Ухвала

від 03.12.2014 по справі 9/184

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/29483/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову господарського суду Чернівецької області від 27.10.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012

у справі № 9/184

за позовом приватного підприємства "Дебора" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Чернівецької області від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 27.10.2006 №000195231/0, від 27.10.2006 № 278201231/0 та від 20.02.2007 № 000341232/0. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що сума бюджетного відшкодування, обчислена за правилами пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не обмежується сумою податкового кредиту попереднього звітного періоду.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, ДПІ зазначає, що правова конструкція наведених законодавчих норм свідчить про необхідність формування суми бюджетного відшкодування лише за рахунок податкового кредиту попереднього звітного періоду, оплаченого постачальникам.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як було встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, ДПІ було проведено виїзні позапланові перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за червень 2006 року, липень 2006 року, листопад 2006 року, оформлені актами, відповідно, від 04.09.2006 № 3885/23-1/31289611, від 17.10.2006 № 4377/23-1/31289611 та від 12.02.2007 № 535/23-2/31289611.

За наслідками проведення цих перевірок податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 13.09.2006 № 000195231/0 про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2006 року на 324 124 грн.;

від 27.10.2006 № 278201231/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2006 року в розмірі 473 418 грн.;

від 20.02.2007 № 000341232/0, за яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2006 року в розмірі 76101 грн.

Підставою для прийняття цих актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про протиправне включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування зазначених звітних періодів сум ПДВ, сплачених постачальникові у попередньому звітному періоді на погашення заборгованості за поставлені у минулих податкових періодах товари.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), регулювався пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 цього пункту (у редакції, що діяла у розглядувані податкові періоди) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За правилами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (у тій самій редакції) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг) (підпункт «а»).

При цьому, як вірно зазначили суди, наведені норми Закону не дають підстави для обмеження права платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду, та не ставлять право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від збігу в одному звітному періоді моменту виникнення у платника права на включення сум ПДВ до податкового кредиту та дати фактичної сплати цієї суми ПДВ постачальникам.

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинна з 01.01.2008 редакція підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з якою бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Крім того, підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який діяв на час виникнення спірних відносин) передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

А тому відмову платникові у бюджетному відшкодуванні лише на тій підставі, що сума податку, фактично сплачена отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), не була включена до податкового кредиту цього ж попереднього періоду, не можна визнати правомірною.

Оскільки ДПІ не було виявлено будь-яких порушень з боку позивача у формуванні від'ємного значення ПДВ в оспорюваній сумі та не заперечувався власне факт сплати позивачем своїм контрагентам відповідної суми ПДВ у ціні придбаних товарів за наслідками виконання у попередніх податкових періодах операцій, за якими Підприємством сформовано податковий кредит, то слід погодитися з наданою судами юридичною оцінкою обставин справи, відповідно до якої зменшення податковою інспекцією суми заявленого позивачем бюджетного відшкодування ПДВ згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є незаконним.

Доводи касаційної скарги зазначеного висновку не спростовують. Інша ж оцінка скаржником фактичних обставин зі спору та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

Оскільки норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам на наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову господарського суду Чернівецької області від 27.10.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 у справі № 9/184 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько