Постанова

від 27.07.2009 по справі 3/104-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/104-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2009 р.                                                           Справа № 3/104-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В. ,  Шевель О. В.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Євсєєв В.В. (дов. № б/н від 01.01.2009р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС", м. Київ (вх. № 1829 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 13.04.09р. по справі № 3/104-09

за позовом Селянського фермерського господарства "Віталія", с. Чернеча Слобода, Буринський район, Сумська область

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС", м. Київ

про визнання недійсним договору, -

встановила:

У лютому 2009 року Селянське фермерське господарство "Віталія" (с. Чернеча Слобода, Буринський район, Сумська область) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС" (м. Київ) про визнання недійсним договору товарного кредитування №109 т\к від 14 квітня 2006 року, укладеного між сторонами по даній справі. Крім того, позивач просив судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2009р. по справі № 3/104-09 (суддя Левченко П.І.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір товарного кредитування № 109 т/к від 14 квітня 2006 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮВС" (м. Київ, пров.Червонозаводський, 2/13, код ЄДРПОУ 21614404) та Селянським фермерським господарством „Віталія" (Сумська обл., Буринський р-н., с. Чернеча Слобода, вул. Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 24001955). Крім того, стягнуто з ТОВ "ЮВС" на користь СФГ "Віталія" витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Відповідач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2009р. по справі № 3/104-09 скасувати та припинити провадження у справі.

Позивач письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав, його уповноважений представник в судове засідання 21.07.09р. не з'явився.

21.07.2009р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Селянського фермерського господарства "Віталія" (с. Чернеча Слобода, Буринський район, Сумська область) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням уповноваженого представника позивача на лікарняному.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що клопотання позивача   про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню, з огляду на те, що явку представників сторін у судове засідання не визнано обов'язковою; зазначене клопотання направлено представником позивача -  Ніколаєвою О.А. без подання доказів на його підтвердження, а позивач не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, і також мав можливість забезпечити участь при розгляді даної справі іншого представника.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника позивача.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, який просив оскаржене рішення скасувати, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 14 квітня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ЮВС" та Фермерським господарством „Віталія" укладено договір товарного кредитування № 109 т/к (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Кредитодавець (відповідач) зобов'язувався передати Кредитоотримувачу (позивачу) для вирощування (проведення посівів, обробки, захисту та збирання готової продукції) сільськогосподарських культур - цукрових буряків, зернових культур та іншої с/г продукції необхідні ресурси, у вигляді товарного кредиту. Кредитоотримувач в свою чергу зобов'язується погасити заборгованість за взяті на умовах товарного кредиту ресурси, згідно з пунктом 5.2. даного Договору.

Аналізуючи умови даного Договору господарським судом визначено, що він є одним з різновидів комерційного кредитного договору, до якого повинні застосовуватись положення глави 71 параграфу 2 "Кредит" Цивільного кодексу України (статті 1054-1057).

Враховуючи те, що вищевказаними нормами чинного законодавства чітко встановлені вимоги до особи кредитодавця, у якості якого може виступати лише банк або інша фінансова установа, господарський суд встановив, що ТОВ "ЮВС" на момент підписання оспорюваного договору не мало статусу фінансової установи і отже, не могло надавати товарний кредит позивачеві.

Керуючись статтями 203, 215 Цивільного кодексу України господарський суд визначився, що оспорюваний Договір не відповідає вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України та потребує визнання його у зв'язку з цим недійсним, оскільки у разі відсутності у суб'єкта господарювання дозволу (ліцензії, патенту) на провадження певного виду господарської діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути визнаний недійсним на підставі Цивільного кодексу, оскільки він не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання спірного Договору недійсним є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак, колегія суддів вважає, що в порушення цих приписів і вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України господарським судом Сумської області при винесенні оскарженого рішення, не враховані обставини, суттєві для розгляду цього спору. Крім того, виходячи з предмету позову, при розгляді справи по суті господарський суд не встановив правову природу спірного договору, характер прав та обов'язків сторін за цим договором, а також їх відповідність нормам чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність підстав для визнання Договору товарного кредитування № 109 т/к від 14.04.2006р. недійсним відповідно до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що позивач не довів та не вказав, як це передбачає пункт 1 статті 215 Цивільного кодексу України, з яких саме правових підстав спірний Договір слід визнати недійсним. Крім того, колегія суддів вважає, що позивач не надав жодних аргументованих правових доказів в підтвердження тієї обставини, що відповідач при укладенні спірного Договору не дотримався вимог чинного законодавства та порушив майнові і законні інтереси позивача. Проте вказаним обставинам господарський суд не дав належної правової оцінки, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Колегія суддів визначає, що аналіз положень Договору свідчить про те, що такий договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а позивач, звертаючись з даними позовними вимогами, не довів як суду першої так і апеляційної інстанції, що договір, який він просить визнати недійсним, не породжує будь-яких бажаних сторонами результатів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналізуючи умови даного Договору колегія суддів визначає, що відносини, які виникли між позивачем та відповідачем у справі, за своєю правовою природою є відносинами купівлі-продажу з елементами відстрочки платежу.

Так, відповідно до пункту 1.1. даного Договору відповідач зобов'язався передати позивачу для вирощування (проведення посівів, обробки, захисту та збирання готової продукції) сільськогосподарських культур - цукрових буряків, зернових культур та іншої сільгосппродукції, необхідних ресурсів у вигляді товарного кредиту. Цим же пунктом Договору обумовлено, що позивач зобов'язується погасити заборгованість за взяті на умовах товарного кредиту ресурси, згідно з пунктом 5.2. Договору.

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. Договору відповідачем можуть бути представлені позивачу ресурси, такі як: насіння зернових культур, насіння цукрового буряка, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали та інше. Ресурси, визначені цим Договором, повинні бути використані за цільовим призначенням для вирощування сільськогосподарських культур для потреб відповідача згідно норм витрат ресурсів на 1 га або т/км.

Отже предметом даного Договору є надання відповідачем певних товарно-матеріальних цінностей, а не коштів як визначився господарський суд, та обов'язок позивача сплатити їх вартість.

Згідно з пунктом 5.2. Договору вартість ресурсів повинна бути сплачена позивачем у строк до 01.11.2006р. з урахуванням винагороди за послуги користування товарним кредитом, як то передбачено пунктом 4.3. цього Договору.

Пунктом 4.3. Договору сторони визначили, що за користування товарним кредитом згідно з умовами цього Договору позивач сплачує відповідачу винагороду за послуги по наданню товарного кредиту з розрахунку 22,0 % річних від вартості наданих ресурсів. Вказані відсотки зараховуються у складі відпускної вартості ресурсів і не зазначаються у видаткових документах окремим рядком. Перерахунок відсотків у складі відпускної ціни проводиться в залежності від терміну (кількість календарних місяців року) передачі ресурсів. У разі затримки позивачем оплати ресурсів понад строк, встановлений цим Договором, платежі, що будуть здійснені позивачем, спочатку зараховуються у сплату вартості ресурсів, а потім в суму штрафу за користування товарним кредитом понад встановлений цим Договором строк.

Таким чином, виходячи зі змісту даних пунктів Договору, колегія суддів вважає, що сплата процентів за користування коштами, на якій наголошує позивач, сторонами не передбачена.

На думку колегії суддів господарський суд не взяв вищевказані обставини до уваги, що призвело до неправомірних висновків щодо визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки мотивуючи своє рішення, суд необґрунтовано кваліфікував спірний Договір, як комерційний кредитний Договір, так як відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кредит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами в користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Отже, із зазначених нормативно-правових приписів вбачається, що однією з необхідних умов для визнання певної господарської операції в якості кредиту є надання коштів чи матеріальних цінностей на визначений строк та під процент юридичним чи фізичним особам.

Колегією суддів в процесі повторного перегляду справи з'ясовано, що спірний Договір не містить жодних ознак комерційного кредитного договору, так як суттєво відрізняється від нього своїм предметом та суттю правовідносин, оскільки в якості кредиту відповідач надав позивачу лише матеріальні цінності на визначений строк зі сплатою процентів за їх користування.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору».

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, визнаючи спірний Договір недійсним господарський суд не взяв до уваги, що згідно його умов на позивача покладено лише обов'язок прийняти та оплатити відповідачу вартість певних товарно-матеріальних цінностей, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Відповідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач належним чином довів відсутність правових підстав для визнання спірного Договору недійсним, а позивач не спростував ці доводи  належними та допустимими доказами.

Окрім цього, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що за загальним правилом, при вирішенні спору господарський суд повинен керуватися положеннями процесуального законодавства, якими визначені вимоги щодо повноти розгляду усіх суттєвих обставин у справі, відхилення необґрунтованих доводів сторін та забезпечення рівних прав сторін у судовому процесі.

Однак суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач не представив жодних документів в обґрунтування заперечень проти позову та не з'ясував обставини щодо їх ненадання, тобто судом не були прийняті до уваги або відхилені поряд з позицією позивача також і доводи відповідача, що є порушенням вимог статей 4-2, 4-3, 4-7, 22, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що викладені господарським судом Сумської області в оскарженому рішенні від 13.04.2009р. по справі № 3/104-09 висновки не відповідають обставинам справи, і при його прийнятті судом було порушено норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а вказане рішення - скасуванню та прийняттю нового рішення, яким у позові повинно бути відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-7, 22, 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС" (м. Київ) задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2009р. по справі                                            № 3/104-09 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Селянського фермерського господарства "Віталія" (41709, Сумська обл., Буринський р-н., с. Чернеча Слобода, вул. Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 24001955) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС" (03062, м. Київ, пров. Червонозаводський, 2/13, код ЄДРПОУ 21614404) 42,50 грн. державного мита по скарзі.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 27 липня 2009 року.

         Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Шевель О. В.