грн. за видатковою накладною № РН-0001834 здійснена 23.07.07р., тобто ще до укладання договору № 3, зазначеного позивачем у позові як підстава для стягнення заявленої суми боргу. У договорі №3 відсутні положення про те, що сторони розповсюджують дію цього договору на правовідносини, що виникли до його укладення. Тому, вимоги про стягнення на підставі договору №3 від20.12.2007р. суми 54143,10грн. задоволенню не підлягають. Поставка на вказану суму здійснена поза договором, який заявлено позивачем, як підставу позову. В матеріалах справи відсутня заява про зміну підстави позову в цій частині. Господарському суду не надано права змінювати підставу позову на власний розсуд. Дана позиція знаходить підтвердження у постанові Вищого господарського суду від 23.04.2009р. у справі 22/213/08.

До того, ж згідно додатку №1 від 24.01.2008р. до договору поставки №3 від 20.12.2007р. сторони відповідно до п.1.2 узгодили поставку картону тарного на суму 90280,56грн. Інших додатків до договору сторонами не надано.             

Отже на виконання умов даного договору № 3 від 20.12.2007р. покупцю поставлено товар (картон тарний) всього на суму 90280,56грн., який відповідач отримав та оплатив частково. З матеріалів справи, зокрема з банківських виписок (а.с.18-28) та акту звіряння (а.с.14) вбачається, що після поставки за договором № 3 товару відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 27536грн., а позивач, як вбачається з позовної заяви  зарахував сплачену суму в оплату за поставлений за договором товар. Оплата на загальну суму 5000грн. була перерахована відповідачем на рахунок позивача до укладання договору № 3 від 20.12.2007р., а саме 25.07.07р.-3000грн. та 27.07.07р.-2000грн. та не свідчить про оплату саме товару за договором, який заявлено як підставу позову. Враховуючи наведене, товар поставлений за договором поставки № 3 від 20.12.2007р. залишився неоплаченим на суму на суму 62 744,56грн.(90280,56грн.-27536грн).

За умовами п. 4.2 договору покупець здійснює оплату поставленого товару на протязі 10 (десяти) банківських днів з дня отримання товару на склад покупця. Оскільки товар за договором № 3 від 20.12.07р. відповідач отриманий в 29,01.2008р., то датою останньою датою оплати є 08.02.2008р., а з 09.02.2008р. починається прострочення платежу.

09.12.2008р. ТОВ «Агростар» було направлено на адресу ТОВ «Тара-Сервіс» вимогу оплатити заборгованість за придбаний товар, однак відповідач залишив вказану вимогу без задоволення.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, закону, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором № 3 від 20.12.2007р. у сумі 62744,56грн. в решті стягнення основного боргу за договором слід відмовити. Оскаржуване рішення підлягає у зв'язку з цим частковому скасуванню.

Слід також зазначити, що при задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 111887,66грн., суд першої інстанції не досліджуючи фактичних правовідносин сторін з заявлених у позові підстав обмежився лише посиланням на акт звірки взаємних розрахунків від 14.11.2008р., який начебто підтверджує вказану суму заборгованості за договором.  

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, в силу того, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні статей 9,10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами (накладні, ордери, квитанції, тощо).     

Згідно п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Нормою, запровадженою статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.2.4 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Ці положення щодо обов'язкових реквізитів первинного документа зазначені і в ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відтак, вищенаведений акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом, оскільки не відповідає вимогам, які встановлені наведеними правовими нормами, а тому й не може свідчити та підтверджувати здійснення господарських операцій між сторонами у справі, як це зазначає господарський суд Херсонської області. Даної правової позиції додержується Вищий господарський суд України, у своїй постанові № 14/155 від 14.01.2009р.   

До того ж, в акті звірки не вказано, що звіряння розрахунків проводилось саме за договором № 3 від 20.12.2007р.

Стосовно стягнення пені , штрафу, інфляційних витрат та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Прострочення оплати товару поставленого за договором № 3 від 20.12.2007р. підтверджено матеріалами справи.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний  сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п.5.2 договору, у випадку прострочення оплати отриманої продукції. Відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який пеня сплачується, від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до п.5.4 договору, за невиконання або несвоєчасне виконання умов розрахунків за отриманий товар, відповідач повинен сплатити також штраф у розмірі 20 % від суми неоплаченого товару.

Крім цього, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що основний борг відповідача перед позивачем складає 62744,56грн., а тому з урахуванням п.5.4 договору розмір штрафу становить 62744,56грн. х 20%= 12548,91грн., а не 18056,11грн. як вказав суд, тобто рішення суду першої інстанції у зв'язку з цим слід частково скасувати, а в решті позову в іншій частині заявленої суми штрафу відмовити.     

Враховуючи вищенаведене, сума інфляції за період з лютого місяця 2008р. по листопад місяць 2008р з урахуванням часткової оплати складають 12104,79грн., а саме: 90280грнх Інд.інф за лютий 102,7= 92718,14-90280,56=2437,58грн.; 90280,56грн.-5500грн.-2000грн.-6500грн.=76280,56грн. за березень-травень х Інд.інф. 108,409= 82695,01-76280,56грн =6414,45 грн; 76280,56грн.-3536грн.=72744,56грн.х Інд.інф. червень 100,8+73326,52грн.-72744,56 грн. = 581,96грн.; 72744,56грн.-5000грн.-3000грн.=67744,56грн.х Інд.інф. за липень 99,5= інфляція відсутня; 67744,56-2000-3000=62744,56грн. х інд.інф. серпень-листопад 104,2566 грн.= 65415,36грн.-62744,56грн.=2670,80грн.

Таким чином, вимоги в частині стягнення інфляційних в іншій частині. задоволенню не підлягають.

Невірним є розрахунок і 3% річних, заявлених до стягнення за період з 09.02.2008р. по 14.01.2009р. Так, з розрахунку, наведеного на а.с.48-50, вбачається, що суму 3 % річних позивач фактично розрахував на суму всю боргу 90280,56грн. також без урахування оплати здійсненої відповідачем.

Відтак, сума 3 % річних за вказаний період прострочення 341 день прострочення з урахуванням часткових оплат складає 1953,16грн., а саме: з 09.02.2008р. по 05.03.2008р. 192,40грн. (90280,56грн.х3%/366дх26д), за 06.03.2008р. - 6,95грн. (90280,56грн.-5500грн. = 84780,56 грн.х3%/366дх1д), з 07.03.2008р. по 13.03.2008р.-47,50грн(84780,56грн.-2000грн.= 82780,56 грн.х 3%/366дх7дн), з 14.03.2008р. по 05.06.2008р.-525,21грн(82780,56-6500грн.=76280,56грн. х3%/ 366дх84д), з06.06.2008р.по 03.07.2008р.-166,95грн (76280,56грн-.3536грн=72744,56грн. х3%/366дх28д), з 04.07.2008р. по 20.07.2008р.-94,40грн. (72744,56грн.-5000грн.=67744,56грн. х 3% /366д х17), з 21.07.2008р. по 14.08.2008р. -132,67грн. (67744,56грн-3000грн. = 64744,56грн. х 3%/366дх25д), з 14.08.2008р. по 14.01.2009р. -787,08грн. (64744,56грн х 2000грн. = 62744,56грн. х3%/ 366дх153д). У стягненні решти заявленої суми 3 % річних слід відмовити.

Не можна погодитись і з сумою стягнутої пені та періодом, за який вона розраховується.

Позивачем у розрахунку та судом при винесенні оскаржуваного рішення не враховано вимог ч.6 ст. 232 ГК України та оплат здійснених відповідачем за період, в якому нараховується пеня.

          Відповідно до вимог ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за  прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, позивач повинен був припинити нарахування 09.08.2008р.  

          За період нарахування пені з 09.02.2008р. по 09.08.2008р., тобто за 182 дня пеня складає 7598,90грн., а саме: з 09.02.2008р. по 05.03.2008р.-1282,67грн.( 90280,56грн. х20% (2 х10%)/366д/26д), за 06.03.2008р. по 07.03.2008р.- 46,33грн.(90280,56грн-5500грн.х20%/366дх 1д), за 08.03.2008р. по 13.03.2008р. -271,41грн.(84 780,56грн.-2000грн.=82780,56грн.х20%/ 366дх6д), з14,03.2008р. по 30.04.2008р.-2000,80грн.( 82780,56грн.-6500грн.=76280грн.х20%/ 366х48д),З 30.04.2008р. по 05.06.2008р. 1800,72грн.( 76280,56грн.х24%(2х12%)/366дх36д),за період з 06.06.2008р по 03.07.2008р. -1335,64грн.(76280,56грн.-3536грн.=72744,56грн.х24%/ 366дх28д), за період з 04.07.2008р. по 20.07.2008р. -755,19грн.( 72744,56грн.-5000грн.= 677444,56грн.х24%/ 366дх17д), з 21.07.2008р. по 09.02.2008р. -106.14грн.( 67744,56грн.-3000грн.=64744,56грн.х24%/366дх20д). У стягненні решти заявленої до суми пені слід відмовити.   

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що господарський суд Херсонської  області не повністю з'ясував усі обставини справи, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі, яке враховуючи наведені обставини слід частково скасувати в частині стягнення основного боргу, штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 49 ГПК України, так як з резолютивної частини рішення не вбачається, на яку із сторін було покладено судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги стосовно проведення заліку зустрічних вимог не може бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки позивач заперечує отримання вказаної заяви та заперечує наявність обов'язку перед відповідачем з оплати У матеріалах справи відсутні докази отримання ним заяви про залік вимог. Доказів існування зобов'язань позивача перед відповідачем, вказаних у заяві про залік, відповідач не надав. Сама лише заява про залік не є доказом наявності зобов'язань. Відповідач не позбавлений можливості  заявити своїх вимоги в іншому самостійному провадженні.      

Відповідно до частини 3 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Матеріали справи свідчать, що спір в даному випадку виник саме з вини відповідача, а тому суд повинен був покласти судові витрати на відповідача, але цього не зробив.

Судові витрати за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги, оскільки спір виник з його вини.  

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Сервіс», м.Херсон задовольнити частково.    

Рішення господарського суду Херсонської області від 19.03.2009р. у справі                           № 9/16-09 частково скасувати.

         Резолютивну частину рішення господарського суду Херсонської області від 19.03.2009р. у справі № 9/16-09 викласти у наступній редакції:

         1.Позовні вимоги задовольнити частково.

         2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тара-Сервіс», м.Херсон на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростар», м.Миколаїв - 62744,56грн. основного боргу, 12548,91грн. штрафу, 7598,90грн-пені, 12104,79грн - втрат від інфляції, 1953,16грн. - 3 % річних, 969,50грн – витрат з оплати державного мита та 118грн.00коп. - витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу за розгляду у господарському суді Херсонської області.

         3.В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.           

         4.Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Херсонської області

 Яценко О.М.